Боротьба ЗУНР проти польської агресії

21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславові (тепер Івано-Франківськ).\4 січня 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем.\1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 р.\22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗО УНР, ЗОУНР).\У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини. У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова — генерал Бертелемі (Франція), члени — полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.\13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.\В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (в планах Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків. На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.\7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.\16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська.

  Охарактеризуйте здобутки і прорахунки Центральної Ради у її державотворчій діяльності.

Центральна Рада з’явилася на міжнародній арені саме в той момент, коли мала це зробити:

вона об’єднала різні національні маси, взяла владу в країні в свої руки, зуміла голосно оголосити українців "нацією, що відроджується". Проголошення І Універсалу — перший важкий, але реальний крок до відновлення української державності. Четвертий Універсал Центральної Ради завершив складний і нелегкий процес становлення у ті роки Української державності, українського національно-визвольного руху, який нарешті залишив ідею автономії з Росією. Цим універсалом Україна домоглася міжнародного визнання. Здобутки: 1. Створено передумови для національно-культурного розвитку України; 2. Національні меншини отримали право національно-персональної автономії; 3. Були продовжені державотворчі традиції українського народу; 4. Залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби; 5. Пробудження національної самосвідомості; 6. Розпочато процес соціально-економічних перетворень; 7. Демократизація суспільно-політичного життя; 8. Було закладено основи мирної зовнішньої політики України; Прорахунки: 1. Складність політичного і соціального становища в Україні, викликана громадянською та російсько-українською війнами та глибокою соціальною революцією; 2.

Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин; 3.

Відсутність єдиного національного фронту всіх українців-патріотів у боротьбі за державність; 4. Непослідовність і нерішучість Центральної Ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності; 5. Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія; 6. Проросійські настрої переважної більшості міського населення, що створювали умови для організації більшовиками та іншими ліво-радикалами диверсій і збройних повстань; 7. Несприятливі міжнародні умови (Перша світова війна, гострі суперечки між провідними світовими державами за сфери впливу тощо); 8. Ставка Центральної Ради на союз з Німеччиною, війська якої згодом її ж розігнали та ін; 9. Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність.

  Українсько-польсько-радянська війна 1920 р

Польсько-радянська війна - війна між Польщею та УНР з одного боку та РСФРР та УРСР з другого в квітні-жовтні 1920. Мета радянської армії - прорватися до Німеччини через Польщу, щоб звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Згідно з умовами Варшавського договору 20.04.1920 уряд Польщі визнав територію Наддніпрянської України територією Росії. Військова конвенція 24.04.1920 проголошувала армії Польщі та УНР союзниками за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

25.04.1920 об’єднана польсько-українська армія рушила на окуповану більшовиками Україну і за тиждень визволила Житомир, Бердичів, Козятин і 07.05.1920 була в Києві.

Однак успішний наступ п.-у. військ не дало поштовху до антибільшовицького повстання, на яке розраховував С.Петлюра. Повстанські-партизанські загони у Правобережній Україні винищували не тільки більшовицькі загони, але п.-у.

Оговтавшись від удару більшовику, більшовики перегрупували сили, оголосили мобілізацію, змінили позиції своїх головних ударних сил. 14.05 більшовики розпочали контрнаступ. 26.05 Пд.-Зх. фронт розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було визволено не тільки Київ, Вінницю та Коростень, але й розпочато наступ на Львів. Зах. фронт відновив радянську владу в Білорусі, відкривши дорогу на Варшаву. Тактика оборони поступово ставала тактикою наступу. Це добре розуміла Польща. Тому вона звернулась до міжнародної конференції країн Антанти по допомогу, що проходила в бельгійському містечку Спа. Антанта висунула пропозицію визнати обом стороном “лінію Керзона”, яка була сформована ще в грудні 1919 року. Посяння, Підляшшя, Холмщина, Лемківщина залишалась під владою Варшави.Поляки це сприйняли з ентузіазмом, бо це найкращий варіант виходу з критичної ситуації, росіяни ж відкинули цю пропозицію, продовжуючи свої революційні походи.

