Лекція 18. Культура україни в1917 -першій пол. 40-х років

Розвиток укр. культури XX ст. можна характеризувати як період її нац.-держ. відродження, започаткований дем. перетвореннями з 1917 p., укр. революцією. Дійсно, повалення царизму, боротьба за нез. укр. дер­жаву, соц.-ек. зрушення, що відбулися в цей період, стимулювали піднесення дух. життя суспільства, його інтен­сифікації, відкритості, дали могутній поштовх нац.-культ. відродженню України. Цьому сприяла ліквідація численних за­борон, що тяжіли над Україною вподовж століть і заважали її органічним контактам із Заходом.

Попри всі негаразди, зв'язані із зміною політ. режимів, які встановлювалися в Україні, культ. життя продовжувало розвиватись. Широкого розмаху набуло створення нових гром. куль­т.-творчих організацій та об'єднань, що згуртували навколо себе значні кадри укр. інтелігенції. В період Укр. Нар. Республіки були спроби створити власну систему освіти, яка базува­лася на принципі націоналізації, відповідно до якого кожна нація, яка жила в Україні, мала право навчати своїх дітей рідною мовою.

Відмітною ознакою того часу стало відкриття укр. шкіл. Протягом 1917-1918 навч. року в Україні відкрилося 30 укр. гімназій, переважна більшість яких діяла по селах. Вив­чення укр. мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх сер. школах і гімназіях.

Не заборонялося відкривати в них, за вимогою батьків-неукраїнців, класи з рос. мовою навчання, а в рос. гімназіях, де українці становили меншість, - класи з укр. мовою викладання.

З укр. дем. революцією зв'язане велике відро­дження просвіт на Наддніпрянщині. Вже влітку 1917 р. центр. та сх. частина України вкрилася густою мережею читалень. Крім того, «Просвіти» мали свої театр. трупи, хорові колективи, орке­стри, видавництва, бібліотеки, нар. будинки. 20 вересня 1917 р. у Києві відбувся Перший Всеукр. з'їзд просвіт. Це сприяло активізації діяльності просвіт. Їх число почало невпинно зростати. Засновниками товариств «Просвіта» були відомі укр. митці та письменники: у Катеринославі - Є.Вороний (голова товариства), А.Кащенко, у Вінниці - Д.Маркевич, в м. Олешках на Херсонщині -М.Куліш, в Лебедині на Харківщині - П.Зайцев, у Києві - Б.Грінченко, В.Винниченко, Л.Старицька-Черняхівська, в Одесі - С.Шелухін, І.Липа, А.Ніковський. «Просвіти» без перебільшення можна вважа­ти ядром нац.-культ. відродження в провінції.

За рішенням Ген. секретаріату Центр. Ради, яка почала піклуватися розвитком укр. культури на держ. засадах, 5 жовтня 1917 р. було відкрито Київ. укр. нар. університет у складі іст.-філологічного, фізико-матем. і правничого факультетів. Тоді ж було вирішено створити укр. нар. університет в Кам'янці-Подільському. Але подальший розвиток подій призвів до того, що університет було відкрито лише при гетьмані П.Скоропадському.

В історію діяльності Укр. Центр. Ради увійшло і да­тування нею Укр. Академії мистецтв (згодом Худ. інституту) в Києві. Рішення про це було прийняте 22 листопада 1917 р. у приміщені Педаг. музею, де засідала Центр. Рада. Ака­демія давала вищу худ. освіту спеціалістам малярства, різьбяр­ства, будівництва, гравюри, худ. промислів, а також мала спри­яти розвитку худ. шкіл в Україні. Першим ректором Академії став видатний укр. живописець Ф.Кричевський, а за доби Укр. держави гетьмана П.Скоропадського її очолив відомий укр. художник-графік, митець з європ. славою, співав­тор Держ. герба і Держ. печатки гетьманату, кліше пер­ших укр. грошових знаків нового часу Георгій (Юрій) Іва­нович Нарбут (1886-1920). Нарбутівська ілюстрація до «Енеїди» І.Котляревського (1919) стала найвищим досягненням укр. графіки тих років. Г.Нарбут відродив укр. графіку, створив в Україні оригінальну школу графічного мистецтва, яке мало виразно нац. характер.

