Діяльність органів міського самоврядування за реформою 1892 р.

 

У другій половині ХІХ століття імперський уряд провів цілий ряд реформ. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XIX ст. царський уряд змінює свою політику стосовно міських громадських управлінь із метою обмеження дії принципу самоврядування як одного з головних, на якому базувалася їхня діяльність. Згідно з міським положенням 1892 р. діяльність органів міською самоврядування, як і раніше, обмежувалася колом виключно господарських справ [19, с. 152]. Водночас залишався незмінним розподіл розпорядчих, у вигляді міської думи, і виконавчих, у вигляді міської управи, функцій виборних органів влади. Щоправда, обов’язки як голови думи, так і голови управи поєднувала одна особа, що вкрай ускладнювало контроль міських управлінь за своїм виконавчим органом [18, с. 274].

Як наслідок - суттєво змінювався характер стосунків міських громадських управлінь із державною адміністрацією, у той же час остання не лише зберігала за собою право контролю за законністю рішень виборних органів влади, але й в односторонньому порядку вирішувала, наскільки доцільні ті чи інші їхні кроки [19, с. 153].

Міське положення 1892 р. в більшості міст України вводилося практично відразу - адміністрація прагнула скористатися його перевагами для посилення контролю за думами та управами. Проте переслідувані законодавцем цілі досягнуті не були. Доходило до курйозних випадків - у Харкові введення міського положення 1892 р. призвело до результатів, протилежних очікуваним. Тут з 80 гласних - 62 належали до купців та почесних громадян. Це свідчило, що соціально-економічні і політичні процеси давно вже вийшли за межі станових груп. Розшарування гласних відбувалося переважно за ідейно-політичними ознаками.

Впровадження закону здійснювалося за принципом територіального розподілу, згідно з яким частина Полтавської, Чернігівської губерній відносилася до Центрального землеробського, Київської - до Західного, Катеринославської - до Південного районів. Міські вибори на основі нового закону у них тривали протягом 1892-1894 рр. Про зростання політичної активності дум Полтави, Катеринослава, Києва свідчить їх участь у розробці проекту міської реформи. У міському середовищі окреслювалися риси організації виборчої системи на основі загальної, рівної, прямої і таємної подачі голосів, розширення виборчих прав громадян [45].

В таких містах як Одеса, Миколаїв, Керч, Севастополь утворювались для обговорення справ, що стосувалися громадського управління цих міст, особливі з міських справ Присутствія, під головуванням градоначальника або військового губернатора. Так, в Одесі - голова комерційного суду, місцевий податковий інспектор, прокурор окружного суду, голова повітової земської управи, міський голова та один з гласних міської думи [45]. На півдні України з 1892 р. податковий ценз для виборців змінився майновим. В цілому ця реформа не призвела до радикальних змін у становому складі дум. Купецтву вдалося зберегти за собою вирішальні позиції у міському самоврядуванні. Законом 1892 р. заборонялося затвердження міських кошторисів з дефіцитом. На думку О. Марченко, при складі міських бюджетів головне завдання полягало в тому, щоб замаскувати фактичний дефіцит, який з кожним роком все збільшувався, шляхом скорочення кошторису видатків за рахунок надзвичайних потреб. А також через збільшення прибуткового кошторису, шляхом занесення у нього перебільшених надходжень [41, с. 22].

У 1893 р. в Катеринославі, згідно з новим міським положенням, були проведені нові вибори гласних думи і членів управи. До складу думи ввійшов значний відсоток інтелігенції, хоча купці і промисловці в ній переважали, що відбивалося на діях думи. Внаслідок введення міського положення 1892 р. катеринославська дума в останній третині ХІХ ст. перетворилась з фактично самостійного у своїх діях органу управління на повністю підконтрольну державну установу. Проте, думі вдалося досягти значних успіхів. Якщо раніше головною проблемою самоврядування було формування міського бюджету, то наприкінці ХІХ ст. воно активно займається впорядкуванням міського життя, розвитком економіки міста, санітарною і освітньою справою. Показовим явищем для оцінки розвитку катеринославської думи є поява такого напряму в її діяльності, як благодійність. Частина коштів міського бюджету тепер витрачалась на допомогу бідним та фінансування економічно неприбуткових сфер. Незважаючи на поступове збільшення питомої ваги інтелігенції серед гласних думи, органи самоврядування залишалися орієнтованими на заможні прошарки міського суспільства [42, c. 17].

