Розділ ІІ. Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації

 

Майстерність репортажу

 

У сучасному світі репортаж є основним жанром журналістики. З кожним днем він все більш і більш розвивається. Сьогодні існують різні типи і форми репортажу, залежно від яких виявляється авторська позиція журналіста. Зараз ми живемо в незалежній демократичній державі. В часи Радянського Союзу журналіст не мав права виявляти свою позицію, журналістика повністю була залежна від ідеології, влади. Тепер все змінилося. Та через те, що ці зміни сталися не так вже й давно, ще немає чіткого розуміння авторської позиції журналіста та якихось критеріїв її реалізації. Часто ще відчутним залишається вплив радянських часів на журналістику, а саме вплив політики, влади. Журналістика ще не стала повністю незалежною і об’єктивною.

Науковці погоджуються з тим, що "королем інформаційних жанрів є репортаж" [15]. Цей жанр не лише повідомляє про подію, але й дає можливість завдяки автору спостерігати її. "Репортер являє собою щось особливе, i його місія особлива - вона приносить світло в темряву, що її залишають скупі повідомлення преси" [5].

Проте дуже часто під рубрикою "репортаж" подають зовсім інші жанри. Досліджуючи наукову та публіцистичну літературу, можна дати характеристику цьому жанру. Фахівці вважають, що репортаж - це:

ñ певна новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, декорацій, запахів, звуків, кольорів;

ñ жанр журналістики, предмет якого - цікаві для громадськості події [20];

ñ один з найстарших жанрів преси, що пишеться на засадах присутності п’яти відчуттів: зору, слуху, смаку, дотику, запаху;

ñ оперативна, динамічна розповідь, яку відзначають документалізм, наочність, активна роль автора, що виступає як свідок чи учасник події [2];

ñ один з найефективніших жанрів публіцистики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з аналізом [22];

ñ не констатація, а живий опис того, що бачить журналіст, з його емоціями та враженнями [15];

ñ найбільше розгорнутий i емоційний жанр серед інформаційних жанрів, який наполегливо потребує:

ñ 1) суворого наслідування фактів життя;

ñ 2) емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища. Інформаційний та естетичний потоки немовби зливаються між собою [12].

В процесі дослідження стало видно, що, на жаль, журналісти часто нехтують принципом використання п’яти відчуттів. Із відчуттів найкраще, зрозуміло, репрезентовано зір. Інші відчуття використовуються менше, особливо нехтують передаванням нюху. Також великою помилкою є те, що журналісти неправильно оформлюють зачин. У репортажі це повинна бути картинка, влучна фраза, цитата, яскрава деталь.

Часто авторами порушується принцип "журналістського якання". Враховуючи, що ці матеріали написані за принципом "перевірено на собі", то таке нехтування опису від першої особи можна вважати невиправданим. Проте більшість матеріалів олюднені, хоча не завжди автори подають цитати, що є обов’язковим для цього жанру. Найпопулярнішими видами репортажів у вітчизняних ЗМІ є подієві та на соціальну тематику.

Ознайомившись із працями вітчизняних та зарубіжних журналістикознавців, можна виділити такі закони написання репортажу:

ñ Послідовне відтворення події і динамізм повідомлення, пов’язаний із протяжністю дії в часі та просторі [24].

ñ Головну ідею репортажу слід винести в заголовок. Вона також повинна бути лейтмотивом тексту - від початку до кінця, не варто відходити від ідеї, щоб показати все побачене. Найголовніше репортерське мистецтво - уміти з’єднати головну ідею й факти, які побачив журналіст.

ñ Репортаж складається з візуалізованих словесних картин життя, але споглядальний елемент має бути мінімальним. Стилістика мусить бути супердинамічною, тому потребує коротких, чітких речень. Журналіст повинен зацікавити читача в першому абзаці, вразити й примусити читати до кінця.

ñ Роботу над репортажем потрібно починати одразу після приїзду з місця події, а ще краще в дорозі. Це дозволить зберегти в матеріалі силу емоцій. Варто перечитати роботу через дві-три години, коли емоції раціоналізуються і можна буде проаналізувати текст.

ñ Факти для репортажу - це цитати його героїв, із яких переважно будується логіка репортажу. Як правило, у його написанні не використовуються цифри, статистика. Не варто наголошувати на присутності самого журналіста в тексті. Не слід використовувати слово "я", адже цю подію читач хоче бачити своїми очима. Журналіст не повинен нав’язувати жодної думки. Читач мусить переконатися в наведених фактах самостійно й підсвідомо.

ñ Лише 20% репортажів не потребують попереднього знання. Перш ніж їхати на подію, слід довідатися про неї якомога більше, щоб побувати в найцікавіших місцях, познайомитися з потрібними людьми, нічого не пропустити.

ñ Олюдненість - крок до успішного репортажу. Для того, щоб написати репортаж, треба полюбити героїв, з якими працює журналіст [11].

ñ Оскільки око фотографує водночас до 15-ти друкованих знаків, то варто обмежити використання довгих слів та слів-кліше. Підбирайте вдалі образи. Будуйте речення не в пасивній формі, а в активній. Краще відтворювати подію в теперішньому часі, а не в минулому [11].

ñ Для репортажу важливо влучно підібрати тон (епічний, драматичний, гумористичний, сатиричний, ностальгійний та ін.) [11].

ñ Початок мусить бути сильним. Це може бути картина крупним планом, персонаж, цитата, ідея, сцена [13].

Через нехтування журналістами законами написання репортажу ефект присутності як мета цього жанру створюється вкрай рідко. Щоб досягти позитивного результату, авторам необхідно дотримуватись усіх правил. Стиль, мова і тональність репортажу часто не відповідають законам цього жанру. Досить часто текст є досить образним і в ньому відсутня динаміка. Таке нехтування зрозумілістю тексту відштовхує читача й знижує його емоційне налаштування.

Разом із тим не можна говорити про повну відсутність вдало написаних матеріалів. Іноді у вітчизняних ЗМІ трапляється підвид репортажу "перевірено на собі", який вирізняється цікавістю та порівняно високим рівнем майстерності. Попри усі виявлені недоліки, репортаж є невід’ємною частиною жанрової картини публіцистичних вітчизняних видань кінця ХХ - початку ХХІ століття. Він поєднує в собі "з одного боку, сувору документальність, об’єктивність, протокольність відображення дійсності - i це є причиною приналежності його до інформаційних жанрів, - з іншого боку, мальовничість, емоційність, соковитість i яскравість зображення, що пов’язано з найістотнішою ознакою жанру, яку можна назвати репортажністю в прямому значенні слова" [29]. Характерною рисою репортажу у вітчизняних ЗМІ є те, що він увібрав у себе ознаки як інформаційних, так і художньо-публіцистичних жанрів.