Серед викладачів Академії були відомі митці, професори: М.Бой-чук, В.Кричевський, О.Мурашко, запрошений з Галичини О.Новаківський. Відомими майстрами стали такі перші студенти, як Т.Бойчук. І.Падалка, В.Седляр. Студенти оволодівали спеціальностями: маляр­ство, різьба, будівництво, гравюра та ін.

Це був перший навчальний заклад в Україні, який одержав статус держ.. 18 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про Укр. Академію мистецтв. Було встановлено її річний бюджет у сумі 97000 крб. Академія здобула право одержувати з-за кордону книж­ки, картини і матеріали без оплати мита, а також по одному примірнику всіх друкованих в Україні видань у галузі мистецтва. Наступного року при академії мали бути засновані галерея та бібліотека.

Після Лютневої революції настав розквіт діяльності Молодого те­атру в Києві, який виник ще у травні І916 р. за ініціативою актора театру М.Садовського Леся Курбаса.

Л.Курбас родом з Тернопільщини, син галицького актора Степа­на Курбаса, людина з європ. освітою - вчився на філософсь­кому факультеті у Відні, знав вісім мов, був актором у театрі «Русь­ка бесіда» у Львові. М.Садовський запросив його у Київ до свого театру. Разом з Л.Курбасом до Києва прибули Гнат Юра і Амвросій Бучма. Вони, а також молодь із Муз.-драм. школи ім. М.Лисенка були в опозиції до старої театр. школи і шукали нових шляхів.

Иа відміну від театру М.Садовського, що продовжував традицію укр. побутового театру, Л.Курбас і його «Молодий театр» вдалися до модерних сценічних засобів відтворення укр. та європ. драматургії. Вони бажали творити нові форми теат­р. мистецтва, які давали б змогу виявити індивідуальність мо­л. укр. покоління, відійти від побутового «ук­раїнофільського» театру і створити укр. європ. театр, Л.Курбас проголошував: «Молодий театр відкидає провінційну за­лежність від рос. стилів», робить «прямий поворот до Європи і до самого себе», він буде йти «власною укр. дорогою», його кредо - «вчитися і шукати самотужки». Л.Курбас підкреслював, що в цих пошуках головним буде «стиль у формах мистецтва».

Підвищенням худ. рівня укр. театр. мис­тецтва займалось товариство «Нац. театр», створене у квітні 1917 р. колективом Молодого театру разом з театром М.Садовського та Муз.-драм. школою М.Лисенка. 14 вересня 1917 р. при товаристві виник Нац. зразковий театр, який працював у Троїцькому нар. домі і мав власний хор та власний оркестр.

Подальшого розвитку укр. освіта, наука, культура набули при гетьмані П.Скоропадському. «Правительство буде рішуче про­водити в життя ідею всестороннього розвитку укр. культури, забезпечення прав укр. мови, закріплення всіх форм укр. державності», - заявив у 1918 р. новосформований гетьманський уряд. У сфері культури активно тоді працювали такі визначні особи­стості, як Микола Василенко (1866-1935), В.Науменко, В.Вернадський, І.Огієнко, П.Холодний, Б.Кістяківський (1868-1920), А.Кримський, Д.Граве, М.Туган-Барановський, Л.Курбас, С.Єфремов, П.Саксаганський.

Йшов процес українізації нар. освіти, створення укр. нац. школи, який започаткувала Центр. Рада. Восени 1918 р. з 836 діючих тоді в Україні гімназій 150 були зукраїнізовані. Перша укр. гімназія відкрилася у Києві 18 березня 1917 р. її директором став відомий укр. педагог П.Холодний. Для не­заможних учнів цих гімназій затверджувалося 350 іменних стипендій -імені Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка та ін. письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов'язкове навчання укр. мові та літературі, а також історії й географії України по всіх сер. школах. Цими питаннями енергійно займався міністр освіти та мистецтв в гетьм. уряді М.П.Василенко.

