Є) теорія перекладу та інформатика

Якість перекладу вимірюється, насамперед, кількістю тієї необхідної та достатньої інформації в тексті перекладу, яка була запропонована у вихідному тексті. Наука інформатика допомагає виявити, проаналізува­ти, оцінити дану інформацію. Саме завдяки теорії інформації з'явилася

 

18

19

комп'ютерна лінгвістика, яка водночас зробила процедуру перекладу опе­ративнішою, об'єктивнішою та до певної міри автоматизованою. Остан­нім часом вчені пропонують автоматизовані системи пошуку інформації, різні варіанти машинного перекладу (хоча такий переклад може відіграва­ти лише допоміжну роль), методики автоматичного реферування та комп­ресії тексту; формуються комп'ютерні бази даних та електронні словники як окремих лексичних систем, так і мов у цілому. Деякі найвагоміші із наведених тут питань будуть нижче розглядатися детальніше.

ж) теорія перекладу і психологія та психолінгвістика

На якість перекладу суттєво впливає і сам характер особистості пере­кладача, його характер, вміння володіти собою тощо. Все це ґрунтовно досліджується психологією. Для теорії та практики перекладу важливо те, яким чином позбутися хвилювання й уникнути стресу під час кон-ференційного перекладу, або як перекладачеві оволодіти вмінням гнуч­кого переходу на необхідний темп мовлення при синхронному перекла­ді. Окрім того, велике значення мають психологічні дослідження для дидактики перекладу, наприклад, для виявлення оптимального шляху у процесі отримання фахової освіти від перекладача-початківця до ви­сококваліфікованого викладача. Ще ближче до проблем теорії перекла­ду розташована психолінгвістика - наука на стику між мовознавством та психологією. Психолінгвістика досліджує ментальні та пізнавальні процеси, які супроводжують перекладача на шляху опанування вихід­ного тексту та продукування трансляту, окремим об'єктом є виявлення механізмів сприйняття й розуміння тексту.

§ 1.3. Національне забарвлення мов оригіналу і перекладу: проблема відповідностей і розбіжностей між ними

Професійні перекладачі вже встигли переконатися, що головна складність перекладу полягає в тому, що слова різних мов лише в окре­мих випадках повністю відповідають один одному, не кажучи вже про смислові згустки, цілі думки. Даний факт зумовлює певні вихідні заста­ви до процесу й результату перекладу, які зводяться до кількох тез:

 

1) як формально, так і за змістом слова мови перекладу та вихідної мови не збігаються;

2) структура мови перекладу є іншою, ніж у вихідній мові;

3) переклад повинен, насамперед, повністю передавати смисл ори­гіналу;

4) переклад повинен справляти на свого читача (слухача) такий са­мий вплив, як і оригінал на власного читача;

5) переклад повинен звучати, ніби оригінал, і не містити у собі від­чуття іншомовного забарвлення.

Остання теза засвідчує ту вагому роль у праці перекладача, яку віді­грає його рідна мова. Останню ніколи не зможе перевершити у процесі перекладу мова іноземна, оскільки лише у власній мові ми повністю можемо відчути всю гаму почуттів, яку дарує рідне слово, і тим паче поєднання слів. Причому ця істина стосується не лише літературного перекладу, але й науково-технічного. Отже, перекладач ніколи не зможе стати висококваліфікованим, якщо він досконало не володітиме рідною мовою. Навіть глибоко зрозумівши вихідний текст, перекладач не зможе дати якісного перекладу, якщо погано володіє рідним словом. З іншого боку, міжмовні паралелі можна розглядати лише після достатнього ово­лодіння засадами іноземної мови.

Як уже зазначалося, відмінності в мовах зумовлюються різними іс­торичними, географічними, культурними, економічними й іншими при­чинами. Перекладач стає, по суті, посередником не лише між мовами, але й культурами. Тому такою важливою стає освіченість самого пере­кладача (мається на увазі обов'язкове знання історії, культури, геогра­фії, побуту народу, який репрезентований мовою оригіналу). Крім того, перекладач у процесі практичної роботи має справу також із культурою самого автора вихідного тексту, він повинен бути апріорі готовим до присутності в цьому тексті суто національного забарвлення, яке не під­дається дослівному перекладові. Окремо доводиться звертати увагу на форми ввічливості, звертання перед початком тексту, виступу, промови, які часто не відповідають стандартам мови перекладу. Тут перекладаче­ві доводиться бути й дипломатом (як, наприклад, при перекладі висту­пів багатьох представників мусульманських країн). Часто перекладач змушений задумуватися над тим, чи дана мовна форма має загально-

