Поняття цивільно правової відповідальності

1. Поняття цивільно – правової відповідальності.

Засоби цивільно – правового захисту різни і залежать від змісту цивільного правопорушення. Основна мета їх – відновлення прав суб’єктів, чиї права порушені. Водночас цивільне право допускає такі засоби захисту, призначенням яких є додатковий вплив на правопорушника з метою його покарання і стимулювання до позитивного ставлення при виконанні своїх цивільних прав та обов’язків у майбутньому. Різниця в основних цілях різних способів захисту призвела до поділу їх на: - міри захисту;      - міри відповідальності.

Міри захисту спрямовані на виконання цивільно – правового обов’язку щодо суб’єкта, права якого порушені. Реалізуються судом, самим уповноваженим суб’єктом і завжди забезпечені можливістю державного примусу щодо їх реалізації (наприклад, двостороння реституція про визнання угоди недійсної), вони не пов’язані з засудженням поведінки правопорушника.

Міри відповідальності, крім відновлення прав потерпілого завжди спричиняють несприятливі наслідки у майновій сфері особи, яка такі права порушила. Ознаками такої відповідальності є негативні несприятливі наслідки у майнової сфері правопорушника (зменшення частини його майна), осуд правопорушення і правопорушника, можливість державного примусу (міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави).

Негативні несприятливі наслідки у майновій сфері правопорушника означають зменшення частини його майна.

Державний примус виражається у тому, що міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Такими обтяженнями можуть бути:

- заміна невиконаного зобов’язання новим, або заміна додатковим;

- зміна або припинення правовідносин;

- приєднання до порушеного обов’язку нового (наприклад, окрім виконання зобов’язання, обов’язок відшкодувати шкоду, сплатити неустойку тощо).

Цивільно – правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечується державним примусом які тягнуть за собою засудження правопорушника і його суб’єкта.

 Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на:

- конфіскаційні -  вилучення майна у доход держави;

- штрафні (неустойка);

- компенсаційні – що призначені відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну правопорушником.

Функції цивільно-правової відповідальності:

- попереджувально-виховна – спрямована на попередження правопорушення;

- репресивна – означає покарання правопорушника, яке забезпечується у додаткових несприятливих зобов’язаннях, що забезпечуються державним примусом;

- компенсаційна – проявляється у ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого за рахунок боржника;

- сигналізаційна – слугує сигналом про можливість недоліків у поведінці боржника, які можуть проявитися у нових право стосунках.

Принципи цивільно - правової відповідальності: законність, невідворотність, індивідуалізація, повне відшкодування шкоди, рівність сторін, поєднання особистих інтересів із суспільними.

 

Серв ітути емфітезис

 

Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.

В ЗК дається таке визначення земельного сервітуту. Це — право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою (ч. 1 ст. 98).

Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:

- право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;

- право проводити водопровід з чужого природного водоймища чи через чужу земельну ділянку;

- право проводити та експлуатувати лінію електропередач, зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;

- право відводу води з своєї ділянки на сусідню чи через сусідню;

- право забору води із сусіднього природного водоймища чи право проходу до нього;

- право напувати худобу із сусіднього природного водоймища чи право прогону худоби до нього;

- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель та ін.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:

а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

г) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

є) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Землекористувач не лише має право користуватися земельною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувачу надано право продати своє право на користування земельною ділянкою. При продажу власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку, на який було надане право користування;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.

Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку права користування;

в) відмови землекористувача від права користування;

г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.