За часів владування П.Скоропадського була створена мережа нац. вищої школи. При міністерстві нар. освіти під ке­рівництвом академіка В.Вернадського виникла комісія у справі ви­щих шкіл та наук. інституцій. Законом від 17 серпня 1918 р. Київський укр. нар. університет перетворювався на Київський держ. укр. університет, який діяв паралель­но з російськомовним університетом святого Володимира. Мовою ви­кладання визнавалась укр.. До числа студентів було зарахова­но 3 тисячі чоловік. Під університет віддали комплекс будинків артилерійського училища, а також зем. ділянку площею 26 гек­тарів.

Тим же законом від 17 серпня засновувався Кам'янець-Под. держ. укр. університет, куди записалося по­над одну тисячу чоловік. Його ректором став видатний культ.-освітній, держ. і реліг. діяч, виходець з Житомирщини (народився в селищі Брусилів) І.Огієнко, який і відкрив в урочистій обстановці цей закладі 22 жовтня. Він постав як вогнище вищої укр. науки, перший нац. вуз, гордість України, сим­вол її нац. відродження.

В запрошенні на відкриття нового університету за підписом рек­тора І.Огієнка читаємо: «Новий університет, що вже з самого географічного положення найближчий до високої західноєвроп. держави, не буде звичайним університетом сх. типу: при Кам'янець-Подільському Держ. Укр. університеті за­кладається вперше на сході слов'янський богословський університет, і, крім того, на іст.-філологічнім факультеті вже відкрито дві нові нац. кафедри: одна - польської, друга - єврейської літе­ратури й історії. Вірний кращим традиціям європ. універ­ситетів, новий Кам'янець-Подільський Держ. Укр. Уні­верситет матиме на цілі невпинну наук. працю на користь рідної укр. культури».

Серед перших професорів університету було немало тих, кого вдалося загітувати І.Огієнкові з Києва та інших міст України: Л.Білецький, Д.Дорошенко, В.Біднов, Є.Тимченко, письменник і поет В.Самійленко.

Університет залишився у спогадах сучасників І.Огієнка як «най­світліше культ. діло 1917-1920 років», як факт утвердження укр. державності. Твердиня укр. науки, дітище І.Огіє­нка, Кам'янець-Подільський держ. укр. університет проіснував до 1921 р. Рад. влада реорганізувала його в Інсти­тут нар. освіти.

Услід за відкриттям Київ. і Кам'янець-Поділ. держ. укр. університетів на черзі стояло заснування таких же університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. Готувалося відкрит­тя університету в Полтаві. У Київ., Харк. і Одес. російськомовних університетах відкривався комплекс українознав­чих кафедр - укр. мови й літератури, історії та права. У при­ватному рос. університеті в Катеринославі, заснованому влітку 1918 p., також мали відкритися дві кафедри з викладанням укр. мовою. На одну з них було запрошено професора Д. І.Яворницького.

На час гетьманату припадає створення Укр. Академії наук. Розробку її статуту з ініціативи М.С.Грушевського почало Укр. наук. товариство ще в березні 1917 р. Але воєнні події зупини­ли підготовчі роботи. М.П.Василенко як тільки став міністром осві­ти та мистецтв уряду гетьмана П.Скоропадського, негайно взяв цю справу в свої руки і заявив, що утворення Академії є нац. потребою.

Він зазначав, що «утворення Укр. Академії наук має і велике нац. значення, бо ще й досі є багато людей, які скептично і з насмішкою відносяться до укр. руху та відрод­ження, не мають віри в життєві сили укр. народу, не вважа­ють можливим розвиток укр. освіти, мови й науки». Склика­на ним комісія з найвидатніших вчених завершила розробку структури Академії та її статуту.

