Сутність і особливості політичного процесу як категорії політичної науки.

 

Політичний процес – центральна категорія політичної науки за умов трактування політики через процесуальний контекст. Якщо під політикою розуміти сукупність акцій та інтеракцій певних акторів, метою яких є здобуття, утримання та використання політичної влади, то політика, як і будь-яке суспільне явище чи подія становить собою політичний процес. Процесуальний підхід до вивчення політичних явищ дозволяє деяким науковцям дорівнювати політичні процеси саме політиці (Р. Доуз), функціонуванню політичних систем (Т. Парсонс), діяльності політичних інститутів (Д. Істон), динаміці взаємодій соціальних страт у боротьбі за підвищення свого статусу (Р. Дарендорф, П. Сорокін), сукупності поведінкових реакцій суб’єктів влади щодо власних цілей (Ч. Мерріам) або комунікативному дискурсу (Г. Лассуел).

Під категорією „політичний процес” традиційно розуміють динамічні зрушення суспільного (індивідуального, групового чи інституціонального) стану, які відбуваються під впливом зовнішніх або/і внутрішніх чинників та мають здатність повторюватись у часі і просторі. У зазначеному контексті політичний процес виключає будь-яку передбаченість та заданість розвитку подій, роблячи акцент на практичних видозмінах явищ. Вказане наповнює категорію „політичний процес” динамічними показниками (кількісна чи якісна інформація щодо прогресу, регресу, стагнації), рухомістю, еволюційністю, інноваційністю, функціональною приреченістю.

Суспільне життя – показовий політичний процес, що становить собою результат гармонійності та порозуміння інститутів громадянського суспільства, політичних (державних та наддержавних) інститутів та окремих гравців. Особливості суспільного розвитку пов’язані з такими політичними процесами, як динамічні зрушення поведінки й відносин суб’єктів, виконання ними ролей, функціонування інститутів соціуму.

Особливість усіх політичних процесів світу полягає в їх структурованості та внутрішній ієрархічності, що зумовлює взаємозалежність динамічних зрушень світової політичної системи. Так, низка буржуазних революцій (локальних політичних процесів) призвела до нової картографії світу, зміни політичних режимів, економічних базових основ суспільного ладу, світоглядних позицій в Європі.

Ґенеза та динаміка розвитку фашизму в Німеччині – політичний процес, що має внутрішню ієрархію подій і обставин: об’єктивні причини його генези (економічна криза внаслідок Першої світової війни, масова демобілізація зневірених військовослужбовців, незатребуваних у мирному суспільстві), психологічні підстави (прагнення реваншизму, пошуки „маленької людини” Е. Фромма), ерозія політичної влади в умовах Веймарської республіки (1919-1933 рр.). Вже зазначений процес не тільки має внутрішню ієрархію, а й може бути структурно-функціональною одиницею більш широкого світового процесу. Так, наслідками німецького фашизму стали оформлення репресивної системи Третього Рейху (виїзд багатьох вчених до США та Великобританії, перший віток НТР, винахід ядерної бомби), Друга світова війна. 

А.І. Соловйов розподіляє всі процеси на базові та периферійні, зважаючі на вагомість їх у суспільстві. Так, до першої категорії він відносить процеси політичної участі, державного управління, тобто саме ті, до яких залучено широкі соціальні кола і які розгортаються на державному та міжнародному рівнях (співпраця країн ЄС, моніторинг ПАСЕ демократизації українського соціуму). Периферійними називають політичні процеси, що відбуваються на регіональному (діяльність органів місцевого самоврядування) та специфічно-інституціональному (циркуляція політичної еліти, внутрішньопартійна рекрутація) рівнях.

Аналогічно культурі О. Шпенглера, що має момент народження, період самовираження й реалізації основного призначення та час смерті, кожний політичний процес має власний внутрішній ритм і специфіку. Деякі політологи (В.П. Пугачов, А.Ю. Мельвіль, П.Б. Струве) зв’язують особливості політичних процесів із трьома засобами існування політичних явищ - функціонуванням, розвитком та занепадом.