Анатомо-фізіологічна характеристика зорового аналізатора. Будова, функції, оцінка і види порушення зору

Встановлено, що близько 95% інформації про навколишній світ ми отримуємо за допомогою органів зору, тому вони заслуговують особливої уваги [25]. У будові органу зору, за даними різних джерел, виділяють три відділи - периферійний, провідний і центральний [7].

Периферійний відділ зорового аналізатора (очне яблуко) має не зовсім правильну кулясту форму. Навколо очей розташовано три пари м’язів: чотири прямі - верхня, нижня, зовнішня і внутрішня та дві косі - верхня і нижня.

Дослідження останніх років довели, що ці м’язи виконують ще одну важливу функцію - вони допомагають кришталику ока фокусувати зображення на сітківці, коли предмети знаходяться на різній від очей відстані. М’язи злегка „розтягують” або „стискають” очне яблуко, переміщуючи тим самим сітківку ока, видаляючи або наближаючи її до кришталика.

Ясне, чітке бачення рівновіддалених предметів забезпечується завдяки зміні кривизни кришталика, а значить, і його оптичної сили за допомогою скорочення або розслаблення внутрішньоочного (циліндричного) м’яза, що знаходиться навколо кришталика. Цей м’яз змінює опуклість самого кришталика, фокусуючи зображення на сітківці ока. Цей процес прийнято називати акомодацією.

З вищесказаного виходить, що головна роль в зменшенні, або збільшенні заломлюючої сили кришталика належить циліндричному м’язу, який також через недостатню тренованість може ослабнути, і гострота зору знижується.

Таким чином, розглянутий нами м’язовий апарат ока (окорухові і циліндричні м’язи) виконує найважливіші функції - а це: узгоджені рухи очей, стеження за рухомими об’єктами, фокусування очей на різні відстані, оцінку розмірів предмету, сприйняття глибини простору. Саме від сили або слабкості м’язів ока залежить гострота нашого зору. Звідси випливає важливість тренувань м’язів ока для профілактики порушень зору.

В даний час встановлено [1], що при недостатній тренованості, а тому і слабкості внутрішньоочних і навколоочних м’язів відбувається зниження гостроти зору. Авторами доведено, що спеціальні тренувальні вправи для очей можуть викликати стабілізацію і навіть зворотний розвиток далекозорості і короткозорості.

У функціональному відношенні в периферійному відділі зорового аналізатора виділяють оптичну (рогівка, кришталик, склоподібне тіло, зволожуюча рідина передньої і задньої камери) і сприймаючу частини (сітківка).

Зображення предметів зовнішнього світу відтворюється на сітківці за допомогою оптичної системи, яка фокусує світлові промені і забезпечує чітке зображення видимих предметів на сітківці в зменшеному і перевернутому вигляді.

У розглянутому нами периферійному відділі зорового аналізатора відповідно структурі і функціям виділяють оптичну систему, що забезпечує фокусування зображення на сітківці, і сприймаючу систему, де відбувається переробка, трансформація світлової енергії в електричний імпульс, що прямує в зорові центри мозку.

Центральний зір пов’язаний з діяльністю жовтої плями, де переважно розташовані колбочкові фоторецептори, і його центральною ямкою. Встановлено, що сприйняття предметів областю жовтої плями визначає гостроту зору. Під гостротою зору прийнято розуміти здатність ока сприймати дрібні деталі предметів на великій відстані або розрізняти дві крапки, видимі під мінімальним кутом [19].

Наочне уявлення про те, чим визначається гострота зору, дає рис. 1.

 

Рис.1 Точка зору

 

Взаємозв’язок між величиною даного об’єкту і віддаленістю його від очей характеризує кут, під яким видно об’єкт. Кут, утворений крайніми точками даного об’єкту і кутовою точкою ока, називається точкою зору. Встановлено, що гострота зору обернено пропорційна точці зору; чим менша точка зору, тим вища гострота зору.

Периферійний зір - це весь простір, що одночасно сприймається нерухомим оком, інакше кажучи, це спроектований на площину простір, видимий нерухомим оком. Дослідження [19] показали, що межі поля зору дорослої людини складають: назовні - 90°, вгору - 60°, всередину - 60°, вниз - 70°.

Таким чином, периферійний зір забезпечує орієнтацію людини в просторі.