 

20

21

національний чи лише регіональний характер, чи вона має релігійне або ідеологічне забарвлення, чи вона відображає особливості віку, ста­ті, фізичного стану автора висловлювання. Принагідно зауважимо, що цими та подібними питаннями глибоко цікавиться окрема галузь науки "міжкультурна комунікація", яка пов'язана тісно з теорією перекладу, соціологією, етнологією, політологією, психологією, історією, релігіє­знавством, літературою, філософією.

У процесі перекладу сам перекладач повинен володіти "культурною компетенцією", тобто знанням чужої культури, аби виявити в тексті специфіку культури. Розуміння між людьми передбачає не лише знання граматики, але й наявність спільних культурних передумов.

Отже, перекладач повинен досконало знати власну культуру, як і бути достатньо ознайомленим із особливостями культури нації - носія мови перекладу. Таким чином, переклад - це своєрідний діалог двох культур, який передбачає вміння перекладача відрізняти своє від чужо­го. При цьому не повинна виникати й реалізовуватися якась "змішана культура", що негативно відбилося б на якості перекладу. До того ж слід мати на увазі, що все це стосується не лише літературного, але й науково-технічного перекладу, оскільки фахові тексти значною мірою увібрані в рамки контексту культури. Нерідко перекладач, недостатньо ознайомлений зі специфікою національної культури, яка іманентно про­являється у тексті вихідної мови, вдається до описового перекладу, що не може відповідати ілокуції автора тексту.

Розбіжності в культурах є причиною та наслідком відмінностей мен­талітету відповідних націй. Часто можна почути заперечення на кшталт того, що статевий або соціальний ментальний компонент сильніший, ніж його національно-етнічна характеристика. Важко з цим погоди­тись, оскільки індивід не існує поза групою - етнічною спільнотою, тому такі впливи не мають всепоглинаючого впливу на саме національ­ні компоненти ментальності індивіда, хоча хибним було б відкидання цих важливих особливостей світогляду індивіда. Оскільки формування ментальності все ж відбувається на рівні групи, то національні (етнічні) особливості виходять при цьому на перший план, релігійний компонент має також велике значення, проте не вирішальне, оскільки на рівні нації часто спостерігається занадто велике релігійне розмаїття (наприклад,

функціонування декількох релігійних напрямів, конфесій у межах од­нієї країни, нації); історичний компонент теж не варто недооцінювати, проте суто національні (етнічні) ментальні риси все ж достатньою мі­рою "перемагають" соціально-історичні корелятиви.

Для нас тут головним є те, що саме мова доповнює собою систему уявлень і світосприйняття нації, а в комплексі ці елементи відбивають особливості національної ментальності. Кожен народ відображає свої уявлення, свій особливий спосіб мислення, образність світогляду, наці­ональну індивідуальність у мовному вираженні предметів і явищ. Тут можуть спостерігатися як подібності, так і відмінності, що свідчить відповідно про близькість чи віддаленість мов, культур, менталітетів. Для українця, наприклад, дещо несподіваним є вираз " p ь nktlich wie die Maurer sein " - "закінчуватироботу точно за годинником". А вся річ у тому, що муляр у німецькій ментальності історично асоціюється з еталоном відомої німецької пунктуальності.

З іншого боку, про "європейськість" нації можуть свідчити мовні ідентичності як віддзеркалення аналогічних суспільних та культурних процесів у періоди формування нації. Так в австрійській землі Бурген-ланд виникла легенда " Die Farnsammler von Goberling " {"Шукачі квіт­ ки папороті із селища Гоберлінг^,Т). Ось її текст:

In der Thomasnacht 29. Dezember ereignen sich allerlei Wunder. Der Sa­men des Farnkrauts, das in dieser Nacht im Wald blьht, ist heilkrдftig und hat die wunderbare Eigenschaft, drei oder fьnf Personen unsichtbar zu machen, wenn sie den Farnsamen in einem Kirchenkelch auffangen. Er verleiht seinem Besitzer auch die Gabe, verborgene Schдtze zu sehen.