На думку О. Двуреченської, в роботі катеринославської думи можна простежити поступову її бюрократизацію: появу чисельних комісій, низький рівень відвідування гласними засідань думи, що призводило до затягування вирішення деяких справ більше ніж на рік. Незважаючи на значні досягнення катеринославського самоврядування, новий закон не виправдав очікування гласних і службовців органів самоврядування, тому в думі продовжувалося обговорення можливих шляхів вдосконалення роботи [42, c. 17].

Положення 1892 р. не відповідало реальній ситуації в містах і не задовольняло всі потреби міського самоврядування. Вибори до міської думи поступово перетворились на арену боротьби різних політичних сил. В умовах воєнного стану на початку ХХ ст. дума Катеринослава з метою припинення безладдя в місті запрошувала делегатів від робітників на спільні засідання. Така ініціатива не мала успіху. Поділяючи думку О. Двуреченської, для забезпечення повноцінної роботи органів самоврядування потрібні були суттєві зміни існуючого міського законодавства. На початку ХХ ст. вже жодне питання, яке стосувалося міського життя, не вирішувалося без участі думи та управи. В цей час відбувається активне залучення мешканців Катеринослава до роботи думи. Їм дозволялося бути присутніми на засіданнях міської думи, проте лише у якості сторонніх спостерігачів і без втручання в процес обговорення. З 1907 р. видавалися «Известия Екатеринославского городского общественного управления» - друкований орган думи. Таким чином, робота катеринославського самоврядування ставала більш прозорою для мешканців міста. Це сприяло встановленню певного порозуміння між установами самоврядування і населенням Катеринослава. Дума також неодноразово обговорювала можливі на місцевому рівні зміни в роботі самоврядування.

Для подолання дефіциту міського бюджету в Катеринославі вводилися додаткові збори, дума робила збір податків більш раціональним. Провідними галузями в економіці міста стають промисловість і торгівля. Дума сприяла облаштуванню шляхів сполучень, які пролягали через Катеринослав, та налагодженню доріг на території самого міста. За активного сприяння думи інтенсивно відбувається забудова міста, збільшується кількість громадських споруд.

На той період дума сприяла оздоровленню населення міста, вона впроваджувала заходи щодо запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб, вводила в практику примусові медичні і санітарні огляди. Значна увага приділялась забезпеченню військових людей житлом, транспортом і товарами першої необхідності. Розширювалася участь думи у загальноросійських об’єднаннях і товариствах. Тобто, катеринославське самоврядування виходило за межі суто місцевих проблем.

Вже на початку ХХ ст. думи переходили до ведення міського господарства на основі плановості. За рахунок приєднання околиць розширювалися межі міст, здійснювалося районування, впорядковувалися майдани, бульвари, збільшувалася кількість насаджень. Пріоритетним завданням ставала «муніципалізація» - придбання органами міського самоврядування і перехід до державної власності об’єктів міського господарства - каналізації, водогону, трамваю. Значну увагу думи приділяли реконструкції, розширенню мереж водопостачання, транспорту, зв’язку, переведенню їх на більш високий технологічний рівень. Традиційно важливе місце у діяльності дум Середньої Наддніпрянщини на початку ХХ ст. займали питання охорони здоров’я, народної освіти. Водночас діяльність дум обмежувалася їх фінансовими можливостями, постійний дефіцит коштів у міських бюджетах сковував ділову ініціативу органів самоврядування [42, с. 15].

Поділяючи думку Т. Плаксій, результатом міської «контрреформи» 1892 р. було обмеження основної маси міського населення у виборчому праві, фактична передача дум у руки дворян-домовласників та великої буржуазії. Серед наділених виборчим правом на початку ХХ ст. значно зростала питома вага інтелігенції. У цілому зростав культурно-освітній рівень як виборців, так і гласних дум Середньої Наддніпрянщини: серед них збільшилася кількість інженерів, професорів, лікарів, юристів, педагогів. Відтак, змінювалися пріоритети та перспективи у діяльності органів міського самоврядування Середньої Наддніпрянщини, вироблялися більш послідовні муніципальні програми [42, с. 16].

Показовим є те, що міська дума відмовилась від запропонованих управою та окремими гласними нововведень не через невідповідність закону, а через їх практичну недоцільність. Поява ознак демократичності у діях міського самоврядування свідчила про послаблення контролю уряду і місцевої адміністрації [42, c. 18].

