Основні концепції походження держави

 

Саме зараз, в третьому тисячолітті, коли держава виступає самостійним, повноправним суб’єктом права, носієм власних інтересів (які доволі часто не співпадають з інтересами суспільства) слід повернутись до минулого та згадати, через що виник цей інститут та чого він врешті-решт має прагнути. Окрім того, незважаючи на ряд конкретно-історичних досліджень цього процесу, поки що не створена загальна теорія формування держави, не кажучи вже про окремі моделі розвитку в різноманітних історико - географічних регіонах. Іншими словами, відсутня загальна теорія такого процесу, без якої неможливе і наукове осмислення його окремих форм, причин і механізму становлення держави тих чи інших народів. Тому розробка загальнотеоретичного аспекту цієї проблеми набуває нині особливої актуальності. Різні аспекти походження держави досліджують вітчизняні правознавці – В. Бабкін, В. Забігайло, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Козловський, Є. Кубко, Є. Назаренко, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, С. Сливка, О. Скакун, Є. Тихонова, Н. Оніщенко, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Шкода, Л. Юзьков та ін.

Теоріям виникнення держави завжди приділялась особлива увага. Спроби відповісти на питання щодо походження держави здійснювались із глибокої давнини, вони не припинялись в епоху Середньовіччя і отримали подальший розвиток на сучасному етапі. І якщо перші спроби носили характер припущень, то зараз вони ґрунтуються на дослідженні конкретних історичних, археологічних і етнографічних матеріалів.

Отже, історично однією з перших було обґрунтовано теологічну теорію походження держави. Її прихильниками були Ф. Аквінський, Ж. Марітен, Ф. Лебюф, Кост-Флоре та багато інших науковців. Багатоаспектність цієї теорії пояснюється особливостями історичних і матеріальних умов існування різних народів. У політико-правовій думці, що виходить з міфологічних та релігійних джерел, обґрунтовано, що земний порядок є частиною загальносвітового, який має божественне походження. В руслі такого розуміння пояснюється і процес виникнення держави. Це твердження не є предметом дискусії: воно є питанням віри.

Отже, поділяючи теологічну концепцію походження держави, науковці припускають, що вона стала результатом зовнішнього щодо людини втручання (від Бога). А тому держава є не результатом дії людей, мета її існування визначається вищими духовними силами і людині можливо не дано цього збагнути. Окрім того, людина не визначає її мету, до того ж людина може не бути метою держави. Люди мають лише або підкоритись їй як результату впливу вищих сил (і поважати владу, бо вона від Бога), або принаймні, не втручатись, не перешкоджати державі, бо вона здійснює волю Творця. Метою держави є здійснення цієї волі, яку люди інколи не в змозі збагнути. В межах цієї концепції дії держави є об’єктивними, людина має до них лише пристосовуватись, але не має підстав розраховувати на отримання принад від її діяльності, очікувати, що держава полегшить її існування. Держава реалізує інтереси і волю Творця, яка не обов’язково має співпадати з бажанням людей.

Наступна, патріархальна теорія (Конфуцій, Аристотель, Мен, Мердок, М.К.Михайловський) розглядає державу як результат історичного розвитку: об’єднання сімей, родів, племен. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської влади, яку здійснює в державі монарх. Недолік цієї теорії в тому, що вона ототожнює функції сім’ї та держави, які, однак, мають різну природу, сутність і призначення.

Положення договірної теорії можна звести в цілому до такого. Державі передує так званий «природний» стан, який трактується, однак, по-різному: для Т. Гоббса це «війна усіх проти усіх», для Ж.-Ж. Руссо – «природний стан» людей, які володіють природними правами, інші прихильники вбачали в «природному стані» спілкування людей, яке охороняється тільки їхньою самодопомогою. Держава виникла і ґрунтується на суспільному договорі, який розглядається не як історичний факт, а як передумова (а іноді взагалі фікція), без якої неможливо пояснити відмінність держави від додержавного стану. Подібні погляди поділяли Д. Локк, Г. Гроцій, Б. Спіноза, Д. Дідро, О.М. Радіщев, П.І. Пестель. Договірна теорія не враховує об’єктивні історичні, економічні, соціально-політичні фактори виникнення держави.