Тим часом росіяни продовжували наступ. Проте неузгоджені дії Зах. та Пд.-Зх. фронтів призвели до того, що не вдалося взяти ні Львова, ні Варшави. Польські війська перейшли в наступ. Стабілізувався фронт на лінії Коростень - Житомир - Бердичів. Але сил не було ні у поляків, ні у росіян, тому в жовтні 1920 було укладено перемир”я, а 18.03.1921 було підписано Ризький мирний договір. Суть: визнання Польщею існування УСРР, перехід під контроль під контроль Польщі Підляшшя, Холмщини, Зах. Волині, Зах. Полісся.

  Листопадове 1918 р. повстання у Львові. Утворення ЗУНР.

Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель - Сх.Галичина, Буковина та Закарпаття перебували в складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку Австро-Угорщина розпалась на кілька незалежних держав і українці почали робити рішучі заходи щодо створення власної держави на зах. Україні. Наприкінці вересня 1918 було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу зі збройного повстання. У жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Січових Стрільців Дмитра Вітовського. 18 жовтня 1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, укр. членів галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини та Буковини, духовенства та студенства було утв. Укр. Національну Раду. УНРада - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада проголосила Українську державу на етнічних її територіях (Галичина, Буковина, Закарпаття). Було обрано президентом УНРади Є.Петрушевича.

31 жовтня стало відомо про приїзд польської ліквідаційної комісії (ств. 28 жовтня в Кракові), яка мала б перебрати владу у австрійців та приєднати Галичину до Польщі. УНРада надала запит до австрійської влади з проханням передати усю повноту влади УНРаді, але австрійці категорично відхилили. Тоді на вечірньому засіданні 31 жовтня УГВК було прийнято рішення взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші установи Львова, було відімкнено міський телефон та телеграф, захоплено радіо, до світанку зайнято всі вокзали. На ратуші було піднято синьо-жовтий прапор. Зайняття Львова було проведене без жодних людських втрат. Підрозділи УСС зайняли також Станіслав, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Борислав та ін. Це повстання було названо “Листопадовий чин”. Воно спричинило утворення Української держави. 9 листопада було сформовано її уряд - Державний Секретаріат. 13 листопада було ухвалено конституційні основи новоствореної держави, згідно з яким вона отримала назву “Західно-Українська Народна Республіка”. Закон затверджував територію ЗУНР - Галичина, Буковина, Закарпаття. Також була прийнята нац. символіка. Створення ЗУНР призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни.

 Дайте короткі історичні довідки про таких діячів: Є.Петрушевич, С.Петлюра, П.Скоропадський, Є.Коновалець.

* Євген Омелянович Петрушевич — український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Народився 3 червня 1863 року у Буську на Львівщині в родині греко-католицького священика. Навчався в Академічній гімназії та Львівському університеті. Після отримання ступеня доктора права відкрив у м. Сокаль адвокатську канцелярію. Був головою повітової «Просвіти», заснував повітову ощадну касу, очолював боротьбу проти москвофільства. Був послом до австрійського парламенту, з 1910 – депутат Галицького сейму. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом ЗУНР. До кінця свого життя Петрушевич перебував в еміграції у Берліні. Помер 29 серпня 1940.

* Симон Васильович Петлюра - народився 10 травня 1879 у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси у 1895—1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв. З 1900 р. - член Революційної Української Партії. Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ. Також займався публіцистичною діяльністю, був літературним і театральним критиком, та організатором українських збройних сил. З листопада 1918 р. - Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р.

— 10 листопада 1920 р.). Помер 25 травня 1926.

* Павло Петрович Скоропадський (15 травня 1873, Вісбаден, Німеччина — 26 квітня 1945) — український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904— 1905) та Першої світової воєн (1914—1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

* Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 у Зашкові в родині вчителів. Навчався в Академічній гімназії у Львові, а також на юридичному факультеті Львівського університету. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. Під час 1 світової війни потрапив у російський полон, але у вересні 1917 втік з табору. У січні 1918 р. Коновальця було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Згодом командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був полковником Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927). Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації проведеної органами НКВД СРСР 23 травня 1938.

  Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище УНР у 1919 р.       

Становище УНР в 1919 р. було важким. Реформи Директорії на чолі з Винниченком не дали бажаного ефекту. Найбільш важливими з них були: ліквідація приватної власності, аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель, новий нерегульований розподіл землі), введення висьмигодинногого робочого дня, встановлення робітничого контролю на підприємствах. 22 січня 1919р. було проведено Акт Злуки між УНР та ЗУНР, але це не допомогло змінити становище в Україні.

На той момент Україна була полем битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти та поляків. На території України воювали багато загонів, які не визнавали жодної влади, зокрема Н. Махно, який спочатку підтримував УНР, а потім воював проти неї. Делегація УНР брала участь в Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920), на якій хотіла досягнути міжнародного визанання, але це суперечило позиції Великобританії, яка виступала за єдину і неподільну Росію, та позиції Франції, яка хотіла посилити Польщу за рахунок зах. областей УНР, щоб запобігти просуванню більшовизму на Захід. В результаті не було визнано, Польща отримала масштабну допомогу і почала воювати проти української галицької армії.

Об’єднані війська УНР і ЗУНР хотіли виправити ситуацію, але ця спроба завершилась провалом. Хоча в серпні їм вдалось визволити Київ, армія ЗУНР та УНР зазнала поразки від армії Денікіна. Далі Денікінці зазнали поразки під час наступу на Москву від Червоної Армії. Варто зазначити, що Денікін відкинув пропозицію УНР та ЗУНР об’єднатись задля боротьби проти більшовизму через свою велику шовіністичну ідею. Армія УНР відійшла на захід. Взимку Червона Армія взяла під владу Наддніпрянську Україну, формально відновивши незалежність УСРР. Фактично УНР була в безвихідній ситуації. Українські війська були оточені військами поляків, більшовиків та білогвардійців.

  Розкрийте суть операції "Вісла".

Операція “Вісла” - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. 9 вер 1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, грекокатолицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національнопатріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель заступника міністра оборони Польщі Свєрчевського. Було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів

Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу виселено населення з решти повітів Закерзоння. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

  Україна в роки Першої світової війни.

Перша світова війна розпочалась 1 серпня 1914 як протистояння двох військово-політичних блоків Антанти (Англія, Франція, Росія) та австро-німецького блоку. Українці були змушені вести боротьбу з обох сторін за Росію та за Австрію.

Події на Пд.-Зх. фронті, який проходив через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 і зайняли усю Сх.Галичину, вторглися в Буковину і відтиснули австрійців до Карпат.

Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 після облоги оволоділи Перемишлем. Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 становище на фронтах стало змінюватись.В квітні розпочався контрнаступ німецьких і австроугорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам’янець-Подільський, Кременець - Дубно.

1916 російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву “брусиловський прорив”, внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк. З початку 1917 р. німецька та австроугорська армії, перейшовши в наступ, знову потіснили росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель опинилась під владою австро німецького блоку. Тривала війна до листопада 1918. Але на цій даті військові дії не закінчувались. В Україні утв. Центральна Рада в березні 1917р, яка в 1918 проголосила незалежність УНР. Війна продовжувалась між УНР, Польщею, Радянською Росією та білогвардійцями фактично до 1922 р.

  Переяславський договір 1654 р. з Москвою: причини укладення, зміст та наслідки для України.

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654 pp.) боротьба йшла з перемінним успіхом.

У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами

– Волощиною, Трансільванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московією, поляки

1651 p. розпочали наступ на Україну. Після того, як козацькі полки були розбиті під

Берестечком у 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав

Білоцерківський договір (1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося тільки Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків. У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, але в 1653 р. через зраду кримського хана Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника. В 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано договір «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому. Суть статей – підтвердження прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита. За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії Значення українсько-московського договору 1654 р.

-Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України. -Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

-Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

-У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від

Польщі.Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.