Теорія перекладу й споріднені науки

Уже у зв'язку з багатогранністю та багатоаспектністю процесу пере­кладу стає зрозумілим той факт, що наука про переклад тісно пов'язана з багатьма як лінгвістичними, так і нелінгвістичними дисциплінами. Розглянемо деякі важливіші зв'язки.

а) Теорія перекладу та фонологія

Власне фонологічні проблеми не відіграють першорядної ролі для перекладу, оскільки об'єктом перекладу є не окремі звуки, а тексти, ви­словлювання, зміст. Разом з тим для усного перекладу суттєве значення має звукова сфера функціональних текстів (наприклад, творів драматур­гії, лібрето, літургічних творів, промов, поетичних творів, рекламних текстів тощо). Саме правильна передача звукових чи інтонаційних об­разів може забезпечити бажаний вплив інформації, яка перекладаєть­ся. Зрештою, нерідко завданням письмового перекладача є передача на письмі імпліцитно закодованої звукової інформації у вихідній мові, щоб відтворити в мові перекладу необхідний ефект. Не слід забувати також про те, що голос, вимова та слух (у т.ч. і музичний) належать до найважливіших риторичних інструментів професійного перекладача. У процесі навчання практики перекладу треба особливу увагу звертати на формування чіткої вимови, впевненого голосу, красивих і правильних інтонаційних рисунків (тут і тембр голосу, висота тону, пауза, темп мов-

лення, сила й висота тону, наголоси в реченні тощо), на чому ми окремо зупинимося нижче. При цьому на передній план виступає не адекватна передача фонетичних особливостей мови, якою перекладають, а нама­гання через власні артикуляційні можливості передати, з одного боку, настрій мовця і змістові характеристики його інформації та, водночас, з іншого боку, вдало екстраполювати ці властивості на ґрунт мови пере­кладу, використовуючи багатство останньої.

б) Теорія перекладу і синтаксис

Переклад - це, насамперед, міжтекстовий, інтерлінгвальний, інтер-культурний процес, оскільки між вихідним текстом та текстом пере­кладу існують культурно, історично, ментально обумовлені варіації. На практиці доводиться враховувати певні правила першочергового застосування видів текстів чи його функцій. Ці правила прийнято на­зивати правилами преференції. Саме вони зумовлюють необхідність контрастивного описування та застосування своєрідностей вихідної мови та мови перекладу. До таких преференцій можна віднести, на­приклад, порядок слів у реченні, насамперед, місця найважливішого слова у висловлюванні. В німецькій мові інформативно найбільш на­вантажене слово частіше розташоване наприкінці речення, що не є обов'язковим явищем для української мови. З цих міркувань особливої уваги заслуговує переклад складнопідрядних речень. Значні труднощі для перекладача з німецької мови українською мовою складає переклад складних багаточленних іменників або поширених атрибутивних кон­струкцій, які формують номінальну фразу й не притаманні українській мові. Для німецької мови, навпаки, це преференція (наприклад, варіант " dieses Grundverst д ndnis der im Gesetz begr ь ndeten und durch das Gesetz begrenzten Freiheit " слід вважати правильнішим, аніж його розгорнення у вигляді підрядного речення, як це мало б місце в українській мові, на кшталт " dieses Grundverst д ndnis der Freiheit, die im Gesetz begr ь ndet und durch das Gesetz begrenzt ist ". Не слід забувати також нинішню тен­денцію, надто для усного перекладу, до спрощення речень, уникнення складних конструкцій, речень-періодів, які утруднюють як процес пере­кладу, так і його сприйняття.

 

14

15

в) теорія перекладу і стилістика

Як відомо, головною метою стилістики є виявлення взаємин між мо­вою та мовленнєвою ситуацією, що досліджується також і прагматикою. З позиції теорії перекладу важливо, що стилістика пропонує специфічні моделі, які описують ситуативні фактори, які впливають на мову. До та­ких факторів відносять географічне походження мови чи діалекту; со­ціальний прошарок, який може в українській мові породжувати соціо- лект - з його особливостями вживання, що загалом нехарактерно для німецької мови, й тому ускладнює українсько-німецький переклад; час чи епоху походження інформації, які надають їй особливої специфіки, в т.ч. й архаїки; характер мовного висловлювання (монологічний чи діа­логічний); рівень близькості й довіри між суб'єктом та об'єктом вислов­лювання (наприклад, неприпустимо для офіційно-діалогового стилю українське звертання "дорогий пане" передавати німецькою мовою як " Lieber Herr "); сфера вживання (тут маються на увазі професійні мови, мови установ, науки, публіцистики, журналістики, навіть мови окремих періодичних видань на кшталт відомої в Німеччині " Spiegel - Deutsch ").