Причини становлення держави нерідко зводяться до тих чи інших властивостей психіки людини. Вони виходять із нібито споконвічно притаманної психіці індивіда потреби до покірності, підлеглості або ж до колективної свідомості, соціальної солідарності (М.М. Коркунов, Л.Й. Петражицький, Е. Дюркгейм). Із психології індивіда виводить необхідність утворення держави також З. Фрейд. Він, зокрема, виходив із існування первісної патріархальної орди, деспотичний глава якої був убитий своїми синами, керованими особливими біопсихічними сексуальними інстинктами («едипів комплекс»). Для пригнічування в подальшому агресивних потягів людини і потрібно було, за Фрейдом, створити державу.

При всій штучності, а іноді й наївності розглянутих теорій походження держави, вони відображають окремі реальні аспекти цього процесу, але перебільшують їх, надаючи цим факторам універсального значення.

Класова теорія. На початку 80-х років XIX ст. Ф. Енгельс, спираючись на працю Л. Моргена «Давнє суспільство» та на етнографічні і археологічні джерела, розробив модель переходу від первісного суспільства до держави орієнтуючись на умови Європи, яка в цілому зводиться до такого. Розвиток виробничих сил на певному етапі приводить до поділу суспільної праці, що зумовлює розподіл між людьми як самої праці, так і її результатів. З’являється власність і соціально-економічна нерівність, класи і класові відносини. Процес утвердження класового суспільства зумовив виникнення державного апарату. При цьому держава стає в руках пануючого класу знаряддям гноблення експлуатованих мас. [15, с.23 – 78].Але К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали особливості розвитку східних країн. Ф.Енгельс констатував, що в областях з посушливим кліматом при будівництві іригаційних споруд необхідною умовою землеробства є колективна праця, що передбачає керівництво господарськими справами з боку держави, яка і об’єднує общину для проведення робіт. К.Маркс зазначав, що при іригаційному землеробстві виробництво забезпечується в першу чергу колективною працею і тому не існує передумов для розвитку приватної власності; дійсним власником є община, а єдність всього суспільства персоніфікується в «деспоті як батькові багатьох общин». Інакше К.Маркс характеризує общину античного і германського «способів виробництва», зазначаючи, що в цих випадках присутня община, яка складається з економічно самостійних домогосподарств. [17, c. 463 – 465] Це відповідає двом шляхам формування класових відносин, виділених Ф. Енгельсом. Перший шлях визначається тим, що по мірі ускладнення виробничих процесів формуються нові органи для «охорони загальних інтересів». Такі надобщинні органи влади і керівництва «стають невдовзі ще більш самостійними частково завдяки успадкуванню суспільних посад, частково завдяки зростаючій необхідності в таких органах при почастішанні конфліктів з іншими групами». [16, c.184]. Другий шлях утворення класів пов’язаний з привласненням додаткового продукту внаслідок експлуатації в приватних домогосподарствах.

На початку 30-х рр. XX ст. група радянських істориків на основі вивчення праці Ф. Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави» розробила досить струнку і логічну концепцію переходу від первісності до держави, хоч і занадто прямолінійну з сучасної точки зору. Процес становлення держави фактично розглядався тільки в аспекті другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів утворення класів, пов’язаного з виникненням приватної власності і утворення державного апарату як знаряддя гноблення і придушення опору експлуатованих рабів. Типовими прикладами такого розуміння є роботи В.В. Струве та В.І. Авдієва. Давньосхідні міста-держави були підведені під модель античних полісів. Не маючи вагомих даних, які б підтверджували розвиток приватного рабовласництва в Шумері чи Єгипті, було запропоновано варіант свого роду «усуспільнення» рабів при утворенні держави, що, на їхню думку, стимулювало і збільшення потреб в колективному господарстві.

Протягом 30 – 50-х рр. в радянській науці утверджується концепція, згідно з якою природним і закономірним шляхом формування держави є розвиток рабовласницьких відносин. Київська Русь і деякі інші суспільства, що визначались як феодальні, розглядались як виняткові, а специфіка Сходу в більшості робіт ігнорувалась. З кінця 60-х рр. ця концепція була піддана критиці через слабкість фактологічної бази. В.В. Струве виступає з новою моделлю становлення держави, яка передбачає два варіанти переходу від первісних відносин до держави – азіатський і рабовласницький; феодалізм розглядався як закономірний розвиток рабовласницьких відносин.

