З безпеки життєдіяльності людини

 

ознайомитись із загальними положеннями законодавства України з безпеки життєдіяльності людини.

 

Створення безпечних умов життєдіяльності людини потребує комплексного різностороннього підходу. При цьому ефективність роз­в’я­зання проблеми безпеки залежить не тільки від застосування відповідних наукових напрямів (психології й фізіології праці, ергономіки, охорони праці, екології та ін.), а ще й від якості державної політики в цій галузі. Адже створення безпечних умов життєдіяльності населення є результатом роботи не окремих людей або певних організацій чи установ, а спрямованої діяльності держави на всіх рівнях законодавчої і виконавчої влади. Саме тому на сьогодні в багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні, створена законодавча та нормативно-правова база, відповідно до якої реалізується діяльність із забезпечення безпеки як окремої людини, так і населення в цілому.

Законодавча та нормативно-правова база України з безпеки життєдіяльності (БЖД) складається із документів, які стосуються питань безпеки людини, видані органами державної законодавчої та виконавчої влади (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Законодавча база України з БЖД
	ознайомитись із загальними положеннями Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".

 

Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і про­до­вольчої сировини" встановлює правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населен­ня, регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, про­давцями і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на тери­торію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реаліза­ції, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продоволь­чої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.

Основні положення Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" [1]:

Стаття 1. Терміни та їх визначення.

Безпека харчових продуктів	відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів при їх споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються Міністерством охорони здоров’я України.
Харчовий продукт	будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття.
Продовольча сировина	продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів.
Якість харчового продукту	сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, безпеку для її здоров’я, стабільність складу і споживчих властивостей протягом строку придатності до споживання.
Строк придатності харчового продукту до споживання	проміжок календарного часу, визначений виробником цього продукту згідно з законодавством, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники харчового продукту повинні відповідати чинним в Україні нормам і правилам у разі додержання відповідних умов зберігання.
Сертифікація	процедура, у ході якої уповноважений Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації орган документально засвідчує, що харчовий продукт або продо-вольча сировина відповідає встановленим вимогам.
Ідентифікація	визначення відповідності показників якості харчових продуктів і продовольчої сировини показникам, встановленим у нормативній та технічній документації виробника харчових продуктів чи наведеним в інформації про ці продукти, а також визначення відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини узвичаєній загальній назві з метою сертифікації.

 

Стаття 7. Вимоги до маркування харчових продуктів.

Забороняється реалізація і використання вітчизняних та ввезення в Україну імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою України, що містить в доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:

загальну назву харчового продукту;

номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру (маси, об’єму тощо);

склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників, із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників, інших хімічних речовин або сполук;

енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);

дату виготовлення;

строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придат­ності до споживання;

умови зберігання;

найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

умови використання (якщо такі передбачені);

відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;

застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, якщо він не є дитячим харчуванням, а підстави для такого застереження є;

іншу інформацію, передбачену чинними в Україні нормативними доку­ментами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

Маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.

Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснюється Міністерством охорони здоров’я України. Підставою для державної реєстрації харчового продукту та супутнього матеріалу є позитивний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи, а для продовольчої сировини – державної ветеринарно-сані­тар­ної експертизи. Наявність певного харчового продукту, продо-вольчої сирови­ни чи супутнього матеріалу у Державному реєстрі є підставою для їх ви­користання за призначенням…

Стаття 18. Органи, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини.

Державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення і надання послуг у сфері громадського харчування здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, за­хи­сту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, вете­ринар­ної медицини, карантину рослин, їхні органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі у межах їх компетенції.

Стаття 21. Відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть цивільно-пра­во­ву, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

 

ознайомитись із загальними положеннями Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок.

 

Основні положення Санітарних правил і норм по застосуванню харчових добавок [9]:

Харчові добавки	природні або синтезовані речовини, які навмисно вводяться до продуктів харчування з метою надання їм необхідних властивостей (наприклад, органолептичних, технологічних) і не вживаються самостійно у вигляді харчових продуктів або звичайних компонентів їжі. Харчові добавки можуть залишатися у харчових продуктах у повному обсязі або у вигляді речовин, які утворюються після хімічної взаємодії добавок з компонентами продуктів харчування.

Використання харчових добавок не повинно збільшувати ступінь ризику можливого несприятливого впливу продукту на здоров’я споживача, а також змінювати споживні властивості харчових продуктів (за винятком деяких продуктів спеціального та дієтичного призначення).

Hе дозволяється застосування харчових добавок з метою приховування зіпсованості або недоброякісності сировини чи готового продукту.