Таким чином, новим міським положенням 1892 р., яке ввійшло в історію, як міська контрреформа, адміністрації було надано більшу, в порівнянні з попереднім законом, можливість контролювати діяльність міських громадських управлінь і впливати на них. Проте введення міського положення 1892 р. не справдило сподівання уряду на перетворення органів міського громадського управління в «слухняні ланки» в управлінні. Вони наділялися хоча і відносною, але все таки самостійністю.

В 90-х рр. у деяких повітових містах проводилися вибори до міських дум ще згідно з міським положенням 1870 р., однак їх було наказано призупинити. Така невизначеність із діючими органами міського самоврядування спровокувала загострення ситуації у Волинській губернії, адже повітові міста залишилися на невизначений час без виборних органів влади. Так, зокрема, сталося в Дубні, коли у 1892-1895 рр. тут далася взнаки криза виборної влади, і напередодні введення нової міської реформи домовласники відмовилися здавати квартири військовим, а городові у зв’язку з невчасною виплатою заробітної плати стали залишати службу [4, арк. 29].

Саме під такою назвою у приватновласницьких містах західних губерній і, зокрема, Волинської, вже діяли органи міської виборної влади. Так, зібрана інформація стосовно Луцька з цих питань, послужила підставою для царської адміністрації віднести це місто до переліку тих міських поселень, у яких міське положення мало бути введеним у повному обсязі [11, с. 144].

Спрощене міське самоврядування мало бути введено у 13 міських поселеннях Київської, Подільської і Волинської губерній. Зазначимо, що до нього були зараховані всі п’ять приватновласницьких міст Волинської губернії Дубно, Острог, Рівне, Заслав, Старокостянтинів, а також Овруч і Ковель. Це пояснювалося тим, що показники економічного і фінансового становища приватновласницьких міст були найнижчими серед волинських міст. Окрім того, непоодинокі конфлікти городян із власниками міст, що виникали на економічному та фінансовому ґрунті, а також конфлікти власників міст із міською владою та державною адміністрацією, змусили царський уряд саме в цих містах увести міське спрощене громадське управління в першу чергу. Водночас у решті волинських міст таких як Житомирі, Новограді-Волинському, Володимирі-Волинському, Кременці та Луцьку розпочали вибори міських управлінь у повному обсязі їхніх повноважень.

Відповідно до нового законодавства у міських думах зменшилася кількість гласних. У містах, де вводилося спрощене громадське управління, замість міських дум скликалися збори міських уповноважених кількістю від 12 до 15 осіб. Так, у 1901 р. в роботі зборів міських уповноважених Дубенського міського спрощеного громадського управління брало участь 12 осіб, які володіли в межах міста нерухомим майном вартістю не менше 100 руб. [4, арк. 66]. А в Острозі їх було лише 14 осіб [2, арк. 1]. Отже, кількість осіб, що могли брати участь в управлінні, відповідно до нового закону суттєво зменшилась.

Діяльність міських спрощених громадських управлінь не завжди відповідала реальним потребам зростаючих міст, у яких в цей період поліпшувалися демографічні та соціально-економічні показники, розширювалося муніципальне господарство. На початку XX ст. спрощені міські громадські управління діяли в семи із тринадцяти міст Волинської губернії, зокрема в Дубні, Здолбунові, Заславі, Овручі, Острозі, Старокостянтинові та Ковелі. Як спробу подальшого поширення реформи міського самоврядування на Правобережну Україну в «виде временной меры» варто розцінювати положення Комітету Міністрів від 19 листопада 1904 р. про вибір гласних до міських управлінь. У багатьох випадках ефективна діяльність органів міського самоврядування залежала від конкретних осіб чи то голів міських дум, чи то міських старост, а також окремих гласних. Позитивну роль у роботі міських управлінь відігравали яскраві особистості з вищою освітою або ж такі, які користувалися авторитетом у міського населення. [19, с. 155-157].

