До підготовки семінарського заняття

Семінарське заняття є однією із форм аудиторних навчальних занять. Кількість годин, відведених на семінарські заняття з «Кримінології», визначається навчальним планом. Теми семінарських занять наведені у робочій програмі з курсу.

Семінарське заняття спрямоване на глибоке та повне розкриття студентами певної проблеми на основі самостійного вивчення рекомендованої літератури. На семінарських заняттях студенти глибше опановують складні питання, беруть участь в їх колективному творчому обговоренні, оволодівають науковими методами аналізу певних явищ і проблем. Систематична підготовка до семінару з правової статистики привчає до самостійної роботи з першоджерелами, науковою, навчальною, навчально-методичною літературою, періодичними та довідковими виданнями. Для виступу на семінарському занятті студенти готують усні відповіді на поставлені запитання, реферати. Під час занять створюються умови для перевірки та виявлення інтелектуального рівня студентів, для набуття уміння виступати, логічно висловлюватись, колективно обговорювати гострі проблеми, обстоювати власну точку зору, аргументувати свою позицію.

Для ґрунтовного засвоєння першоджерел з «Кримінології» необхідно вдумливо конспектувати їх, вдаючись до різних видів запису – витяги, тези, цитати і т.д. Готуючись до відповіді, важливо, в першу чергу, визначити напрями наукових досліджень з певної проблеми та впровадження їх результатів у практику. Доцільно підготувати власні спостереження та висновки, обґрунтовуючи їх теоретичними положеннями та рекомендаціями.

Семінарські заняття з «Кримінології» базуються не лише на матеріалі, який міститься в лекційному курсі, але й підбиватимуть підсумок самостійної роботи з рекомендованою літературою.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦЇЇ ДО ВИКОНАННЯ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Самостійна робота є однією із складових навчального процесу, на яку припадає значний обсяг навчальною часу. При цьому студент є активним учасником навчального процесу, набуває навичок самоорганізації, самостійного пошуку інформації, прийняття рішень і т.д. Правильна організація самостійної роботи дозволяє максимально індивідуалізувати навчання, підвищувати ефективність навчального процесу в цілому.

Самостійна робота студентів є основним видом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час. Метою цієї форми навчання є вироблення у майбутніх спеціалістів навичок і вмінь працювати з літературою, вести пошукову роботу, знаходити стрижневі аспекти проблем, що потребують ґрунтовного засвоєння та осмислення, здатності формувати власну позицію щодо дискусійних ідей чи концепцій, аргументовано її доводити.

Під час виконання самостійної роботи потрібно використовувати лекційний матеріал, питання для самопідготовки, рекомендовану літературу та теми рефератів.

Суттєве значення має належне оволодіння методологією та методикою кримінологічних досліджень, правильне використання законів і категорій матеріалістичної діалектики (передусім категорій причинності, загального, особливого і одиничного), загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Важливо комплексно застосувати спеціальні методи кримінології які базуються на соціологічних, статистичних, психологічних, педагогічних та знаннях, що значно підвищує результативність кримінологічних досліджень.

Комплексний підхід має застосуватись і при вивченні окремих видів злочинності.

Отримані теоретичні знання студент має використовувати у своїй практичній роботі у справі зміцнення законності та правопорядку в Україні.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ

МОДУЛЬНИХ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Мета модульної контрольної роботи: закріпити теоретичні та практичні знання, які студент набуває під час вивчення навчальної дисципліни (аудиторних занять та самостійної роботи) у кожному модулі.

Модульні контрольні роботи виконуються в аудиторії.

Завдання модульної контрольної роботи виконуються у формі відповіді на поставлене питання або після сформульованого визначення називається поняття.

Модульна контрольна робота виконується студентами на аркуші А4, завдання МКР викладач готує заздалегідь.

 

 

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Відповідь студента оцінюється на:

«Відмінно» – якщо повно та глибоко, розгорнуто, правильно та обґрунтовано викладено матеріал:

- студент виявляє глибокі знання усієї програми навчальної дисципліни;

- відображає чітке знання кримінологічних та статистичних термінів, розуміння детермінації злочинності, знає соціально-психологічну структуру особи злочинця, усвідомлює теоретичні засади комплексної протидії злочинності;

- застосовує теоретичні знання на практиці, робить власні висновки та узагальнення;

- має навички кримінологічного аналізу криміногенних явищ та планування заходів протидії злочинності;

- розуміє можливості сучасних наукових методів кримінологічних досліджень та володіє цими методами на рiвнi, необхідному для вирішення практичних завдань, що постають при виконанні професійних обов’язків.

