Загальні характеристики новел письменника

В.С.Моем, як уже зазначалося, відомий своєю малою прозою, передусім – новелами, або, як він сам їх назтвав, «short stories».   В сучасних рецензіях і перекладах щодо цих творів використовуються дві назви - оповідання та новела. Яка ж із них більше відповідає характеру і сутності творів Моема?

В нашому дослідженні користуємось терміном «новела», мотивуючи це наступним чином.

По-перше, літературознавчою енциклопедією під.ред. Ю.Коваліва визначення «Short story» перекладається як новела.

По-друге, порівняймо дефініції новели та оповідання. Згідно з літературознавчими словниками, новела це – «невеликий прозовий епічний твір, в якому висвітлюється незвичайна подія або переживання, настрої персонажа; завершується несподіваним фіналом; має напружену дію. Новелі притаманні лаконізм, економність, точність зображально-виражальнх засобів, її композиція може обмежуватись кульмінацією за усіченої зав’язки та розвитку дії…» [9;128].

А оповідання – «невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.)»[9;522].

Отже оповідання має чітку композицію, чого може не мати новела і чого часто немає в малих прозових творах В.С.Моема. В новелі персонажі, як правило, чітко сформовані, потрапили в незвичні обставини («На окраїні імперії»; «За годину до файв-о-клоку»). В оповіданні частіше зображується низка подій, або ж одна подія в житті людей в звичних для них умовах. Новелі притаманний психологізм, в оповіданні він присутній значно рідше.

В англійському варіанті книги Підводячи підсумки Моем називає цей вид власної прози «short story».

Якщо звернути увагу на нечітку композицію прози, внутрішній конфлікт головних героїв і часто несподіваний фінал, легко дійти до висновку і відповісти на поставлене нами раніше запитання. Є вагомі підстави називати малі прозові твори В.С.Моема новелами.

За п'ятдесят років творчої діяльності У.С. Моем написав більше ста творів малої прози. За життя митця в Англії вийшло дванадцять збірок його новел, серед яких такі шедеври, як «Дощ», «Безволосий мексиканець» «Непідкорена». Новелістика У. С. Моема цікава, перш за все, особливостями його творчого методу митця, де переплелися риси реалізму, натуралізму, неоромантизму, про що вже йшлось у попередньому розділі.

При детальному аналізі малої прози Моема можна прослідкувати, де автор слідує традиціям жанру новели і де вносить своє.

Замість експозиції у новелах прозаїка часто зустрічаються філософські роздуми, які безпосередньо стосуються ситуації. Ці уривки невеликі, але в них у сконцентрованій формі від імені оповідача висловлюються погляди автора на життя, людей і стосунки між ними. Наприклад, у новелі «Друзі пізнаються в біді»: «Ось уже тридцять років я вивчаю моїх ближніх. Не так-то багато я про них дізнався. Напевно, я не зважився б найняти слугу, довіряючи тільки його зовнішності, а між тим, мені здається, в більшості випадків ми саме за зовнішнім виглядом судимо про людей. Дивимося, якої форми у людини підборіддя, який у неї погляд, як окреслено рот, - і робимо висновки. Не впевнений, що ми частіше буваємо праві, ніж помиляємося. Романи і п'єси нерідко фальшиві і нежиттєві тому, що їх автори наділяють героїв цільними, послідовними характерами, втім, мабуть, вони не можуть інакше, адже якщо зробити характер суперечливим, він стане незрозумілий. А тим часом майже всі ми повні суперечностей. Кожен з нас - просто випадкова мішанина несумісних якостей.»[15;67]. Центральна ситуація новели може або підтверджувати ці погляди ("Друзі пізнаються в біді", "Видимість і реальність"), або контрастувати з ними ("Щаслива людина", "Людина, яка жила собі на втіху", "Мейх'ю")

В більшості новел прослідковується чітка динаміка сюжету («За годину до файв-о-клоку») Основні події обмежені короткими часовими рамками,як от в новелі «Дощ» де дія відбувається протягом двох тижнів. І фінал,або ж розв’язка має незвичайне,непередбачуване забарвлення.

