Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Образотворче мистецтво мистецтво початку XX ст.Стр 1 из 10Следующая ⇒
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО МИСТЕЦТВО ПОЧАТКУ XX ст. Шлях, який пройшло укр. образотворче мистецтво за минулі сто років, був надзвичайно цікавим, але водночас важким і тернистим. На ньому сталося стільки змін і несподіванок, як ніколи раніше. Великою мірою особливості укр. образотворчого мистецтва XX ст. зумовлені іст. обставинами і соц. потрясіннями, що відбувалися в нашій державі. Упродовж перших трьох десятиліть образотворче мистецтво України розвивалося під знаком кардинальних зрушень у худ. свідомості, поглядах на завдання та цілі мистецтва. Це був час революційних змін не лише в історії суспільства, а й у культурі. Класичні традиції співіснували з пошуками нової худ. мови, нових стилів і напрямів, засобів худ. вираження. СТИЛЬ МОДЕРН На початку століття в Україні, як і в усій Європі, запанував новий худ. стиль - модерн (від фр. новітній, сучасний), останній з великих худ. стилів європ. мистецтва. На думку провідників цього стилю, мистецтво передовсім має бути красивим. Джерело краси вони знаходили в природі. Вільні, невимушені, асиметричні обриси природних форм, насамперед рослинних, відтворювали архітектори, скульптори, живописці, графіки, дизайнери. Вони також вважали, що людина і все, що її оточує, -частинки єдиного цілого, що перебувають у єдиному космічному колооберті життя, і намагалися передати це у своїх творах. Головним виразовим засобом у мистецтві модерну була лінія — плавна, співуча, звивиста, що "часто підпорядковувала собі всю композиційну будову твору.
Особливого поширення стиль модерн набув в архітектурі. Вулиці багатьох укр. міст зберігають забудову початку минулого століття з характерними ознаками модерну - використанням у декоративному оздобленні будинків вишуканих орнаментів з рослинними мотивами, зображень фантастичних тварин, людей, масок, часто - вільним, асиметричним розташуванням елементів.
Одним із найцікавіших, найоригінальніших витворів стилю модерн, справжньою окрасою столиці України є так званий будинок з химерами архітектора Владислава Городецького. Від цієї споруди важко відвести очі. Вона має чітку й раціональну конструкцію і прикрашена великою кількістю скульптур - зображеннями реальних і фантастичних істот (тварин, птахів, молюсків, риб, русалок, химер), їх автор - київський скульптор іт. походження Еліо Саля.
На поч. XX ст. художники й архітектори працювали над створенням суто укр. нац. стилю, що дістав назву укр. модерну.
Найяскравішим прикладом таких пошуків є архітектура будинку Полтавського губернського земства, зведеного за проектом арх. Василя Кричевського. У цій кам'яній двоповерховій споруді використано елементи укр. нар. архітектури й декоративно-ужиткового мистецтва. Увінчують її високі дахи з полив’яної черепиці. Фасади прикрашено вишуканим багатоколірним декором. В оздобленні будинку брали участь відомі художники Опанас Сластіон, Сергій Васильківський, Микола Самокиш, учні Миргородської художньо-промислової школи та опішнянські гончарі.
Живопис і графіка стилю модерн представлені творчістю таких яскравих митців, як Михайло Жук, Олекса Новаківський, Абрам Маневич, Георгій Нарбут та ін. Уяву глядача вражають живописні полотна А. Маневича «Весна на Куренівці» та «Осінь». У них надзвичайно тонко відтворено стан зображених пір року: весна -тендітна й свіжа, осінь - немов полум'я, збурене вітром. Щоб створити відповідний настрій, художник творчо трансформував зображення реальних дерев, будинків.
Фантазією й багатством оригінальних знахідок позначена творчість видатного укр. графіка Георгія Нарбута (1886-1920). Цьому митцеві притаманні своєрідний стиль і худ. манера оформлення книги. Ретельно вивчивши графіку літер укр. стародруків XVI-XVIII ст., Г. Нарбут розробив новий укр. шрифт, створив багато ілюстрацій до книжок з історії та мистецтва України. Всі вони вирізняються глибоким знанням мистецьких традицій і композиційною довершеністю. АВАНГАРД Перші десятиріччя XX ст. увійшли в історію св. мистецтва появою принципово нового худ. явища, що дістало назву авангарду (авангардизму). Якнайактивнішу участь у його творенні брали й укр. художники. Авангардом прийнято вважати перші течії модернізму, які виникли упродовж трьох перших десятиріч. Йому властиві розрив із традиційним досвідом творчості, постійний пошук нових худ. форм як самоцінного явища.