Для бінокулярного зору характерним є не тільки відчуття форми предметів, але і їх просторове розташування. Бінокулярний зір, як вища форма зорового сприйняття, є складною динамічною системою численних зв’язків між чутливими елементами сітківок, окоруховими м’язами, а також підкірковим центром і корою головного мозку. Повний бінокулярний зір формується до 7-15 років [40].

В даний час [37] для оцінки гостроти зору використовуються перевірочні таблиці (додаток 1), декілька рядів спеціально підібраних знаків, які називають оптотипами. Як оптотипи використовують букви, цифри, малюнки і тому подібне Сучасні таблиці як для дітей, так і для дорослих побудовані по десятковій системі. У кожному ряду розміри оптотипів однакові, але поступово зменшуються від першого ряду до останнього. Таблиці розраховані на дослідження гостроти зору з 5 м. На цій відстані деталі оптотипів десятого ряду видно і відповідають гостроті зору, рівній одиниці. Якщо гострота зору інша, то визначають, в якому ряду таблиці обстежуваний розрізняє знаки. При цьому гостроту зору обчислюють за формулою Снеллена [78]:

де d - відстань, з якої проводиться дослідження;

D - відстань, з якої око розрізняє знаки цього ряду (проставлено в кожному ряду зліва від оптотипів).

Нормальне око розрізняє знаки першого ряду з 50 м, а якщо піддослідний читає цей ряд з 5 метрів, отже, його гострота зору рівна 0,1одиниці:

 

Якщо гострота зору обстежуваного менша 0,1, то визначають відстань, з якої він розрізняє оптотип першого ряду. Для цього обстежуваного поступово підводять до таблиці. Гостроту зору при цьому обчислюють за загальною формулою. Наприклад, якщо обстежуваний бачить оптотип першого ряду з відстані 3 м., то його

 

 

Таким чином, оцінка гостроти зору проводиться за спеціальними перевірочними таблицями і обчислюється для правого і лівого ока окремо, показники яких можуть сильно варіюватися.

Оцінка здатності людини розрізняти кольори здійснюється за допомогою поліхроматичних таблиць, а також з використанням спеціальних спектральних апаратів. Для визначення поля зору використовують прилади-периметри (ручні, сферичні та ін.) [19].

Оцінка розглянутих зорових функцій здійснюється стосовно кожного ока (монокулярний зір). При двох розплющених очах предмет бачиться одиничним, формується бінокулярний зір. Для його оцінки використовуються колірні прилади. Найбільш простий і доступний спосіб оцінки бінокулярного зору, коли до одного ока підставляють трубку, а перед другим – на відстані 10-15 см – власна долоня. За наявності бінокулярного зору створюється враження «дірки в долоні», через яку видно предмети.

З вищесказаного виходить, що для оцінки стану зорових функцій досліджується в першу чергу гострота зору, як здатність ока сприймати дрібні деталі предметів на різних відстанях. Лише при розвитку гостроти зору стає можливим оцінити здатність ока сприйняти колір, поле зору і повноцінний бінокулярний зір.

За даними дослідників основною причиною виникнення порушень зору є зміна форми очного яблука, що являється результатом ослаблення окорухових і акомодаційних м’язів.

З вищесказаного виходить, що порушення зору характеризуються наступними ознаками: головний фокус оптичної системи не співпадає з сітківкою (при міопії - знаходиться перед сітківкою, в результаті порушується далекий зір; при гіперметропії - за сітківкою, відбувається порушення ближнього зору); порушення зору часто супроводжується зміною форми очного яблука (при міопії око подовжується в передньо-задній осі, при гиперметропії – сплющується, при астигматизмі - порушується не тільки сферичність оптичної системи, але і змінюється форма ока в двох головних меридіанах).

Отже, розглянувши будову зорового аналізатора, виділяємо наступні його анатомо-фізіологічні особливості, пов’язані із сприйняттям світлової енергії: це форма і розташування очного яблука в очній ямці і його зв’язок з допоміжним апаратом ока - м’язами, узгодженими рухами очей, м’язи від сили і слабкості яких залежить гострота зору; особливості будови оптичної системи ока, що забезпечує фокусування зображення на сітчасту оболонку ока, сприймає системи ока, відповідальної за сприйняття світлових збуджень; особливості провідних шляхів і зв’язку з центральним відділом кори великого мозку. Найважливішими функціями зорового аналізатора є: центральний, переферійний і бінокулярний зір.