До речі, закликаємо читача самотужки зробити переклад оповіді українською мовою.

Але в українській міфології вже з давніх-давен існує власна легенда про "квітку щастя", яка напрочуд близько перегукується з австрійською. Пропонуємо її текст:

■— Десъ у хащах лісових цієї ночі (мається на увазі Купальська ніч 6-го липня) зацвітає папороть. Хто знайде її квітку, що горить, не­мов купальське багаття, тому відкриються всі скарби, заховані під землею. Та не кожен її побачить: береже Купайло дивну квітку від злих очей і недобрих рук.

 

22

23

Спробуйте перекласти німецькою мовою український варіант ле­генди, використовуючи при тому легенду австрійського варіанту.

Специфічність форм чи культурних акцентів у різних народів може суттєво вплинути на перенесення цих елементів з однієї мови на іншу в їх лексичному вираженні. При цьому нерідко трапляються певні коміз-ми. Подібна історія трапилася з геніальним віршем Й. В. Гете " Wande ­ rers Nachtlied ", написаним жвавою німецькою мовою:

Ьber allen Gipfeln

Ist Ruh;

In allen Wipfeln

Spьrest du

Kaum einem Hauch;

Die Vцglein shweigen im Walde.

Warte nur, balde

Ruhest du auch.

У 1959-ому Л. Енглерт переклав його навіть давно вже мертвою ла­тиною, щоб показати спорідненість і різницю з першим літературно зафіксованим аналогічним сюжетом у давньогрецького батька хорової лірики VII ст. до н. є. Алкмана. А Міжнародний конгрес перекладачів, присвячений 250-річчю з дня народження Гете (Ільменау, 1999), пода­рував гетеані ще 12 найсучасніших переспівів цього шедевру 12-ма мо­вами світу, зроблених 21 серпня 1999, у той самий день, коли 219 років тому вже на той час світовий літературний велетень Гете безтурботно написав свою мініатюру олівцем на дерев'яній стіні мисливської сто­рожки на горі Кікельган поблизу Ільменау.

Звісно, що тільки українською та російською мовами цей таланови­тий твір перекладало близько трьох десятків поетів, та жоден не зміг об'єднати у своєму витворі всі гетевські особливості першоджерела, тобто його концепцію. Тому їхні переклади були лише констатуючими, а не аналітичними (концептуальними), бо передавали повідомлення, загальнолюдське твердження у змісті оригіналу, і з цього боку нічим принципово не відрізнялись від т. з. "перекладу" казахського акина Абая, який переробив рідною мовою не німецький оригінал, а його лер-

монтовський переспів, котрий, як було ще до Абая аргументовано до­ведено, занадто відходить від гетевського джерела.

Аналогічна ситуація і з японською обробкою аналізованого вірша невідомим перекладачем XIX ст., яку спочатку (1903) було перекладе­но французькою, а потім (1911) німецькою мовою. Порівнюючи гетев-ський оригінал (1780) та його "японсько-французько-німецького блуд­ного сина", що повернувся додому майже через півтора сторіччя (1911), не можна не побачити перекладознавчо вагомої збереженості змісту по­відомлення (емоційне сприйняття ліричним героєм сонливої природи), втіленого вже у не менш яскраве для перекладу національне забарвлен­ня японського світорозуміння.

Детальний аналіз наведених текстів буде зроблено в іншій частині підручника, але зауважимо, що їх автори стоять на концептуально зо­всім інших світомоделюючих платформах - об'єктивне почуттєво-розу­мове тлумачення буття у європейця Гете і суб'єктивне емоційне у япон­ського перекладача.

Stille ist Pavillon aus Jade,

Krдhen fliegen stumm

Zu beschneiten Kirschbдumen im Mondlicht.

Ich sitze

Und weine.

Отже, вже при першому зіставленні цих варіантів чітко проявля­ються відмінності національних ментальностей європейців та японців. Принагідно пропонуємо перекласти українською мовою другий варі­ант, порівняти отриманий результат із двома відомими українськими перекладами вірша Й. В. Гете. Переклад у виконанні М. Бажана звучить таким чином:

Нічна пісня мандрівника

На всі вершини

Ліг супокій.

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

 

24

25

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро -

Лиш зачекай.

