Закони грошового обігу. Інфляція.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві – між нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.

Основні напрями боротьби з інфляцією:

Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дефляцією.

Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових).

Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої.

Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.

В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеосяжним явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз знецінюються і кредитні гроші.

Еволюція грошей.

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес. За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій. Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву „ електронні гроші”.

Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart – від англ. кмітливий, розумний). Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку.

27. Ринок, суть, функції та умови формування

Під ринковою розуміють таку економіку, яка базується на приватній влас-ності, в якій економічні рішення приймаються самостійно господарюючими суб’єктами маючи на меті отримання найбільшої вигоди (прибутку).Досягнення цієї мети здійснюється на ринку, в процесі реалізації товарів та послуг. Основні функції ринку. 1. Здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг, їх­ніх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті цінності — на вартість. 2. Остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося при здійсненні маркетингової діяльності підприємств) обсягів виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, так і стосовно асортименту товарів і послуг. 3. Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівня­но з суспільне необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхніх якостей та споживних властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефек­тивності суспільного виробництва. 4. Забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення (зокрема прямого та опосередкованого зв'язку між виробництвом споживанням) і внаслідок цього — сприяння формуванню цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими раціональними економіками у масштабі світового ринку. 5. Сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами. 6. Посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг і в межах окремих країн світового господарства, а отже, рушійних сил роз­витку економіки. 7. Функція санації, тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. 8. Інформаційна функція, тобто постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Інфраструктура ринку

інфраструктура розглядається як „сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності.. Капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Функціями інфраструктури є:

Постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами.

Купівля-продаж різноманітних товарів.

Забезпечення інформацією учасників ринку.

Підвищення ефективності роботи суб’єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації.

Організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин.

Відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема.

Сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

До елементів інфраструктури сучасного ринку відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів.

Товарна біржа. У п олітекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа – це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).