У 70-х рр. В.М. Массон, В.І. Гуляєв та Л.Е. Куббель, враховуючи досвід зарубіжних юристів, археологів та розробки радянських спеціалістів з історії Передньої Азії (передусім І.М. Дьяконова), дійшли висновку, що у переважній більшості випадків перехід до державності здійснювався не завдяки утвердженню приватновласницьких відносин та експлуатації людини людиною у приватних господарствах, а через механізм монополізації племінною аристократією влади та управління, права розпоряджатися суспільними ресурсами. Такий шлях є звичним, а не винятковим: перехід від первісності до держави відбувається завдяки (при, безперечно, загальному економічному та культурно-інформаційному піднесенні) оформленню ранньо-політичного апарату.

Концепція становлення держави В.М. Массона ґрунтувалась на ідеї формування ранньокласового суспільства в процесі відокремлення розумової, організаційно-управлінської праці від фізичної по мірі утворення складної централізовано керованої господарської системи. Храмово-державне господарство розглядається як органічно виростаюче в ході розвитку складної системи землеробства, появи ремесла і розширення зовнішньої торгівлі [18, c. 13 – 15]. Ця концепція орієнтувалась на історію становлення давньоземлеробських держав (Мінойський Кріт), іригаційного землеробства в басейнах великих рік (Єгипет, Нижня Месопотамія) і зрошувального землеробства через обмежені водні ресурси (Північна Месопотамія, Сирія, Східна Анатолія та ін.).

Питання становлення ранньодержавних утворень суспільств давньосхідного типу на мезоамериканському матеріалі розглядалось також В.І. Гуляєвим. Ним було доведено, що в перших цивілізаційних осередках найбільш ранньою формою державних об’єднань були міста-держави, які складались із столичного центру і ряду залежних від нього поселень. Важливим внеском в розуміння специфіки економічного розвитку стало обгрунтування положення про те, що ремесло тут не відігравало системотворчої функції ані у виробництві матеріальних благ, ані у становленні і функціонуванні міського центру, який протистояв не стільки економічно, скільки політично [9, c.184].

Суттєвий внесок у вивчення проблеми становлення держави зробили теоретичні розробки радянського етнографа Л.С.Куббеля, який підкреслював, що становлення ранньодержавного суспільства на фінальних стадіях первісності здійснюється за рахунокмонополізації знаттю політичної влади і права розпоряджатися ресурсами колективу [14, c.124 – 146].

Завершального впливу така концепція набула у працях Л.С.Васильєва 80-х рр. При економічному розгляді пізньопервісних суспільств Л.С. Васильєв особливу увагу приділяв зміні в системі розподілу матеріальних благ, спираючись на введене в науковий обіг К. Поланьї поняття реципрокції і редистрибуції. Суть реципрокції зводиться до того, що «виходячи з генерального принципу еквівалентності комунікації, кожен прагне внести в спільний котел максимум з тим, щоб отримати за це також максимум, але на цей раз у вигляді престижу і пов’язаних з ним соціальних привілеїв» [5, с.69 –72]. По мірі того, як в суспільстві нагромаджується додатковий продукт, ті, в чиїх руках він опиняється за рахунок його роздачі, досягають високого соціального стану, що на більш пізніх етапах розвитку первісності прямо пов’язано з правом на владу в рамках общини чи племені. Суть редистрибуції зводиться до того, що «лідер колективу опиняється в становищі верховного регулятора і контролера, розпорядника значної частини суспільного надбання, передусім, додаткового продукту» [5, c.73 – 75]. До його повноважень входить регулювання міжобщинних відносин і адміністративно-економічні функції, зміст яких полягає у тому, щоб налагодити ефективне виробництво.

Л.С. Васильєв доводить, що на стадії ранньополітичних суспільств уявлення про владу і власність не існувало. Лідер, що має владу і здійснює редистрибутивні функції, не є власником суспільного багатства, але виступає як його розпорядник і у цьому сенсі – господар. Це змінює його владні позиції, які в свою чергу зумовлюють його економічне панування. Таким чином, влада породжує власність, що на рівні ранньополітичних структур виражається в фактичному співпаданні права влади і власності, в феномені «влади-власності»; основою соціальної стратифікації була не приватна власність, а функція людини в суспільно-політичній структурі [6, c.84].

