Образ вогню-руйнування, нищення, лиха

Всепоглинаючий вогонь як символ руйнування, нищення, його сліпу стихійну й безжальну силу, здатну перетворити все живе на пустку, відтворено у повісті "Захар Беркут" І.Франка, кіноповісті "Україна в огні" О.Довженка, "Дорогою ціною" М.Коцюбинського.

Отже, у повісті І.Франка "Захар Беркут", нападники-монголи з наказу бегадира Бурунди спустошили цілу рівнину, спалили карпатське село, боячись нічного нападу тухольців. Вогонь-пожежу в цьому творі відтворено як живу злу істоту, що сліпо нищить і природу, і селище, і місце збору старійшин, і те, що дороге кожній людині, - рідну домівку тощо: " Разом зі всіх боків запалала Тухля, прориваючи огненними язиками грубу пітьму, що залягла над нею. Дим бовдурами покотився низом і вкрив долину. Стріхи тріщали, злизувані кровавим полум’ям. Із стріх бухав огонь угору, немов то присідав, то підскакував, хочучи досягнути до неба. Часом знов від подуву вітру полум’я стелилось плазом, золотилося іскрами, меркотіло, хвилювало, мов вогненне озеро. Хрускіт упадаючих крокв і стін котився глухо по долині; стіжки збіжжя і сіна виглядали мов купи розжареного вугілля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма; дерева горіли, мов свічки, високо в повітря викидаючи огнисте, горюче листя, мов рої золотих мотилів. Ціла тухольська долина виглядала тепер мов пекло, залите огнем… З жалібним стогнанням гепнула додолу піднята монгольськими сокирами прастара липа - свідок громадських копних зборів. Повітря в тухольській кітловині розгорілося, мов справді в кітлі, і живо схопився з гір страшний вітер, що курбелив іскрами. Рвав горючу солому і головні та кидав ними, мов огняними стрілами" [33, с. 309-310].

Таким чином, вогонь у цьому творі - пожежа і, водночас, ненаситна всепоглинаюча жива істота (уособлення), що твориться за допомогою зорових образів (" із стріх бухав огонь угору, немов то присідав, то підскакував, хочучи досягнути до неба", "від подуву вітру полум’я стелилось плазом, золотилося іскрами, меркотіло, хвилювало, мов вогненне озеро ", " пролизувалися біляві огневі пасма", "купи розжареного вугілля", "рвав горючу солому і головні та кидав ними, мов огняними стрілами", " ціле море іскор під небо"), він порівнюється із вогненним озером, пеклом, залитим огнем, огненними пасмами, огняними стрілами. Зображенню пожежі слугують і слухові образи - " стріхи тріщали", " бухав огонь", "хрускіт упадаючих крокв і стін котився глухо по долині", "з жалібним стогнанням гепнула додолу піднята монгольськими сокирами прастара липа", "бухнуло зарожевілої маси ціле море іскор під небо" - та низка тропів - епітети, порівняння, уособлення.

І серед цього пожарища-пекла " з диким вереском гуляли й бігали монголи, викидаючи в огонь усе, що тільки попадалося їм під руки" [33, с. 310] - загарбники, руйнівники, які вчинили це нищення.

Таку ж знищувальну, поглинаючу силу вогню відтворено в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Образ-символ вогню винесено навіть у назву твору; це узагальнений образ велетенської пожежі, якою завжди є війна; у ній згоріли десятки мільйонів безневинних душ. Вогонь летів з неба, коли фашистські літаки скидали на українські міста і села смертоносні бомби, вилітав із дул гармат і кулеметів на фронтах і коли розстрілювали мирне населення. Горіли цілі села, палені смолоскипами. Солдати горіли в танках (як Василь), і закривали своїми тілами огненні амбразури. А скільки живих сердець згоріло на попіл у фашистських крематоріях. І Україна як європейська держава була в епіцентрі того вогненного шквалу. Тому весь твір насичений картинами, що уособлюють різні види вогню - боїв, коли горіли навіть повітря, ріка, горіли українські міста й села, у вогні згорали люди, рослини, тварини, риба, птахи:

" Такий страшний був світ у бою…

Повітряні хвилі й буйні завихрення од пролітаючих великих снарядів і вибухів мін зривали людей з землі, крутили їх угорі, як осінній лист, і кидали на землю.

Все повітря прийшло в шалений рух, все воно, вся атмосфера звучала, ревла, вибухала, крякала і гриміла тисячами громів.

Повітря горіло. На бійцях загоралися сорочки.

Палали спини у людей. Кричали: "Ой, горю!". І падали на землю, й качалися, й крутилися по ній, і тушили один одного ударами долонь " [37, с. 158].