Хорошим можна вважати й варіант Ю. Шкробинця:

Нічна пісня мандрівника

Тиша над верхами

Вже лежить: Подих між вітками

Чуєш в кожну мить. Птаство задрімало. В гущі суєти. Зачекай ще мало, То заснеш і ти.

Пропонуємо читачеві зіставити останні два варіанти перекладу, звер­таючи увагу на передачу ритміки й духу оригіналу та враховуючи певну присутність закарпатської говірки в перекладі Ю. Шкробинця.

Наведемо те один промовистий приклад. Мається на увазі відомий вірш Г. Гейне " Fichtenbaum ":

Ein Fichtenbaum steht einsam Im Norden auf kahler Hцh. Ich schlдfert: mit weiЯer Decke Umhьllen ihn Eis und Schnee. Er trдumt von einer Palme, Die, fern im Morgenland, Einsam und schweigend trauert, Aufbrennender Felsenwand.

Чимало перекладачів намагалися відтворити настрій цього твору, але більшість з них, і у тому числі Ю. Лєрмонтов, не помітили чи про­ігнорували одну важливу інтимну деталь: головне у вірші не лише опис природи, протиставлення холоду півночі південному теплу, а мрійливий

потяг чоловічої статі (Fichtenbaum) до жіночої (Palme). В російській мові, як і в українській, ці обидва суб'єкти жіночого роду (в перекладах сосна - пальма). Тепер стає зрозумілим афоризм Й. В. Гете: "Wer den Dichter will verstehen, soll in Dichters Lande gehen".

Помилки й непорозуміння, пов'язані з міжкультурними відміннос­тями, трапляються навіть на найвищому рівні. Так сталося, наприклад, у 1973 році під час візиту глави радянської держави до Сполучених Штатів Америки та його зустрічей з президентом Ричардом Ніксоном. Щоразу, коли йому щось дуже подобалося, Леонід Брежнєв підносив догори руки і аплодував, намагаючись показати своє прихильне став­лення, як це прийнято в його країні. Проте у США так аплодують лише боксери, що означає: "Я переможець". Можна собі лише уявити, до яких політичних наслідків може призвести подібне незнання елемен­тарних правил поведінки, значення окремих жестів. Останнім часом міжкультурна комунікація стала необхідною складовою частиною під­готовки дипломатів та перекладачів. При цьому значна увага зверта­ється саме на ті особливості невербально!' поведінки, що можуть мати різну інтерпретацію в різних культурах. Скажімо, американський жест " OK " у Франції також означає "нуль". Дуже важливо, зокрема, знати жести, типові для даної культури, зокрема, при вітанні, прощанні, ви­раженні згоди, незгоди. У повсякденному житті ми не завжди свідомо звертаємо увагу на те, що слова в більшості ситуацій супроводжуються невербальними сигналами, хоча підсвідомо ми сприймаємо і врахову­ємо їх. Такі сигнали підтримують інтенцію співрозмовника і тому час­то допомагають слухачеві зрозуміти справжні наміри. Слухач зі свого боку може мімікою і жестами - свідомо чи мимовільно - показати свою реакцію, наприклад, похитуючи головою чи морщачи чоло. Та іноді жести можуть свідчити й про те, що співрозмовник говорить не те, що думає, приховуючи свої наміри, і тоді жести важливіші за слова.

Таким чином, ментальність, як і мова, є продуктом діяльності духо­вних сил народу, що накопичувався протягом століть, і продовжує фор­муватися та безперервно видозмінюватися й сьогодні. Кожна історич­на епоха залишає свій відбиток у мові, важливі історичні події здатні змінити мовну картину світу. Дану особливість повинні враховувати перекладачі, насамперед фахівці з художнього перекладу. Ця проблема потребує окремої уваги.

 

26

27

§ 1.4. Фахові мови

а) Загальні особливості фахових мов

Дослідження фахових мов (інакше: "спеціальні мови", "технолек-ти") має об'єктом особливості мови певної галузі науки. При цьому фахова мова до певної міри протиставляється загальновживаній мові, хоча словниковий запас першої бере початок саме із другої. Але якраз проблеми, пов'язані зі специфічною лексикою фахових мов, породили необхідність виділення окремої науки - термінознавства. В той час, як наука про фахові мови має на меті дослідження власне мови певної сфе­ри науки і техніки, предметом дослідження термінознавства є не мова як така, а саме термін як єдність поняття і назви. Таким чином, термі-нознавство включає і понятійну сферу певної фахової галузі.