«Добре» – якщо студент дав відповідь на поставлене запитання, проте вона має хоча б один з таких недоліків:

- є неповною, не містить усіх необхідних відомостей про предмет запитання;

- є не зовсім правильною: наявні недоліки у розкритті змісту понять, категорій, закономірностей, нечіткі їхні характеристики;

- наявні неточності у виконанні практичних завдань.

«Задовільно» – якщо відповідь студента є поверхневою, недостатньо аргументованою:

- свідчить про наявність прогалин у знаннях, зокрема не засвідчує повною мірою знання основних кримінологічних понять, концепцій, категорій;

- не містить посилань на літературу;

- викладена з порушенням логіки подання матеріалу;

 «Незадовільно» – якщо студент не відповів на поставлене питання або відповідь є неправильною;

- не розкриває сутності питання, або ж допущено грубі змістовні помилки, які свідчать про відсутність відповідних знань у студента чи їх безсистемність та поверховість;

- не знає основних положень навчальної дисципліни та принципів аналізу криміногенних явищ; не вміє сформулювати власну думку та викласти її.

 

Індивідуальне завдання – підготовка реферату чи доповіді за темами, наведеними у робочій навчальній програмі.

Індивідуальне завдання подається у визначені викладачем строки. Оцінка за індивідуальне завдання виставляється на останньому семінарському занятті.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Основна

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// К:, Просвіта –1996;

2. Закон України «Про культуру» від 14 грудня 2010 року. // Відомості Верховної Ради – 2010, № 2778-УІ;

3. Закон України "Про бібліотеки та бібліотечну справу" від 27 січня 1995 // Відомості Верховної Ради – 1995, №7;

4. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації від 16 вересня 1997 // Відомості Верховної Ради 1997 - №46;

5. Закон України "Про видавничу справу" від 5 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради – 1997 - №32;

6. Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” від 6 березня 2003 року // Відомості Верховної Ради - 2003 – №24;

7. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16 листопада 1992р. // Відомості Верховної Ради - 1997 – N50;

8. Закон України "Про кінематографію" від 13 січня 1998р. // Відомості Верховної Ради – 1998-№22;

9.  Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №24;

10.  Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29 червня 1995р. // Відомості Верховної Ради - 1995 – №13;

11.  Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради – 1994 - №15;

12.  Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000р. // Відомості Верховної Ради – 2000, № 39;

13.  Закон України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 7 жовтня 1997р. // Голос України. – 1997. –6 листопада;

14.  Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради 1994, №10;

Додаткова

15. Аоки Тамоцу. Некоторые аспекты глобализации в современной Японии. // Многоликая глобализация. Под ред.Бергенра П. и Хантингтона С.М., 204. - С.77 -97;

16.  Арнольдов А.И. Национальная культура и глобализация / А.И.Арнольдов. М.: МГУКИМ, 2004. – 48 с.;

17. Бібліотека в правовому полі: довідк. вид. / М-во культури і туризму України, ДЗ «НПБУ»; [уклад. С. Онищенко; редкол.: Т. Вилегжаніна (відп. ред.), І. Цуріна, С. Басенко]. – К., 2010. –164 с.;

18. Бенхабиб Сейла Притязания культуры: равенство и разнообразие в культурную эру. – М., 2003;

19. Боголюбова Н. М., Николаева Ю. В. К вопросу о культурных связях в современной социокультурной ситуации // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств. 2011. № 3 (8). С. 181-185;

20. Бокова А. Инновационные практики в реализации культурной политики [Електронный ресурс] http://www.dareto.ru/analitica;

21. Булдакова В. Г. Национальная политика Китая в отношении малочисленных народов. [Электронный ресурс]. URL: www.perspektivy.info/;

22.  Владимирова М.А. Канадская самобытность и политика многокультурности США/Канада: ЭПК №6 2004;

23. Востряков Л.Е. Государственная культурная политика: когнитивные модели и страновые различия // Научные труды Северо-Западной академии государственной службы. 2011. Т. 2. Вып. 2. С. 166–178;

24.  Востряков Л.Е. Государственная культурная политика: от патерналистской к партнерской модели? // Управленческое консультирование. 2011. № 4. С. 140–155;