На думку Т. Щерби, із введенням в дію нових положень міської реформи на території підросійської України відчувалось невистачання міських коштів, існування недоїмок, які в більшості випадків виникали, коли «обов’язкові видатки» перевищували прибутки, що було характерним для міст особливо Волинської і Подільської губерній. Внаслідок прикордонного положення Південно-Західного краю, його політичного становища особливо обтяжливими були видатки на військові повинності і постій. Великі кошти виділялися і на утримання міської поліції. Значна частина міського бюджету забиралась «обов’язковими видатками», частина яких не мала ніякого відношення до міського господарства. Лише 1/3-1/4 міських бюджетів йшла на задоволення потреб благоустрою міст, народної освіти, медицини. Це частково пояснює, чому багато із нагальних потреб міського господарства задовольнялося не в повній мірі або не задовольнялося зовсім. Невиконання ж «обов’язкових видатків» тягло накладення арешту на міські прибутки [43, с. 16-17].

Міська контрреформа 1892 р. поставила міське громадське управління у більшу залежність від адміністрації. Цьому сприяло і надання статусу держслужбовців міським головам і членам управ. Губернатору надавалося право здійснювати нагляд і за законністю, і за правильністю дій міського громадського управління. Збільшились права губернатора стосовно контролю за думськими рішеннями. У сфері фінансового господарства міські управління підпорядковувалися подвійному наглядові - губернатора і управляючого казенної палати. Напрямки діяльності міського самоврядування не тільки визначалися відповідними статтями Положень 1870 і 1892 рр., але й місцевою адміністрацією, залежно від волі місцевого губернатора та високопосадових чиновників. Самоврядування міст і адміністративні установи часто не могли знайти спільної мови. Адміністрація в будь-який момент могла, посилаючись на невідповідність рішень дум і управ, їх відмінити або призупинити. Так, в 1892 р. в Дубно дума була замінена Зборами уповноважених, яка обиралася міськими жителями. А управа була замінена міським старостою із двома помічниками. В 1894 р. в м. Дубно утворилось і стало діяти міське спрощене громадське управління [36, с. 17]. Важливим джерелом їх формування був збір податку з нерухомого майна. Крім нього жителі міста платили державний податок - 26,5 коп. на 100 крб. вартості нерухомого майна і, так званий земський податок - 23,5 коп. від 100 крб. Другим джерелом прибутку був податок з промислової і торговельної діяльності. В 1914 р. в Дубні діяло 7 трактирів, 5 оптових пивних складів, 20 пивних крамниць, 4 чеських винних погребів, 1 погріб російських вин і 1 буфет [30, с. 46-49]. Дохід давали також митні збори: видача планів, копій, засвідчення документів, розміщення оголошень на міських вітринах. Накладався податок і на візницький промисел. Наприклад, в 1910 р. в Дубні було 38 екіпажів, 2 брички і 40 вантажних візників, для яких були розроблені окремі правила: заборонялось відмовляти пасажирам везти їх в будь-яку частину міста, брати плату вище встановленої, бути напідпитку, курити, грубіянити пасажирам [31, с. 37-39].

Предметом доходу спрощеного управління була плата за користування велосипедами, яких в 1911 р. було зареєстровано майже 50. А в 1910 р. була спроба встановити плату - 40 коп. з кожного проданого пуда хмелю, але губернатор, щоб не перешкодити торгівлі хмелем, центром якої на Волині стало Дубно, це відмінив. Першою статтею видатків міського бюджету було повернення казенних боргів, які управа успадкувала від своєї попередниці - думи. Другою - було утримання міської управи - жалування старости, його помічника, інших службовців, оплата приміщення. Наступною статтею видатків міського бюджету була військова квартирна повинність. В обов’язки управи входило забезпечення військ приміщеннями під штаби, казарми, конюшні. Дбаючи про благоустрій міста управа організовувала прибирання вулиць домовласниками. В 1908 р. вже запровадились таблички з назвами вулиць і номерами будинків. Міська управа слідкувала за освітленням вулиць. В 1908 р. було встановлено 12 гасово-розжарювальних ліхтарів, через 2 роки їх стало 23. А вже з 1 січня місто освітлюється електрикою. Не варто лишати поза увагою діяльність управи в розвитку освіти. Тут існувало 2-х класне училище, вище початкове училище [30, с. 49].

Що стосується зловживань посадовців міських самоврядних структур, то такі непривабливі факти справді мали місце. Так, у 1905 р. волинський губернатор задовольнив прохання дубенського старости Немоловського про звільнення. Подальше офіційне розслідування довело його причетність до значної розтрати міських коштів у сумі близько 2000 руб. на власні потреби. Представники виборної міської влади неодноразово звертались до волинського губернатора стосовно притягнення звільненого старости до відповідальності. Але ці звернення все ж були проігноровані [5, арк. 194].

