Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації в умовах жанрової кризи

РЕПОРТАЖ ЯК ОРИГІНАЛЬНИЙ СПОСІБ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ В УМОВАХ ЖАНРОВОЇ КРИЗИ

Роботу виконала:

Близнюк Юлія Миколаївна,

учениця 11-Б класу Фастівського ліцею-інтернату Київської області

Науковий керівник:

Божко Інна Григорівна,

заступник директора з науково-дослідницької роботи Фастівського ліцею-інтернату Київської області

Рецензент:

Близнюк Ольга Володимирівна,

відповідальний редактор журналу "Шкільна бібліотека", член Національної спілки журналістів України

 

Боярка - 2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Репортаж як жанр журналістики

1.1 Походження та функції репортажу

1.2 Етапи становлення репортажу

1.3 Типологічні ознаки та види репортажу

1.4 Особливості мови, стилю та композиції репортажу

Розділ ІІ. Репортаж як оригінальний спосіб подачі інформації

2.1 Майстерність репортажу

2.2 Новації при підготовці сенсаційних репортажів

2.3 Перспективи подолання жанрової кризи

РОЗДІЛ ІІІ. Спроба вираження журналістської позиції у репортажі "Півстоліття пліч-о-пліч"

Висновки

Список джерел інформації

Вступ

 

Один з найпопулярніших жанрів газетної публіцистики - репортаж. Популярний і у читачів, і у журналістів. Пояснюється це особливостями жанру, що відкривають широкі можливості, як перед автором тексту, так і перед його читачем.

Репортаж - найемоційніший журналістський жанр. Незважаючи на те, що термін "репортаж" з’явився у середині ХІХ ст., знадобилися десятки років, аби він набув якостей самостійного жанру. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події.

Предметом репортажу стає подія, що поєднує візуальну і усну форму вираження його змісту. Перед автором стоїть непросте завдання: добитися ефекту "присутності" читача на місці події. Це можливо, зрозуміло, лише за присутності самого автора на місці події. Його роль велика: він веде репортаж, стаючи часом не тільки свідком події, але іноді навіть його ініціатором та організатором. Цей ефект досягається перш за все використанням у тексті репортажу деталей і подробиць, які допомагають репортерові намалювати зриму картину дійсності. А якщо він виявився безпосереднім учасником події, про який хоче розповісти, це дає йому можливість самому пережити ті почуття, відчути те хвилювання, які пережили інші учасники події. Це дозволить йому сильніше впливати на читачів. При цьому він не просто реєструє подробиці події, які помітив, він відбирає факти, групує їх у тексті, відтворює подію, відображаючи при цьому своє ставлення до нього.

Проблемі розвитку такого жанру, як репортаж, приділено недостатньо уваги. Існує небагато досліджень, присвячених цій проблематиці. Також слід звернути увагу, що поняття "репортажу" у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці дуже близьке, проте не ідентичне. Зокрема, О.О. Тертичний зазначає, що в європейській лінгвістиці під репортажем найчастіше мають на увазі те, що у вітчизняній називають нарисом. Саме західні нариси є генетичними попередниками й найближчими "родичами" сучасного репортажу [31].М. Халер здійснив огляд видів текстів, трансформація яких спричинила виникнення репортажу. Науковець зіставляє описи й визначення жанру в сучасних німецьких підручниках і лексиконах, порівнює репортаж з іншими жанрами публіцистики й робить висновки про традиції, функції і своєрідність жанру.

У вітчизняній лінгвістиці проблемі дослідження репортажу присвячена дисертація М.О. Педашенко "Становлення і розвиток радянського газетного репортажу. Жанрові особливості його на сучасному етапі", в якій подано огляд робіт радянського періоду з теорії репортажу за період з 1924 р. по 1971 р., тобто наукову розвідку присвячено історичним змінам репортажу. Класичним взірцем праці, повністю присвяченої розвиткові жанру репортажу, є монографія Івана Прокопенка "Репортаж в газеті". Актуальними досі є наукові студії В. Здоровеги, Д. Прилюка, російського дослідника А. Константинова. Окремо слід відзначити ґрунтовне дослідження О. Глушка "Журналістське розслідування". Цікавою і неоднозначною є оригінальна робота В. Різуна "Маси", в якій автор прискіпливо і не без сарказму спробував виявити основні фактори впливу на масову свідомість, у тому числі й через друковані ЗМІ.