На перших порах дослідження фахових мов стосувалося виключно професійної лексики. Лише недавно воно виокремилося у власну гілку лінгвістики, хоча залишається дуже тісно пов'язаним із термінознав-ством. Фаховою мовою можна називати сукупність усіх мовних засо­бів, які застосовуються у професійно замкнутій сфері комунікації з ме­тою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. До цієї дефініції варто додати ще й той факт, що функціонування даної мови забезпечується винятково чітко встановленою термінологією.

Фахові мови зрідка термінуються в німецькій мові як " Arbeitsspra ­ che ", " Berufssprache ", " Gruppensprahe ", " Handwerkersprache ", " Sekun - d д vsprache ", " Sondersprache ", " Standessprache ", " Fachsprache ". Осо­бливість фахових мов полягає у наявності спеціального, орієнтованого на потреби певного фаху набору лексичних одиниць, що мають плавні й гнучкі зв'язки із загальновживаною лексикою, яка теж присутня у фа­ховій мові. З іншого боку, остання відрізняється специфічною частотою вживання певних граматичних, синтаксичних, стилістичних засобів. Усю лексику фахового тексту можна поділити на 4 види:

1) терміни даної галузі, які мають власну дефініцію (див. ближче матеріал про термінологію);

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (в т. ч. тер­міни суміжних наук) - наприклад, поширені терміни філософії, політології, математики, філології і т. п.;

 

3) напівтерміни або професіоналізми, до яких можна віднести і номенклатури, щоправда, професіоналізми, як правило, можуть тлумачитися на противагу номенклатурним одиницям (пор. про­фесіоналізм " Bei Я zange " таномен " Opel - Vectra ";

4) професійні жаргонізми, які не претендують на точність та одно­значність, мають великий рівень образності та емоційно забарв­лене значення (напр. " Hexe " - "підйомник матеріалів на будо­ві", " Schie Я bude " -"ударний інструмент джазової капели").

Динаміка фахових мов часто віддаляє їх від вихідної бази загально­літературної мови та може призвести до виникнення непорозумінь між фахівцем та нефахівцем, творить штучну атмосферу елітарності.

Фахові тексти мають свою специфіку побудови. її формують, напри­клад, такі ознаки:

1) дієслово витрачає своє часове співвідношення і вживається зде­більшого в теперішньому часі;

2) дієслово вживається часто в пасивній формі;

3) дієслово як вид слова відіграє відносно меншу роль;

4) іменник відіграє важливу роль;

5) однина вживається частіше, ніж множина;

6) прикметник вживається відносно часто.

Окремі фахові мови користуються специфічними мовними засо­бами, які, у свою чергу, можуть мати місце і в інших фахових мовах. Кілька субмов можуть формувати більші класи з їх спільними ознаками. Так, серед фахових мов можна розрізняти мови соціальних наук і мови технічних галузей, які мають не лише специфічні терміносистеми, але й різну організацію тексту, мовну структуру. У цьому зв'язку можна за­пропонувати ієрархічну систему фахових мов та їх класів у межах за­гальнонаціональної мови. Зрозуміло, не лише субмова права, але й інші субмови поділяються так само на підвиди (фахові мови): Див. рис. 3.

За рівнем абстрактності фахові мови можна умовно поділити на кілька видів:

1) найвищий ступінь абстрактності (штучні символи, формули - ба­зові теоретичні науки);

2) дуже високий ступінь абстрактності (експериментальні науки - комунікація між науковцями, технарями);

 

28

29

Субмова права

Фахова мова цивільного права

3) високий ступінь абстрактності (мови з дуже великою долею фа­хової термінології і чітко обумовленим синтаксисом - прикладні науки);

4) низький ступінь абстрактності (мови з досить значною долею фа­хової термінології та відносно незв'язаним синтаксисом - сфера матеріального виробництва;

5) дуже низький рівень абстрактності (мови з незначною кількістю фахових термінів та незв'язаним синтаксисом; сфера споживан­ня, торгівля).

