Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

План

Вступ

1. Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

2. Приватна і колективна власність: аспекти взаємодії

3. Роль, призначення і використання державної власності як виду колективної

4. Власність у системі виробничих відносин

а) економічний зміст власності

5. Функціональні форми власності

а) загальноприйняті форми власності

б) принципи формоутворення власності

в) форми власності у країнах з ринковою економікою

6. Новітні тенденції у розвитку відносин власності

7. Відносини власності в Україні

Висновки

Список літератури

 

Вступ

Я обрала цю тему, бо, як відомо, Україна має перехідний тип економіки. В процесі його встановлення відбулося знищення одних форм власності і поява та зародження нових. Це один з трансформаційних процесів переходу економіки.

Оскільки відносини власності становлять основу організаційно-економічних відносин, для України процес трансформації форм власності виявився складним і болючим. Я збираюсь в курсовій роботі дослідити його особливості й закономірності.

Традиційно склалося, що для розгалуження й класифікації форм власності використовується історичний підхід. Я намагатимусь його дотримуватись висвітливши домінуючі об’єкти власності, притаманні для певних історичних умов, які теж знайдуть місце у моїй роботі.

Як відомо, існує декілька класифікацій форм власності.

Опрацювавши літературні матеріали, я намагатимусь охарактеризувати принципи формоутворення власності кожної з форм.

Найважливішим у роботі, на мій огляд, буде висвітлення сучасного стану відносин власності в Україні: особливості землі та інформації як об’єктів власності, переваги корпоративної форми власності.

Власність відноситься до числа найбільш важливих та важких проблем економіки та економічної теорії. Історія економічного життя суспільства в періоди підвищеної соціальної активності веде до перерозподілу об’єктів та прав власності. Перехідна економіка Росії служить для підтвердження цієї історичної традиції.

Економіка – це, перш за все господарство. Але там, де є господарство, повинен бути і господар. Кожний економічний об’єкт, кожний ресурс, кожний продукт повинен мати свого господаря. З економічної точки зору господар – особа,яка залучає об`єкт до економічних процесів, яка прагне використати його найкращим чином, вилучити з нього більше користі.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Загальновизнано, що питання власності – це один з головних питань, яке визначає генерацію, існування та шляхи розвитку людського суспільства.

Фактор обмеженості життєвих благ та економічних ресурсів потребує не тільки розробки окремого порядку їх розподілу, але й встановлення якихось правил контролю над ними. Кінцеві товари та економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути рівнодоступними для розпорядження, використання абсолютно всіма членами суспільства. Якщо б це було б так, то в суспільстві був би безлад.

Власність – закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за економічними суб’єктами.

В кожну історичну епоху власність як економічна категорія віддзеркалює всю систему соціально-економічних відносин. Форми власності її різновиди відповідають соціально-економічній системі, яка слалася на всіх її рівнях.

Отже, метою даної роботи є розгляд структури власності: її соціальної, юридичної та економічної сторони; вивчення різних форм власності, зокрема державної як основної форми власності.

економічний власність державна приватна

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжую право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб’єкти).

А конкретно вона визначає:

n умови поєднання робітника з засобами виробництва;

n відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

n умови розпорядження й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються у певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об’єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об’єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносин між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Економічні відносини власності характеризують насамперед соціальну сторону суспільного виробництва, дозволяючи чітко відповісти на запитання, у цих інтересах воно здійснюється. Не менш важливим є і те, що власність визначають форми організації виробничої діяльності, характер управління виробництвом, розподіл його кінцевих результатів.

Відносини власності завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися і розвивалися всі інші суспільні відносини. Від форми власності багато в чому залежать не тільки явища господарського життя, але й суспільний устрій, державні інститути, соціальний і культурний аспекти.

 

Еволюція форм власності

 

власність

племінна

 

общинна

 

державна

приватна

Обмежено-суспільна

Індивідуальна (сімейна)

Переважно – суспільна (публічна)

Прив. капіталістична

 

загальнонародна

 

У країнах з ринковою економікою виділяють два типи власності.

 

б) принципи формоутворення власності

Приватна власність. Це закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за окремими людьми або їх групами. Приватна власність передбачає певне відчуження від інших осіб які не відносяться до числа власників, право контролю за певними об’єктами – капіталом, землею, доходом, кінцевими товарами тощо. Всі вони тепер стають персоніфікованими і мають певних власників.

Використання приватної власності є одним з базових елементів змішаної економічної системи. Значна частка капіталу знаходиться в приватному володінні. Приватна власність на капітал, вироблені товари, отримані доходи є важливою умовою підтримки системи вільного підприємництва.