Видатний вклад у справу створення Академії вніс славетний на­щадок запор. козаків, мислитель величезної величини, визна­ний вже у той час вчений-природознавець, засновник геохімії, біохімії, радіогеології 55-річний академік Рос. академії наук В.І.Вернадський (1863-1945), який у травні 1918 р. переїхав до Киє­ва з Полтави. Для творчості цього вченого характерні широчінь інте­ресів, постановка кардинальних проблем, наук. передбачення. Праці В.Вернадського - одна з важливих основ розв'язання проблем навколишнього середовища. Його іменем названо мінерал - вернадіт. Саме В.Вернадський став головою комісії з питань заснування Ака­демії. Датою заснування Академії необхідно вважати 14 листопада. Тоді своїм указом гетьман П.Скоропадський затвердив її Статут, штати, а також первісний склад академіків. До нього увійшли 12 чоловік: по відділу іст.-філологічних наук - Д.І.Баталій (1857-1932), А.Ю.Кримський, М.І.Петров, С.Смаль-Стоцький, по відділу фізико-матем. наук - В.І. Вернадський, М.Ф.Кащенко, С.П.Тимошенко, П.А.Тутковський (1875-1936), по відділу соціаль­них наук - М.І.Туган-Барановський (1865-1919), В.А.Косинський, О.І.Левицький та Ф.В.Тарановський. Вподовж наступних восьми десятиріч члени Академії вже не призначалися, а обиралися наяв­ним складом академіків. Починаючи з 1925 p., обиралися члени-ко-респонденти Академії.

27 листопада 1918 р. відбулося перше установче спільне зібрання Укр. Академії наук. На ньому її президентом було обрано В.Вернадського, секретарем (1918-1928) - видатного вченого-сходознавця зі св. іменем А.Кримського (15.01.1871-25.01.1942), який залишив після себе понад тисячу наук. праць. Були обрані й керівники відділів. Тим самим було закладено основи діяльності першої нац. Академії наук. За чотири роки перебування в Україні В.Вернадський розробив ґрунтовний план діяльності новоствореної Академії наук, започаткував численні напрями наук. досліджень, згуртував плеяду відданих науці людей.

Лютнева революція, разом з багатьма гром. свобода­ми, принесла і фактичне скасування всіх обмежень укр. дру­кованого слова. Починаючи з березня 1917 p., спостерігалося значне пожвавлення літ. життя. За підрахунками дослідників, протягом бєрезня-листопада 1917 р. було видано 30 літ.-худ. творів загальним тиражем 360500 прим. У цей час ви­никло близько 50 приватних і кооперативних видавництв. Головну роль у книгодрукуванні відігравало створене у травні 1918 р. Держ. видавництво. Головним його завданням вважалося «розповсю­дження серед народу добрих укр. книжок, а також інших продукцій друку».

Після багатьох років заборон укр. книжка одержала держ. підтримку. Так, в 1918 р. Держ. видавництво на свої видат­ки отримало від Кабінету міністрів 1 млн. крб. Як наслідок, якщо у 1917 р. в Україні вийшло друком 747 книжок держ. мовою, то у 1918 р. - 1084. Причому окремі видання сягали величезних ти­ражів. Наприклад, працю І.Огієнка «Укр. культура» опублі­ковано було у 1918 р. двічі: першим тиражем - у 100 тис. прим., а другим, спеціально для укр. армії, - 1 млн. прим. Значна підтримка з боку Каб. міністрів Укр. держави надавалася газетам і журналам. Доволі високого рівня досягло кни­годрукування в рад. час - в роки НЕПу. Укр. книга у 20-ті роки була представлена на міжнар. виставках в Кельні, Празі й Парижі.

Значним здобутком у царині культури стало відкриття у серпні 1918 р. Нац. (академічної) бібліотеки України. У ній збира­лися всі пам'ятки дух. життя укр. народу - як руко­писні, так і друковані (всього понад 1 млн. томів). Були засновані також нац. архів України, нац. галерея мистецтв, укр. історичний музей.

У 1918 р. Панас Саксаганський організував у Києві Нар. театр. На його основі 1922 р. було створено укр. драм. театр ім. М.Заньковецької, у творчому житті якого П.Саксагансь­кий брав найактивнішу участь.

В період нац.-визв. змагань виникали муз., хо­рові колективи. В 1919 р. була створена Укр. республіканська капела. Одним з її засновників став композитор, диригент, хормей­стер О.А.Кошиць (1875-1944), який у тому ж таки 1919 р. виїхав з капелою за кордон і вважався «батьком» укр. співу в Аме­риці. Цим колективом укр. хоровий спів було доведено до вершин муз. майстерності.