Актуальність досліджуваної теми зумовлюється вивченням історії та традицій жанру репортажу в українській лінгвістиці, нагaльними проблемами розвитку практичної журналістики. Репортаж, на якому побудована вся англо-американська журналістика, потребує докорінного осмислення у вітчизняній теоретичній та практичній журналістиці і як феномен, і як жанр. Виникли деякі питання, що взагалі ставлять під сумнів існування репортажу в українських друкованих ЗМІ. Також актуальною проблемою на сьогоднішній день є авторська позиція у репортажі, засоби і ступінь її вираження.

репортаж жанрова криза журналістський

Об’єктом дослідження наукової роботи є жанр репортажу, який є основою будь-якого ЗМІ, та авторська позиція в репортажі в умовах жанрової кризи.

Предметом нашого дослідження став жанр репортажу, наукові погляди на види газетного репортажу, засоби та ступінь вираження авторського "я" в репортажі через дослідження репортажів вітчизняних та зарубіжних журналістів кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Методологія дослідження базується на позитивістських принципах, тобто на зборі фактів і даних про жанр репортажу, на системному підході до аналізу наявних публікацій з даної проблематики. Інформаційна база дослідження ґрунтується на монографіях як французьких, німецьких, польських дослідників (Д. Рендел, І. Фенг, М. Халер, М. Войтек) та дослідженнях інституту масової інформації, так і на роботах радянських й передусім українських вчених (А. Москаленко, Е. Прохоров, В. Горохов, тощо).

Вони зумовлюють мету роботи: вивчення теоретико-методологічних засад функціонування жанру репортажу у сучасних ЗМІ; встановлення залежності розвитку теоретичної думки від політичної ситуації в країні; визначення дозволеного ступеню присутності авторства в репортажі та засоби вираження авторської позиції; окреслення перспектив розвитку репортажу в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

· розглянути історію виникнення репортажу як жанру журналістської творчості;

· поширеність репортажу на сучасному етапі у засобах масової інформації України;

· проаналізувати жанрові особливості репортажу і його різновиди;

· дослідити вплив політики та ідеології на журналістський репортаж.

Методом дослідження обрано історично-порівняльний підхід до вивчення проблеми, а також метод спостереження з прогностичними елементами.

Наукова новизна науково-дослідницької роботи полягає в аналізі наукових поглядів на види газетного репортажу в сучасному журналістикознавстві, також може бути визначена як спроба осмислення на науковому рівні практичної цінності жанру репортажу як оригінального способу подачі інформації в умовах жанрової кризи.

У дослідженні з’ясовується, наскільки журналісти дотримуються техніки написання репортажу. Розглянуто етапи становлення репортажу у вітчизняній публіцистиці, простежено особливості, закономірності та критерії жанру, визначено функції, цілі, предмет і об’єкт репортажу. Робота є спробою спрогнозувати можливі шляхи розвитку жанру репортажу.

Етапи становлення репортажу

 

Формування теорії жанру репортажу починається на межі ХІХ-ХХ ст., перші публікації про жанр датуються початком 20-х рр. ХХ ст. Метою репортажу було повідомлення про сенсації, відволікання свідомості мас або правдиве висвітлення економічних та соціальних процесів у суспільстві. У перші роки радянського періоду об’єктом зображення в репортажі стають важливі події суспільно-політичного життя. Як зазначають дослідники жанру, на початку 20-х років репортаж стає способом отримання, пошуку фактів, боротьби за факти, причому цілком було проігноровано особистість репортера. У цей період жанр трактують у більшості випадків як непотрібний, що не відповідає потребам вітчизняного читача. Л.Н. Федотова констатує, що слово "репортаж" на сторінках спеціальної преси у той час можна зустріти, але зміст поняття був іншим [35]. На думку дослідниці, у 1920-30-і рр. об’єктом радянських репортажів були події суспільно-політичної значущості. Уся вітчизняна журналістика цього періоду спрямована на популяризацію досягнень соціалістичного будівництва. Теорія репортажу в навчальних посібниках і дослідницьких працях формується тільки в 50-ті рр. Радянський репортаж набуває формальних ознак.

У період Великої Вітчизняної війни жанр репортажу набуває значного розвитку. У цьому жанрі писали К. Симонов, Б. Полевой та ін. Репортаж, як усі інші жанри радянської публіцистики, був спрямований на підняття народного духу, працездатності, зміцнення віри в перемогу. Основною метою репортажу стало висвітлення в конкретних подіях того, що було запорукою перемоги радянського народу.