Він зачепив усі види худ. творчості, але найяскравіше виявився саме в образотворчому мистецтві, давши життя таким напрямам, як експресіонізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм, концептуалізм та ін. Відмітною ознакою модернізму стало виникнення та поширення нового творчого методу - абстракціонізму (від лат. віддалений). Його ще називають «безпредметним», або «нефігуративним», мистецтвом. Основна ознака абстракціонізму - принципова відмова від зображення реальних предметів і явищ. Твір абстрактного мистецтва створюється за допомогою формальних худ. елементів (кольорової плями, лінії, геометричної або вільної форми, фактури, об'єму тощо). Принцип композиційної побудови може бути як імпульсивно-стихійним, так і раціонально впорядкованим. Отже, абстракціонізм - це не напрям і не стиль у мистецтві, а саме творчий метод. Він протилежний фігуративному методу, основою якого є відтворення конкретних життєвих форм. У деяких напрямах образотворчого мистецтва (наприклад, в експресіонізмі) можуть використовуватися обидва методи: як абстрактний, так і фігуративний. Між ними, як між двома протилежними полюсами, пролягає безмежний простір, в якому відбувалися творчі пошуки суч. образотворчого мистецтва.
Як же сприймати абстрактне мистецтво? Для цього слід відкинути стереотипи, зрозуміти, що мистецький твір не обов'язково має містити конкретну інформацію. Абстрактні твори стимулюють фантазію, викликають певний настрій, емоції, асоціації. Їх потрібно сприймати як музику - почуттям. Адже музика - це також абстрактне мистецтво. Якщо музика твориться за допомогою впорядкування першоелементів - звуків, то в живопису цими першоелементами є кольори, форми, лінії.
Одним із перших абстракціоністів був всесвітньовідомий художник Казимир Малевич (1878-1935). Його творчість однаковою мірою належить як укр., так і рос. мистецтву. К. Малевич - основоположник принципово нового мистецького напряму - супрематизму (лат, найвищий). Для цього напряму характерне поєднання найпростіших геометричних фігур різних кольорів і розмірів, що складають урівноважені асиметричні композиції, сповнені внутрішнього руху. Метою його були пошуки певних формальних першооснов світобудови. Найвідоміший твір К. Малевича - знаменитий «Чорний квадрат», однак символом цього напряму і програмним твором митця вважають картину «Білий квадрат», в якій поєдналися універсальні, на погляд художника, колір і форма. У своїй творчості К. Малевич не обмежувався абстракціонізмом. Його пензлю належать цікаві фігуративні картини («Червона кіннота», «Селянський спас», «Автопортрет» та ін.). У них художник також шукав виразні, ефектні поєднання форми й кольору.
Один із провідних мистецьких напрямів сучасного образотворчого мистецтва минулого століття, що захопив і Україну, - експресіонізм. Художни-ки-експресіоністи намагалися втілити в явищах зовнішнього світу внутрішні душевні поривання. Їхнім творам притаманні пристрасність, напруженість, загострена емоційність. Джерелом натхнення для багатьох представників цього напряму було мистецтво великого гол. живописця Вінсента ван Гога.
Яскраве емоційне враження справляють твори укр. експресіоністів Василя Седляра (ілюстрації до «Кобзаря»), Олександра Довгаля («Розподіл пайка»), Мойсея Фрадкіна («Похорон»), Марії Котляревської («Оплакування»), Леопольда Левицького («В'язниця»). Великою енергетичною силою просякнуті абстрактні експресіоністичні твори видатних укр. авангардистів Віктора Пальмова («Спогад про Японію»), Василя Єрмилова («Знамення»). Експресіонізм залишався одним із провідних худ. напрямів упродовж усього століття. Розвивається він і в наші дні.
Чи не найпоширенішою модерністською течією в образотворчому мистецтві першої чверті XX ст. кубізм (від фр. куб). На перший погляд, це мистецтво абстрактне та геометричне. Проте насправді воно по-новому відображує реальні об'єкти, які нібито «розплющені» на площині полотна так, що різні грані того самого предмета можна спостерігати під різним кутом зору. Основоположниками кубізму в живопису були фр. художники Пабло Пікассо та Жорж Брак, у скульптурі – укр. Олександр Архипенко (1887-1964). Творчість цього митця має всесв. значення. Він створив понад тисячу скульптур, чимало з яких виходять за стилістичні межі кубізму. Широковідомі твори видатного скульптора - «Мати й дитина», «Карусель IT еро», «Білий торс». «Мадонна», портрети Т. Шевченка, І. Франка та ін. О. Архипенко запровадив у мистецтві скульптури багато новацій, які досі використовують скульптори всього світу. Він винайшов рухому скульптуру, що складалася з різноманітних елементів, став використовувати колір, розширив пластичні можливості скульптури введенням наскрізних отворів та увігнутих поверхонь. Творам майстра притаманні бездоганне відчуття форми, виразність силуетів, вишуканість і гармонія. О. Архипенко - одна з найвагоміших постатей у мистецтві укр. діаспори. Кубізмом у 10-20-х роках XX ст. захоплювалося багато укр. митців: Олександра Екстер («Місто»), Олександр Богомазов («Портрет дружини»), Володимир Бурлюк («Портрет батька»), Лазар Лисицький («Композиція»), Казимир Малевич («Авіатор»), Іван Кавалерідзе (пам'ятники Артему в Артемівську і Слов'яногорську) та ін.