Основи проф. хорового виконавства створила держ. заслужена академічна хорова капела України. Створена у 1920 р. в Києві як Держ. укр. мандрівна капела (скорочено - «Дум­ка»). «Думка» є одним з кращих інтерпретаторів нар. пісень, в її репертуарі також є твори укр. та світової класики.

В Житомирі в 1919 р. було створено перший Волинський рад. хор. Ним керував Михайло Петрович Гайдай (1878-1965), бать­ко солістки хору, пізніше відомої співачки, нар. артистки СРСР з 1944 р. Зої Гайдай. В супроводі лектора, пропагандиста пісні і музики М.В.Хомичевського (Б.Тена) хор виступав у багатьох містах і селах Поліського краю. М.В.Хомичевському належало вступне слово перед концертами із загальною характеристикою виконуваних творів. Піа­ністом і акомпаніатором хору виступав B.C. Косенко, який як ком­позитор зріс у Житомирі. Двоє його братів були співаками хору.

В 1918 р. за часів гетьманату скульптор Ї.П.Кавалерідзе (1887-1978) у м. Ромнах (тепер - Сумська область) спорудив перший в Україні пам'ятник Т. Шевченку.

Греченко

Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реаль­ні можливості для відродження укр. мови і школи. Політика Тимч. уряду в галузі нар. освіти була демократичнішою, ніж цар. уряду і тому вже в березні 1917 р. були зроблені розпоря­дження про навчання укр. мовою в початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох держ. укр. гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах.

Справжнім виразником інтересів укр. громадянства і учи­тельства у справі освіти стала Центр. Рада — представницький політ. орган укр. народу, утворений 7 березня 1917 р. Цент­р. Рада одразу ж проголосила гол. завданням освітньої полі­тики відродження рідної мови і школи. Велику підтримку і допомогу надавали їй укр. гром. організації: товариство шк. осві­ти, учительські організації, товариство "Просвіта". Перші укр. школи відкривалися виключно на громадські й нар. кошти. Після проголошення Центр. Радою І Універсалу (10 червня 1917 р.) було створено Ген. секретаріат (міністерство) нар. освіти, який узгоджував роботу гром. організацій.

Найжвавіше і без особливих перешкод відродження укр. мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечу­валося підтримкою нац. свідомої частини населення і учительс­тва. Значно складнішою була ситуація в середніх і вищих навч. закладах, де значний опір українізації навчання чинили деякі викладачі та батьки учнів, що відбивало ситуацію, яка склалася з культ. політ. щодо України після 250-річного рос. панування, руси­фікації і асиміляції укр. населення.

Питання відродження укр. школи було найголовнішою проблемою двох Всеукр. учительських з'їздів, які відбулися у квітні і серпні 1917 р. Згідно з постановами першого Всеукр. учительського з'їзду, українізація сер. школи повинна була прово­дитись шляхом заснування нових укр. гімназій. Предмети українознавства: література, історія і географія України, а також укр. мова мали бути обов'язковими в усіх сер. школах. Для забез­печення прав нац. меншин було визнано за необхідне відкри­вати паралельні класи.

У вищих навч. закладах, крім 4 кафедр українознавства, які були дозволені Тимч. урядом, перший Всеукр. учительський з'їзд вважав за потрібне з нового навч. року відкрити ще дві кафедри: історії укр. мистецтва та історії укр. етнографії.

Першу укр. гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шк. освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917 р. Вона працювала у приміщенні іншої гімназії, у вечір­ню зміну. Таке становище було характерним і для ін. укр. гімназій, які відкриються пізніше: відсутність власного приміщення, друга зміна навчання, відсутність держ. допомоги. Всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 укр. гімназій: на Київщині - 13, на Полтавщині - 14, на Поділлі - 4, на Чернігівщині - 2, на Харківщині - 1. Більшість цих гімназій були відкриті по селах: 25 з 39.