Складається парадоксальна ситуація: якщо в радянській науці 30 – 50-х рр. виходили з уявлення про те, що утвердження приватновласницьких відносин стало причиною формування державних органів влади, нормою реалізації цього процесу вважався Захід, під цей шаблон підводили і східні суспільства, то тепер логічне пояснення отримав саме східний варіант суспільного розвитку, тоді як специфіка Заходу залишилась нез’ясованою. На думку Л.С. Васильєва, антична структура була лише винятком, своєрідною мутацією, наслідком певної архаїчної революції: внаслідок унікального збігу обставин у Давній Греції на основі мікенської, «азійської» за своїм типом, структури виникає принципово інша – антична [3, c.42 – 44].

Органічна теорія. Необхідність багатостороннього аналізу при виявленні умов і факторів, що визначають процес становлення держави, вимагає розгляд також основних концепцій походження держави, висунутих в англо-американській юриспруденції, археології і етнології. З середини XIX ст. в епоху широкої популярності еволюційної теорії Ч.Дарвіна деякими вченими соціальний розвиток пояснювався за аналогією з розвитком органічного світу. Процес становлення державності за Г.Спенсером, полягає в єдності процесів інтеграції і диференціації. З його точки зору рівень суспільного розвитку визначається ступенем розвитку регулятивних інститутів і розподілу суспільної праці в рамках окремого суспільства. При такому підході виникнення держави осмислювалось як природний і закономірний етап розвитку людського суспільства, яке досягнуло тієї межі диференціації своїх частин, за якого вимагається інституціональне оформлення системи влади і керівництва.

До представників соціального дарвінізму можна віднести також Л. Гумпловича, за яким в історії діє свого роду соціальний варіант закону природного добору: сильніші і краще організовані колективи перемагають слабших. Однак панування переможців передбачає утворення більш складних організаційно-управлінських структур, державного апарату.

Поряд з цим на початку XX ст. на Заході відбувався розвиток поглядів, що наближались до історико-матеріалістичного світогляду. В першу чергу це стосується праць видатного англійського археолога Ч. Чайлда. Концепцію походження держави Ч. Чайлда, в якій помітно вплив марксистських ідей, можна подати у такому вигляді. Порушення балансу між зростаючою чисельністю людей і скороченням кількості промислових тварин при вдосконаленні знарядь праці на стадії неоліту визначило якісну трансформацію усієї системи господарського, соціального і культурного життя. У ряді регіонів земної кулі, і передусім в Передньоазіатському, починається поступовий перехід від привласнюючих форм діяльності до виробничих. Оскільки у всесвітньо-історичному масштабі перехід від привласнюючої економіки до виробничої відбувався в епоху неоліту, то саме явище було названо Ч. Чайлдом «неолітичною революцією». На базі досягнень неолітичної революції, при збільшенні додаткового продукту складаються умови для подальшого розподілу суспільної праці уже і в середині племен, де з маси землеробів виділяються ремісники, а згодом – торгівці. З іншого боку, організація складного іригаційного господарства на Сході зумовила появу штату керуючих роботами чиновників. Розвиток приватно-власницьких відносин приводить до появи експлуататорів та експлуатованих. Знать, яка володіє додатковим продуктом, оточує себе адміністративно-управлінським апаратом і озброєними формуваннями.

Англо-американські археологи 60-х років широко використовували ідею про значення централізованого контролю органів суспільної влади над матеріальними ресурсами в процесі становлення державності на основі вивчення цивілізацій доколумбової Америки. В загальнотеоретичному плані вони спирались на ідеї видатного історика-економіста К. Поланьї про роль централізованого перерозподілу (редистрибуції) в процесі економічного зростання архаїчних суспільств і на розроблену етнологами концепцію вождівства як універсальну для пізньої первісності форму соціально-політичної організації. Вождівство є організованим соціальним цілим, основаним на диференціації суспільних функцій при централізованій координації дій всієї системи з боку вождя-жерця і підпорядкованого йому адміністративного апарату, який ще не виконував репресивних акцій.