Близьким до кубізму був футуризм (від лат. майбутнє) - один із провідних напрямів авангарду, започаткований іт. поетом Філіппо Марінетті. Послідовники цього напряму вбачали своє завдання у звільненні від тягаря минулого й уславленні сучасності.
Футуризм швидко набув популярності в Росії та Україні, як у літературі, так і в образотворчому мистецтві (пригадаймо футуристичний період творчості Володимира Маяковського, укр. поета-футуриста Михайля Семенка та ін.). Футуристи були у захваті від техніки, нових засобів пересування та зв'язку й прагнули передати ілюзію руху та швидкості. Для досягнення ефекту динамічності вони використовували кутасті форми та різкі контури, поєднували зображення одного предмета в різних положеннях. Футуристи вважали, що під впливом світла й руху тіла втрачають свою матеріальність. Тому вони намагалися створити ілюзію одномоментності дій, які насправді відбуваються послідовно. В Україні цей напрям знайшов розвиток у творчості Олександри Екстер («Київ, Фундуклеївська уночі», «Рух кольорів»), Олександра Богомазова («Київ, Львівська вулиця», «Потяг»), Вадима Меллера («Композиція»), Давида Бурлюка («Час») та ін.
У поглядах на завдання мистецтва й творчі методи кубісти й футуристи мали багато спільного. Тому вони швидко об'єдналися, утворивши єдиний напрям - кубофутуризм.
"В образотворчому мистецтві та архітектурі України 10-х поч. 30-х рр. XX ст. вагоме місце посідав конструктивізм (від лат. побудова). Його прихильники - під гаслом «конструювання навколишнього середовища»-намагалися досягти підкресленої простоти, зверталися до імітації форм і методів сучасного технологічного процесу. Конструктивістська скульптура створювалася безпосередньо з продуктів промислового виробництва. У живопису аналогічного ефекту досягали використанням абстрактних форм і несподіваних фактур. Значного поширення конструктивізм набув у декоративно-ужитковому, театрально-декораційному мистецтві, книжковій графіці та дизайні. Яскравим представником укр. конструктивізму був Василь Єрмилов (1894-1967) - талановитий майстер композиції. Його сміливі новаторські твори «Арлекін», «Портрет художника О. Почтенного», «Гітара», «Композиція з літерами» приваблюють довершеною гармонійністю побудови.
Загалом напрямів було набагато більше, оскільки авангардизм - це надзвичайно об'ємне та різноманітне явище. У чому полягало його значення? Чи немає перебільшення в тому, що авангардизм вважають великим? Прихильники цього напряму довели, що мистецтво може і має право бути різним, що творчий пошук не знає обмежень. І хоч укр. авангард на початку 30-х рр. було заборонено, він залишив яскравий слід у вітч. мистецтві. Його ідеї та знахідки використовують суч. укр. художники, які працюють в умовах повної свободи творчості. Шейко Освіта Центральна Рада проводила свою політику на ниві культури. Система шкільної освіти, яка дісталася у спадок від Російської імперії, в 1917 р. була досить складною. Нижчі початкові навч. заклади охоплювали парафіяльні школи, сільські двокласні школи. Далі освіта продовжувалася у вищих початкових та сер. навч. закладах: реальних школах (6 класів), дух. семінаріях, кадетських корпусах, комерційних, єпархіальних школах, жін. гімназіях, дівочих інститутах, сер. чоловічих школах, вчительських семінаріях, церковно-учительських школах. Ці та інші просвітні установи були підпорядковані різним відомствам, а музичні, театральні, мистецтвознавчі навч. заклади — секретарству внутрішніх справ.