За призначенням харчові добавки умовно поділяються на класи:

 

Барвники (Е 100-199)	для підбарвлення продуктів харчування використовуються барвники, які містять в собі природні пігменти рослинного або тваринного походження – природні барвники, а також синтетичні або штучні барвники, які містять синтезовані хімічним шляхом пігменти, що не зустрічаються в природі. Для синтетичних барвників обов’язково, а для натуральних – вибірково встановлюються максимально допустимі рівні. Синтетичні барвники можуть застосовуватись як поодинці, так і в сумішах між собою.
Консерванти (Е 200-299)	речовини, які здатні збільшувати строк зберігання харчових продуктів шляхом захисту їх від мікробіологічного псування. Hе дозволяється вводити хімічні консерванти у продукти масового споживання, такі, як: молоко, борошно, хліб, свіже м’ясо, спеціалізовані дієтичні продукти і продукти дитячого харчування, а також у вироби, які позначаються як "натуральні".
Антиоксиданти (Е 300-399)	речовини, що подовжують термін зберігання продуктів харчування шляхом захисту їх від псування (наприклад, прогірклість жирів і зміна кольору), викликаного окисленням.
Емульгатори, стабілізатори і згущувачі (Е 400-499)	емульгатори – речовини, що сприяють створенню або збереженню гомогенної суміші двох або більше несумісних фаз (наприклад, рослинної олії і води) у продукті харчування; стабілізатори – речовини, що сприяють підтримці незмінного фізико-хімічного стану продукту харчування, дозволяючи збе­рі­гати у продукті гомогенну дисперсію двох або більше речовин, що не змішуються. До них відносяться також речовини, які стабілі­зують, зберігають або посилюють колір продукту харчування; згущувачі – речовини, що підвищують в’язкість продукту харчу­вання.
Регулятори кислотності (Е 500-599)	речовини, які змінюють або регулюють кислотність або лужність харчових продуктів.
Підсилювачі смаку і аромату (Е 600-699)	речовини, що підсилюють властивий продукту харчування смак або аромат.
Глазуруючі агенти і підсолоджувачі (Е 900-999)	глазуруючі агенти – речовини, які при нанесенні на зовнішню поверхню продукту харчування надають йому блискучий вигляд або створюють захисне покриття; підсолоджувачі – група харчових добавок, які використовуються з метою надання солодкого смаку продуктам харчування. Засто­сування підсолоджувачів з метою економії цукру неприпусти­мо з гігієнічних позицій, оскільки суперечить принципам ра­ціонального харчування. Підсолоджувачі використовуються у ви­робництві дієтичних харчових продуктів спеціального призначення.

Використання харчових добавок дозволяється Головним державним санітарним лікарем України на підставі позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи.

Відомчий контроль за належним застосуванням харчових добавок на підприємстві, їх якістю, вмістом у харчових продуктах покладається на технологічну службу підприємства та виробничу лабораторію.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд та вибірковий контроль за використанням харчових добавок та їх вмістом у харчових продуктах здійснюється державною санітарно-епідеміологічною службою на місцях.

 

ознайомитись із законодавством України про охорону здоров’я.

 

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Основні положення Закону "Про охорону здоров’я" [2]:

Здоров’я	стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Охорона здоров’я	система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Стаття 5. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків...

Стаття 6. Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:

життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

безпечні для здоров’я умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди…

Стаття 8. Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди…

Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Дер­жавного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благо­дійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством…

Стаття 22. Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Стаття 23. Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Стаття 80. Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

 

ознайомитись із основними положеннями Закону України "Про захист прав споживачів".

 

Закон "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Основні положення Закону "Про захист прав споживачів" [3]:

Споживач	громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Виробник	підприємство, установа, організація або громадянин-під­при­є­ме­ць, які виробляють товари для реалізації.
Продавець	підприємство, установа, організація або громадянин-під­при­є­ме­ць, які реалізують товари за договором купівлі-продажу.
Безпека товару (роботи, послуги)	відсутність будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна спо­живача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виконання і утилізації товару (роботи, послуги).

Стаття 3. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

безпеку товарів (робіт, послуг);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством…

Стаття 4. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міні­стрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, а також судові органи…

Стаття 16. Споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.

На товари (наслідки робіт), використання яких понад визначений термін є небезпечним для життя, здоров’я споживача, навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну споживача, встановлюється термін служби (термін придатності). Ці вимоги можуть поширюватись як на виріб у цілому, так і на окремі його частини.

Виробник (виконавець) зобов’язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання товару (роботи, послуги) за допомогою прийнятих у міжнародній практиці позначень…

 

1. Які документи становлять законодавчу базу України з БЖД?

2. Які органи займаються розробкою законодав-

 

чої бази України з БЖД?

3. Дайте визначення поняттям "харчовий продукт", "безпека харчових продуктів", "якість харчового продукту".

4. Яку інформацію виробник зобов’язаний зазначати при маркуванні харчових продуктів?

5. Які органи здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів?

6. Дайте визначення поняттю "харчова добавка". Які існують обмеження при застосуванні харчових добавок?

7. Розкрийте суть поняття "безпека товару (роботи, послуги)".

8. Які органи здійснюють захист прав громадян як споживачів?

9. Дайте визначення поняттю "охорона здоров’я".

10. У чому полягає право громадянина України на охорону здоров’я?

11. Яким чином держава здійснює контроль за додержанням законодавства про охорону здоров’я?

12. До яких видів відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров’я можуть бути притягнуті винні особи?