Етимологія англійських та українських топонімів

 

Перші місцеві назви в Англії - це досить невелика кількість назв, що можуть бути навіть докельтського походження, включаючи назви річок Кольн (Colne), Хамбер (Humber), Ітчен (Itchen), Оус (Ouse) та Вей (Wey). Вважається, що ці назви використовувалися ще до того, як на Британські острова в 4 ст. до н. е. прибули кельти, і деякі можуть відноситься до епохи неоліту [Mills, 1991; xvii]. Вони зберіглися через те, що були перейняті спочатку бриттами, а потім англо-саксами.

Наступними по давності йдуть бриттські назви, що використовувалися бриттами. Вони нерівномірно розподілені по Англії, будучи достатньо рідкими на сході і більш поширеними на заході, до самого Корнуоллу та місцевостей біля Уельсу, де бритти залишались панувати на землі більше усього. На сході збереглися лише назви великих річок, таких як Темза (Thames) та Йєр (Yare), та важливих римських міст, таких як Лондон, Йорк та Лінкольн. Далі на захід, деякі маленькі річки, пагорби, ліси та поселення все ще зберігають назви кельтського походження.

Багато бриттських назв, що збереглися - топографічні назви, що були прийняті англо-саксами та стали вказувати на поселення неподалік. Бриттські назви річок, пагорбів, лісів та долин збереглися. Два бриттських слова для "пагорба" - "bre" та "pen" - зберігаються у багатьох місцевих назвах, зазвичай із доданням староанглійського значення "пагорб”. "Bre" - це перший елемент в Брілл (Brill, Бакінгемшир), із додаванням "hyll” [Mills, 1991; 52]. Також прикладами можуть слугувати Брідон (Breedon, Херефордшир та Ворчестершир), та Брідон-он-зе-Хілл (Breedon on the Hill, Лейчестершир), із доданням "dun”, що також означає "пагорб” [Mills, 1991; 49], і також у Брівуд (BrewoodСтаффордшир), разом із "wudu” [Mills, 1991; 52]. Пендл-Хілл (Pendle Hill, Ланкашир) складається із "pen" із додаванням староанглійського "hyll”, що перетворилися у "Pendle”, до якого було знову додано "Hill” [Ekwall, 1960; 361].

Значний вплив на британські місцеві назви становила латина. Особливий інтерес викликає клас британських імен, що походить від запозичених із латинської слів. Перше місце серед них займають "egles" від латинського "ecclesia” (церква), "wic" від "vicus" (село) і "camp” від "campus” (табір). "Egles" зберігається і по цей день у назвах міст, таких як Екклс (Eccles) в Ланкаширі, Норфолку, Великому Манчестері та Кенті. Воно зустрічається у складених назвах із староанглійським елементом у Йоркширі, Стаффордширі, Чеширі, Ланкаширі, Херефордширі та Мерсісайді. Вважається, що "egles" позначав присутність ранньої церкви [Mills, 1991; 381].

Деякі романо-британські місцеві назви збереглися в якості першого елементу у складеній назві із давньоанглійським елементом "ceaster”, що насправді походить із латинського "castra” (табір). Прикладами є Манчестер (Manchester, Ланкашир), від британського "Mamucion”, Уроксетер (Wroxeter, Ланкашир) від "Viroconion”, та Уінчестер (Winchester, Гемпшир), від "Venta Belgarum”. Інші британські назви збереглися у древніх записах, але були замінені назвами староанглійського походження. Вони включають в себе річки Хайл (Hyle) та Лаймен (Limen), та британську назву Кентербері (Canterbury) - "Durovernon” [Reaney, 1960; 77-80].

Деякі кельтські назви містять в собі так звані "інверсійні поєднання”, де прикметниковий елемент знаходиться на другому місці, а не на першому. Це характеризує кельтські назви, що сформувалися у Середньовіччя. Вони часто зустрічаються у Корнуоллі і деколи у інших місцях, де довгий час мав місце кельтський вплив. Ланріт (Lanreath, Корнуолл) - назва такого типу, що означає "місце церкви в Рейдхог (Reydhogh) ” [Mills, 1991; 204]. Інший приклад - Пенсакс (Pensax, Херефордшир та Уорчестершир), що означає "пагорб англо-саксів” [Mills, 1991; 256].