У перші післярев. дні Тимч. уряд у первинному пориві демократизації схвалив діяльність у напрямі українізації школи. Центр дозволив у повітах і волостях, де мешкає переважно укр. населення, відкривати укр. школи із забезпеченням прав меншин. Рос. мова мала викладатися з другого року навчання як обов'язковий предмет. У вищій школі Петроград пропонував створити кафедри укр. мови, укр. історії, укр. літератури та укр. права, а в учительських семінаріях та інститутах ввести предмети укр. мови, літератури, історії і географії. За рішенням міс. думи в Києві розпочалося навчання укр. мовою в школі ім. М. Грушевського, а для подальшої українізації київ. шкіл міс. шк. комісія утворила спец. підкомісію, до якої ввійшли М. Грушевський та І. Стешенко. Активізувало роботу створене ще до революції 'Товариство шк. освіти, яке розпочало підготовку Всеукр. педаг. з'їзду. 18 березня в Києві відкрилась перша укр. гімназія. Її директором став відомий педагог П. Холодний. Велику роль в українізації школ и і освіти взагалі відіграли І Всеукр. педаг. з'їзд (квітень 1917 р.) та 11 Всеукр. вчительський з'їзд (серпень 1917 р.). Організацію їх проведення взяли на себе Товариство шк. освіти на чолі з П. Холодним, а потім Ген. секретарство освіти на чолі з І. Стешенком. Згідно з рішенням першого з'їзду при У ЦР почала працювати шк. рада, а при Комітеті У ЦР — шк. комісія. У губерніях та повітах передбачалось організовувати українознавчі бібліотеки, відкрити курси для підготовки лекторів та літні вчительські курси, а також повітові курси з українознавства для нар. вчителів майже в усіх повітових містах, підготовити підручники для нар. школи, видрукувати укр. термінологію з арифметики, географії та граматики. Повна свобода вчителю надавалась у справі вибору підручників або методу навчання. Українізація поч. шкіл розпочиналасьз вересня 1917 р. Учні першого року мали вивчати всі предмети за підручниками, пристосованими до діалекту тієї чи іншої місцевості, а другого — за підручниками, написаними літ. укр. мовою. Рос. мова як один із предметів вводилась з третього року навчання. Але навряд чи можна вважати дем. рішення І з'їзду про звільнення зі шкіл осіб, які не були прихильниками українізації. Щодо гімназій і сер. шкіл, то в них могли спільно навчатися хлопці та дівчата, переважно за гроші держ. казни. Тут українізація поширювалась лише на гімназії, які працювали в регіонах, населених «цілком укр. людністю», але повне їх переведення на укр. мову навчання було передбачене через два роки. Вивчення укр. мови, літератури та історії було обов'язковим у всіх сер. школах і гімназіях. Не забороняли відкривати в них за вимогою батьків-неукраїнців класи з рос. мовою навчання, а в рос. гімназіях, де українці складали меншість,— класи з укр. мовою викладання. На шк. раду при УЦР покладався обов'язок повернути в Україну з Росії укр. вчителів, забезпечивши їм відповідні посади. Дуже важливими рішеннями повноважних представників учительства були вимоги перевезення в Україну нац. документів з ін. архівів і зосередження їх у єдиному архіві, а також про зібрання у Нац. музеї предметів укр. старовини, які були вивезені за кордон. Гасла створення єдиної нац.-дем. школи переважали і на серпневому вчительському з'їзді. Одностайно були підтримані пропозиції про право всіх громадян на безкоштовну освіту із забезпеченням учнів підручниками, одягом та харчуванням, про обов'язковість і світський характер освіти. Єдина школа утворювалась як семирічна нар. загальноосвітня школа, методологічно побудована на спостереженнях та уявленнях з навколишнього життя. По закінченні семирічної школи юнаки та дівчата могли продовжити навчанняу гімназії або технічній школі. Передбачали відкрити з осені 1917 р. Укр. нар. університету Києві з фундаментальною бібліотекою та іншим належним оснащенням для підготовки нових наук. сил у справі українізації освіти. З цією метою закладали організації «Просвіти» у селах, засновували вчительські спілки в повітах, готували кадри лекторів та інструкторів з освітніх справ, для чого в Києві мала бути організована наук.-педаг. академія. Влітку в повітах організовували півторамісячні педаг. курси. З появою Ген. секретарства нар. освіти вдосконалювалося управління школою. При багатьох школах створювали укр. дитячі нар. садки. Вчительська громадськість протистояла русифікаторській активності деяких земств і урядових інституцій, відкривала книгарні, читальні, організовувала інтернати для дітей селян, гуртки самоосвіти, клуби, каси товариської допомоги. Подекуди земства і міські управи засновували стипендії для талановитих дітей бідних батьків. Після жовтневих подій у Росії ген. секретар освіти І. Стешенко звернувся до всіх педагогів-українців, що мешкали поза Україною, з проханням повернутися на батьківщинудля роботи в українізованих гімназіях та школах. Багато таких вчителів повернулося в Україну. Секретарство також почало створювати вечірні курси для неписьменних дорослих. Участьу цій справі брали місц. органи самоврядування, просвітні установи, меценати, які