Характеристика 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО

До прийняття 4-ї Великої Програми, ЮНЕСКО працювало над проблемами комунікації, інформації та телематики в рамках інших програм.

Основою 4-ї Великої Програми ЮНЕСКО є:

1. Програма IV.I ЮНЕСКО;

2. Проект ЮНЕСКО «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства;

3. Програма IV.II ЮНЕСКО.

Таким чином, 4-а Велика Програма ЮНЕСКО складається з трьох частин, в кожній з яких узагальнено та глибше опрацьовано основні принципи вище перелічених документів ЮНЕСКО.

В Програмі IV.I ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО простежуються наступні проблеми:

1) захист свободи слова та захист преси;

2) забезпечення розвитку незалежних ЗМІ;

3) сприяння розвитку незалежних радіомовних ЗМІ;

4) запевняти країни-члени організації фінансово та технічно допомогати утворенню радіомовних організацій;

5) сприяння поширенню освітньої та культурної задачі ЗМІ;

6) збільшення ролі жінок в роботі ЗМІ, особливо шляхом допомоги розширенню мережі WOMMED/FEMMED;

7) продовження допомоги впровадженню та розвитку на регіональному рівні Програми «Пам’ять Світу»;

8) полегшення доступу до інформації широким колам населення;

9) допомога країнам-членам організації формулювати національну та регіональну політику розвитку інформаційних технологій;

10) провадження підтримки ініціатив країн-членів в галузі інформації та комунікації;

З Проекту «Етнічні та соціокультурні проблеми нового інформаційного суспільства» в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО закладені наступні проблеми:

1. стимулювання відображення соціокультурних надбань суспільства у впровадженні нових технологій та всілякому розвитку кіберпростору;

2. збирання та аналіз даних, аналізів та різноманітних досвідів, що стосуються культурних та освітніх аспектів в інформаційному суспільстві, що з’являється.

3. З Програми IV.II ЮНЕСКО в 4-ій Великій Програмі ЮНЕСКО взято наступні проблеми:

4. продовження підтримки і розвитку проектів, що стосуються комунікації;

5. участь у підготовці професіоналів з комунікації і допомога розширенню мережі ЮНЕСКО з комунікації (ORBICOM);

6. підтримка розвитку загальнонаціональних ЗМІ;

7. підтримка та заохочення розвитку та розповсюдження виробництва, на національному та на міжнародному рівнях, аудіовізуальної продукції з країн, що розвиваються;

8. підтримка розвитку бібліотечних та інформаційних послуг;

9. сприяння проведенню міжнародних зустрічей, брифінгів з питань інформації та комунікації;

10. допомога впровадженню найкращих проектів з модернізації найвідоміших у світі бібліотек;

11. сприяння модернізації архівних послуг;

12. сприяння впровадженню електронних мереж;

13. збільшення ролі Організації, у рамках її компетенції, в прийнятті програм з інформації та комунікації та співробітництво з іншими Організаціями у рамках їх основних програм з інформації та комунікації;

14. участь у підготовці спеціалістів і користувачів комп’ютерної техніки.

Регіональна інформаційна політика ЮНЕСКО (за документами 1989-1995 років)

У відповідності із концепцією "вільного потоку інформації", проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 років, був прийнятий середньостроковий план на 1990-1995 роки – "Комунікація на службі людству". Він містить такі 4 основні мети:

1) інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація комунікативних мереж у країнах, що розвиваються;

2) підготовка людських ресурсів, віддання пріоритетів освіті, відповідній технології та прикладним дослідженням;

3) підготовка праць з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів;

4) розвиток програм, націлених на освіту тих, хто користується комунікаційними медіа, з метою навчити їх критично орієнтуватись в отриманій інформації і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі маніпуляції і захистити свої права громадян. [1]

В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова стратегія в галузі комунікації, основними положеннями якої є:

· сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню інформації як на міжнародному так і на національному рівнях;

· розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються в світових інформаційних потоках.

З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук (Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994 рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом цих семінарів стало прийняття декларацій, які мали схожий зміст і спільну мету: сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової інформації відповідно у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні, арабських державах, країнах Центральної та Східної Європи.

