Тема 7. Оборотні фонди і обігові кошти підприємств

План

1. Загальна характеристика та нормування.

2. Ефективність використання

Основні поняття

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку.

Аналітичний (до­ слідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фак­тичних запасів та вилученням з них надлишкових.

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими ціна­ми за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта обо­ротності, заведено називати коефіцієнтом завантаження.

Змістовний модуль 2

Результати та ефективність виробництва

Тема 8. Інвестиційні ресурси

1. Поняття, склад і структура інвестицій

2. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій

3. Формування і регулювання фінансових інвестицій

4. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій

Основні поняття

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіта­лу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одер­жання прибутку).

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання на­явного капіталу для придбання (купівлі) акцій, об­лігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: пер­ший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інве­стицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — визначення конкретних джерел їхнього фінансування.

Цінні папери — це грошові документи, що засві­дчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випус­тила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас­відчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового дохо­ду.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого стро­ку як самого депозиту, так і відсотків на нього.

Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без­умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить прошу і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) — це письмовий на­каз векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначе­ний строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Фондовий ринок — сфера обігу цінних паперів.
і функціонування фондового ринку.

Здійснювана державою система регулювання фондового ринку виконує три основні функції:

перша — визначення засадних рис і складових підсистем фон­дового ринку та ролі учасників цього ринку;

друга — формування сприятливого законодавчого поля для учас­ників фондового ринку;

третя — встановлення відповідальності за дії, які можуть при­звести до дезорганізації і руйнування фондового ринку, недобро­совісної конкуренції, шахраювання з фінансовими ресурсами.

 

Тема 9. Інноваційні процеси

План

1. Загальна характеристика інноваційних процесів

2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

3. Організаційний прогрес

4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Основні поняття

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-госпо­дарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів вироб­ництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок су­спільного виробництва (організаційні структури управління сфе­рами науки та виробництва, форми організації різних типів вироб­ництва й колективної праці тощо).

Економічні нововведення — методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і плану­вання, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

Соціальні нововведення — різні форми активізації людського чинника (про­фесійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, пере­довсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяль­ності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; ство­рення комфортних умов життя тощо);

Юридичні нововведення — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних техно­логій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а до революційних — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових нау­ково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) рево­люції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових по­колінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкрить (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управ­ління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характери­стика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удос­коналенні існуючих та застосуванні нових методів і форм органі­зації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціону­вання окремих, чи всієї сукупності елементів господарського ме­ханізму — системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного за­безпечення, науково-технічного обслуговування тощо.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оці­нки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирі­шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (за­гальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньо­господарський (ефект, одержуваний окремо розробником, вироб­ником і споживачем технічних новин або нововведень).