Значну увагу Ген. секретаріат нар. освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навч. закладів могла здійснюватися двома шляхами: українізація існуючих університетів та інститутів через від­криття паралельних курсів укр. мовою; заснування нових укр. вищих шкіл.

5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Укр. нар. університету в Києві. Було відкрито три факуль­тети: іст.-філологічний, фізико-матем., юр., а також підготовчі курси. На початку листопада 1917 p., коли закінчи­лося прийняття студентів і курсистів, їх заг. кількість складала 1370 осіб, з них на підготовчих курсах - 570, на факультетах - 800, а саме: на іст.-філологічному - 420, фізико-матем. - 140, юр. - 240. Склад студентів був дуже різноманітний: сту­денти вищих шкіл Києва та інших міст, курсистки, галичани, випус­кники сер. і вищих шкіл, нар. учителі. Як і перші укр. гімназії, Нар. університет не мав власного приміщення, заняття проводились в аудиторіях університету ім. Св. Володимира.

Наступним кроком на шляху створення нових вищих шкіл було відкриття 7 листопада 1917 р. Педаг. академії в Києві. Діяль­ність академії розпочалася з відкриття однорічних педаг. кур­сів для підготовки учителів укр. сер. шкіл, які б викла­дали предмети українознавства, передусім, укр. мову та літе­ратуру. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випуск­ники педаг. інститутів, вільними - студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учитель­ських семінарій. На початок роботи академії було зараховано 50 дійсних слухачів з вищою освітою.

22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва -першу вищу худ. школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення нац. мис­тецтва до св. рівня, виховання покоління митців, які змо­жуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники сер. худ. шкіл, всі останні - вільними слу­хачами. На утримання Академії було виділено, починаючи з 1918 р., кошти у сумі 98,2 тис. крб.

Важливою подією в культ. житті України того часу стало відкриття другого Укр. Нар. університету 21 квітня 1918 р. в Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій "Просвіті", запис розпочався у лютому 1918 р. на два факультети: іст.-філологічний і ек.-правничий. Деякі кошти на утримання дала "Просвіта", крім того, було зроблено приватні по­жертвування, поступала плата від слухачів (30 коп. за лекцію).

Таким чином, за короткий час (з березня 1917 р. до квітня 1918 p.), попри складні політ. умови, початок гром. війни, Цент­р. Рада і Ген. секретаріат нар. освіти, при активній підтримці укр. гром. організацій і нац. свідомої частини укр. народу, заклали фундаментальні засади відро­дження нац. сер. та вищої освіти. Досягненню значніших успіхів перешкоджали вагомі причини: політ. нестабільність, відсут­ність коштів, опозиція шовіністично налаштованих росіян і русифікова­них українців, дефіцит укр. підручників і вчителів. Проте підва­лини, закладені за доби Центр. Ради, забезпечили наступним укр. урядам можливість продовжити процес розвитку системи укр. нац. освіти.

Справу Центр. Ради у галузі розвитку укр. освіти, на­уки і культури продовжив уряд Укр. Держави гетьмана П.Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Слід від­значити, що загальна ситуація у сфері освіти тоді була такою ж, як і за доби Центр. Ради. Українізація освіти зіштовхувалась з опозицією. Початкові школи досить легко переходили на укр. мову навчання, якщо були забезпечені учителями, які могли викладати цією мовою. Тому велика увага зверталась на підготовку вчителів, які могли викладати укр. мовою в учительських семінаріях.

Значно складнішою була ситуація в сер. школах, особливо у вел. містах. Тут значний прошарок населення складали росія­ни, євреї, інші нац. меншини, зрусифіковані українці. Вони становили більшість у батьківських комітетах шкіл і серед педагогів. Тому, намагаючись уникнути конфліктних ситуацій, гетьм. міністерство освіти, за прикладом міністерств Центр. Ради, вважало за краще засновувати нові укр. гімназії, ніж україні­зувати російські. За Центр. Ради у Києві було три укр. приватні гімназії. У 1918 р. їх прийнято на держ. кошти. Протя­гом літа того ж року відкрито 54 укр. гімназії не тільки в міс­тах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьм. доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях, що залишилися з рос. мо­вою навчання, введено як обов'язкові предмети укр. мову, історію й географію України та історію укр. літератури.