" Спалили хату Запорожця, за нею синову хату, братову. Потім німецькі наймити… кинулись до хат усіх…

Жінки… плигали в розпачі в огонь услід за дітьми і згорали в полум'ї страшного німецького суду. Високе полум'я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом'яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі… Горіло все село…

Не стало прекрасного села… " [37, с. 115].

" Четверо дітей, дружина, старенькі мати й батько, і всі сусіди його, роздягнуті геть, згоріли в старій деревяній церкві вночі, посеред палаючого села… " [37, с. 151].

" Яка була річка!.. Найпрекрасніша з усіх пливучих річок… Снаряди бовтались у воду і рвалися на дні, і з глибоких тихих ям і затонів виверталися жовто-білими черевами розірвані величезні соми, сазани, щуки…

Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць над боєм… Вони падали від грізних ударів на землю…

Лисиці дрижали… Вовки… валялись по кущах, як дохлі… " [37, с. 158].

" Димом сходили обрії. Вогняні вали з громом і гуркотом перекочували… " [37, с. 151].

Отже, у творі війну зображено як страшний вогонь - безкінечну пожежу, у якій безглуздо і страшно згорає все живе.

Водночас у кіноповісті яскраво втілено й інший страшний спалюючий вогонь, яким охоплено все в поневоленій Україні - вогонь ненависті до ворогів, окупантів:

" Од прямих бронебійних ударів танки репались перед ними, і перекидались, і горіли з причепами, як на Страшному суді. Горіло залізо, десант, горіла сталь і рвалась..

Шалений огонь гніву і пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили… " [37, с. 157].

" Згорьовані їхні крики в огні, що потрясли всю його душу, ніколи не дадуть йому ні покою, ні забуття… чудом відповз він від німецького вогнища до партизанів, і відтоді вже ні куля його не брала, ніщо - така сильна була в ньому жадоба помсти " [37, с. 151].

" Та одного разу серед вогню і диму нескореного українського села його (Крауза) осяяла думка… побудови на сході заводів для планового спалювання людей…

Зони не були мертві… В них жила безсмертна ненависть народу…

… І от потроху, день за днем, село за селом, пожежа за пожежею… прийшов Крауз до останнього висновку - кінець " [37, с. 146-147].

Окрім цього, О.Довженко зміг передати у творі ще один знищувальний і спопеляючий вогонь - вогонь класової ненависті українців один до іншого, що також, на жаль, мало вияв в історії нашої нації. Так, це яскраво продемонстровано на прикладі взаємин Лавріна Запорожця: коли Заброда, який ненавидів Лавріна, стоптав вузлик із хлібом, Лаврін, перебуваючи за дротом у полоні, кинувся на нього і знищив: " І кинулися вони на дріт ще раз мовчки, ударились грудьми, обнялися… Це був уже не той Запорожець. Немов залізними обценьками вчепився він в Заброду, обняв його, зірвав з землі, підняв, тяжко хекнув, з усієї сили шарпонув на себе і притис горлянкою до дроту " [37, с. 109-110].

Отже, у кіноповісті автор за допомогою образу-символу огню передав увесь жах, безглуздя війни, її непотрібність і марність; елементами втілення образу-символу вогню є Україна, що палає вогнем; "світ у бою" (війні), тобто картини вогню: бої, горіння людей, природи, спалення сіл тощо; вогонь лютої ненависті до ворогів; вогонь класової непримиренності українців. Власне, все це і символізує образ вогню в кіноповісті.

Страшна сила вогню, що несе смерть, спустошення, зображена також у повісті "Дорогою ціною" М.Коцюбинського, зокрема, коли Соломія, покинувши пораненого Остапа в плавнях, пішла шукати якоїсь підмоги, аби врятувати коханого. "Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари… Плавні горіли, вогняні гори наступали на них, несли усьому смерть… Соломіїне вухо ловить уже далекий лускіт сухого комишу, невиразне гудіння, неначе звір-велет трощить щось, жвакає і важко сопить. Се ж видима смерть здоганяє її!.. вона шарпнулась із останніх сил і наосліп кинулась в очерети, слідком за гадюками, звіриною й усім живим, що, рятуючись од наглої смерті, мчало в перестраху перед наступаючими бурунами вогняного моря.

А воно йшло. Воно котилось за ними невпинними, непереможними, веселими хвилями, золотом розсипалось по плавнях, жерло очерет, випивало воду, підпалювало небо…" [32, с. 116].

Письменник наголошує, що ця пожежа в плавнях - " нагла смерть "; для творення образ вогню застосовує уособлення - вогонь - жива ворожа, підступна істота, яка " неначе звір-велет трощить щось, жвакає і важко сопить", метафору та гіперболу - вогонь - це " вогняні гори", що "наступали на них, несли усьому смерть", вогнище "…котилось за ними невпинними, непереможними, веселими хвилями, золотом розсипалось по плавнях, жерло очерет, випивало воду, підпалювало небо…".