У період з 1920 р. по 1950 р. розвиток репортажу був неможливий, оскільки журналісти стали своєрідними інструментами тоталітарної системи, які тільки передавали інформацію. Отже, журналіст був обмежений у вираженні своїх вражень. У цей період не було створено сприятливих умов для розвитку репортажу. Власні оцінки і враження журналіста були неможливі на сторінках преси. Дослідники жанру зазначають, що переламним моментом у розвитку репортажу став 1955 рік. Після однієї з публікацій у газетах масово почали з’являтись рубрики на зразок "репортаж дня". У цей період започатковано розробку вітчизняної теорії репортажу. Практика підказує правила створення побутового, спортивного, судового репортажів, проте відсутні фундаментальні праці щодо теорії і практики періодичної радянської преси.

Розглядуваний період характеризується першими інтуїтивними спробами визначення жанру. У кінці 50-х рр. репортаж позиціонують з інформаційним жанром. Інформація є важливим газетним жанром, який поділяється на багато інших жанрів, що відрізняються формою подання матеріалу та способом висвітлення новин. Репортаж названо "суперечливим" жанром інформації, оскільки для нього характерні елементи нарису, замальовки, бесіди тощо. В інших тогочасних джерелах репортаж трактують як жанр, який дає змогу в живій формі розповісти про події, нові факти. У 50-і роки в теорії репортажу виокремилася його основна жанроутворювальна ознака, яка поступово для журналістів стає своєрідною вимогою: автор обов’язково повинен бути свідком або учасником події.

У період становлення репортажу - в 50-і роки ХХ ст. - до цього жанру намагалися зарахувати і "виступ репортера" з розповіддю про подію, що відбулася, і "колективну бесіду" свідків події, і "дискусію за круглим столом", намагалися навіть визначити "репортаж-лекцію", "репортаж-нарис", "репортаж-композицію". Подібний розширений підхід до репортажу заважав виділити головне і визначити суть жанру.

У 1960-ті рр. С.М. Гуревич запропонував одне з перших визначень репортажу: "Оперативна, динамічна, емоційна розповідь про події, для якої характерна активна роль автора, який є свідком або учасником події" [9]. Проте в 60-ті роки не з’явилось жодного дослідження, в якому б простежувався процес становлення і розвитку жанру, його характерних особливостей.

У 70-ті роки були надруковані теоретичні праці про репортаж. У деяких із них не запропоновано структурованої схеми аналізу жанрів, дефініцій тощо. Наукове визначення репортажу подає М.О. Педашенко. На її думку, репортаж - це публіцистичний жанр, який відбиває соціально важливі події; його мета полягає в "показі" читачеві динаміки життя, практичного досвіду, конкретних подій загального процесу розвитку соціалістичного суспільства. Необхідність відображення дійсності у формі репортажу спричинена трьома умовами: потребою в знаннях про процеси розвитку нашого суспільства; намаганням зробити читача свідком, який може оцінювати прочитане; особливістю сприйняття, що визначає необхідність ілюзії фізичних відчуттів як основи для відтворення у свідомості читача картини дійсності [23].

У вітчизняній теорії публіцистики репортаж активно використовують як інформаційний жанр. Перед репортерами ставиться вирішення таких завдань: відтворюючи події, розкрити процес розвитку суспільства; чітко оцінити факти, поміркувати над ними, розкрити їх соціальний зміст; розповісти про одну подію; розкрити незвичайне у звичайному; залучити читача до узагальнення окремих фактів тощо.

Розходяться думки науковців щодо методу, який використовує автор для відображення дійсності. Одні дослідники наголошують на необхідності попереднього збору матеріалу з теми, без чого репортер не зможе вийти на рівень узагальнення, інші стверджують, що автор має право на існування різних за оперативністю видів репортажу та способів досягнення аналітичності й публіцистичності (спогади, документи, вивчення статистики тощо). Відомі спроби виділення різних видів репортажу, зокрема критичний, героїчний, інформаційний, колективний, репортаж-роздум, репортаж із майбутнього, аналітичний, проблемний та ін.

Тенденцію розмежування різновидів репортажу продовжено в навчальному посібнику "Теорія і практика радянської періодичної преси" (1980 р.). Його автори поділяють репортаж на три види залежно від інформаційного приводу й методу відображення дійсності: подієвий, пізнавальний і проблемний. Причому подієвий вид ґрунтується на суспільно значущій події і дуже оперативний; у пізнавальному автор повинен розповісти про виробничий або творчий процес; проблемний репортаж - це майже аналітичний жанр за метою і масштабом узагальнень. Отже, на підставі аналізу можна стверджувати, що у 1980-ті рр. спостерігається розвиток репортажу як із практичного, так і з теоретичного аспектів.

У радянській журналістиці вже існувало кілька наукових теорій про репортаж. Це зокрема дисертація Н.А. Педашенко "Становлення і розвиток радянського газетного репортажу", стаття Л.В. Шибаєвої "Жанри в теорії і практиці журналістики", праця Г.Ф. Вороненкової з історії німецької преси "Шлях довжиною в п’ять століть: від рукописного листа до інформаційного суспільства" [7]. Також питання інформаційних жанрів досліджували і розробляли: Ю. Лазебник "Творчість і догматизм преси" (1956), "Власний кореспондент газети" (1959), П. Аненков "Так народжується газета" (1958), І. Дем’янчук "Радянські журнали і організація їх роботи" (1958), "Власний кореспондент газети" (1966), Д. Прилюк "Про що і як писати до газети" (1959), Д. Григораш "Розповсюдження і експедирування преси" (1964), Г. Вартанов "Трибуна мільйонів. З досвіду роботи районних газет" (1969) та інші. Науковці (В. Ученова, В. Шибаєва, В. Здоровега, В. Качкан, В. Полковенко, В. Рубан, Г. Вартанов, Д. Григораш, Ю. Лазебник, М. Климова) відзначають трансформацію репортажу та появу його нових гібридів, зокрема різновиду "перевірено на собі" (В. Ученова, В. Шибаєва).

Проблема жанрових особливостей публіцистики залишається актуальною для сучасної лінгвістики. У новітній період розвитку мовознавства питанню велику увагу приділяють О.О. Тертичний, Л.В. Шибаєва, С.Г. Корконосенко, А.І. Акопов та ін. Зокрема описано нові тенденції в теорії репортажу, запропоновано авторські концепції репортажу, проаналізовано дискусію про жанри тощо.

О.О. Тертичний називає три головні жанротвірні чинники: предмет, мета й метод відображення, які свідомо чи несвідомо реалізуються конкретним автором у процесі створення тексту [32]. Своєрідність репортажу полягає в "розгорнутому" застосуванні методу спостереження і фіксації; завдання репортера - створити "ефект присутності", викликати у читача співпереживання. Серед способів досягнення потрібного ефекту науковець називає показ зовнішньої динаміки події, опис внутрішньої динаміки та своїх переживань. О.О. Тертичний зараховує репортаж до художньо-публіцистичних жанрів.

Іншої думки дотримується професор Л.Є. Кройчик, який вважає репортаж оперативно-дослідницьким текстом, в якому на першому плані постає тлумачення інформації. Крім наочності й граничної документальності, називає також послідовне відтворення події; образну аналітичність; емоційний стиль розповіді, що надає їй додаткової переконливості; активну роль особистості репортера, оскільки він не тільки дозволяє побачити події очима оповідача, але й спонукає аудиторію до самостійної роботи уяви [18]. На думку Л.Є. Кройчика, репортаж належить до найбільш ефективних жанрів публіцистики, поєднуючи в собі переваги оперативної передачі інформації з аналізом. Стрижневим жанровим елементом є правдиве, достовірне відображення події. Крім того, для репортажу характерне специфічне відтворення часу й простору.

У 90-х рр. XX cт. спостерігався бурхливий розвиток пізнавального репортажу, аналітичний трансформувався в розслідування-кореспонденцію, розслідування-статтю. Це пояснюється тим, що час дуже швидко плине, події відбуваються стрімко, не даючи можливості глибоко продумати їх. На перший план постало те, чого раніше не помічали, репортери почали висвітлювати темні сторінки буття. Проте саме це, на думку А.А. Кобякова, шкодить якості продукту.

Багато сучасних українських, російських, польських періодичних видань регулярно публікують репортажі. Зокрема газети "Дзеркало тижня", "День", "Високий замок", "Українська правда", "Комсомольська правда", "Аргументи і факти", "Московський комсомолець", "Gazeta wyborcza" тощо.

Вивчення наукової літератури дає можливість стверджувати, що виникнення теорії репортажу відстає на десятки років від практичного використання жанру. Політичні, економічні й суспільні зміни, які відбувались у країнах колишнього СРСР ХХ ст., не сприяли послідовному розвитку цього жанру. Розвиток теорії репортажу у вітчизняній лінгвістиці припадає на другу половину ХХ ст. Перспективним для подальшого дослідження є з’ясування типології, структурно-композиційної схеми та мовних рис репортажу у сучасній публіцистиці.

Майстерність репортажу

 

У сучасному світі репортаж є основним жанром журналістики. З кожним днем він все більш і більш розвивається. Сьогодні існують різні типи і форми репортажу, залежно від яких виявляється авторська позиція журналіста. Зараз ми живемо в незалежній демократичній державі. В часи Радянського Союзу журналіст не мав права виявляти свою позицію, журналістика повністю була залежна від ідеології, влади. Тепер все змінилося. Та через те, що ці зміни сталися не так вже й давно, ще немає чіткого розуміння авторської позиції журналіста та якихось критеріїв її реалізації. Часто ще відчутним залишається вплив радянських часів на журналістику, а саме вплив політики, влади. Журналістика ще не стала повністю незалежною і об’єктивною.

Науковці погоджуються з тим, що "королем інформаційних жанрів є репортаж" [15]. Цей жанр не лише повідомляє про подію, але й дає можливість завдяки автору спостерігати її. "Репортер являє собою щось особливе, i його місія особлива - вона приносить світло в темряву, що її залишають скупі повідомлення преси" [5].

Проте дуже часто під рубрикою "репортаж" подають зовсім інші жанри. Досліджуючи наукову та публіцистичну літературу, можна дати характеристику цьому жанру. Фахівці вважають, що репортаж - це:

ñ певна новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, декорацій, запахів, звуків, кольорів;

ñ жанр журналістики, предмет якого - цікаві для громадськості події [20];

ñ один з найстарших жанрів преси, що пишеться на засадах присутності п’яти відчуттів: зору, слуху, смаку, дотику, запаху;

ñ оперативна, динамічна розповідь, яку відзначають документалізм, наочність, активна роль автора, що виступає як свідок чи учасник події [2];

ñ один з найефективніших жанрів публіцистики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з аналізом [22];

ñ не констатація, а живий опис того, що бачить журналіст, з його емоціями та враженнями [15];

ñ найбільше розгорнутий i емоційний жанр серед інформаційних жанрів, який наполегливо потребує:

ñ 1) суворого наслідування фактів життя;

ñ 2) емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища. Інформаційний та естетичний потоки немовби зливаються між собою [12].

В процесі дослідження стало видно, що, на жаль, журналісти часто нехтують принципом використання п’яти відчуттів. Із відчуттів найкраще, зрозуміло, репрезентовано зір. Інші відчуття використовуються менше, особливо нехтують передаванням нюху. Також великою помилкою є те, що журналісти неправильно оформлюють зачин. У репортажі це повинна бути картинка, влучна фраза, цитата, яскрава деталь.

Часто авторами порушується принцип "журналістського якання". Враховуючи, що ці матеріали написані за принципом "перевірено на собі", то таке нехтування опису від першої особи можна вважати невиправданим. Проте більшість матеріалів олюднені, хоча не завжди автори подають цитати, що є обов’язковим для цього жанру. Найпопулярнішими видами репортажів у вітчизняних ЗМІ є подієві та на соціальну тематику.

Ознайомившись із працями вітчизняних та зарубіжних журналістикознавців, можна виділити такі закони написання репортажу:

ñ Послідовне відтворення події і динамізм повідомлення, пов’язаний із протяжністю дії в часі та просторі [24].

ñ Головну ідею репортажу слід винести в заголовок. Вона також повинна бути лейтмотивом тексту - від початку до кінця, не варто відходити від ідеї, щоб показати все побачене. Найголовніше репортерське мистецтво - уміти з’єднати головну ідею й факти, які побачив журналіст.

ñ Репортаж складається з візуалізованих словесних картин життя, але споглядальний елемент має бути мінімальним. Стилістика мусить бути супердинамічною, тому потребує коротких, чітких речень. Журналіст повинен зацікавити читача в першому абзаці, вразити й примусити читати до кінця.

ñ Роботу над репортажем потрібно починати одразу після приїзду з місця події, а ще краще в дорозі. Це дозволить зберегти в матеріалі силу емоцій. Варто перечитати роботу через дві-три години, коли емоції раціоналізуються і можна буде проаналізувати текст.

ñ Факти для репортажу - це цитати його героїв, із яких переважно будується логіка репортажу. Як правило, у його написанні не використовуються цифри, статистика. Не варто наголошувати на присутності самого журналіста в тексті. Не слід використовувати слово "я", адже цю подію читач хоче бачити своїми очима. Журналіст не повинен нав’язувати жодної думки. Читач мусить переконатися в наведених фактах самостійно й підсвідомо.

ñ Лише 20% репортажів не потребують попереднього знання. Перш ніж їхати на подію, слід довідатися про неї якомога більше, щоб побувати в найцікавіших місцях, познайомитися з потрібними людьми, нічого не пропустити.

ñ Олюдненість - крок до успішного репортажу. Для того, щоб написати репортаж, треба полюбити героїв, з якими працює журналіст [11].

ñ Оскільки око фотографує водночас до 15-ти друкованих знаків, то варто обмежити використання довгих слів та слів-кліше. Підбирайте вдалі образи. Будуйте речення не в пасивній формі, а в активній. Краще відтворювати подію в теперішньому часі, а не в минулому [11].

ñ Для репортажу важливо влучно підібрати тон (епічний, драматичний, гумористичний, сатиричний, ностальгійний та ін.) [11].

ñ Початок мусить бути сильним. Це може бути картина крупним планом, персонаж, цитата, ідея, сцена [13].

Через нехтування журналістами законами написання репортажу ефект присутності як мета цього жанру створюється вкрай рідко. Щоб досягти позитивного результату, авторам необхідно дотримуватись усіх правил. Стиль, мова і тональність репортажу часто не відповідають законам цього жанру. Досить часто текст є досить образним і в ньому відсутня динаміка. Таке нехтування зрозумілістю тексту відштовхує читача й знижує його емоційне налаштування.

Разом із тим не можна говорити про повну відсутність вдало написаних матеріалів. Іноді у вітчизняних ЗМІ трапляється підвид репортажу "перевірено на собі", який вирізняється цікавістю та порівняно високим рівнем майстерності. Попри усі виявлені недоліки, репортаж є невід’ємною частиною жанрової картини публіцистичних вітчизняних видань кінця ХХ - початку ХХІ століття. Він поєднує в собі "з одного боку, сувору документальність, об’єктивність, протокольність відображення дійсності - i це є причиною приналежності його до інформаційних жанрів, - з іншого боку, мальовничість, емоційність, соковитість i яскравість зображення, що пов’язано з найістотнішою ознакою жанру, яку можна назвати репортажністю в прямому значенні слова" [29]. Характерною рисою репортажу у вітчизняних ЗМІ є те, що він увібрав у себе ознаки як інформаційних, так і художньо-публіцистичних жанрів.

   

Півстоліття пліч-о-пліч

Наприкінці вересня Фастівський інтернат відсвяткував 50-річчя з дня заснування

Рік

Тоді він ще не знав і навіть не міг уявити, чим стане для нього праця в цих стінах. Ця школа недавно збудована, ще не прибране будівельне сміття й атмосфера повного відчуження викликали відчуття пригнічення і дискомфорту. Він приїхав сюди, до Фастова, на прохання директора Бишівської школи-інтернату, аби перевезти необхідні для функціонування нової школи речі.

Панувала тиша. Поруч - ані душі. Він залишився сам на сам зі своїми думками. Напевно, він стояв непорушно і в задумі дивився кудись у далеч, адже саме того літа в його житті відбулися суттєві зміни і важко було зрозуміти - хороші вони чи погані. Він став батьком і ще досі не міг осмислити свій нинішній статус. Зміна роботи та місця проживання теж внесли корективи до звичного ритму життя, тож на душі було неспокійно. Він ще не знав, що буде далі.

Очевидно, зміни були позитивними, адже нині він - людина, без якої уявити Фастівський ліцей складно і практично неможливо, котра працює в цій школі з її першого дня існування і є живою історією цього закладу.

А тоді, в 62-му році, переїхавши з Бишева до Фастова, він відчував себе наче прибульцем, до якого місцеві досвідчені вчителі ставилися скептично і непривітно. Та він продовжував сумлінно працювати і повністю належав своїй справі.

Рік

Директори школи змінювалися зі швидкістю світла, а він став учителем фізики і класним керівником 10-го класу. Робота повністю поглинула його: разом з учнями вирішив переобладнати кабінет фізики. Було зроблено стелажі для приладів, автоматизоване затемнення, встановлено проекційну апаратуру і створено лабораторію, в якій учні проводили фізичні досліди та виготовляли прилади і посібники. Було виготовлено і введено в дію контролюючі машини та програми для них. Співпраця була плідною і продуктивною - він виступав на обласних та республіканських семінарах, ділився своїм досвідом з педагогами України. Тоді його вперше нагородили грамотою Міністерства освіти УРСР за виготовлення та впровадження технічних засобів і програмованого навчання у навчальний процес.

Роки

Розпочалася напружена робота зі створення кабінетної системи навчання, в якій брав активну участь і він. Пізніше школу визнали однією з тих, що впоралися із завданням найкраще. Сюди майже щодня приїжджали різноманітні делегації, проводились відкриті уроки та педагогічні семінари, відбувався обмін досвідом між вчителями. А отже, школа жила. А він виступав на обласних та республіканських конференціях щодо питань з організації кабінетної системи навчання. Саме тоді він почав збирати свій перший рясний урожай на професійній ниві: став відмінником народної освіти і заслуженим учителем УРСР, а пізніше отримав посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.

Тоді почав серйозно перейматися ефективністю освіти не лише у школі-інтернаті і місті, а й в Україні. Він пропонував створити профільні школи, в яких діти навчалися б відповідно до своїх інтересів і здібностей. Проте його слова проігнорували. А дарма…

Рік

Ставши директором, він таки досяг свого: під час одного з візитів тодішнього завідуючого обласним відділом освіти вирішилося питання про перепрофілювання школи. Фастівська санаторна школа-інтернат нарешті змінила свій статус на Фастівську середню фізико-математичну школу-інтернат. А ще через два роки заклад став ліцеєм. Ліцеєм, який дає учням не лише знання, а й друзів, захоплення, почуття.

Роки

Такого успіху годі було й уявити: ліцей визнали кращим навчальним закладом Київщини, і тут прагнули навчатися обдаровані діти зі всієї області. Було створено потужну освітню базу, завдяки чому ліцеїсти почали посідати призові місця на учнівських олімпіадах і конкурсах обласного та всеукраїнського рівнів, примножуючи престиж закладу. Ліцей - це скарбниця знань, і кожен, хто бажає, черпає з неї скарби-знання. І вивіска "Ліцей - кращий навчальний заклад освіти Київщини" буде виправдана сотні тисяч разів.

А він розумів: його покликанням і сенсом життя є робота в цьому закладі, процвітання якого робить його повністю щасливим.

Рік

Численні вітання, оплески, любов і повага учнів - цього не міг уявити Михайло Митрофанович Коміренко півстоліття тому, в 62-му, коли все здавалося таким невідомим і чужим. Веселим і гучним було свято, присвячене ювілею школи, і, насамперед, всі вітали його - людину, котра працювала тут з дня відкриття закладу і до сьогодні. Для багатьох він став втіленням мудрого та розважливого керівника, ідейного наставника і, разом з тим, люблячого батька, котрий невтомно піклується про добробут своїх дітей - учнів Фастівського ліцею-інтернату.

Висновки

 

Талант справжнього репортера - явище рідкісне. Писати інформаційні повідомлення може навчитись будь-хто, а от зробити жвавий i цікавий репортаж під силу не кожному журналісту.

Репортер - це складна і відповідальна професія. Від нього часом залежить, чи дізнаються читачі правду такою, якою вона є. Та дуже часто журналіст бачить правду по-своєму, вважає свою позицію найвірнішою, намагається нав’язати її читачам. Це неправильно, адже кількість ситуацій, де добро і зло, правда і неправда так чітко розмежовані і наявні. Усі слова репортера можуть призвести до певних наслідків, певної реакції людей. Тому обов’язковим для нього є міркування про те, що ти пишеш у пресі, адже кожна людина має свої погляди, не завжди співпадаючі з журналістськими.

З дослідження наукової і публіцистичної літератури можемо зробити однозначний, парадоксальний і невтішний висновок, згідно з яким репортаж в Україні "скоріше мертвий, ніж живий". Незважаючи на наявність певної кількості наукових розробок, що з’явилися останнім часом, мусимо констатувати, що існують вони відокремлено від практики.