6 жовтня 1918 р. урочисто відкрито у Києві перший Держ. укр. університет, а 22 жовтня - другий Укр. універ­ситет у Кам'янці-Подільському.

В цей же період засновано: Держ. укр. архів, у якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду, Нац. галерею мистецтва, Укр. іст. музей та Укр. нац. бібліоте­ку, фонд якої швидко зростав. У кінці 1918 р. в ній було вже понад 1 млн. книг, серед яких багато унікальних. За кількістю та якістю книг Укр. нац. бібліотека могла конкурувати з кра­щими бібліотеками Європи.

Великою заслугою гетьм. уряду слід вважати заснування 24 листопада 1918 р. Укр. академії наук, потреба в якій була на­гальною. Академія мала три відділи: іст.-філологічний, фізико-матем. та соц.-економічний. Президію та перших академі­ків (по три на відділ) призначив уряд, а інших членів мали обирати ака­деміки. Першим президентом запропонували бути М.Грушевському, але він відмовився, тому призначено було видатного вченого зі світовим ім'ям, 55-річного професора хімії Володимира Вернадського.

До досягнень у галузі культури за гетьм. доби треба ще до­дати заснування Укр. театру драми та опери, Укр. Держ. капели, Держ. симф. оркестру тощо.

На рівні поч. школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, якими корис­тувалися в школах України ще й через 10 років, засновано кілька вел. видав­ництв, які випускали укр. видання в нечуваному до того числі примірників (див. на мал. обкладинку "Військово-наук. вісника армії й фльоти").

13 листопада 1918 р. на укр. землях колишньої Австро-Уг. імпе­рії було проголошено Західноукр. Нар. Республіку.

У зазначених кордонах вона займала територію близько 70 тис. км, 71% населення складали українці, 14% - поляки, 13% - євреї.

Тут було затверджено державність укр. мови, обов'язковість її вживання у держ. установах та організаціях. Водночас нац. меншинам залишено свободу усного і письмового діалогу з держ. та гром. структурами їх рідною мовою.

Активно здійснювалась перебудова системи нар. освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались держ., а вчителі - держ. службовцями. За рішенням освіт­ніх органів дозволялось засновувати приватні школи; укр. мова стала основною в усіх держ. школах; за нац. меншинами - поляками та євреями визнавалось "право на школу в рідній мові". Спец. законом націоналізовано укр. при­ватні гімназії і учительські жін. семінарії. Реорганізовувалась і розширювалась мережа спец. і фахових шкіл. При цьому особлива увага приділялась вивченню укр. мови, математики, історії, географії України та ін. слов'янських земель. За ба­жанням учнів викладались також польська, нім. та інші мови. Педагоги держ. шкіл зобов'язані були скласти проф. при­сягу на вірність Укр. Нар.й Республіці.

В тяжкі для розвитку мистецтва роки гром. війни одним з найоперативніших і найактуальніших видів мистецтва була плакатна графіка. Вона дуже рельєфно віддзеркалювала строкату картину боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дис­кусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю худ. прийомів. Творці плаката зробили вел. поступ в освоєнні специфіки плакатної форми, вносячи своє, нац. її розуміння. У багатьох плакатах спостерігається нама­гання глибше відбити особливості нар. характеру, знайти ха­рактерний типаж, підкреслити нац. в одязі, засобах худ. виразу. Такими є плакати, створені І.Падалкою і Т.Бойчуком. Поряд з поширеними формами агітаційно-закличного плаката з'являється плакат пропагандистський, розповідний, який вміщував у собі цілу серію окремих сюжетних картинок, об'єднаних однією заг. темою. Такі плакати розвивали традиції нар. лубка.