Подібні проблеми, як уже зазначалося, перехрещуються із колом інтересів прагматики. Остання намагається виявити та запропонувати викладачеві методику чи можливості перекладу, який би максимально наближено відображав спрямованість оригіналу. З цього боку можна ви­ділити окремо зв'язок теорії перекладу з лінгвістикою тексту, молодим У і перспективним напрямом мовознавства. Не буде помилковим також розгляд науки про переклад як науки про текст, адже тут панують ті ж лінгвістичні методи та підходи, а текст розглядається як функціональ­на єдність. Працю над текстом з точки зору практики перекладу можна членувати на три фази: 1) фаза аналізу, тобто сприйняття та розуміння тексту; 2) фаза синтезу, тобто формування тексту перекладу; 3) фаза оці­нювання відповідності перекладу до вихідного тексту. В усякому разі, той, хто перекладає текст, повинен його спочатку зрозуміти.

г) теорія перекладу й семантика

Уже навіть перекладачі-початківці помічають, що лексичні системи двох мов у багатьох випадках не збігаються. На це є причини історично-

16

го, культурного, географічного, демографічного і подібного характеру. Це особливо відчувається на рівні побутової лексики. Відомо, напри­клад, що, завдяки своєму способові життя чи кліматичним умовам, ара­би розрізняють близько 40 видів коней, як ескімоси близько 30 назв льо­ду. Такі відповідності/невідповідності на міжмовному рівні є об'єктом дослідження структурної семантики, що водночас так важливо з позиції теорії та практики перекладу. Фахівець-перекладач повинен володіти попередніми знаннями, аби, наприклад, українське слово "їдальня " не перекладати, незалежно від контексту, будь-яким відповідником із ряду " E Я zimmer ", " Speisehalle ", " Mensa " і т. д. На окрему увагу заслугову­ють міжмовні омоніми, об які часто "спіткаються" перекладачі (не мож­на буквально перекладати " die Inteligenz " українським "інтелігенція", коли в німецькій мові це слово означає "інтелект"). Подібні невідпо­відності у сфері фахової лексики поступово нівелюються завдяки між­народній професійній комунікації або завдяки цілеспрямованій нормалі-заторській діяльності у сфері термінології.

Саме контекст спроможний допомогти перекладачеві виявити ті рам­кові конструкції, семантичні "згустки" (т. зв. фрейми), яких бракує в окре­мо взятому реченні. В нашому прикладі таким фреймом може виступити вказівка в контексті на місце розташування цієї їдальні. Подібні особли­вості досліджує власне фреймова семантика, яка водночас пов'язана з теорією мовленнєвих актів. За допомогою цієї теорії виявляється намір мовця (т. зв. ілокуція), який не випливає із самої форми висловлювання (наприклад, фраза " Ich habe Hunger " може мати на меті не лише кон­статацію стану, але й побажання, пропозицію сісти чи піти куди-небудь поїсти). В німецькій мові ілокуцію часто ідентифікують чи уточнюють модальні частки (наприклад, mal, doch, ja і т. п.), на що має звертати ува­гу перекладач. Останній повинен детально володіти ілокутивними осо­бливостями різних форм ввічливого звертання в обох мовах. Подібними особливостями мовленнєвих актів володіє і професійна лексика. Так, наприклад, у німецьких технічних інструкціях можуть вживатися в за­лежності від специфіки та контексту конструкції з інфінітивом, пасивом, імперативом, ist zu або модальне дієслово m ь ssen, тоді як у приписах та

вказівках установ, як правило, вживаМ1Ш8 шХвш^тщЩ^ЩШШАШ.

вул.Огієнка, 81

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ^

БІБЛІОТЕКА

Слід зауважити, що зв'язок теорії перекладу з семантикою відзна­чається далеко ширшим колом питань, крім тут наведених, про що мова йтиме далі.

д) теорія перекладу й термінознавство

Порівняно недавно на стику кількох наук - лінгвістики, логіки та від­повідних науково-технічних спеціальностей - виникла наука "терміно­знавство". Чи не найважливішим завданням даної дисципліни є турбота про те, аби процес утворення та вживання термінологічних наймену­вань зробити більш керованим, сприяти регіоналізації професійного спілкування, взаєморозумінню спеціалістів. Отже, не треба особливо заглиблюватися, аби зрозуміти, що завдання термінознаства та науково-технічного перекладу спільні. Це також важливо з огляду на те, що кіль­кість термінологічних одиниць у розвинутих мовах бурхливо зростає і в багато разів перевищує кількість загальновживаних слів. Зростає потре­ба і в науково-технічному перекладі, про що свідчить хоча б той факт, що кількість науково-технічних перекладів у західноєвропейських краї­нах становить близько 2/3 від загальної кількості перекладів. Додаткові труднощі складає й розмаїття фахових мов, як і нерідко вимушений по­діл лексики на наукову та технічну, оскільки останнє дійсно демонструє у тексті різне мовне навантаження. Таким чином, праця термінолога підпорядковується потребам науково-технічного перекладу. Одним із завдань термінознавства вважається термінологічне планування та нор­мування з метою забезпечення взаєморозуміння між фахівцями різних країн. Окремо можна виділити блок питань, пов'язаних із виявленням та фіксацією в традиційному чи електронному вигляді термінологічних одиниць, тобто термінографію, або, як ще її модно називають, термі­нологічним менеджментом, який може дати як кінцевий результат від­повідні термінологічні бази даних, без яких не в змозі обійтися жоден перекладач науково-технічної інформації як на усному, так і на письмо­вому рівнях.