Уповноважений зборів Дубенського міського спрощеного громадського управління Я. Тимофєєв, висловлював власну позицію стосовно окремих рішень. Так, 20 березня 1914 р. він висловив власну думку щодо розгляду деяких питань: «Визначені 350 руб. премії для управи вважаю зайвими, в управі зі старостою 7 чоловік писарів, це більше, ніж у губернському з міських і земських справ присутствії. На службу приходять об 11 годині дня. Почитають газети до 2-ої, а о 2 годині йдуть додому. Згідно із законом два брати не можуть служити в одному закладі, а тут рідний брат міського старости у тій же міській управі служить із жалуванням згідно з розписом 700 руб.» [6, арк. 273].

Міська реформа 1892 р. почала впроваджуватися на Волині в 1894 р. У порівнянні з попереднім положенням 1870 р., реалізацію якого губернська адміністрація почала лише через сім років після опублікування правил його застосування в західних губерніях царської Росії, темпи впровадження нової реформи були дещо вищими. Якщо у п’яти волинських містах міське положення 1892 р. було впроваджено у повному обсязі, то у семи містах був обраний варіант функціонування спрощених міських управлінь [19, с. 158]. Затримка із упровадженням міської реформи 1892 р. на Волині призвела у деяких містах до кризи влади, коли старі органи міського самоврядування вже не хотіли розв’язувати питання життєдіяльності міст, а нові ще не встигли почати виконувати свої обов’язки.

Однак, положення 1892 р. зіграло разом із тим й позитивну роль у подальшому розвитку українських міст, у яких продовжувало діяти, хоча й урізане у правах, міське самоврядування. Отже, в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття була реалізована сама ідея самоврядування. Саме по собі це вже було прогресивним явищем у розвитку суспільства того часу.

 

Висновки

 

Міське самоврядування України пройшло довгий шлях свого розвитку. На українські землі магдебурзьке право було поширене німецькими колоністами. Воно регулювало прядок виборів, діяльність вищих посадових осіб, органів влади та судів міста. На діяльність міської ради впливали різні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Особливе місце в історії розвитку міського самоврядування займає боротьба українського міщанства за свої права. На той час в Україні лише громада Києва обирала війта самостійно. Це свідчить про певну специфіку у становленні та розвитку права міського самоврядування. Магдебурзьке право юридично закріпило права і свободи громадян, а також їх право на самоврядування. Вже з 1785 р. на території підросійської України діяла «Жалована грамота…» Катерини ІІ. Довгий час суспільне життя міст унормовувалось її положеннями. Згідно з нею у містах були створені Загальне міське зібрання, Загальна дума та Шестигласна дума. Обов’язком нових установ було впорядкування соціально-економічного та культурного життя міст, вирішення всіх господарських питань розвитку. Такий підхід до структури місцевої влади дозволяв зменшити рівень втручання урядових установ в роботу міських органів влади, натомість - розширити самостійність міського самоврядування. Це повинно було сприяти підвищенню довіри міщан до органів влади, врахуванню місцевих особливостей та перетворенню міст та містечок на міцну і податковоспроможну опору урядової влади. Діяльність органів самоврядування дуже швидко показала неможливість цих намірів. Незважаючи на певні досягнення, повноцінній роботі місцевої влади заважала відсутність чіткого розподілу функцій між органами самоврядування.

В середині ХІХ ст. усім було зрозуміло, що законодавство потребує перетворень. Міська реформа 1870 р. була значним кроком у напрямі розширення самостійності органів міського самоврядування, підвищення їх ролі. З цього часу виборчі права громадян стали будуватися на нових, загальностанових підставах. Запровадження дум та управ як органів міського самоврядування у містах підросійської України у відповідності з міським положенням 1870 р. стало одним із чинників, що обумовив ліквідацію національних особливостей розвитку системи місцевого громадського самоврядування і сприяв уніфікації системи державного управління та її підпорядкування Російській імперії. Цим законодавчим актом визначалися головні принципи функціонування міського громадського самоврядування: розподілу влад, гласності, майнового цензу, пропорційності. Поряд з цим вирішували питання соціального захисту малозабезпечених, стимулювали і очолювали благодійництво. Важливу роль органів самоврядування у справі розвитку народної освіти, просвітництва, культури, задоволення духовних запитів мешканців міст. Таким чином, думи та управи виконували свою роль в організації міського самоврядування. Міський голова одночасно виконував функції голови думи і голови управи. До його компетенції входили питання організації роботи міської думи, її скликання, запрошення на засідання думи зацікавлених осіб, контроль за законністю рішень, що приймалися управою.

