Організація та процедура проведення емпіричного дослідження

 

В нашому дослідженні приймала участь група дітей старшого дошкільного віку(5–6 років) дитячого садку № 256 „Дзвіночок”.

Для дослідження емоційного стану кожної дитини групи ми використали малюнковий тест Джона Бака "Будинок–Дерево–Людина" (БДЛ), методику "Малюнок неіснуючої тварини".

Також ми провели діагностику міжособистісних відносин дітей за методикою вивчення дитячої групи (соціометрія та аутосоціометрія).

Малюнковий тест «Будинок. Дерево. Людина». Для вивчення емоційного стану дошкільників ми використали малюнковий тест Дж.Бака «Будинок. Дерево. Людина». Американський психолог Дж.Бак першим створив і розробив детально систему інтерпретації тесту «Будинок. Дерево. Людина». Він дозволяє виявити ступінь виразності незахищеності, тривожності, недовіри до себе, почуття неповноцінності, ворожості, конфліктності, труднощі в спілкуванні, депресивності.

Слова будинок, дерево, людина – знайомі кожному, але вони не специфічні, і тому при виконанні завдання випробуваний змушений проектувати своє подання кожного об'єкту й своє відношення до того, що даний об'єкт символізує для нього. Вважається, що малюнок будинку, дерева, людини – це своєрідний автопортрет людини, яка малює, тому що в своєму малюнку вона представляє ті риси об'єктів, які тією чи іншою мірою значимі для неї.

Для виконання тесту БДЛ досліджуваній дитині пропонується лист паперу, простий олівець. Стандартний аркуш для малювання складається навпіл. На першій сторінці в горизонтальному положенні нагорі друкованими літерами пишеться «БУДИНОК», на другій і третій у вертикальній позиції зверху кожного аркуша – відповідно «ДЕРЕВО» й «ЛЮДИНА», на четвертій – ім'я й прізвище випробуваного, дата проведення дослідження. Для малювання звичайно використається простий олівець 2М, тому що при вживанні цього олівця найбільшй яскраво видні зміни в силі натиску.

Інструкція для дитини: «Намалюй будь ласка, якнайкраще будинок, дерево й людину». На всі уточнюючі питання випробуваного варто відповідати, що він може малювати так, як йому хочеться. Під час тесту проводиться спостереження за тим, як дитина малює.

Якісний аналіз малюнків проводиться з обліком їх формальних і змістовних аспектів. Інформативними формальними ознаками малюнка вважаються, наприклад, розташування малюнка на аркуші паперу, пропорції окремих частин малюнка, його величина, стиль розфарбовування, сила натиску олівця, стирання малюнка або його окремих частин, виділення окремих деталей. Змістовні аспекти містять в собі особливості, рух і настрій намальованого об'єкта.

Для аналізу малюнків використтовуються три аспекти оцінки – деталі малюнків, їхні пропорції та перспектива. Вважається, що деталі малюнка представляють усвідомлення й зацікавленість людини в щоденній життєвій ситуації. Випробуваний може показати на своєму малюнку, які деталі мають для нього особистісну значимість, двома способами: позитивним (якщо під час роботи над малюнком дитина підкреслює або стирає деякі деталі малюнка, а також якщо вона повертається до них) або негативним (якщо пропускає основні деталі об'єктів, що малюються). Інтерпретація таких значимих деталей або комплексів деталей може виявити деякі конфлікти, страхи, переживання того, хто малює. Але інтерпретувати значення таких деталей треба з урахуванням цілісності всіх малюнків, а також у співробітництві з тим, хто малює, тому що символічне значення деталей часто буває індивідуальним. Наприклад, відсутність таких основних деталей людини, як рот або очі, може вказувати на певні труднощі в людському спілкуванні або його заперечення.

Пропорції малюнка іноді відбивають психологічну значимість, важливість і цінність речей, ситуацій або відносин, які безпосередньо або символічно представлені в малюнку будинку, дерева й людини. Пропорція може розглядатися як відношення цілого малюнку до даного простору паперу або як відношення однієї частини цілого малюнку до іншої. Наприклад, дуже маленький малюнок людини може показати почуття неадекватності суб'єкта в його психологічному оточенні.

Перспектива показує більш складне відношення людини до її психологічного оточення. При оцінці перспективи увага звертається на положення малюнку на аркуші стосовно глядача (погляд зверху або знизу), взаємне розташування окремих частин малюнка, рух намальованого об'єкта.

Для кількісної оцінки тесту БДЛ загальноприйняті якісні показники згруповані в наступні симптомокомплекси: 1) незахищеність, 2) тривожність, 3) недовіра до себе, 4) почуття неповноцінності, 5) ворожість, 6) конфлікт (фрустрація), 7) труднощі в спілкуванні, 8) депресивність. Кожен симптомокомплекс складається з ряду показників, які оцінюються балами. Якщо показник відсутній, ставиться нуль у всіх випадках, присутність деяких ознак оцінюється залежно від ступеня виразності. При наявність більшості ознак ставиться 1 або 2 бали залежно від значимості даної ознаки в інтерпретації окремого малюнка або всієї цілісності малюнків тесту. Наприклад, відсутність основних деталей особи: очей, носа або рота – 2 бали (симптомокомплекс «труднощі в спілкуванні»), факт зображення людини в профіль в тому ж симптомокомплексі – 1 бал (див. табл. 3.2.1 у додатку). Виразність симптомокомплексу показує сума балів всіх показників даного симптомокомплексу.

При інтерпретації тесту БДЛ необхідно виходити із цілісності всіх малюнків. Наявність тільки однієї ознаки не свідчить про наявність певної психологічної особливості.

Малюнки тесту БДЛ можуть показувати органічну дисфункцію центральної нервової системи. Існує 5 показників органічного пораження центральної нервової системи: 1. подвійні лінії в малюнку; 2. несполучені між собою лінії; 3. сильний ухил намальованої фігури; 4. дуже велика голова або 5. неадекватно виділена в малюнку людини. Присутність більше 5 ознак у малюнках дає підставу припускати, що в дитини, що малювала, може бути органічна поразка центральної нервової системи. Наявність органічної дисфункції центральної нервової системи ще не свідчить про розумову відсталість дитини. Часто це може проявлятися як локальні затруднення в певних сферах інтелектуальної діяльності або на певних її етапах. Такі діти можуть незабаром утомлюватися, бути менш уважними.

Методика «Малюнок неіснуючої тварини». Аспекти аналізу малюнку розділяються на формальні й змістовні. До формального аспекту відносяться:

а) семантика розташування в просторі;

б) графологічні ознаки.

Семантика простору проективного малюнку. Простір малюнка семантично неоднорідний. Він пов'язаний з емоційним фарбуванням переживань і тимчасовим періодом – теперішнім, минулим та майбутнім, а також з діючим й ідеальним.

На аркуші ліва сторона й низ малюнка пов'язані з негативно пофарбованими емоціями, депресією, непевністю, пасивністю. Права сторона (відповідно домінантою правій руці) і верх – з позитивно пофарбованими емоціями, енергією, активністю, конкретністю дії.

У нормі малюнок розташований по середній лінії (або трохи лівіше) і ледве вище середини аркуша паперу. Положення аркуша ближче до верхнього краю аркуша (чим більше, тим краще виражена) трактується як висока самооцінка й незадоволеність власним положенням у суспільстві й недостатнім визнанні навколишніх, претензії на просування, тенденція до самоствердження, потреба у визнанні. Підвищення положення малюнка на аркуші паперу говорить про прагнення відповідати високому соціальному стандарту, прагненням до емоційного прийняття з боку оточуючих. Підвищення малюнка також пов'язане зі зменшенням фіксації на перешкодах до досягнення ситуативних потреб.

Положення в нижній частині аркуша – зворотній показник: невпевненість в собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, немає зацікавленості у своєму соціальному стані, відсутність прагнення бути прийнятим оточенням, схильність до фіксації на перешкодах до досягнення ситуативних потреб.