Приватна власність має різновиди:

а) індивідуальна чи сімейна власність – право безпосереднього контролю об’єкта власності знаходиться в однієї особи чи сім’ї. На цій формі власності можуть, наприклад, будуватися фермерські господарства, невеликі магазини, майстерні, кафе. Її ще можна назвати необ’єднаною частиною власності;

б) пайова неакціонерна власність – об’єднана приватна власність, де право безпосереднього контролю об’єкта належить групі суб’єктів, які домовляються про спосіб керування ним. Ці суб’єкти називаються співвласниками, чи пайовиками – кожному з них належить певна доля (пай) об’єкта власності. Зазвичай величина цього паю визначається в грошовому виразі. Націй формі власності будується багато сучасних підприємств, так як вона має фінансові та деякі інші переваги;

в) акціонерна власність є також пайовою власністю. Але має важливі відмінності, тому її можна розглядати окремо від пайової. Акціонер – це той, хто вніс певний пай в капітал підприємства і натомість отримав титул власності: цінний папір – акцію. Акціонерна власність ніколи, якщо підприємство діє, не може бути фізично поділена, втрата чи придбання частини власності може відбуватися лише шляхом відчуження відповідних акцій.

г) власність громадських організацій – це власність груп людей, об’єднаних в пені громадські організації: політичні партії, профсоюзи тощо. Це не персоніфікована приватна власність, тобто тут не встановлюються індивідуальні частки в об’єкті власності, які могли б належати членам цих організацій.

 

в) форми власності у країнах з ринковою економікою

 

Державна власність. Це закріплення права контролю об’єктів за державою. В будь-якій країні існує велика кількість об’єктів, що безпосередньо контролюються державою, знаходяться в державній власності. Існують державні підприємства, значна частина землі знаходиться в державній власності, держава контролює мінеральні та водні ресурси, дороги, трубопроводи, системи зв’язку та багато іншого. Контроль за цими об’єктами повинен забезпечувати реалізацію макроекономічної стабілізаційної політики тощо. Разом з тим, як показує досвід, управління об’єктами державної власності, виявлення та реалізація суспільних переваг виявляється на практиці досить важкою справою.

Будь-яка держава має певну форму адміністративно-територіального устрою. В кожному адміністративному регіоні (область, земля, штат тощо) повинні бути свої органи державного управління. Для ефективного своїх функцій вони повинні володіти правом власності на ряд об’єктів.

Державна власність в Україні ділиться на:

а) загальнодержавну власність – основні розпоряджаючі та управлінські функції над об’єктами власності накладаються на загальнодержавні інститути. Це великі підприємства, системи енергозабезпечення та зв’язку, трубопроводи, автомобільні та залізнодорожні магістралі, структури Національного банку, військове виробництво, національні заповідники, банкнотна фабрика тощо;

б) комунальну власність – розпоряджаючі та управлінські функції по відношенню до об’єктів цієї власності належать місцевим органам влади. До таких об’єктів зазвичай відноситься багато учбових і медичних закладів, спортивних та культурних споруд, театрів, підприємств торгівлі, побутових та комунальних послуг, інші невеликі підприємства тощо.

Різновиди державної власності можуть називатись по-різному. Наприклад, в країнах з федеративним державним ладом загальнодержавна власність зазвичай називається федеральною власністю. Інші рівні державної власності можуть мати такі назви як власність штатів, муніципальна, місцева тощо.

Державна та приватна власності можуть поєднуватись, певним чином комбінуватись. Це може відбуватися через акціонерну форму, коли власниками часток в об’єкті власності стають приватні особи та держава.

 

Висновок

Таким чином, власність – головна економічна категорія. У будь-якій економічній системі рішення людей залежать насамперед від загальновизнаних у даному суспільстві прав власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження працею, природними ресурсами та майном.

Власність повинна давати дохід. Виникнувши в часи первісного ладу, власність процвітала, стверджуючи пануючу владу заможних над незаможними. Вона змінювала лише форму, своє обличчя, і ці зміни ставали найвизначнішими історичними подіями, кожна з яких являє собою епоху в існуванні людства – рабовласництво, феодалізм, капіталізм, державний соціалізм, соціальне ринкове господарство.

Нині у країнах з розвинутою ринковою економікою існують лише дві форми власності: приватна і державна. Усі інші – це похідні цих основних. Головною ознакою наведеної класифікації форм власності є суб’єкти права власності: громадяни чи держава. Об’єктами права власності можуть бути людський капітал, природні ресурси, майно, результати інтелектуальної праці тощо. Найціннішою формою власності є людський капітал.

Еволюція відносин власності – складний процес і її не можна заперечувати і зводити до альтернативи: або збереження ”загальнонародної”, а по суті – державної власності, або перехід до приватної власності у тій її класичній формі, яка існувала на зорі капіталізму.

Інтернаціоналізація капіталу та його концентрація в країнах ринкової економіки зумовлюють подальший розвиток колективних форм приватної власності у вигляді акціонерних і партнерських компаній, кооперативів.

У межах даного процесу відбувається деперсоніфікація капіталу, відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Важливим етапом на цьому шляху є формування ринку цінних паперів та концентрація капіталу на фондових біржах, у банках, холдингових, страхових і трастових компаніях, які здійснюють посередницькі операції.

Власність як економічне відношення почало формуватися ще при становленні людського суспільства. На монополізації різних об’єктів власності тримаються всі найважливіші форми економічного та неекономічного відношення до праці. Економічне відношення до праці виходить з власності на умовах виробництва або на власності на капітал.