СУБКЛАС Природничі науки

Субклас

Субклас

Субмова філософії

Субмова мовознавчих дисциплін

Субмови

Фахова мова кримінального

Фахова мова

Рис. 3. Схематична структура фахових моє

Соціальні науки

До точних наук з високим ступенем абстрактності слід віднести при­родничі й технічні науки, оскільки вони зосереджені на універсальних законах, на емпірично доведених засадах, соціальні ж науки, навпаки, мають герменевтичне спрямування, оскільки їх метою є інтерпретація людського буття. В технічних дисциплінах особливості та ознаки від­повідного предмета мають бути описані бездоганно, їх мови описують конкретні об'єкти чи феномени, які можна відчути чи виміряти. Мовам соціальних наук належить описова функція, суть понять встановлюєть­ся інтерпретативно.

Лінгвісти (насамперед Б. Гавранек) розрізняють у процесах комуні­кації чотири функціональні стилі залежно від диференційованих соці­альних потреб:

1) загальний комунікативний стиль (розмовна мова у побуті, в усно­му мовленні);

2) професійний практичний стиль (офіційне спілкування, ділова мова);

3) науково-теоретичний стиль (мова науки);

4) естетичний стиль (мова літератури, поезія).

Фахові мови в цій класифікації представлені двома видами стилів -професійно-практичним та науково-теоретичним. Визначення фахових мов включає в себе кілька семантичних фрагментів, насамперед:

а) засіб оптимального розуміння між фахівцями в окремій профе­
сійній сфері;

б) наявність специфічної фахової лексики та окремих норм відбору,
застосування та частоти загальновживаних лексичних і граматич­
них засобів;

в) актуалізація у фахових текстах, які, крім прошарку професійної
лексики містять, загальномовні сегменти, отже, фахова мова не
може мати статус відокремленого від загальнонаціональної мови
суб'єкта;

г) приналежність до фахових текстів професійного мовлення, у той
час як до загальномовних елементів як частини системи мови на­
лежать літературна мова, розмовна мова або діалект.

Виходячи з такого дефінування, лінгвісти нараховують сьогодні близько 300 фахових мов. їх безоглядне застосування слід обмежувати

 

ЗО

31

рамками вузької спеціальності, оскільки їх повне запровадження у сфе­рі суспільного спілкування призводить до т. зв. "комунікативних бар'є­рів", викликає непорозуміння і може спекулятивно використовуватися з метою певної зверхності, елітарності. Мабуть, недаремно близько по­ловини громадян {опитування проводилося в Німеччині) вважають, що юристи ще більше заплутують справу, аніж вона є такою насправді. З цього приводу цікавий випадок наводить Г. Флюк, пародійно ілюстру­ючи "перенесення" мови відомої казки про Червону Шапочку на мову юриспруденції із застосуванням лексики карного кодексу:

Im Kinderanfall unserer Stadtgemeinde ist eine hierorts wohnhafte, noch unbeschulte Minderjдhrige aktenkundig, welche durch ihre ьbliche Kopfbe-kleidnng gewohnheitsrechtlich Rotkдppchen genannt zu werden pflegt. Der Mutter besagter R. wurde seitens deren Mutter ein Schreiben zugestellt, in welcher dieselbe Mitteilung ihrer Krankheit und Pflegebedьrftigkeit machte, worauf die Mutter derR. dieser die Auflage machte, der Gross mutter eine Sen­ dung von Nahnmgs- und Genassmitteln zu Genesungszwecken zuzustellen.

Da wolfseits Verknappungen auf dem Ernдhrungssektor vorherrschend waren, fasste er den Beschluss, bei der Grossmutter der R. unter Vorlage falscher Papiere vorsprachig zu werden. Weil dieselbe wegen Augenleidens krank geschrieben war, gelang dem in Fressvorbereitung befindlichen Un­ tier die desfallsige Tдuschungsabsicht, worauf es unter Verschlingen der Bettlдgerigen einen strafbaren Mundraub zur Durchfьhrung brachte.