На думку цієї групи вчених, в регіонах, що відрізнялись різноманітністю екологічних ніш і природних умов, економічний розвиток давніх суспільств зумовлювався в першу чергу спеціалізацією окремих общин на виконанні вузьких виробничих функцій. Така спеціалізація призвела до налагодження перерозподілу продуктів між общинами з метою рівномірного забезпечення кожної з них усім необхідним. Це стимулювало розвиток редистрибутивної системи в масштабі деякого виникаючого суспільного цілого, здатного до самозабезпечення усім необхідним. Взаємозумовлюючі спеціалізація, редистрибуція і удосконалення організаційно-управлінського апарату центральної влади забезпечували не тільки економічне зростання, але і поглиблення соціальної стратифікації, що в кінцевому підсумку призвело до появи державності.

Дещо інакше розглядали генезис політичних структур американські юристи та етнологи – Е. Босеруп, Р. Карнейро, М. Харнер і М. Фрайд. Першопричини глобальних змін в суспільному житті вони пояснювали демографічним фактором. Е. Босеруп висунула ідею визначальної ролі зростання чисельності і густоти населення щодо збільшення виробництва продуктів харчування. На її думку, земля інтенсивно не використовується доти, поки існує можливість розширення території. Зростання населення при обмеженні придатних для обробітку площ стимулює інтенсифікацію сільськогосподарської праці, що значно підвищує роль органів суспільної влади, зумовлюючи їх трансформацію в державні інститути. Однак Е. Босеруп визнає, що методами історичних та етнографічних досліджень неможливо визначити чи були демографічні зміни причиною, чи наслідком зміни способів ведення сільського господарства. Необхідно відзначити, що зростання населення можливе лише при збільшенні обсягів сільськогосподарського виробництва, тоді як останнє визначається не тільки демографічними факторами, але й розвитком редистрибутивної системи, іригацією, впровадженням більш досконалих знарядь праці [1, c.12 – 19].

Психологічна теорія. Ця теорія виникла у середині XIX століття. Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету святого Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.

За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є наслідком психологічного розвитку людей.

Теорія насильства. Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX – початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між людьми з’ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – виправданням слабовілля.

Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б держава виникала не за допомогою акту насилля. Держава завжди з’являлась в результаті насилля одного плем’я над іншим. Воно виражалось у завоюванні та поневоленні більш сильнішим чужим плем’ям більш слабкого вже осілого населення.

Ця теорія пояснює виникнення держави завдяки завоювання одними племенами, народами інших. Переможці згодом перетворюються на панівні класи, касти, стани, а переможені – на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава – як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Тому згідно цієї теорії, держава – породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами даної теорії певною мірою можна вважати філософію Ф. Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.

На основі викладеного можна зробити такі висновки. В умовах відсутності наукових знань про існування людського суспільства на ранніх етапах було висунуто ряд припущень щодо процесу виникнення держави, які в основному виходили з того, що держава є штучним витвором, що виник за чиєюсь волею, не детермінований матеріальними відносинами і факторами. Це може бути божественна воля, що обумовлювала Богом встановлену владу, людська воля, виражена в договірних відносинах, поєднання воль правителів і підлеглих, що означало владу на основі соціальної солідарності тощо. Марксистська теорія заклала основи підходу, за яким виникнення держави розглядається як наслідок прояву тих умов, які визначили розклад родового ладу і виявились причинами становлення державної організації суспільства. Радянська історіографія 30 – 50-х років розвивала положення марксистської теорії, але в рамках другого з виділених Ф. Енгельсом шляхів класоутворення «становлення держави пов’язувалось з виникненням класових антагонізмів». В 60 – 80-х роках це твердження було піддано критиці, основною передумовою державотворення визнавалась монополізація апарату управління родоплемінною знаттю. В концепціях зарубіжних юристів, археологів і етнологів переважають редистрибутивно-політичні і соціально-демографічні моделі становлення держави або ж декларується рівнозначність всіх факторів у процесі державотворення, хоча в конкретно-історичних дослідженнях деякі вчені впритул підходять до визнання соціально-економічної обумовленості суспільного розвитку.