 Оскільки автор прагне зберегти об'єктивність і не давати прямої характеристики своїм героям, він широко використовує характерологічні деталі, наприклад: "Не was dressed in a blue suit a good deal worse for wear. It was bag knees and the pockets bulge untidily" [11;216] - (На ньому був синій дуже зношений костюм. Брюки були мішкуваті на колінах і кишені неохайно випиналися"); "Her great white hat with its vulgars how flowers was an affront" [16;53] "Її величезний білий капелюх з вульгарними крикливими квітами був образливим". Для опису капелюшка підібрані епітети, які відповідають і характеру героїні; або: ".. her skin was yellow and muddy under her powder..." [16;63] "...її шкіра під шаром пудри була жовтою і брудною...", що наводить читача на думку про неохайність героїні.

Щоб оповідь була більш достовірною, С. Моем використовує уточнюючі деталі. Він згадує деталі маршруту, назви вулиць, готелів, перераховує речі та інше, наприклад: «They passed out of the crowded streets in the Loop and drove along the lake...» [16;168] (The Fall of Edward Barnard); «Вони минули людні вулиці району Луп і зараз їхали берегом озера...» «There was always the chance of a silly old fool losing her head, and then there were platinum and sapphire rings, cigarette-cases, clothes, and a wrist-watch to be got» «I завжди був шанс, що яка-небудь стара дурепа втратить розум, і тоді можна було розраховувати на платиновий перстень із сапфіром, портсигар, що-небудь з одягу і ручний годинник» [15;83].

Митець зображує внутрішній стан людини не заглиблюючись в описи її характеру. Він показує його через призму деталей таких як емоційні сплески,певні вчинки. Наприклад у  новелі «За годину до файв-о-клоку.»: «І раптом у Гарольда хлинула з горла кров. Поперек горла зяяла велика червона рана. Міллісент! - Закричала Кетлін і кинулася до неї. – Заради бога, що ти хочеш сказати? Місіс Скіннер сиділа, злякано роззявивши рота. - Паранго більше не висів на стіні. Він лежав на ліжку. І тоді Гарольд розкрив очі. Вони були зовсім такі, як у дочки. - Але я не розумію, - сказав містер Скіннер. - Як він міг накласти на себе руки, якщо він був у такому стані, як ти розповідаєш?...- Нещасна, адже це вбивство. Міллісент вся покрилась червоними плямами, глянула на батька з таким презирством і ненавистю, що він відсахнувся. Місіс Скіннер вигукнула:- Міллісент, але це не ти, не ти?Тут Міллісент зробила щось, від чого у всіх трьох заледеніла кров у жилах. Вона захихотіла.- Хто ж ще, - сказала вона. - Боже милий, - прошепотів містер Скіннер. Кетлін стояла, вся витягнувшись, і обома руками трималася за серце, немов хотіла стримати його биття»[11;145].

В цих же новелах(«За годину до файв-о-клоку.», «Дощ»)Моем показує дивовижну гармонію, як він її називає, рис які здавалося б не можуть існувати одночасно в одній людині. Як наприклад у випадку з місіонером Девідсоном, який незважаючи на свою місію проповідувати віру, благочестивість, стриманість, не встоює перед власними аморальними бажаннями. Та ще й знаходить порятунок від них в великому гріху – самовбивстві. Спочатку, дійсно важко повірити, що такі риси могли бути притаманні місіонеру. І ніхто аж ніяк не очікував такої кінцівки, як та, що представлена в новелі. «Лікар Макфейл нахилився – він був не з тих,хто вагається у важку хвилину, - і перевернув його. Горло було перерізане від вуха до вуха, а права рука все ще стискала фатальну бритву»[15;58]

Хоч автор і був прибічником об’єктивізму в написанні творів але, не завжди йому це вдавалося. Науковець В.Скороденко висловлюється з цього приводу так: «На думку Моема абсолютизація будь-якої уявності, яка породжує нетерпимість,і різні, хай і найщиріші, такі що ввійшли в плоть і кров, форми фанатизму, включаючи релігійні, огидні людському єству, суть насилля над людиною. Життя, не перестає нагадувати письменник, рано чи пізно їх ламає, обираючи своїм знаряддям людину, і плата буває жорстокою, як і у випадку з праведним Девідсоном з новели «Дощ»» [23;12]