Переважна більшість англійських місцевих назв походить із давньоанглійської мови. Поява англо-саксів викликала численні порушення у номенклатурі місцевих назв Англії. Назви давньоанглійського походження відносяться до усіх трьох типів місцевих назв. Народні назви використовувалися у ранніх стадіях англо-саксонського заселення. Хабітативні та топографічні назви формувалися протягом усього англосаксонського періоду.

Прихід данів та норвежців, що розпочався у середині 9 cт., становив другий по потужності вплив на англійські місцеві назви. Обидві групи розмовляли на діалектах давньоскандинавської мови. Вони вплинули насамперед на місцеві назви північної Англії, де дани селилися здебільшого у східних областях, а норвежці - у західних. Точні деталі данських та норвезьких поселень є приводом суперечок серед вчених, але ефект, що вони мали на місцеві назви Англії, очевидний. Скандинави створили нові назви, заміщували свої слова схожими на них англійськими відповідниками, та змінювали звуки у існуючих англійських місцевих назвах.

Більшість скандинавських місцевих назв в Англії - хабітативні. Значну частину них становлять складені назви, що закінчуються на "by” та "thorp”. "By”, під час його використання у Англії, означало "селище” [Fellows Jensen, 1972; 6], а "thorp" - "вторинне поселення, залежна віддалена ферма або хутір [Mills, 1991; 384]. В цілому, назви, що закінчуються на "by” - старіші за ті, що закінчуються на "thorp”. Обидва зазвичай комбінуються із особовими іменами, але також можуть бути скомбіновані з іншими категоріями слів, включаючи в себе групи людей, топографічні терміни та прикметники. "Thorp" також використовується як проста назва, через його значення "вторинного поселення”.

Скандинавські хабітативні назви зазвичай формуються із давньоскандинавських особових імен, але існує невелика кількість таких, що містять англійські або ірландські імена. Типовими є Кеттлторп (Лінкольншир), що містить давньоскандинавське ім'я Кетіл (Ketil) [Mills, 1991; 194], та Асенбі (Asenby) (Північний Йоркшир), що містить ім'я Ейстеінн (Eysteinn) [Mills, 1991; 13]. Староанглійське ім'я Балдгер (Baldhere) спостерігається в Балдерсбі (Baldersby) у Північному Йоркширі [Mills, 1991; 21].

Давньоскандинавська та староанглійська мови мали багато слів зі схожим звучанням та схожим значенням, наприклад, їх слово "камень” - "Stan” в староанглійській та "Steinn” в давньоскандинавській. Давньоскандинавські відповідники заміщувались староанглійськими елементами в деяких назвах. Наприклад, Стайнтон (Stainton) - скандинавізована форма від "Стантон" (Stanton) [Ekwall, 1960; 436], і обидві форми мають спільне значення - "tun (селище) на кам'янистій землі" [Ekwall, 1960; 382]. Давньоскандинавське "rauthr”, як вважається, було замінено староанглійським "read”, що мають спільне значення - "червоний”, у таких назвах як Роукліфф (Rawcliffe) та Роумарш (Rawmarsh) [Ekwall, 1960; 382].

Давньоскандинавська мова також викликала фонетичні зміни у суто англійських місцевих назвах. Хоча давньоскандинавська та староанглійська мови споріднені, деякі англійські звуки викликали проблеми у скандинавів. Найбільшу проблему становили два звуки - "sh” та "ch”. Звичний звук, що передається староанглійським "sc”, спостерігається на початку "Shipton”, але у скандинавських місцевостях це саме ім'я перетворилося на "Skipton”. Так само, "Cheswick” - звичайна англійська форма назви, що в скандинавських місцевостях Англії виглядає як "Keswick" [Ekwall, 1960; xxv].

Одним з значних чинників впливу на англійські місцеві назви було норманське завоювання 1066 року. Так як воно в цілому було переселенням політичних володарів, на противагу великим групам населення, воно не спричинило значних перейменувань ані загальнонаціонального, ані місцевого масштабів. Звісно, деяка кількість перейменувань та нових найменувань мала місце, але найбільший ефект був спричинений фонетичними змінами.