Учасники семінарів, посилаючись на Загальну декларацію прав людини, що проголошує право на інформацію одним із основних прав людини та принципи "вільного потоку інформації", проголошені у 1989 році, наголошували, що свобода преси, як складова частина свободи слова, є одним із головних елементів сучасної демократії, і тому підтримка незалежної, плюралістичної та вільної преси суттєво необхідна для демократичного та економічного розвитку будь-якої країни. Висвітлюючи реальні факти обмеження діяльності журналістів у світі (наприклад, в Африці, щонайменше 17 журналістів, за даними Віндхукської декларації, утримуються у в'язницях, 48 були вбиті в період 1969-1990 рр.), створення урядом штучних бар'єрів на шляху їх діяльності: обмеження закупівлі паперу, цензура, системи ліцензування та контролю, учасники закликали світове співтовариство в особі Генеральної Асамблеї ООН, а також Програми розвитку ООН (ПРООН), ЮНЕСКО та Міжнародної програми розвитку комунікацій (МПРК):

· розглянути законодавство країн даних регіонів, а також практичні приклади обмежень з наступним винесенням рекомендацій на розгляд відповідних урядів;

· сприяти забезпеченню прав журналістів та їх асоціацій;

· заохочувати співпрацю друкованих ЗМІ різних країн з метою підвищення кваліфікації журналістів та збільшення інформаційної бази видань, тощо.

Учасники семінарів запропонували такі загальні для всіх регіонів напрямки підтримки вільної преси:

1. Сприяння втіленню ідеї "вільного потоку інформації": створення інформаційних центрів для доступу до світових мереж інформації, ознайомлення з новими технологіями, обміну новинами між країнами.

2. Підготовка спеціалістів: сприяння розвитку національних та регіональних семінарів та курсів підготовки спеціалістів з питань міжнародних принципів свободи слова, незалежності журналістів; технічних та економічних (маркетинг, реклама, податки) аспектів діяльності ЗМІ; обміну викладацьким складом між країнами тощо.

3. Безпека журналістів: підтримка права журналістів на безпечне виконання своїх професійних обов'язків і створення центів їх підтримки в рамках проекту "Міжнародна свобода обміну інформацією" (IFEX – International Freedom of Information Exchange).

4. Неурядове мовлення: заохочувати незалежні від уряду та офіційної позиції засоби масової інформації, які б замінили існуючі нині контрольовані державою ЗМІ.

5. Професійні асоціації: надати допомогу журналістам у створенні дійсно незалежних асоціацій, синдикатів та професійних союзів.

6. Економічні питання: вирішення проблем з постачанням газетного паперу, альтернативних засобів друку та розповсюдження газет та журналів, а також альтернативних шляхів отримання дешевих кредитів та зниження податкового тиску на друковані видання.

7. Обладнання та технологія: консультації про технології для малих ЗМІ від ЮНЕСКО, Міжнародного союзу електрозв'язку, МПРК, Міжурядової програми по інформатиці, а також Загальної програми по інформації ООН, а також створення ними мереж розповсюдження, центрів документації та баз даних з метою надання доступу до міжнародної інформації, довідковим посібникам, текстам, CD-ROM та іншим видам навчальних матеріалів.

9. Дослідницька діяльність: рекомендувати засобам масової інформації, науково-дослідним інститутам та іншим структурам здійснювати дослідження впливу комунікації на суспільство, на культуру народу тощо.