організовували навч. процес. Всеукр. вчительська спілка почала видавати загальнопедаг. журнал «Вільна укр. школа». На його шпальтах мали висвітлюватися найновіші течії в європ. педагогіці, діяльність секретарства освіти з організації нової школи, її стосунки з учителями, учнями, батьками, питання дошк. виховання, проблеми нижчої, сер. та вищої шкіл, програми і розклади предметів, методики викладання в гімназіях та рос. школах, організація позашк. освіти тощо. Цінним було й те, що більшість просвітницького керівництва УЦР розуміла, що громадянами вільної Укр. республіки не можна керувати згори, категоричними веліннями; так само й нова школа повинна керуватися самою громадою, в інтересах якої вона виховує майбутніх громадян». Шк. самоуправління будувалося на найдемократичніших засадах і повинно було відповідати обсягу компетенції громадської освітньої самоуправи. У грудні в Києві було проведено нараду з питань організації шк. справи. В центрі уваги були проблеми організації управління нар. освітою на місцях, форми і умови участі центр. влади в ній, націоналізація школи, проведення в життя принципів її єдності і автономії. На нараді жваво обговорювали питання компетенції земств, стосунків між земством і містом щодо школи, роль у цій справі учительських організацій, відділів нар. освіти, шк. рад, інститутів інструкторів, порядок надання учительських посад, підготовка працівників нар. освіти для земської та міс. служби. Багато цікавих пропозицій було висловлено щодо посилення впливу на освіту з боку музеїв, видавництв, інформ. бюро. Найважливіше місце при обговоренні посідали питання мови викладання, ролі нац. організацій та нац. меншин у керівництві школами, компетенції педаг. колегій. Секретарство освіти зосереджувало у себе всі відомості щодо кожної укр. гімназії, зокрема, на чиї кошти існує, чи має повні права, в якому приміщенні розташовується, скільки відкрито класів і скільки в них дітей, хто і з яким освітнім рівнем працює, який розклад предметів, які з них не забезпечені вчителями. В той тривожний час такі «дрібниці» конче потрібні були Ген. секретарству для вироблення правильної освітньої політики. Дем. характер мала українізація вищої школи. Зазвичай, у вищих навч. закладах вводилася мішана мова викладання. Вчительство звернулося до УЦР з проханням заохочувати професорів до читання курсів укр. мовою. У вищих школах дозволялось відкривати кафедри історії України, укр. літератури, мови та укр. права. Передбачалося також заснування кафедри історії укр. етнографії та історії укр. науки. За рішенням Ген. секретаріату 5 жовтня 1917 р. був відкритий Київський укр. нар. університет з історико-філологічним, фізико-математичним і правовим факультетами. До нього приймали осіб обох статей, будь-якої національності, які представляли атестати або свідоцтва зрілості. На урочистому відкритті університету І. Огієнко виголосив славнозвісну промову «Укр. культура». У добу діяльності УЦР відбулося також відкриття Київ. географ. інституту, Київ. юр. інституту, Херсонського пед. інституту та деяких інших вищих навч. закладів. У жовтні 1917р. було вирішено створити Кам'янець-Подільський укр. нар. університет. Але подальші події склалися так, що університет було відкрито лише за часів гетьманату. 5 грудня рішенням УЦР у Києві було засновано Укр. Академію мистецтв, яка давала вищу худ. освіту спеціалістам малярства, різьбярства, будівництва, гравюри, худ. промислів, а також мала сприяти заснуванню і підтриманню худ. шкіл в Україні. Вищий мистецький курс могли освоювати чоловіки і жінки, незалежно від нац-сті, віри і віку. Особи, що закінчили сер. мистецькі школи, зараховувалися у дійсні студенти без іспитів. У цю категорію могли потрапити і випускники вищих спец. шкіл за фахом «будівництво», але після складання іспитів з малювання і з історії та теорії мистецтва. Незаможним студентам призначалися стипендії. Навчання проводилось в майстернях професорів за їх власними методами. Управління Академією здійснювала рада на чолі з ректором, до складу якої входили професори, академіки і по одному представникові від кожних 50 студентів. Останнім було надано право утворювати власні товариства. Ректора обирали на три роки, професорів— на п'ять. Перший професорський склад підлягав затвердженню Ген. секретаріату, а в подальшому ці питання мали вирішуватися цілком автономно. Професори не мали права викладання в ін. школах. Рада могла обирати почесних академіків зі свого складу. Бібліотека і галерея Академії одержували книжки, картини, креслення, малюнки без мита, а укр. друкарі зобов'язані були забезпечувати їх виданими примірниками з фаху навчання студентів. Першим ректором Академії став видатний укр. живописець Ф. Кричевський, який на той час викладав у Київ. худ. училищі. Серед професорів Академії були такі відомі митці, як М. Бойчук, М.Жук, В. Кричевський,О. Мурашко, Г. Нарбут, Л. Крамаренко та ін. Багато з числа перших студентів (Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко) стали в подальшому відомими майстрами.