25. Востряков Л.Е. Культурная политика: подходы и концепции западных исследователей // Научные труды Северо-Западной академии государственной службы. 2011. Т. 2. Вып. 1. С. 42–52;

26. Драгичевич-Шешич М. Культурная политика в переходном обществе: фрагменты политологического и культурологического анализа. // Панорама культурной жизни стран СНГ и Балтии. М.: Издательство РГБ, 1999. С. 26–31;

27.  Головкина О.В. Мультикультурализм и проблема национальной идентичности в Канаде США/Канада: ЭПК №6 2009;

28. Густерин П. В. Города Арабского Востока. — М.: Восток—Запад, 2007. — 352 с.;

29. История Востока. Развитие Востока. Культура Востока. Философия Востока. [Електронный ресурс] http://forexaw.com;

30. Завдання на 21 століття для культури. / переклад О.Буценко. -Центр розвитку «Демократія через культуру». Київ, 2009. 48 с.;  

31. Законодавча техніка: практичний посібник / А.Ткачук за участю А.Шуліми. – К.: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 80 с.;

32. Державна етнокультурна політика в сучасній Україні: теорія і практика: монографія. – К., 2005. – 273 с.;

33. Китай. [Електронны ресурс] http://www.academia-moscow.ru;

34. Копієвська О.Р. Роль і значення культурної функції держави на сучасному етапі цивілізаційного розвитку // Правова держава. Випуск 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – С. 67-73.;

35.  Копієвська О. Культурна функція держави в контексті національного державотворення: монографія / О. Копієвська. – К.: НАКККіМ, 2010. -271 с.;

36. Копієвська О. Р. До питання законодавчого регулювання культури в Україні / О. Р. Копієвська // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 47. – С. 83–89;

37. Косенко С.И. Культура как специфический аспект внутренней и внешней политики Франции // «Современная Европа: проблемы и перспективы» М. 2007. С.77-86;

38. Кравченко О. В. Культурологічна парадигма державної культурної політики України / О. В. Кравченко // Культура і сучасність: альманах / М-во культури і туризму України, Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв; голов. ред. В. А. Бітаєв. – К.: Міленіум, 2010. – Вип. 2. – С. 111–116;

39. Культурні практики і культурна політика. Актуальні питання соціокультурної модернізації в Україні: аналітична доповідь / [Андрій Єрмолаєв та ін.; ред.-упоряд. Олександр Левцун]. – К., 2012. – 163 с.;

40. Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры/ сост. Е.И. Кузнецов, В.Р. Фирсов. – М.: Либерия, 2002. – 283 с.;

41. Культурная политика. Проблемы теории и практики. – М.: Д. Буланин, 2003. 168 с.;

42. Культурная экспансия США. [Елекронный ресурс] http://voprosik.net;

43. Культурное разнообразие, развитие и глобализация: По результатам дискуссий круглого стола (Москва, 21 мая 2003). – М.: РИК, 2003.- 237 с.

44. Малімон В. І. Проблеми модернізації державного регулювання у сфері культури / В. І. Малімон // Публічне адміністрування: теорія і практика. – 2010. – Вип. 2 (4);

45.  Малімон В. І. Особливості та проблеми державного культурного будівництва в сучасній Україні / В. І. Малімон // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (Київ, 31 травня 2007 р.). Том 4. – К.: Видавництво НАДУ, 2007. – С. 244–246;

46.  Манди С. Культурная политика: Краткое руководство // Культурная политика в Европе: Сб. матер. – М., 2002. – С. 37-99.;

47. Меркушина Я.С. Культурная идентичность современного китайского общества // Политематический журнал научных публикаций. Выпуск: №7 (37) август 2013 Рубрика: Философия и культурология. [Електронный ресурс] http://www.journal-discussion.ru;

48. Мир культуры. Международная мозаика: сравнительный анализ культурной политики зарубежных стран/ сост. Е.И. Кузнецов, В.Р. Фирсов. – М.: Либерия, 2003. – 264 с.;

49. Молочков С.Ф. Внешняя политика Канады: факторы, особенности, проблемы США/Канада ЭПК №10 2000;

50. Музычук В.Ю. Основные тенденции культурной политики в современной России // Журнал «Россия и современный мир». 2012. № 4. C. 72-82;

51. Пахтер М., Лэндри Ч. Культура на перепутье: Культура и культурные институты в XXI веке / Пер. с англ., предисл. М. Гнедовского; Фонд «Институт культурной политики». – М.: Классика-XXI, 2003. – 95 с.

52. Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки: методичні рекомендації Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України. – К., 1999.- 20 с.; Правові та нормативні документи з видавничої справи: тем. добірка / ДНУ «Книжк. палата ім. І. Федорова»; [уклад. Г. М. Плиса]. – К., 2010. – 53 с.;

53.  Роль публічних бібліотек у формуванні правової культури населення: (аналіт. довідка) / Упр. культури і туризму Черкас. облдержадмін., КЗ «ОУНБ ім. Т. Шевченка»; [уклад. Р. П. Круценко; відп. за вип. К. С. Бугаєнко]. – Черкаси, 2010. – 8 с.;

54.  Рижкова С. А. Творення, трансляція, інтерпретація та споживання культури: монографія / С. А. Рижкова, І. В. Кузнецова, І. О. Шевченко. – К.: НАКККіМ, 2010. – 476 с.;

55. Семенов Н.С. Философия традиции Востока. // Изд. МН.: Европейский гуманитарный университет, 2004. – 304 с.;

56. Синецкий С. Б. Культурные трансформации в XXI веке: осмысление перспектив [Електронный ресурс] http://www.cr-journal.ru/rus/journals;

57. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини та громадянина // Право України. - 2005. - № 2. - С. 27-32.;

58. Соловьева Н. А. Влияние глобализации на культуру малочисленных народов Китая (на примере хуэй и ва) // Вестник Забайкальского государственного университета. 2013. № 01(92). С. 133-138;

59. Стапран Н. В. «Бунка сангё» или как культура возрождает регионы // Ассоциация японоведов России. Выпуск первый. 2005. [Електронный ресурс] http:// www.japan-assoc.ru;

60. Страны центральной и восточной Европы - новые члены европейского союза. Проблемы адаптации / Изд. Наука, Институт економики РАН, 2010;

61.  Створення законодавчих умов для розвитку закладів культури як неприбуткових організацій: матеріали круглого столу, 9 жовтня 2001 р. / Верховна Рада України, Комітет з питань культури і духовності. – К., 2001. – 33 с.;

62. Сыроежкин К. Л. Эволюция формирования и главные направления национальной политики КНР. [Электронный ресурс]. http://www.continent.kz/library/

63. Тимонина, И. Л. Корпоративная культура Японии: общее и особенное // Портрет современного японского общества. 2006. - С. 111-129;

64.  Українське законодавство: засоби масової інформації / упоряд.: Т. Котюжинська, Л. Панкратова. – К., 2004. – 368 с.

65.  Українська культура в європейському контексті / Ю. П. Богуцький, В. П. Андрущенко, Ж. О. Безвершук, Л. М. Новохатько; за ред. Ю. П. Богуцького. – К.: Знання, 2007. – 680 с.;

66.  Українство у світі: традиційність культури та спільності взаємини: монографія. – К.: Нічлава, 2004. – 240 с.;

67. Фактор культуры во внешней политике США. [Елекронный ресурс] http://moy-bereg.ru/faktoryi-kulturyi;

68. Филимонов Г. Истоки формирования культурной политики США [Елекронный ресурс] http://georgefilimonov.com/articles;  

69.  Эверитт Э. Как управлять культурой: интегрированное планирование и культурная политика // Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры: Сб. матер. – М., 2002. – С. 100-123.;

70. Шестак В. С. Сучасний стан та перспективи законодавчого забезпечення реалізації культурної функції держави / В. С. Шестак // Право і безпека. – 2009. – № 1. – С. 30–35;

71. Щукина Т.А. Международные инициативы Канады в области культурной политики США/Канада: экономика, политика, культура № 2, 2002. - С.69-70;

72. Эволюция культурной деятельности в новом столетии: культура в глобальном мире. – СПб., 2005;

73. Япония наших дней. / Ежеквартальный сборник. М.2010. – 164 с.;

 

Інформаційні ресурси

74. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. http://www.rada.gov.ua

75. Офіційне інтернет–представництво Президента України. http://www.president.gov.ua;

76. Урядовий портал. http://www.kmu.gov.ua;

77. Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності. http://kompkd.rada.gov.ua;

78. Офіційний веб-портал Міністерства культури України. http://mincult.kmu.gov.ua;

79. Офіційний веб-портал Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. http://www.ombudsman.gov.ua;

80. Офіційний веб-портал Українського центру культурних досліджень http://culturalstudies.in.ua