Однак, на території підросійської України положення 1870 р. в повній мірі стало впроваджуватися лише з квітня 1875 р., після прийняття закону про початок проведення цієї реформи в Південно-Західних губерніях. Але і в інших губерніях тогочасної України фактично міське положення починало діяти лише в середині 70-80-х років XIX століття. Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. На Правобережжі відчувалось відставання Волинської губернії від Подільської та Київської у сфері розвитку місцевого самоврядування та поширенні дії міського положення у часі. У другій половині ХІХ ст. суттєво зросла економічна потужність міст, збільшилися фінансові надходження до міського бюджету. Жодне питання міського господарства тепер не вирішувалось без участі гласних. В останній третині ХІХ ст. подекуди набуває розвитку такий напрям роботи дум, як доброчинність.

Майже по всій території на той момент спостерігалися численні порушення нового ладу, а також зловживання міських урядовців своїми повноваженнями. Водночас, реформа досить позитивно вплинула на міське господарство. Але необхідно зазначити, що переважна більшість міських жителів не мали представників своїх інтересів в міських органах управління через те, що не користувались на той час виборчими правами.

Реформування міського самоврядування в 1892 р. провадилося в рамках контрреформ Олександра ІІІ. Новостворений законодавчий акт вводився поступово у всіх міських поселеннях Російської імперії. Виборча система зазнала кардинальних змін. Майновий ценз був істотно підвищений, він залежав від кількості населення та адміністративного значення міста. Для невеликих міст вводилось спрощене управління. Усі перетворення були введенні лише для того, щоб ще більше посилити залежність міського самоврядування від адміністрації. Таким чином, суттєво змінювався характер стосунків міських громадських управлінь із державною адміністрацією, у той же час остання не лише зберігала за собою право контролю за законністю рішень виборних органів влади, але й в односторонньому порядку вирішувала, наскільки доцільні певні кроки. Результатом контрреформи 1892 р. було обмеження основної маси міського населення у виборчому праві, фактична передача дум у руки дворян-домовласників та великої буржуазії. Серед наділених виборчим правом на початку ХХ ст. значно зростала питома вага інтелігенції. У цілому зростав культурно-освітній рівень як виборців, так і гласних дум, змінювалися пріоритети та перспективи у діяльності органів міського самоврядування. Думи ставали важливим чинником державного життя, розвитку міст. Загалом ця реформа була кроком назад у розвитку міст. Всі позитивні перетворення попередніх років зводилися до обмежень. Проте в думах активізувалася робота, спрямована на участь у розробці основ міської реформи, необхідність якої ставала все більш очевидною. Поштовхом до переходу органів міського самоврядування від розрізненості до тіснішої організації стали напружені стосунки перед Першою світовою війною.

Таким чином, було здійснено узагальнення та систематизація фактів та явищ суспільно-політичного життя міст підросійської України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. А саме було проаналізовано структуру, склад та функції органів міського самоврядування на прикдаді Київської, Подільської, Волинської губерній, а також Наддніпрянщини, та частково півдня України. В першій половині ХІХ ст. «Жалована грамота…» для українських міст вже не була прогресивною за своїм складом. Суспільство потребувало перетворень у всіх сферах життя, в тому числі й у міському управлінні. Для цього урядом скликались численні комісії, які складали проекти та програми перетворень у подальшому. Такі дії тривали певний час. Вже 1870 р. був прийнятий новий законопроект стосовно самоврядування міст, який значно розширював права міських поселень. Але це положення фактично впроваджувалося уповільненими темпами. А на Правобережжі воно увійшло в дію лише з другої половини 70-х рр. До того ж спостерігалися численні порушення позицій нового закону, зловживання чиновниками своїми посадами та становищем у суспільстві. Не зважаючи на все це, дана реформа була ліберальною за своїм характером та внесла чимало позитивних змін у соціально-економічну та культурну сферу життя українського суспільства.

