I Універсал. Проголошення автономії України

Влітку 1917 року Центральна Рада досягла апогею своїх успіхів. Вона стала провідним органом цілої України. Наприкінці травня до Петрограду виїхала делегація яка висловила Тимчасовому Уряду свої побажання, а саме: щоб Україна мала широку автономію; щоб вона мала постійного комісара при Тимчасовому Уряді в українських справах; щоб був призначений крайовий комісар на всю Україну; щоб була проведена українізація середньої та вищої освіти на Україні; щоб усі пости займали українці.

 Тимчасовий Уряд відмовив усім домаганням делегації Центральної Ради, це тільки загострило українсько-російські відносини. «Свято революції скінчилося. Настає грізний час» - багатозначно заявив М. Грушевський виступаючи на селянському з’їзді. Це був час серйозних випробувань для молодої української демократії, адже Тимчасовий Уряд підтримувала державна і військова сила та влада, а Центральна Рада мала лише моральний вплив та підтримку неорганізованих народних мас. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке дало б змогу підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель. Таке рішення було знайдено: 23 червня 1917 року вона приймає I Універсал, у якому проголошує автономію України і підкреслює, що «однині самі будемо творити наше життя». Для цього треба творити українські організації по всіх містах та селах. Укласти свої закони. Створено Генеральний Секретаріат, як Уряд автономної України на чолі з В. Винниченком.

Оголошення I Універсалу дуже занепокоїло Тимчасовий Уряд і 11 липня 1917 року до Києва прибула делегація для того щоб порозумітись з Центральною Радою. Було визнано право України на автономію і надано право Генеральному Секретаріатові здійснювати управління Київською, Полтавською, Подільською, Волинською і Чернігівською губерніями. Було також погоджено, що Центральна Рада має виробити статут автономії України з умовою, що він буде поданий для затвердження до Всеросійських установчих зборів.

16 липня 1917 року Центральна Рада видала свій II Універсал, укладений більше в діловому тоні, ніж перший. В ньому вона заявила, що визнає Всеросійські Установчі Збори, які мають встановити автономію України, і що вона не має наміру відокремлюватись від Росії.

Досягнувши попередньої згоди з Тимчасовим Урядом Центральна Рада виробила проект автономного устрою України, який отримав назву «Статут вищого управління України». В цьому документі був визначений склад Генерального секретаріату, його функції, права та межі компетенції. Фактично це була основа конституції, що базувалася на принципах автономного устрою. Проте Тимчасовий Уряд не затвердив цього документа, а сам видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка суттєво обмежувала права України. У відповідь Центральна Рада прийняла резолюцію, де не ухвалювала і не відкидала «Інструкцію», а «брала її до відома». Така ситуація не сприяла нормалізації стосунків між Радою і урядом. Те, що Центральна Рада категорично не виступила проти «Інструкції», не означало перемоги Тимчасового уряду, оскільки цей документ так і залишився клаптиком паперу, бо його основні положення, які фактично мали на меті перетворити Україну на провінцію Росії, так і залишилися нездійсненними.

Становище в Україні створилося дуже тяжке. Фактично влада Центральної Ради й Генерального Секретаріату не виходила поза межі Києва, провінція їх не знала, і це було великою помилкою. Україну охоплювала анархія. В армії поширювалась агітація проти війни і військові комітети один за одним ухвалювали резолюції припинити війну. Спроба почати 7 липня 1917 року наступ на фронті закінчилася повною катастрофою. Фронт практично перестав існувати.

У Петрограді в липні 1917 року наступила політична криза, Тимчасовий Уряд почав переслідування партії більшовиків, яка звинувачувалась у спробі державного перевороту. У серпні-вересні заколот генерала Л. Г. Корнілова, який прагнув встановлення військової диктатури, вдалося придушити. Але з цього часу починається значне зростання впливу партії більшовиків, яка швидкими темпами брала верх у Радах робітничих і солдатських депутатів.

До осені 1917 року на території колишньої Російської імперії склалося дуже важке економічне і соціально-політичне становище. Країна була в стані глибокої кризи. Тимчасовий Уряд виявився неспроможним керувати ситуацією. І саме в цей час на політичну арену активно виступила партія більшовиків, яка розпочала підготовку до збройного повстання і захоплення влади. Вони були партією сурової дисципліни, жорсткої централізації, партією відданих своїй справі революціонерів, на чолі якої стояв В. І. Ленін – блискучий тактик революційної боротьби.

 Завоювавши більшість у радах і проголосивши гасло «Вся влада Радам», більшовики на чолі з Леніним 7 листопада 1917 року здійснили успішне збройне повстання і повалили Тимчасовий Уряд. Перемога була закріплена рішенням II Всеросійського з’їзду Рад, який проголосив перехід всієї влади до Рад і прийняв декрети про мир і землю. Було проголошено утворення нового уряду – Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним.