Порядок припинення юридичних осіб.

Підставами припинення ЮО є: •досягнення поставлених перед нею цілей – закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність ЮО – визнання банкрутом – якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено виконання цих умов або не змінено вид діяльності – якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; •з інших підстав, передбачених законодавством. Припинення державних організацій, що є ЮО, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються. Ліквідація і реорганізація ЮО здійснюється за рішенням власника майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи господарського. Громадські організації, що є ЮО, припиняють свою діяльність на підставах, передбачених у їх статутах. Формами припинення ЮО є: •ліквідація – реорганізація. При ліквідації ЮО припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Ліквідація ЮО здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник, а у разі банкрутства – господарський суд. При реорганізації справи і майно переходять до іншої ЮО у порядку загального правонаступництва. Формами реорганізації є: злиття, приєднання, поділ, виділення або перетворення. Злиття має місце тоді. коли дві або більше ЮО об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце тоді, коли одна ЮО включається до складу іншої ЮО, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність. поділ означає що на базі однієї ЮО виникає дві або більше ЮО, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення ЮО. З її складу виділяється нове соціальне утворення, яке має права ЮО. Перетворення полягає в тому, що на основі ЮО створюється нова ЮО, яка має інший профіль, цілі діяльності, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. Філії і представництва не мають прав ЮО, їх керівники діють на підставі довіреності, одержаної від ЮО.

 

 

Дія цивільного законодавства

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно – правові норми. Основу цивільного законодавства становить Конституція України. Вона передбачає цивільно – правові засади регулювання відносин власності (ст.13,14,41), в неї закладені права громадянина на на і”мя, честь, гідність та ін.

Після Конституції вищу юридичну силу мають Закони України, серед них основним є Цивільний Кодекс, затверджений Верховною Радою України 16.01.2003р. Він складається з 6 книг, 9 глав, 1308 статей. Книга перша - “Загальні положення”, книга 2 - “Особисті немайнові права фізичної особи”, книга 3 - “Право власності та інші речові права”, книга 4 - “Право інтелектуальної власності”, книга 5 - “ Зобов’язальне право”, книга 6 - “Спадкове право”. Закони України “Про власність”, “Про заставу”, “ Про цінні папери та фондову біржу” та інші.

Елементами структури цивільного законодавства є і підзаконні акти: Укази Президента, наприклад, “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, “ Про організаційні заходи з підготовки об’єктів права державної власності до приватизації “ та інші. Постанові Кабінету Міністрів, наприклад “ Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно”, “ Положення про держану реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” та інші. Міністерства та відомства видають накази та розпорядження.

Локальні акти – статути та установчі договори підприємств.

 

Роль звичаїв

У ст.7 ЦК України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту. Вони не є джерелом права, однак у тих випадках, коли держава правовим актом санкціонує діловій звичай, він здобуває юридичну чинність правової норми і входить до системи цивільного законодавства.

Звичаєм є правили поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай ділового обороту може бути застосований незалежно від того, чи зафіксований він в якому – не будь документі (опублікований в пресі тощо). Звичай, що суперечить актам цивільного законодавства або договору, у цивільних відносинах не застосовується.

 

 21 Дія цивільних законів.

Дія у часі. Закон набирає чинності після 10 днів з його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом. але не раніше дня його опублікування, Закон публікується державною та російською мовами Президією ВР у “Відомостях ВРУ”, а також у газеті “Голос України” і є офіційною публікацією. Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 10 дня після їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні. В постановах КМ У нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановах уряду не вказано строк введення у дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття. Розпорядження КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають. Нормативні акти, які видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює міністерство юстиції У. Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господарського управлінь і контролю набирають чинності через10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Дія у просторі і за колом осіб. Закони ВРУ, укази президента У, постанови і розпорядження КМУ, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт може обмежити територію дії даного акта. Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на їй території, тобто громадяни У, юр особи, держава, територіальні громади, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юр особи. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то він діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб’єктів.