Проте, з приходом до влади Олександра ІІІ в суспільстві намітились тенденції до повернення застарілих методів ведення усіх важливих для суспільства справ. А міське положення 1892 р. значно зменшило самостійність виборних органів міського управління, в декілька разів скоротилась кількість осіб, котрі мали право участі у виборах. Місцеві органи влади ставилися в залежність від адміністрації. Водночас діяльність дум обмежувалася їх фінансовими можливостями, постійний дефіцит коштів у міських бюджетах сковував ділову ініціативу органів самоврядування.

Отже, до компетенції органів самоврядування входили виключно питання міського господарства. Внаслідок проведення низки реформ відбулась еволюція міських дум, управ та їх діяльності. Міські перетворення охоплювали широке коло питань. Багато з них були вирішені, але залишались певні проблеми, котрі потребували негайного вирішення шляхом перегляду імперської політики стосовно органів місцевого самоврядування, їх компетентності та самостійності. Загалом перетворення другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у порівнянні з попереднім періодом носили в собі позитивні зміни в сфері управління.

Введення нових законодавчих актів на території підросійської України відбувалося поступово. Однак, не у всіх регіонах ці процеси проходили однаково. На Правобережній Україні зміни супроводжувалися різноманітними ускладненнями. Це було зумовлено тим, що дані землі були значно пізніше включені до Російської імперії. В міщан Правобережжя не було практичного досвіду управління містами, так як польська влада не надавала їм таких широких можливостей. До того ж на цій території впродовж довгого часу зберігались польські традиції. А також за своєю етнічною структурою суспільство було неоднорідним. Втілення в життя міського положення 1870 р. у Волинській губернії проходило складніше і довше, ніж в Київській та Подільській. На території Лівобережжя впровадження реформ проходило швидше та впевнено, адже традиції самоврядування тут існували ще з часів Гетьманщини. Тому мешканцям міст було легше впроваджувати в життя положення міських реформ. Найповніше прояви перетворень можна простежити на прикладі Одеси, Катеринослава та інших міст південно-східної України.

Реформу 1870 р. міщани сприймали із задоволенням, адже вони наділялися певними правами та новими можливостями. Реформа ж 1892 р. усі прояви лібералізму звела до мінімуму. Ця реформа стала кроком назад в історії розвитку українського суспільства. Але влада все ж не наважувалася відмінити перетворення загалом, так як міщани були рішуче налаштовані не змінювати своїх позицій.

 

Список літератури

 

1. Накази Острозького міського спрощеного громадського управління стосовно особового складу, 1888 р. - ДАРО. - Ф. 283, - оп. 1. - спр. 2, арк 1-96.

2. Журнали засідань зборів уповноважених м. Острога за 1898 р. - ДАРО. - Ф. 283. - оп. 1. - спр. 3, арк 1-93.

.   Журнали засідань зборів уповноважених м. Дубна за 1894-1895 рр. - ДАРО. - Ф. 359. - оп. 1. - спр. 1, арк 1-126.

.   Журнали засідань зборів уповноважених м. Дубна за 1901 р. - ДАРО. - Ф. 359. - оп. 1. - спр. 3, арк 1-117.

.   Журнали засідань зборів уповноважених м. Дубна за 1908 р. - ДАРО. - Ф. 359. - оп. 1. - спр. 9, арк 1-207.

.   Журнали засідань зборів уповноважених м. Дубна за 1914 р. - ДАРО. - Ф. 359. - оп. 1. - спр. 12, арк 1-295.

.   Свод законов Российской империи. - 1830. - Т. XXIV. - С. 262.

.   Полное собрание законов Российской империи. - Собрание второе. - С. Пб., 1874. - Т. XLV. - Отделение первое. - 1870.

.   Полное собрание законов Российской империи. - Собрание второе. - С. Пб., 1877. - Т. L. - Отделение первое. - 1875.

.   Полное собрание законов Российской империи. - Собрание второе. - С. Пб., 1895. - Т. ХІІ. - 1892.

.   Полное собрание законов Российской империи. - Собрание третье. - С. Пб., 1897. - Т. ХІІІ. - 1893.

.   Щегловитов С.Г. Городовое положение 1892 г. с законодательными мотивами, разъяснениями и дополнительные узаконения. - С. Пб., 1912. - 996 с.