Окреме місце займають плакати-портрети, що їх видавали з відповідними політ. текстами і закликами. Серед них висо­кими худ. якостями відзначається плакат-портрет роботи В.Єрмілова "Іван Франко" з творчим використанням нар. орнаменту. У 1919 р. в Харкові почали виходити плакати "УкРОСТА". Поєднання образного змісту з нар. піснею, приказкою чи віршованим текстом робило їх актуальним і дійовим засобом мистецької агітації (див. на мал. один з типових плакатів доби боротьби з Врангелем, випущений з укр. текстом, що теж було вже своєрідною пропагандою толерантності в нац. питанні).

Бичко

Західноукр. Нар. Республіка, яка виникла на руїнах Австро-Уг. монархії, стала першим держ. утворенням укр. народу. Була спроба запрова­дити свою власну держ. символіку — жовто-блакит­ний прапор та тризуб, форми держ. самоврядування. Значна увага приділялася розвитку культури (організову­валися читальні «Просвіти», аматорські театр. гуртки, курси укр. мови та українознавства, розпоча­лося видання місячника «Шляхи» у Львові). Розквітає му­з. творчість, яка значною мірою знайшла свій вияв у циклі так званих стрілецьких пісень — «Ой, у лузі червона калина» С. Чарнецького, котра, фактично, стала гімном УСС, «Журавлі», «Видиш, брате мій» (слова Б. Лепкого, музика Л. Лепкого), «Ой, та й зажурилась» (на слова Р. Купчинського) та ін.

40 тис. юнаків віддали своє життя за створення держав­ності України, і не можна їх звинувачувати в тому, що во­ни не підтримали політику рад. влади, яка в 1920 р. віддала Польщі землі від річки Збруч аж до Горині та Прип'яті. Згодом Рада послів у Парижі в 1923 р. узаконила колоніальний статус Галичини.

 

Іншим шляхом пішов пошук становлення державності на території Сх. України. Масовий призов до армії під час першої св. війни, активне включення в ідейні по­шуки соціал-дем. думки певною мірою сприяли переміщенню центру визв. пошуків до маркс. ідей. Рев. Укр. Партія, що виникла в 1900 p., уже в 1905 р. перейменовується в Укр. Со­ціал-дем. Роб. Партію, яка вилучає зі своєї програми вимогу повної держ. самостійності і включає пункт про нац. автономію у складі Рос. дер­жави.

 

«Аж ось вибухнула революція. Отже, можна собі уяви­ти,— писав В. Винниченко,— що почуло недодушене, за­топтане, понижене українство, коли залізна рука спала з його горла, коли воно могло підвестись, умитись, людськи­ми, не запльованими очима глянути в очі таким же людям... І зразу одпали всі інші способи увільнення, всі орієнтації на зовнішні ворожі до Росії сили. Укр. сепаратизм тоді помер разом з причиною, що породила його. Україн­ство тепер орієнтувалось на Всерос. Революцію, на перемогу справедливості, на здобуті права всякого понево­леного. За 250 рр. перебування в спілці з Росією укра­їнство вперше в ці дні почувало себе в Росії дома, впер­ше інтереси цієї колишньої в'язниці стали близькими, своїми»

 

Подольска 2

Коротка доба нац. відродження в Україні розпочинається після перемоги Лютневої революції 1917 р. в Росії. Центр. Рада як представницький орган укр. народу однією з перших своїх постанов проголошує готовною регламентацією культ. життя і освітньої політики перш за все відродження рідної мови в навч. закладах.

У літературі з'являється нова укр. поезія, розвиваються такі модерністські тенденції, як символізм, футуризм, група "Неокласиків". Найвидатнішими представниками тогочасної укр. поезії були В. Чумак, В. Сосюра, П. Тичина, М. Рильський.

У 1918 р. в Києві створюється три театри: Держ. (з березня 1919 р. Перший Укр. театр Радянської республіки ім. Т. Шевченка), Держ. нар. (з 1922 р. - Укр. драматичний театр ім. М. Заньковецької) та "Молодий театр". Розвиток драм. театру в 20-ті роки був пов'язаний з діяльністю засновника модерного театру "Березіль" режисера і драматурга Леся Курбаса. В основі його творчості було піднесення укр. театру до сучасного проф. рівня та відродження нац. характеру.

Лозовий