Права й ліва напівплощина аркуша мають протилежну конотацію по опозиціях "пасивність–діяльність", „внутрішнє–зовнішнє”, "минуле–майбутнє". Відповідно розцінюється місце розташування малюнка вправо й уліво від середньої лінії аркуша, а також орієнтація голови й тіла тварини вправо, вліво, у фас. Місце розташування скоріше символізує готові до реалізації стану й реакції на момент малювання, в той час як орієнтація голови й тіла символізує загальну спрямованість вбік досягнення тих або інших станів у рамках зазначених позицій.

Необхідно обережно підходити до інтерпретації малюнків, що займають більше 2/3 площі аркуша паперу. Особливу категорію становлять маленькі малюнки, розташовані в лівому верхньому куті аркуша. Цей тип локалізації часто свідчить про високу тривожність, схильність до регресивного поводження й эскапизму (бажання вийти із ситуації, відхід у минуле, або у фантазію), запобіганню нових переживань. Можлива виражена дисгармонія між самооцінкою й рівнем домагань.

До ряду интерпретаційних прийомів роботи із простором ставиться уваги на відчуття, викликані малюнком (наприклад, хиткість–стійкість, що ставиться до орієнтації в соціумі, самооцінці та ін.). Можна спробувати представити, куди рушить тварина, якщо «відкріпити» її від площини (вправо, уліво, нагору, униз), або вона залишиться на місці.

Графологічні аспекти інтерпретації. До першого аспекту належить аналіз лінії. Коливна, переривчаста лінія, «острівці», лінії, які перекривають друг друга, нез’єднані вузли, «забруднені» малюнки говорять про легку напруженість, підвищений рівень тривожності, що властиво невротикам. Контури малюнка тут можуть бути розмитими, «волохатими», у всьому виконанні може почуватися непевність, незручність.

У другому аспекті аналізується напрямок лінії й характер контуру. «Падаючі лінії» та переважний напрямок зверху вниз уліво свідчить про зусилля, що виснажує швидко, низький тонус, можливу депресію.

«Лінії, що підіймаються», перевага руху знизу нагору праворуч – гарне енергетичне забезпечення руху, схильність до витрати енергії, агресивності.

Ступінь агресивності, виражений кількістю, розташуванням і характером гострих кутів у малюнку, незалежно від їхнього зв'язку з тією або іншою деталлю. Особливо вагомі щодо цього прямі символи агресії – пазурі, дзьоби, зуби.

Методика дослідження міжособистісних відносин у групі дітей старшого дошкільного вік.

Соціометричний експеримент: «У кого більше» (розроблений Я.Л. Коломинським).

Хід дослідження:

Було попередньо приготовлено по три картинки на кожну дитину групи. На звороті кожної картинки поставили номер, привласнений кожній дитині в даному експерименті (номер зі списку). Дітей виводять, за винятком одного, в інше приміщення. Діти по одному входять в групу, а після експерименту виходять у третє приміщення. Ми стежили, щоб діти, що брали участь в експерименті, не зустрічалися з тими, хто ще не брав участь. Потім дитині пропонували три картинки й пояснювали: «Можеш покласти їх по одній будь-яким трьох дітям групи. У кого виявиться більш за всіх картинок – той виграє. Ніхто не буде знати, кому ти поклав картинку. Навіть мені можеш не говорити, якщо не хочеш». Фіксуються всі дії, які виконує дитина.

Обробка результатів соціометричного вивчення дитячої групи здійснюємо в такий спосіб: в заготовленій соціометричній таблиці (матриці) ми фіксуємо вибори дітей. Потім здійснюємо підрахунок виборів, отриманих кожною дитиною й знаходимо взаємні вибори, які підраховуємо й записуємо.

