Берестейська церковна унія: причини і наслідки.

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. При цьому правослвана церква повинна була стати підлеглою Папі Римському, визнати основні католицьких догмати, але зберігалась православна обрядність. Її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква).

Причини: Основною метою польської влади було об'єднання православних українців і білорусів з поляками-католиками для подальшого зміцнення Речі Посполитої. Для православних єпископів основними причинами укладання унії були: а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства; б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам; в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі; г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського. Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як: а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель; б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви; в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.

Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.

  Козацько-селянські повстання під проводом К. Косинського і С. Наливайка.

1591 р. реєстрові козаки вперше піднімають повстання. Приводом стало захоплення магнатом Янушем Острозьким земель, які польський уряд подарував гетьманові реєстрових козаків Криштофу Косинському за службу короні. Гетьман не зміг домогтися відновлення справедливості в суді. Козаки розуміли, що, захищаючи інтереси свого гетьмана, вони захищають і власні права. Незабаром до повстання приєдналися нереєстрові козаки і частина селян. На початку 1593 р. козаки зазнають поразки, але продовжують боротьбу. На звільнених територіях установлювалися козацькі порядки. Після загибелі Косинського повстання припиняється, але наприкінці 1594 р. знову починаються хвилювання. Повстання продовжилось вже під проводом Наливайка. У 1595р після вдалого нападу на турків Наливайко повернувся на Брацлавщину, де вступив у конфлікт із місцевою знаттю. Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, й знову їм на підтримку прийшли селяни. Ще важливішим було те, що допомогу Наливайкові надали запорожці. Серед цілей повстанців було й утворення на Україні землі, якою б правили самі козаки. В той час як запорожці під проводом Лободи та Шаули діяли на Київщині та Брацлавщині, Наливайко пройшов через усю Галичину, Волинь та Білорусь, закликаючи до повстання селян і сіючи жах серед шляхти. Однак, усвідомлюючи перевагу поляків, 1596 повстанці об’єднали свої сили і почали відходити на схід, сподіваючись знайти захист у Московії. Вони відбивали атаки поляків аж до травня, але з поширення голоду та хвороб і зростання втрат серед них відбувся розкол. Лободу, що схилявся до переговорів, звинуватили у зраді і вбили. Згодом його прибічники, до яких належали переважно старшини та заможні козаки, нишком видали Наливайка полякам, а повстанців переконали скласти зброю. Скориставшись безладдям поляки вдерлися до табору і вирізали більшість повстанців. Самого Наливайка згодом у Варшаві було страчено.