Таким чином, фахові тексти розрізняються на текстовому й терміноло­гічному рівнях. Наочним прикладом у цьому зв 'язку може бути зіставлен­ня юридичних, економічних та технічних текстів. В юридичних текстах постає питання: "Чи інституції, реалії у вихідній мові та мові перекла­ду можна порівнювати і якою мірою (наприклад, міжмовні омоніми на кшталт " Pension " та "пенсія", які мають різні значення, і подібних при­кладів юриспруденція знає чимало)?". В економічних текстах спостеріга­ється певне міжнародне "вирівнювання" термінології, що є насамперед результатом впливу американської економіки, хоча й у цій галузі має місце амбіційний спротив окремих поширених мов, які намагаються запрова­джувати власні термінологічні одиниці (наприклад, замість англійського "реконверсія" в німецькій мові вживається " Umstellung "). Зовсім інша ситуація з технічними текстами. Тут на чільному місці проступає вимога міжнародної стандартизації принаймні в рамках однієї терміносистеми. Ці

та подібні особливості фахових текстів повинні неодмінно враховуватися в перекладацькій діяльності.

б) Аспекти редагування науково-технічних текстів

Окрім описаних вище деяких аспектів термінознавчої діяльності, існує багато інших її функціональних особливостей. Усі вони разом взяті визначають останній етап будь-якого науково-технічного пере­кладу - процес його редагування. Весь технологічний процес редагу­вання містить кілька видів робіт:

1) аналітичне порівняння перекладу з текстом оригіналу;

2) перевірку повноти та адекватності перекладу й оригіналу;

3) перевірку використання науково-технічної термінології, пра­вильності й одинаковості застосування термінів, їх відповідності стандартам;

4) перевірку написання фізичних величин та їх одиниць, умовних позначень, скорочень, символів;

5) редагування стилю викладу;

6) перевірку правильності розшифрування абревіатур;

7) контроль використання транскрипції та транслітерації;

8) перевірку орфографії та пунктуації;

9) перевірку правильності написання різних найменувань (фірм, компаній, організацій, машин, приладів, виробів, матеріалів, по­сад, географічних назв);

10) внесення поправок;

11) усунення ненормованих варіантів терміна зі сфери протиріччя;

12) корекція всього тексту.

До процесу редагування перекладу часто залучаються спеціалісти відповідної галузі, які теж можуть внести поправки в передачу смислу тексту оригіналу. У цьому випадку відбувається обмін інформацією, корисною як для спеціаліста, так і перекладача, який сприяє підвищен­ню їх кваліфікації.

Своїми особливостями відзначається редагування термінологічних словників, тезаурусів, енциклопедій. У зв'язку з цим можуть виникну­ти наступні проблеми:

 

32

33

к 1) вибір принципу упорядкування словника;

2) підбір та оцінка внутрі- і міжмовних еквівалентів та варіантів лексичних одиниць;

3) вибір типу і способу побудови словникової статті;

4) вибір типу і способу побудови дефініцій;

5) розробка довідникового апарата словника (позначки, посилання, текстові й графічні ілюстрації);

6) вибір способу подання матеріалу словника (текстовий, картковий, класифікаційний).

Відбір і спосіб фіксації термінів визначається також функцією слов­ника. Від неї залежить і побудова дефініцій термінів. Так, словник, орі­єнтований лише на узуального споживача, має алфавітне розташування термінологічних одиниць, науковий словник визначеної термосистеми може бути систематизований за певними підтемами: лексичне значення в навчальному словникові має вид популярного й короткого тлумачен­ня, в науковому ж тлумачному словнику - розгорнутого визначення, що передає головні змістовні особливості поняття, яке термінується.

Загальний процес редагування завершує всю роботу термінознавця в плані лінгвістичного опрацювання науково-технічного тексту з ура­хуванням призначення і функціонально-стилістичних особливостей останнього.

в) Поняття анотування та реферування текстів

У зв'язку з інформаційним бумом, коли загальна кількість інформації подвоюється через кожні S -1 0 років, виникає проблема її опрацювання. Тут маємо чергове протиріччя: з одного боку, вчений зобов'язаний сте­жити за новими досягненнями у своїй спеціальності, з іншого, - він не в змозі віднайти й засвоїти інформацію необхідного об'єму. Та йому не обов'язково знайомитися з усією літературою, де можлива присутність для вченого інформаційних "шумів", надлишкових чи відомих знань.