Рекомендації українських, російських, французьких, німецьких та інших авторів, що публікуються в Україні, залишаються поза увагою вітчизняних журналістів.

Досить приречено цей процес охарактеризував В. Різун: "Сучасний світ має один ґандж, позбутися якого практично неможливо: якщо людство створило масову комунікацію як індустрію, виробництво, то воно саме приречено стати заручником масифікації, воно прирекло себе на продукування масових настроїв інституту масової комунікації і на "їх споживання" [27].

На підтвердження цього спостереження, наведемо уривок з не менш драматичних нотаток Рене Дж. Каппона, аналітика із "Ассошіейтед Прес": "Вже багато років тиражі газет не зростають і звичка читати, зокрема, серед молоді, зникла в атмосфері електронної магії. Не дивно, що гасло "слід бути поблажливими до читача" стало демагогічним лозунгом в електронному бізнесі" [14].

Як результат негативних наслідків "поблажливості до читача", у тому числі вітчизняного, - невисокий рівень загальної культури і в цьому контексті - нерозуміння того факту, що репортерство побудоване на багатстві асоціативного ряду, яскравих епітетах, часом парадоксальній метафоричності, динамічному сюжеті, тому його краще конструювати, спираючись на літературний досвід.

Через масифікацію репортаж на рівні побутової свідомості сприймається лише як жанр, що нагально повідомляє про певну подію; різновид інформаційної кореспонденції з імітацією особистої присутності журналіста на місці пригоди.

Виконуючи наукову роботу, нами було вивчено історію виникнення репортажу як жанру журналістської творчості; розглянуто поширеність репортажу на сучасному етапі у засобах масової інформації України; проаналізовано жанрові особливості репортажу та його різновиди; досліджено вплив політики та ідеології на журналістський репортаж.

В процесі роботи дійшли таких висновків:

. Репортаж - жанр.

. Визначення: жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця.

. Функції: проінформувати про конкретну подію; дати аудиторії можливість побачити подію, що описується, очима очевидця-репортера, тобто створити "ефект присутності".

. Види:

ñ Подієвий - оперативно відображає суспільно-значущу подія в хронологічній послідовності.

ñ Пізнавальний - в основі тема, яку висвітлює репортер.

ñ Проблемний - несе в собі елементи аналізу події, авторські узагальнення і висновки.

ñ Репортаж з експериментом - несе в собі інтригу, тому що журналіст моделює ситуацію, яка дозволить йому дізнатися що-небудь, перевірити реакцію людей в несподіваному положенні тощо. Завдання автора - наочно зафіксувати хід експерименту і його результат.

5. Основою репортажу є подія, очевидцем якої є сам репортер, який слідкує за тим, як розвивалася подія, визначає ключові моменти, фіксує поведінку людей, учасників або очевидців події. Репортаж відповідає на чималу кількість питаннь, які допомагають повноцінно відтворити перебіг події та її результати.

. Будова. Класична форма репортажу - принцип піраміди. Можна прочитати перший абзац репортажу і зрозуміти, про що йде мова, другий абзац розширює цю інформацію, робить її більш широкої, третій поглиблює і так далі. Обсяг може бути різноманітним

. Особливості жанру. Своєрідність жанру репортажу виникає, перш за все, в результаті розгорнутого застосування, методу спостереження та фіксації в тексті його перебігу та результатів.

. Наявність авторської думки. Для репортера важливо описати подію так, щоб викликати співпереживання реципієнта. Способами досягнення цієї мети є як виклад динаміки події, так і власне виклад динаміки авторських переживань, що говорить про певну частку суб’єктивності автора.

На наш погляд, авторська позиція репортера повинна виявлятися не стільки в вираженні своєї точки зору, скільки, навпаки, в умовчанні її, показі події з усіх сторін. Його головне завдання: описати факт в усіх деталях та контекстах, щоб глядач міг зробити власні висновки. Отже, головне кредо репортера - максимальна об'єктивність, неупередженість і достовірність.

Список джерел інформації

 

1.  Акопов А.И. Методика типологического исследования периодических изданий / А.И. Акопов. - Иркутск: Иркутск. ун-т, 1985. - 96 с.

2. Барманкулов М.К. Журналистика для всех (общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания) / М.К. Барманкулов. - Алма-Ата: Казахстан, 1979. - 320