Багато нових французьких назв були складеними назвами за схемою, що демонструє, наприклад, Бюмон (Beaumont) - "чарівний пагорб” та Бюшеф (Beauchief) - "чарівний мис" [Mills, 1991; 28]. Інші були французькими місцевими назвами, що були перенесені та надані англійським місцям, такі як Річмонд (Richmond) та Гросмонд (Grosmont), хоча у випадку із Річмондом в Північному Йоркширі назва також може означати "міцний пагорб”. Ружмонт (Rougemont) та Ріджмонт (Ridgmont) - французькі описові назви селищ. Монастир Ріевольс (Rievaulx) став комбінацією річки Рай із старофранцузьским "vals” - "долина” [Reaney, 1960; 194]. Заміщення французькими елементами англійських елементів також мало місце, наприклад заміна "feld” на "ville”, що була найбільш поширеною [Cameron, 1961; 89]. Енвілль (Enville, Стаффордшир) можна побачити в Книзі Судного Дня (Domesday Book) як "Ефнефельд" (Efnefeld) [Mills, 1991; 123], а Турвілль (Tourville) в 796 році зустрічається у формі "Тайрфельд" (Thyrefeld) [Mills, 1991; 336]. Деякі інші назви були утворені від норманських імен або прізвищ та англійських елементів, наприклад, Уілліамскот (Williamscot) у Оксфордширі [Mills, 1991; 360], та Джонбі (Johnby) в Камбрії [Mills, 1991; 190], що являють собою яскраві приклади піздніх формацій такого типу.

Найбільш значним впливом норманського завоювання на англійські місцеві назви стали зміни вимови та написання. Це сталося тому, що в англійських назвах було багато звуків, що були невідомі норманам. Вони вирішили цю проблему, модифікувавши англійські назви для полегшення вимови. Ці зміни утворюють добре розпізнавані схеми, але ці схеми не застосовувалися рівномірно; в кінці кінців залишилося багато англійських форм.

Наведений далі список - лише декілька прикладів змін, що відбулись. Норманський вплив спостерігається у багатьох назвах, що містять "ceaster”, де "с" було замінено на "ch”, наприклад в "Gloucester”, а "t" - на "st”, як в "Exeter” в Девоні. Втрата початкового "s" спостерігається у "Nottingham”, який спочатку мав вигляд "Snotingham” [Ekwall, 1960; xxviii]. "Th” було замінено на "t" в "Turville” (Бакінгемшир), що в 796 році мало форму "Thyrefeld”. "Jarrow” (Тайн-енд-Уір) показує зміну "g" на "j”. В 1048 році воно має вигляд "Gyruum” або "Girwe”, а в 1228 - "Jarwe" [Ekwall, 1960; 268]. Норманський вплив також сприяв зміні "n" на "r" в "Durham”, що спочатку виглядало як "Dunholme” [Cameron, 1961; 92].

Дослідження, проведені в порівняльно-історичному мовознавстві, дозволили досить точно визначити територію формування кількох десятків первинних етносів, переважна частина яких або під впливом різних природних та історичних обставин розвинулися в сучасні нації, або, незважаючи на ці обставини, утримали свою етнічну окремішність до теперішнього часу. Сліди їх перебування на територіях давніх поселень часом збереглися у вигляді топоніміки або мовного субстрату, про що вже йшла мова.

В даній роботі буде розглянуто етимологію українських топонімів на прикладі деяких місцевих назв Волинської області, зокрема - таких, що мають германське походження.

Як і всюди в Україні, на Волині переважна більшість топонімів слов’янського походження, і це закономірно, але можна спробувати відшукати тут і сліди більш давніх поселенців. Оскільки іллірійська мова нам майже невідома, надії на успіх міг мати тільки пошук слідів топонімів німецького (точніше "тевтонського”) походження. І ці сподівання здійснилися. Як виявилося, найбільше німецьких топонімів збереглося в районі Шацьких озер, місцевості із давнім, сталим населенням. Сама назва озер може походити від двн. scaz, "гроші, худоба”, нім. Schatz "скарби”. Більш впевнено можна говорити про "тевтонське” походження назв села Пулемець та Пулемецького озера. Іх можна розшифрувати як "повна міра зерна" (нім. volle Metze, двн. fulle mezza). Химерну назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як "мале море” (нім. lütt, lütz, двн. luzzil "малий”, двн. mer, нім. Meer, "море”). Треба зазначити, що, хоча подібні наведеним слова інколи є і в інших германських мовах, тут і далі ми здебільшого маємо справу із типово німецькими рисами германських мов (зокрема, з наявним тільки в німецькій перехідом t > z). Германське походження можуть мати також назви озера Світязь та села Пулмо на його березі, але є якась імовірність і того, що слова мають слов’янські корені.