НАТО

У квітні 1949 року Північноатлантичний договір за­снував Альянс незалежних держав, об'єднаних спіль­ними інтересами задля збереження миру і захисту своєї свободи шляхом зміцнення політичної солідар­ності та забезпечення обороноздатності, достатньої для стримування, а в разі потреби і відсічі будь-яким спрямованим проти них формам агресії. Створений відповідно до Статті 51 Статуту Організації Об'єд­наних Націй, яка підтверджує невід'ємне право на індивідуальну чи колективну оборону, Альянс є спіл­кою вільних держав, об'єднаних рішучістю зберегти свою безпеку, спираючсь на взаємні гарантії і ста­більні стосунки з іншими країнами.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку структуру, яка уможливлює досяг­нення обраної мети. Це—міжурядова організація, у якій всі держави-члени зберігають суверенність і не­залежність. Вона є форумом, де держави-члени кон­сультуються з будь-якого питання, що виникає, та ухвалюють рішення стосовно політичних і військових проблем, котрі заторкують їхню безпеку. Ця організаіия має необхідні органи, які забезпечують консультації і співробітниіггво між ії членами у політичній, вій­ськовій, економічній, науковій та інших — невійсько­вих — галузях.

Першочергове завдання НАТО — захищати сво­боду й безпеку усіх її членів політичними та вій­ськовими засобами, згідно з принципами Статуту Ор­ганізації Об'єднаних Націй. Грунтуючись на ідеалах демократії, прав людини і верховенства права. Альянс від моменту заснування спрямовує свою діяльністі, на встановлення справедливого порядку й міцного миру в Європі. Ця його найвища мета лишається незмінною. Крім того. НАТО є трансатлантичною спо­лучною ланкою, що поєднує безпеку Північної Аме­рики з безпекою Європи. Нарешті. НАТО — це конкретний вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх колективних інтересів.

Основним принципом діяльності Альянсу є дотри­мання спільних зобов'язань і здійснення суверенними державами співробітництва на основі неподільнос­ті безпеки членів Альянсу. Саме на таких засадах розвиваються нині нові, основані на співро­бітництві структури безпеки, котрі відповідають інтересам нової Європи.

Північноатлантичний блок через ЗМІ здійснює вплив не лише на країни-партнери, а й на світову громадську думку в цілому. Саме для виконання цих функцій і було створено Бюро НАТО з інформації та друку; Службу друку та ЗМК; Комітет НАТО у справах інформації та культурних зв’язків. Всі ці органи діють відповідно до Робочого плану Ради північноатлантичного альянсу (РПАС), який у своїй частині, присвячений інформаційній діяльності, передбачає:

· проведення спільних засідань;

· поширення інформації через дипломатичні канали та посольства держав-членів НАТО;

· поширення інформації за допомогою електронних засобів комунікації;

· групові видання Альянсу;

· організацію семінарів та конференцій стосовно питань безпеки;

· надання стипендій для вивчення демократичних інститутів та інше

Щодо Бюро інформації та друку НАТО, то воно опікується також двома програмами надання стипендій на наукові до­слідження. В рамках першої програми, заснованої в 1956 р., надаються стипендії аспірантам та іншим громадянам країн — членів НАТО з метою підтримки наукової та дослідницької роботи у галузях, пов'я­заних з діяльністю Альянсу. Друга програма, запо­чаткована в 1989 р., передбачає надання стипендій громадянам країн Центральної та Східної Європи для наукових досліджень, присвячених демократичним інститутам Заходу.

За підтримання щоденних контактів із засобами масової інформації відповідає Служба друку та за­собів масової інформації, якій доручено передавати журналістам офіційні заяви та повідомлення, органі­зовувати інтерв'ю з Генеральним секретарем, відпо­відати на запити журналістів та забезпечувати від­відання НАТО представниками засобів масової ін­формації.

Існує низка неурядових організацій, котрі підтри­мують НАТО і відіграють важливу роль у поширенні інформації про цілі та політику Альянсу. Бюро ін­формації та друку НАТО допомагає цим організаціям у здійсненні їхньої діяльності. До них. зокрема, на­лежать національні Атлантичні комітети чи асоціації, національні та міжнародні структури, такі, зокрема, як Північноатлантична асамблея, що об'єднує парламен­тарів держав-членів НАТО, Міжсоюзницька конфеде­рація офіцерів запасу, де представлені 12 держав — членів НАТО.

Бюро інформації та друку НАТО надає необхідну допомогу неурядовим організаціям та інформаційним центрам у країнах — учасницях РПАС, зокрема у тому, що стосується програм відвідування НАТО, семінарів, конференцій та видавничої діяльності.