Інтоксикація снодійними препаратами.

Сп’яніння від прийому снодійних препаратів у новачків може виникати від потрійної терапевтичної дози. Надалі, при розвитку наркоманії, внаслідок підвищення толерантності, наркомани для викликання сп’яніння змушені дозу підвищувати (здебільшого в 8-10 разів).
Швидкість розвитку сп’яніння залежить від шляху введення препарату. При пероральному вживанні воно розвивається через 20-25 хв. Проте токсикомани здебільшого викликають стан наркотизації шляхом внутрішньовенного введення суспензії порошку товченого препарату – ефект настає відразу після ін’єкції.
Сп’яніння снодійними препаратами здебільшого нагадує алкогольне. Розвивається виражена ейфорія з підвищенням моторної активності, яка носить хаотичний характер. Дії сп’янілого безладні і не зовсім цілеспрямовані, але хворий цього не помічає. Рухи стають розмашистими, некоординованими, їх завжди більше, ніж цього вимагає конкретна ситуація. Якість мислення і суджень різко знижується. Увага сп’янілого стає вкрай нестійкою, внаслідок чого тема розмови, як і предмет дії, постійно змінюється. Емоції стають лабільними: ейфорія легко переходить у гнів. Стан гніву, який розвивається з найменшого приводу, а часом, і без нього, може сягати ступеню оскаженіння. Сп’янілі стають агресивними, жорстокими і нестриманими у своїх вчинках з вираженою схильністю до немотивованих руйнівних дій. Вони трощать, розбивають і руйнують все, що попадає в поле їх зору і уваги.
Об’єктивно: гіперемія обличчя і склер, сальність шкірних покривів, мідріаз, гіперсалівація, тахікардія з напруженим пульсом, зниженим артеріальним тиском, гіпергідроз з виділенням гарячого поту.
Неврологічні розлади: порушення координації рухів, латеральний ністагм, диплопія і дизартрія. Характерною особливістю фенобарбіталового сп’яніння є те, що відразу після протверезіння можна викликати повторне сп’яніння шляхом випивання cклянки гарячої води.
При інтоксикації аміталом натрію грубих неврологічних розладів не спостерігається. Сп’яніння, яке викликане цим препаратом, проявляється короткочасним гіпоманіакальним або маніакальним станом з логореєю, багатою на асоціації мовою, елементами гіперамнезії, яскравими, виразними рухами, мімікою і модуляцією голосу. Приховати сп’яніння зусиллям волі є практично неможливо. При гострому отруєнні снодійними препаратами розвивається тяжкий глибокий сон, який постійно поглиблюється. У отруєного відмічається блідість шкіри з сальним блиском, брадикардія і гіпотонія, “гра зіниць”. М’язи гіпотонічні, в’ялі, кінцівки важкі й розслаблені. При пасивному переміщенні хворого не відчувається природного опору. Нерідко відмічається гіперсалівація. Відтак, сон, який постійно поглиблюється, переходить в кому. На тлі повного згасання рефлексів можуть з’являтись пірамідні знаки. Дихання стає частим і поверхневим. При поглибленні коми дихання сповільнюється і може набувати типу Чейн-Стокса або Куссмауля. Може розвинутись бронхорея і підвищена слинотеча, що призводить до закупорки трахеобронхіального дерева і викликає гостру дихальну недостатність. Інколи на тлі загальної блідості коматозний стан супроводжується приливом крові до обличчя і значним потовиділенням. Смерть настає від паралічу дихального центру. Відношення летальної дози до тієї, яка викликає наркотичний ефект, коливається від 3-50 до 1. Половину спроб самогубств складають гострі отруєння барбітуратами, причому приблизно 10 % жертв помирають внаслідок отруєння.
Барбітурова абстиненція відрізняється вкрай тяжкими, небезпечними для життя проявами. Суб’єктивно обрив снодійних препаратів супроводжується відчуттям незадоволення, неспокою і ознобу. Різко знижується апетит, розвивається безсоння. З’являються тривога і дисфоричні явища з надмірним компонентом “звірячої люті”. На тлі пітливості та характерного маскоподібного обличчя з землистим відтінком і сальним блиском, симптоми абстиненції виникають в такій послідовності: 1) мідріаз, блідість і озноб із “гусячою шкірою”, м’язова слабість, яка найбільш виражена при хронічній інтоксикації ноксироном; 2) через добу розвивається м’язова гіпертензія, судомні зведення литкових м’язів, тремор, гіперрефлексія. Хворий не може довго перебувати в одній позі, а при ході відмічається похитування. З’являється тахікардія і підвищується артеріальний тиск; 3) через дві доби приєднуються блювота і проноси на тлі “ломки” (сильні болі в великих суглобах) і болю в шлунку; 4) на 3-5 добу на тлі зростаючої депресії у значної частини хворих розвиваються великі судомні приступи, які можуть бути серійними, а інколи проявляються у вигляді статусу конвульсійних припадків. У частини хворих може розвинутись психоз, який нагадує алкогольний делірій. На відміну від білої гарячки, для цього психозу характерним є "звучання" психоорганічного компоненту – більш глибокий ступінь затьмарення і виключення свідомості з менш вираженим руховим збудженням і дисоціацією між яскравістю зорових галюцинацій і бляклим емоційним забарвленням галюцинаторних переживань. Розвиток цих станів (конвульсійного синдрому або психозу) на тлі інших симптомів абстиненції практично завжди підтверджує діагноз барбітуроманії.
При тривалому (6 місяців і більше) зловживанні у барбітуроманів розвиваються психози – або такі, коли хворий бачить галюцинації і через них робить безглузді, а часто і небезпечні вчинки; або такі, що супроводжуються маяченням переслідування і ревнощів. В міру звичайної агресивності хворих на барбітуроманію наслідки психозів часто бувають трагічними.
При барбітуровій залежності, як і при алкогольній, значно пошкоджується серцево-судинна система. Особливо під час абстиненції, коли артеріальний тиск різко підвищується. Власне, на цей період припадає основна кількість інфарктів у хворих барбітуровою наркоманією. Характерною для барбітуроманів є і дистрофія серцевого м’яза, печінки. Разом з тим, ці хворі переважно не доживають до цирозу, як алкоголіки. Барбітуромани гинуть через енцефалопатію і пов’язані з нею ускладнення (судомні припадки і нещасні випадки під час психозів). До того ж, за даними І.М.П’ятницької, кількість самогубств барбітурових наркоманів перевищує середню в популяції в 60-80 разів [24, 25, 26].