Розвивалися українізаційні процеси такожу галузі науки. Вже в березні 1917р. М. Грушевський на засіданні Укр. наук. товариства (УНТ) поставив питання про створення Академії наук України. 29 березня було створено комісію з розробки її статуту, а саме наук. товариство ставало неформальною, ареальною Академією наук республіки. УНТ як дітище голови Центральної Ради вважало своїм гол. завданням українізацію науки. Тут за доби УНТ виникли іст., філологічна, природничо-технічна, мед., статистико-ек. і етнограф. комісії. В УНТ активно співпрацювали Д. Багалій, М. Біленківський, М. Возняк, О. Єфименко, В. Іконніков, М. Команін, О.Левицький, С.Маслов, В. Перетцта інші видатні укр. науковці. Наприкінці квітня 1917р. міністерство внутр. справ звернулося до всіх губ., повітових, нар. і міс. управ України з повідомленням про заснування Укр. нац. бібліотеки та Укр. архіву із закликом надіслати для них по 5 примірників всіх книг, брошур, відозв, оголошень, плакатів тощо. Ініціатором створення цих закладів було Мін. освіти, зокрема його бібліотечно-архівний відділ.
За час існування УЦР в Україні були видані твори П. Гулака-Артемовського, приказки Є. Гребінки, праці Б. Грінченка, Г. Коваленка, А. Кащенка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, переклади укр. мовою творів М. Гоголя, І. Тургенева тощо.
У складі міністерства освіти було створено театр. відділ, муз. відділ, відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва, архівно-бібліот. відділ. Останній дуже ретельно збирав брошури, газети, плакати, афіші, інші друк. матеріали та документи. Театр. відділ у сер. січня в Києві відкрив режисерські курси для нар. театрів. Повний курс було розраховано надва семестри. За ініціативою відділу охорони пам'яток старовини і мистецтва уряд УНР відразу після видання 3 Універсалу закликав всіх губ. і повітових комісарів вжити рішучих заходів до припинення вандалізму. Волосним управам та сіл. комітетам було доручено взяти під свою опіку всі пам'ятки старовини і мистецтва, які проголошувалися віднині власністю укр. народу. Місцева влада повинна була переслати або перевезти такі пам'ятки з маєтків, де вони підлягали загрозі винищення, до вел. міст, що мало б забезпечити їх охорону. Міністерство надавало посильну допомогу Житом., Кам'янець-Поділ., Єлізаветградському, Катеринославському, Одес., Полт. та іншим краєзнавчим та іст. музеям.
Свіжий подих у театр. життя за доби Центральної ради вносили як досвідчені колективи (театр «Соловцов», театр М. Садовського, театр «Студіо», Одеська, Київ., Харк. опери, Харк. міський, Маріупольський драм. та ін. театри), так, скажімо, і Молодий театр у Києві. Він виник за ініціативи актора театру М. Садовського Леся Курбаса. Цей колектив разом з театром М. Садовського в квітні 1917 р. з метою підвищення худ. рівня укр. театру створив товариство «Нац. театр», до якого увійшли П. Саксаганський, М. Садовський, М. Старицька, Л. Курбас, І.Мар'яненко, С.Васильченко, О.Олесь, В.Кричевський, М. Жук та інші видатні укр. актори, режисери, письменники, драматурги, художники і композитори. Влітку 1917 р. члени названого товариства створили Нац. зразковий театр, який працював у Троїцькому нар. домі і ставив укр. та св. класику за участю І. Мар'яненка, Д.Антоновича, Г. Борисоглібської, Ф. Левицького, тобто цілої плеяди блискучих майстрів укр. сцени.
На заході України продовжували свої культ. починання укр. січові стрільці та Союз визволення України. Навесні 1917р. група укр. полонених була відряджена в зону нім. окупації для ведення культурно-нац. роботи. Протягом літа й осені 1918 р. січові стрільці організували близько ста нар. шкіл, видали кілька підручників, заснували тижневик «Рідне слово».