.   Арсеньев К. Город // Энциклопедический словарь. - С. Пб.: изд. Ф.А. Брокгауз и И.А. Ефрон, 1893. - Т. IX. - Кн. 17. - С. 321 - 332.

.   История отечества: Энциклопедический словарь / Б.Ю. Иванов, В.М. Карев, Е.И. Куксина М., 1999. - 656 с.

.   Білоус Н. Київ наприкінці XV- у першій половині ХVІІ ст.: міська влада і самоврядування. / Н. Білоус. - К.: Генеза, 2008. - 460 с.

.   Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-XX ст. / Я. Грицак. - К.: Генеза, 1996. - 360 с.

.   Леванов Б.В. История России ХІХ-ХХ вв.: учеб. пособие / Б.В. Леванов, В.А. Корнилов, В.В. Рябов. - М.: ВЛАДОС, 2008. - 605 с.

.   Нардова В.А. Городское самоуправление в России в 60-х - начале 90-х годов ХХ в. Правительственная политика. / В.А. Нардова. - Л.: Наука, 1984. - 257 с.

.   Прищепа О.П. Міста Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / О.П. Прищепа. - Рівне: ПП ДМ, 2010. - 287 с.

.   Білоус А.О. Органи міського самоврядування на Київщині у XV - першій половині XVIІ ст. / А.О. Білоус. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 18-20.

.   Бірюліна О.А. З історії міського самоврядування Волині в XV-XVI ст. / О.А. Бірюліна // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 23-24.

.   Волошин Ю.В. Боротьба міст України за збереження своїх прав в другій половині ХVІІ ст. / Ю.В. Волошин // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 106-108.

.   Гром В.М. Про зловживання владою міських урядовців (на матеріалах середньовічного Луцька) / В.М. Гром // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 34-35.

.   Делімарський Р. Самоврядування Києва за Магдебурзьким правом у XV-XIX ст. / Р. Делімарський // Память століть. - №2. - С. 19-28.

.   Делімарський Р. Є. Боротьба Київського магістрату за свою автономію в складі Російської держави (1686-1781 рр.) / Р. Є. Делімарський // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 40-41.

.   Дмитренко Т. Міська Дума як орган самоврядування в Дубні XІX ст. / Т. Дмитренко // Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років: Матеріали Міжнар. наук-теорет. конф. - Дубно, 2007. - С. 31-33.

.   Дністрянський М.С. Міста в системі тетиторіального політико-адміністративного устрою: методологічні, історико-географічні і соціальні аспекти / М.С. Дністрянський // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 10-11.

.   Карліна О.М. Магдебурзьке право в містах України XV-XVIII cт. / О.М. Карліна // Розбудова держави. - 2002. - №4. - С. 8-17.

.   Кудь В.О. Повітові міста Волині як адміністративні центри (кінець ХІХ - початок ХХ століття) / В.О. Кудь // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 142-143.

.   Мельничук Г. І. Дубнівське міське спрощене громадське управління та його діяльність / Г. І. Мельничук // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 46-49.

.   Новак Г. Дубенське спрощене громадське управління на рубежі ХХ ст. (за архівними документами) / Г. Новак // Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років: Матеріали Міжнар. наук-теорет. конф. - Дубно, 2007. - С. 37-39.

.   Павко А. Магдебурзьке право як форма місцевого самоврядування у Києві / А. Павко // Історичний журнал. - 2006. - №5. - С. 102-107.

.   Пиріг П.В. Надання місту Стародубу магдебурзького права / П.В. Пиріг // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 24-25.

.   Прищепа О., Леонова Л. Міське самоврядування Дубна в умовах інкорпорації Волині до складу царської Росії: реорганізація функцій / О. Прищепа, Л. Леонова // Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років: Матеріали Міжнар. наук-теорет. конф. - Дубно, 2007. - С. 26-29.

.   Прищепа О.П. З історії діяльності міського самоуправління Рівного кінця XVІІІ - початок XХ ст. / О.П. Прищепа // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 45-46.

.   Савчук П. Трансформація владних структур Дубна (XIV-XIX ст.) / П. Савчук // Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років: Матеріали Міжнар. наук-теорет. конф. - Дубно, 2007. - С. 17-20.

.   Стрішенець М.М. Магдебурзьке право в містах України другої половини XVI - середини XVII ст. / М.М. Стрішенець // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядуання: історія і сучасність. - Рівне, 1993. - С. 29-32.