Потім результати експериментів оформляємо графічно у вигляді соціограми (карти групової диференціації). Спочатку креслимо чотири концентричні окружності, ділимо їх діаметром навпіл. Праворуч розташовуємо хлопчиків, ліворуч – дівчаток. Хлопчиків зобразимо у вигляді трикутників, дівчаток у вигляді кружків. Розміщення дітей на соціограмі буде відповідати числу отриманих ними виборів. Так, у центральній окружності будуть перебувати діти, що одержали 5 і більше виборів – 1 група, друге коло – 2 група – 3-4 вибори; третє коло – 1-2 вибори; четверте коло – жодного вибору.

Потім, з'єднавши лініями вибору дітей, ми побачимо характер зв'язків, особливості статевих диференційовок, взаємних симпатій, явища «нерозділеної любові».

Наступний етап роботи – визначення діагностичних показників соціометричного дослідження і їхня інтерпретація. У якості таких виступають:

а) соціометричний статус дитини в системі міжособистісних відносин.

Статус дитини визначається числом отриманих їм виборів. Діти можуть бути віднесені залежно від цього до однієї з 4-х статусних категорій:

1 – «зірки»: 5 і більше виборів,

2 – «предпочитаємі» – 3-4 вибори,

3 – «прийняті» – 1-2 вибори,

4 – «не прийняті» – 0 виборів.

1 й 2 статусна групи є сприятливими. Виходячи із цього, ми можемо знати наскільки сприятливий статус кожної дитини в групі. Іншими словами, наскільки дитина бажана в системі міжособистісних відносин, чи випробовують до неї діти симпатію чи ні. Залежно від цього можна говорити про емоційний клімат групи для кожного вихованця: теплий, сприятливий, холодний, відчужений.

б) рівень благополуччя взаємин (РБВ).

Якщо більшість дітей групи виявляється в сприятливих (1 й 2) статусних категоріях, РБВ визначається як високий, при однаковому співвідношенні – як середній, при перевазі в групі дітей з несприятливим статусом – як низький, що означає неблагополуччя більшості дітей у системі міжособистісних відносин, їхню незадоволеність у спілкуванні, визнанні однолітками.

в) коефіцієнт взаємності (КВ) виражає характер відносин, що існує в групі.

Він може бути показником дійсної згуртованості, прихильності, дружби дітей, але може свідчити про фактичну роз'єднаність групи на окремі угрупування. За величиною показника КВ можна віднести групу до одного з 4-х рівнів взаємності: 1 – КВ = 15-20% (низький), 2 – КВ = 21-30% (середній), 3 – КВ = 31-40% (високий), 4 – КВ = 40% і вище (надвисокий).

г) коефіцієнт задоволеності взаєминами (КЗ).

На підставі даних показників можна судити, наскільки діти задоволені своїми відносинами в конкретній групі, що здійснюється на основі порівняння з нормативними показниками: 1 – КЗ = 33% і нижче, 2 – КЗ = 34-49%, 3 – КЗ = 50-65%, 4 – КЗ = 66% і вище.

КЗ кожної окремої дитини показує, наскільки вдоволена своїми відносинами кожна дитина групи, для цього можна віднести дитину в одну з 4-х груп: 1 – вища: входять діти, КЗ яких дорівнює 45-100%, 2 – 50-75%, 3 – 25-50%, 4 – 0-25%.

д) індекс ізольованості (ІІ).

Групу можна вважати благополучної, якщо в ній немає ізольованих, або їхнє число досягає 5-6%, менш благополучною, якщо ІІ – 15-25%.

е) мотивація соціометричних виборів: з'ясовується, які мотиви лежать в основі речень кожної дитини, у якому ступені діти різної статі, віку усвідомлюють мотив свого виборчого відношення до однолітків.

ж) полова диференціація взаємин.

Аутосоціометричний експеримент:

Хід дослідження:

Після проведення вище описаного соціометричного експерименту дитині ставимо запитання: „А як ти думаєш (називаємо ім'я дитини), хто тобі вже поклав або покладе листівку?” Передбачувані вибори фіксуємо, потім зіставляємо з результатами соціометричного експерименту.

Фіксуємо в таблиці число очікуваних виборів, число виборів, що виправдалися.