Після Жовтневої революції та розгону Всерос. Установчих зборів у Петрограді й втрати можливості утворення коаліційного центр. уряду Центральна Рада видає 4 Універсал 9 (22) січня 1918 p., яким проголошує повну держ. незалежність У Н Р. Одночасно відозва Нар. Секретаріату закликала робітників і селян до боротьби проти Центральної Ради та білогвардійців. В Україні почалася гром. війна. Ця ситуація зумовила падіння Центральної Ради, а у квітні кол. царський генерал П. Скоропадський був проголошений гетьманом України. Реставруючи старий соц.-ек. лад, гетьм. уряд, водночас, намагався засвідчити свою відданість «укр. справі», широко залучаючи зовн. форми часів старої гетьманщини — назви установ, нац. символіку, коз. елементи у військ. строях та ін. Все це надавало гетьманщині в 1918 р. своєрідного забарвлення. Гетьм. уряд проводив у життя досить значну кількість починань на ниві культури, але дещо з того було започатковано іншими сусп. силами в інших політ. умовах. Так, Г. Нарбут продовжував розробку укр. держ. емблематики, розпочату в добу Центральної Ради, але при цьому глибоко зневажив новий уряд: він називав гетьм. «лжеклейноди» «гидкою блевотою». Навіть посада ректора Академії мистецтв не завадила йому стати автором глузливого сатиричного образу старосвітського укр. хуторянина Луки Гарбузова і карикатури «Пес Мочащий», спрямованих проти гетьмана і Петлюри. У жовтні 1918 р. Київ. укр. нар. університет був перетворений на Київ. держ. укр. університет. 27 жовтня відбулося відкриття пам'ятника Т. Шевченку в повітовому місті Ромни на Полтавщині (скульпторі. Кавалерідзе). У листопаді 1918 р. було офіційно оголошено утворення Укр. академії наук. Президентом-головою УАН обрано визначного вченого В. Вернадського, секретарем став видатний наук.ць і діяч культури А. Кримський.
Державно-правове регулювання розвитку культури того періоду здійснювало міністерство нар. освіти, яке з 21 червня 1918 р. стало називатися міністерством нар. освіти та мистецтва, і гол. управління мистецтва та нац. культури при ньому. До його складу входили відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва, театральний і музичний відділи. Однією з найважливіших ділянок відділу охорони пам'яток старовини і мистецтва було керівництво муз. справою. За доби Укр. держави тут діяли всі 36 музеїв, які виникли до лютневої революції. Коріння багатьох з них сягає у XIX ст. Це —Житом. краєзнавчий, Катеринославський іст., Полт. краєзн., Кам'янець-Поділ. іст., Єлисаветградський краєзн., Микол. природничо-краєзнавчий та ін. музеї. Відділ тісно співпрацював з товариствами охорони пам'яток старовини і мистецтва. Серед них — Київ. товариство, де важливу роль відіграв відомий укр. колекціонер-меценат і археолог Б. Ханенко, і Одес. товариство історії і старожитностей, засноване в 1839 p., яке було першим в Україні наук. товариством. Воно вивчало археологічні та іст. пам'ятки Півн. Причорномор'я, здійснювало розкопки Пантикапею, Тіри, Херсонеса, Ольвії і видало 33 томи «Записок» (останні з них — у 1918-1919 pp.). За часів гетьманату це товариство тісно співпрацювало з Одес. бібліографічним товариством. У підпорядкуванні відділу охорони пам'яток старовини і мистецтва перебували Одес. міс. музей красних мистецтв, Миколаївський, Катеринославський та інші худ. музеї. Працювали за часів гетьманату і унікальні за своїм призначенням музеї. Зокрема - Анатомічний театр у Києві, що з 1853 р. демонстрував досягнення укр. мед. науки, атакож Музей товарознавства при Київ. комерційному інституті. За доби Укр. держави були відкриті Черк. краєзн. музей з відділами природи, історії та образотворчого мистецтва і Музей церковно-іст. й археологічної громади, де було зібрано 30 тис. експонатів: пам'яток скульптури, живопису, графіки, стародруку, грамоти, рукописи.