Ще однією особливістю новел Моема є те, що в більшості випадків розповідь ведеться від першої особи, це ніби робить автора ближче до читача, ось як він це пояснює в передмові до власних новел: «Прошу читача не думати, що раз я пишу від першої особи, значить, це все події з мого особистого життя. Розповідь від першої особи - лише прийом, спосіб домогтися переконливості. Його природний недолік полягає в тому, що в читача виникає подив: звідки оповідачеві можуть бути відомі всі викладені їм подробиці? Якщо ж розповідь ведеться через посередника, тобто начебто б хтось розповідає це автору, можна справедливо заперечити, що поліцейський інспектор або, скажімо, капітан корабля ніколи не буде висловлюватися так легко і літературно. Кожна умовність пов'язана зі своїми незручностями. Їх треба, по можливості, маскувати, а що не можна замаскувати, з тим доводиться миритися. Розповідь від першої особи дає перевагу безпосередності. Він дозволяє розповідати тільки те, що знаєш, і чесно зізнаватись, коли яка-небудь подія або чиєсь спонукання тобі невідомо, від цього розповідь тільки виграє в правдоподібності. Автор стає читачеві ближче.»[17;2]

  Велику роль в новелах письменника відведено психологізму. Але у Моема психологізм не глибокий, а ніби непрямий. Він виражається з допомогою міміки, жестів,через деталі в портреті героя або ж через пейзажі. Наприклад у новелі «На окраїні імперії»: «Містер Уорбертон, весь тремтячи від люті, стояв перед купою газет. Найбільше задоволення, яке йому ще залишалося в житті, погубили грубі,байдужі руки. Майже всі, хто живе далеко від батьківщини, на глухих околицях, поспішають, ледь приходить пошта, розгорнути газети і хапаються перш за все за останні номери, щоб скоріше дізнатися найсвіжіші новини. Майже всі - але не містер Уорбертон. Він спеціально розпорядився, щоб на кожній бандеролі, в якій йому висилали газету, проставлені були день і число, і, отримавши відразу велику пачку, переглядав дати і синім олівцем нумерував бандеролі. Старшому бою велено було щоранку до чаю, який сервірували на веранді, подавати і газету, і для містера Уорбертона це було ні з чим не порівнянне задоволення: розкрити обгортку і за чашкою чаю переглянути ранкову газету. У ці хвилини йому здавалося, що він удома, в Англії. Кожен понеділок він читав понеділковий "Таймс" півторамісячної давності, кожен вівторок - номер від вівторка, і так весь тиждень..» [11;243].

`Такі описи дають нам можливість уявити атмосферу, що панувала серед героїв.

У письменника в новелах немає так званої «моралі», читач сам повинен зробити власні висновки сформувати власне ставлення до ситуації. Цим і цікавий стиль В.С.Моема, поринаючи у світ його новел, читачеві не нав’язується ніяких настанов, він вільний сам обирати, чи є для нього цей твір повчальним чи просто принесе задоволення від прочитання. Він вільний у проявах до героїв і може як засуджувати їх вчинки, так і поважати їх.

Проаналізувавши твори Моема ми можемо зазначити,що письменник створив власну неповторну новелу. Історія,що її нам розповідає автор,стисла,як у Чехова, іноді екзотична, як у Кіплінга, подекуди навіть пригодницька, як у Стівенсона та Конрада. Але разом з тим власний стиль Моема прослідковується через притаманні лише його новелам риси: об’єктивність, небажання оцінювати вчинки власних героїв, сворення гармонійного образу через поєднання на першй погляд непоєднуваних рис характеру. Велику увагу письменник надає психологізму,який передає через деталі: характерологічні,уточнюючі, психологічні. Бути цікавим без надзвичайного, створювати захоплюючі історії,лишаючись вірним життю – це було основною заповіддю письменника,яка стосувалась саме короткої прози.