У науково-технічній літературі зазвичай розрізняють три типи інфор­мації: 1) фактографічну - інформація про факти, явища, процеси, події; 2) логіко-теоретичну - повідомлення про методи отримання фактогра­фічної інформації, висновків із фактів, посилання на джерело інформа-

ції; 3) оціночну - вираження авторського ставлення до повідомлення. Зрозуміло, що найважливішою інформацією з точки зору оброблення тексту є фактографічна інформація, яка виражається переважно спеці­альними одиницями підмови науки.

Розрізняють два види компресії тексту - анотування та реферування. Анотування - це максимально коротка характеристика матеріалу. Про­нести необхідний відбір літературних джерел допоможуть користува­чеві їхні відповідні реферати, тобто короткі викладення наукової праці, книги, статті, які передають головні ідеї, напрям наукового пошуку. Та­кий реферат може бути складений перекладачем, спеціалістом, інфор­маційним працівником.

На практиці розрізняють кілька видів анотування та реферування, причому реферат може включати в себе як попередній коментар усі етапи продукування анотації. Поетапний алгоритм має такий вигляд: 1) предметна рубрика (в т. ч. визначення відповідної галузі); 2) назва геми; 3) вихідні дані джерела; 4) стисла характеристика матеріалу; 5) критична оцінка першоджерела; 6) стислий виклад змісту; 7) висно­вки автора; 8) коментар референта. Зауважимо, що анотування включає в себе перші п'ять етапів, у той час як етапи 6-8 є прерогативою процесу реферування, яке, повторимося, може включати й перші п'ять етапів.

З ростом кількості джерел росте й число створювачів рефератів. Тому виникає необхідність розробки методики автоматичного реферу­вання. При цьому всі методи опираються на віднайдення ключових слів, у функції яких у науково-технічних текстах виступають термінологічні одиниці. При цьому терміни слугують основою формального аналізу семантики тексту.

Прикладом методики спрощеного аналізу слугує алгоритм компре­сії інформації тексту. Під компресією тексту мається на увазі один із можливих варіантів його квазіреферування, тобто складання реферату на основі відбору й комбінування готових фрагментів тексту. Автома­тизація процесу реферування є надзвичайно великою науковою й прак­тичною потребою не стільки задля досягнення своєї мети (отримання реферату), скільки завдяки розробці методології автоматичного визна­чення найсуттєвішого, цінного в науково-технічній інформації.

 

34

35

Виділення таких факторів є не що інше, як оцінка фактів, певною мірою оцінка ефективності того чи іншого наукового дослідження.

Визначальною гіпотезою підходу до проблеми квазіреферування є припущення, що найважливіша фраза тексту має найбільше число лек­сичних зв'язків з іншими фразами даного тексту. Під лексичним зв'яз­ком мається на увазі присутність однакових компонентів (основ) тексту, який розглядається. Для отримання точніших результатів доцільно вра­ховувати також функціональну вагу слова, яку можна визначити з до­помогою дерева семантичних зв'язків речення, де враховується ступінь "віддаленості" слова від вершини дерева всього речення.

Далі формується матриця лексичної суміжності, де фіксуються всі загальні елементи масиву в лінійній послідовності. Окрім того, мож­на побудувати таку матрицю виходів, де фіксуються циклічні шляхи з метою виявлення структури абзаців. З допомогою такої методики мож­на перевірити стилістичну правильність побудови абзаців. У більшос­ті випадків у кінці абзацу є речення, що містить найменшу кількість лексичних одиниць, і навпаки, абзац вводиться переважно лінгвістично найбільш вагомими фразами. Таким чином, у квазіреферат потраплять найважливіші фрази абзацу.

У сфері автоматичних сфер управління такі роботи спрощують про­цеси фіксації даних, покращують збереження інформації, прискорюють пошук і групування необхідних відомостей, упорядковують документо­обіг завдяки вилученню з обігу проміжних та нерелевантних даних.

Автоматичне квазіреферування є також одним із перших кроків до автоматичної оцінки науково-технічної інформації, до автоматичного створення високоефективних фактографічних систем.

Усезростаючий інформаційний обмін передбачає не лише збільшен­ня науково-технічних публікацій, у тому числі й перекладів, а й підви­щення їх якості. І хоча в даний час видається багато словників, довід-никової літератури й посібників з перекладу, вони не завжди надають достатню допомогу перекладачеві в подоланні всіх труднощів, оскільки торкаються лише окремих випадків, конкретних питань, не вникаючи в проблему оформлення всього тексту перекладу.