Театр. відділ надавав посильну держ. підтримку театр. установам, трупам, окремим акторам, що працювали у вел. містах України, особливо в Києві. Зокрема, йдеться про засновану ще до виникнення Укр.держави Київ. рос. оперу (Міський театр),до трупи якої входили такі відомі співаки, як Ю. Кипаренко-Доманський, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Микита, Л. Собінов, І. Стешенко, соліст балету М. Мордкін, балетмейстер І. Чистяков, диригенти А. Маргулян, А. Штейнберг, художник А. Петрицький. За доби Укр.держави кияни і гості столиці могли подивитися балети «Копелія», «Жизель», «Горбоконик», «Марна пересторога», послухати опери «Садко», «Золотий півник», «Борис Годунов» та ін. На сцені театру «Соловцов», який працював вже майже 20 років, ставилися п'єси Л. Толстого,О. Толстого, А. Чехова, У. Шекспіра, в яких були зайняті видатні актори і режисери — М. Глебов, К. Марджанішвілі та ін. У Троїцькому нар. домі тривала плідна діяльність першого стац. театру під керівництвом М. Садовського, в репертуарі якого залишилися п'єси Т. Шевченка,І. Карпенка-Карого, П. Мирного, І. Франка, М. Старицького, М. Кропивницького, Лесі Українки та ін. Вже у травні уряд Укр.держави надав матер. підтримку товариству «Молодий театр у Києві», де під безпосереднім кер. Л. Курбаса об'єдналися С. Бондарчук, П. Самійленко, В. Василько, В. Чистяков, Г. Юра та багатоіншої талановитої молоді. В їх репертуарі була світова («Цар Едип», «Горе брехунові», «Тартюф») і вітч. класика («У пущі», «Шевченківська вистава», «Етюди», «Лікар Керженцев»). Навіть у тяжких умовах окупації театр зумів створити ще й драм. студію, де навчалася плеяда майбутніх відомих акторів і режисерів. Більше того, саме за доби гетьманату театр отримав, нарешті, власне приміщення на Прорізній і 14 листопада розпочав там своюдіяльність трагедією Софокла «Цар Едип». Колектив, очолюваний Л. Курбасом, являв собою приклад молодого ентузіазму, творчої дисципліни, впровадження передової технології акторського мистецтва, пошуку нових засобів сценічних форм. Наприкінці 1917 р. при товаристві виник Нац. зразковий театр (режисер 1. Мар'яненко, завідуючий літ. частиною М. Вороний, завідуючий муз. частиною В. Верховинець). Театр і за часів Центральної Ради, і за доби гетьманату працював у Троїцькому нар. дом і, мав власний хор та власний оркестр. У репертуарі Зразкового театру були як твори укр. драматургів М. Старицького, В. Самійленка, С. Черкасенка, так і світова класика. Саме на 1918 р. припадає розквіт діяльності Театру «Студіо», Театру мініатюр, Театру «Конюшня». Театр. життя за доби гетьманату не обмежувалося столицею. Продовжувати діяльність Одес. рос. опера, Маріупольський рос. драм. театр, Харк. міс. театр, Полт. укр. драм. товариство тощо. Та незліченні проблеми театр. життя дедалі ускладнювалися. Це і акторське безробіття, і повна залежність репертуару від каси, і послаблення, або і втрата зв'язку з глядачем. Навіть прославлені театри заповнювали сцену вульгарними антихуд. творами типу «Голодний Дон Жуан», «Навколо любові», низькопробними фарсами, оперетками, буфонадами, непристойними мініатюрами типу «Доброчесна Сусанна», «Любовні еківоки», не кажучи вже про вел. кількість кафешантанів з порнографічним репертуаром, розрахованим на обивателя. Уряд П. Скоропадського намагався вирішувати деякі з цих проблем створенням системи держ. театр. закладів. Так, було прийнято закон про утворення Держ. драм. театру, якому надавалися пільги отримувати без сплати мита з-за кордону літературу, матеріали, приладдя і знаряддя, мати власну печатку з держ. гербом, мати підтримку з коштів Держ. скарбниці. Посади директора, зав. госп. частиною, режисерів, акторів і рахівника були віднесені до урядових посад. Колектив театру очолювали Б. Крживецький (директор) та О. Загаров (гол. режисер). У складі акторів були І.Мар'яненко, Ф. Левицький, І.Замичковський та ін. Театр прославився постановками «Лісової пісні» Лесі Українки, п'єс Гауптмана, Ібсена, Мольєра, Гольдоні. Ужовтні на основі Нац. зразкового театру уряд утворив Держ. нар. театр під керівництвом П.Саксаганського. У репертуарі Держ. нар. театру переважала укр. класика: «Запорожець за Дунаєм», «Назар Стодоля», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Сава Чалий», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». Працював колективу Троїцькому нар. домі. Відкриття його діяльності відбулося 1 вересня п'єсою «Наталка Полтавка» з М. Заньковецькою (Терпелиха) і П. Саксаганським (Виборний).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-08; просмотров: 71; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.172.146 (0.068 с.) |