Однак найпереконливішим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів двн. welb-en "виводити склепіння" і двн. ovan "піч”. Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Отож, спеціальна піч могла служити для виплавки заліза з болотної руди. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого теж може бути німецького походження. В усіх давніх германських мовах net означає "рибальська сітка" (в сучасній німецькій мові Netz). A друга частина назви дає кілька можливостей для розшифрування, щоправда, фонетично не бездоганних. Ситуативно, для місцевості з металургійними печами найбільше підходить двн. asca "зола” (нім. Asche), але в цьому випадку нема логічного зв’язку між обидвома частинами слова. Більше підійшло би пояснення для назви міста "рибальські човни" з огляду на двн. asc - "посуд”, яке могло мати значення "човен”, бо зафіксовано двн. ascman "матрос”. Непогано підходить і "ясенева верша" (нім. Esche "ясень”), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш, але сумнів викликає те, що означення мало би стояти на першому місці [Стецюк В., 2000; 55-62].

Висновки до розділу

 

У цьому розділі ми розглянули топоніми в англійській мові, на прикладі топонімії Англії, та топоніми в українській мові, їх структуру та етимологію. Нами було встановлено, що за структурою топоніми Англії можна поділити на прості та складені, а за семантикою - на народні, хабітативні та топографічні. За етимологією топоніми Англії мають різне історичне походження; на території Англії зустрічаються топоніми, що походять від мови стародавніх бриттів, латинські назви, давньоанглійські, давньоскандинавські та французькі назви, що вплинули на формування топонімії регіону.

Нами також було розглянуто топоніми в українській мові, їх структуру, семантику та етимологію. Українські топоніми утворюються або від загальних назв (апелятивів), або від власних назв (антропонімів). Етимологія українських місцевих назв свідчить або про їх слов’янське походження, або їх походження від залишків неслов’янського субстрату. Такі залишки спостерігаються, зокрема, в деяких топонімічних назвах Волині, де простежуються сліди германських мов.

топоніміка топонім український англійський

Висновки

 

Топоніміка англійської мови становить неабиякий інтерес при вивченні англійської мови. Це обумовлено тим, що топоніми становлять собою значну частину лексичного фонду будь-якої мови.

В даній роботі нами було розглянуто загальні поняття про топоніми і топоніміку, підходи до класифікації топонімічної лексики та безпосередньо топоніміку англійської мови на прикладі топонімії Англії, та топоніміку української мови, її структуру, етимологію та семантику.

Під час проведення дослідження нами було встановлено, що топоніми Англії можна умовно поділити за структурою, етимологією та семантикою. За структурою топоніми Англії поділяються на прості та складені, а за семантикою - на народні, хабітативні та топографічні. Ми розглянули схеми формування таких топонімів із окремих елементів.

В ході дослідження ми також встановили, що переважну більшість топонімів Англії становлять складені назви.

Нами було встановлено, що за етимологією топоніми Англії мають різне історичне походження. На території Англії існують назви, що використовувалися ще стародавніми бриттами, латинські назви, утворені після завоювання Англії римлянами, староанглійські назви, що виникли після появи англо-саксів, назви скандинавського походження, поширені після приходу норвежців та данів до Англії, та французькі назви, що набули поширення після норманського завоювання Англії. Ми також дізнались, що деякі вже існуючі назви набули значних змін, у першу чергу - фонетичних, із появою в Англії нових мов та їх носіїв (наприклад, давньоскандинавської та французької).

Нами також було встановлено, що топоніми української мови утворюються або від загальних назв (апелятивів), або від власних назв (антропонімів). Етимологія українських місцевих назв свідчить або про їх слов’янське походження, або їх походження від залишків неслав’янського субстрату. Зокрема такі залишки прослідковуються в деяких місцевих назвах Волині, де лишаються сліди германських мов.