Сучасні концепції походження держави

 

Теорія конвергенції. Представники теорії – російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який у книзі „Шляхи України” обґрунтовує ідею „соціалізованого капіталізму”.

У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності.

Космічна теорія. Поява держави за цією теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер.

Технократична теорія. Держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. Для прибічники цієї теорії характерним є неісторичний техніко-економічний підхід до розвитку суспільства.

Враховуючи те, що визначальним фактором індустріалізації суспільства є зростання промислового виробництва на основі прогресу та підвищення продуктивності праці, соціалізм та капіталізм визначаються двома різновидами „індустріального суспільства”. Представниками цієї теорії вважають Бжезінського, Голбрейт.

Теорія анархізму. У XIX – XX ст.. набуває поширення теорія анархізму. Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно.

Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерацій дрібних автономних асоціацій. Різновидністю анархізму є анархо–синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам.

Слов’янофільська теорія. Основними представниками ідеї були О.Хомякова, брати І. Киреєвський і П. Кирієвський, К. Аксаков і І. Аксаков, М. Данилевський, Ю. Самарін, Ф. Достоєвський, С. Соловйов, В. Заньківський, М. Бердяєв та інші.

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов’янських народів. Погляди представників слов’янофільського напрямку суспільної думки в XIX – XX ст. засновувались на протиставлені ідеології слов’янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов’ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов’янофіли вважали – соборність, тобто поєднання свободи та єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов’янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію. Згідно поглядів слов’янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі – внаслідок природного розвитку національно життя. Слов’янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов’янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов’янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський шлях суспільного розвитку. Теоретики слов’янофільства в західному світі вбачають культу індивідуалізму під виглядом загальнолюдських цінностей, пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм та раціоналізм. Слов’янофіли не заперечують необхідності запозичення кращих надбань західних країн.

На їхню думку, державна влада має бути централізованою, а народу треба надавати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя.

На їхню думку, політичні свободи є відносними і негативним явищем, а справжнє завдання держави – творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов’янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління.

Слов’янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов’ян всіх – не за ознаками походження крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що треба застосовувати заповідь Ісуса Христа: „Люби ближнього, як самого себе” також і до спілкування націй: „Люби всі народи, як свій власний”.

Сьогодні прихильниками до ідей слов’янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. В Україні – філософ О. Ф. Базилюк. Першочерговими завданнями слов’янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов’ян, протистояння „ринковій психології”, надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов’янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі.

ВИСНОВКИ

 

1) Ще з глибокої давнини люди стали замислюватись над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Причиною цього є те, що кожен з нас є громадянином, належить до певної держави, підкоряється правовій системі даної держави.

2) Держава має декілька незмінних ознак, за допомогою яких можна сформулювати визначення держави: Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування людини і суспільства, а також суверенітет народу.

3) Влада у первісному суспільстві базувалась на родових відносинах, не мала спеціального апарату управлянні та примусу, здійснювалася членами роду добровільно і мала такі якості, як єдність, взаємоповага, співробітництво.

4) Головними причинами виникнення держави стали: три великі поділи праці; поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності; утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів; неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

5) Найдавнішими державами були міста-держави, які ставали адміністративним, господарським та релігійним центром та знали чітку соціальну диференціацію, майнове розмежування, поділ праці.

6) Існують декілька шляхів виникнення держави: афінський, римський, німецький, східний, центральної та південної Америки, східнослов’янський. Усі ці шляхи об’єднує те, що виникнення держави пов’язано з класовою боротьбою.

7) На відміну від соціальної організації первіснообщинного ладу, держава стала являти собою нове політичне, структуроване і територіальним утворенням.

8) Створювалось безліч теорій, які по-різному відповідали на це питання. Багато з цих теорій пояснюється історичними і соціальними умовами, в яких жили та працювали їх автори, різноспрямованістю ідеологічних та філософських позицій, якими вони керувались. Але держава – це явище багатогранне і, на мою думку, ні одною з розглянутих теорій окремо пояснити причини її виникнення неможливо. Всі ці теорії по-різному пояснюють шляхи виникнення держави і права, кожна з них розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Але загальну уяву про цю проблему можна отримати лише синтезувавши всі ці теорії в загальну універсальну теорію держави, враховувати комплекс факторів, об`єктивні процеси, які проходили в суспільстві.

9) Деякі сучасні теорії походження держави не набули досить великого поширення і деякі з них важко назвати серйозними (напр., космічна теорія).