Суспільна ідея завжди приділяла велику увагу проблемі власності. Спеціальні посилання на неї можна знайти в історичній, філософській та художній літературах. Велика традиція і матеріал накопичений в юридичній літературі, в рамках якої склався ряд направлень в вивченні прав власності.

Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом довгих віків схрещувалися найрозумніші люди і робили свої внески в розвиток поняття власності.

В соціально-економічній літературі широко розповсюджено визначення власності як присвоєння індивідом або колективом засобів та продуктів виробництва.

Форми власності являють собою різні комбінації. Я розглянула таку форму власності як державну, виклала її суть та призначення в економіці.

Отже я можу сказати, що власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Додатки

Додаток 1

	1870р.	1913р.	1920р.	1937р.	1960р.	1980р.	1990р.	1996р.
Австралія	18	16	19	15	21	34	35	36
Австрія	10	17	15	21	36	48	39	52
Канада			17	25	29	39	46	45
Франція	13	17	28	29	35	46	50	55
Німеччина	10	15	25	34	32	48	45	49
Італія	14	17	30	31	30	42	53	53
Японія	9	8	15	25	17	32	31	36
Нова Зеландія			25	25	27	38	41	35
Норвегія	6	9	16	12	30	44	55	49
Швеція	6	10	11	16	31	60	60	64
Швейцарія	16	14	17	24	17	33	34	39
Великобританія	9	13	26	30	32	43	40	43
США	7	8	12	20	27	31	33	32
В средньому	11	13	20	24	28	42	43	45

Додаток 2

	1870р.	1913р.	1920р.	1937 р.	1960р.	1980р.	1990р.	1997 р.
Австралія	17.8	16.7	19.4	14.9	24.4	29.7	35.5	35.1
Франція	15.3	13.7	17.9	20.5	37.3	46.1	48.3	50.6
Італія	12.5	14.7	24.2	31.1	24.8	36.9	42.4	47.9
Ірландія	9.6	11.8	23.2	26.3	27.5	35.9	36.7	37.0
Японія	9.5				18.8	27.6	34.2	32.1
Нова Зеландія			24.7	27.0			52.1	47.6
Норвегія	4.3	7.7	11.5	10.9	32.4	49.0	52.3	52.1
Великобританія	8.7	11.2	20.1	22.6	29.9	39.6	38.7	37.8
США	7.4	7.0	12.4	19.7	27.0	30.0	30.8	32.1
В середньому	10.6	11.8	19.2	21.6	27.8	36.8	41.2	41.3

Таблиця 2. Державні прибутки в 9 країнах ОЕСР, % ВВП

Додаток 3

	1870	1913	1937	1960	1980	1994
Австралія	1.4	1.7		23.0	26.0	20.9
Австрія	1.9	4.7	7.6	10.6	17.3	22.4
Бельгія	2 9	4.8		12.2	18.9	19.4
Канада				18.4	18.8	20.4
Франція	2.5	3.0	4.4		20.0	24.8
Німеччина	1.2	2.4	4.3	9.2	14.6	15.1
ІрландІя	2.5	2.6	1.8		14.5	14.0
ІталІя	2.6	4.4	5.1	7.7	14.5	16.2
ЯпонІя	1.0	3.1	5.0		6.7	6.9
Нідерланди	3.5	4.6	5.8	11.7	14.9	12.7
Нова Зеландія				17.9	19.2	18.1
Норвегія	2.2	3.4	4.7		23.2	30.6
Іспанія					11.9	15.1
Швеція	2.2	3.5	4.7	12.8	30.3	32.0
Швейцарія	2.4	5.7	5.8	7.3	10.7	14.1
Великобританія	4.9	4.1	6.5	14.8	21.1	15.0
США	2.9	3.7	6.8	14.7	15.4	14.5
В середньому	2.4	3.7	5.2	12.3	17.5	18.4і

Додаток 4

	1961	1971	1981	1995
Всього зайнятих в країні	24460	24530	24500	25740
в тому числі:
приватний сектор	18600	17910	17310	20280
публічні корпораціі	2200	2010	1870	442
Всього в державних організаціях та установах	3660	4620	5320	4790
З них в центральному управлінні	1790	1970	2420	2144
в тому числі:
армія	474	368	334	320
Охорона здоров’я	575	785	1207	1183
В місцевих органах влади	1870	2650	2900	2644

План

Вступ

1. Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

2. Приватна і колективна власність: аспекти взаємодії

3. Роль, призначення і використання державної власності як виду колективної

4. Власність у системі виробничих відносин

а) економічний зміст власності

5. Функціональні форми власності

а) загальноприйняті форми власності

б) принципи формоутворення власності

в) форми власності у країнах з ринковою економікою

6. Новітні тенденції у розвитку відносин власності

7. Відносини власності в Україні

Висновки

Список літератури

 

Вступ

Я обрала цю тему, бо, як відомо, Україна має перехідний тип економіки. В процесі його встановлення відбулося знищення одних форм власності і поява та зародження нових. Це один з трансформаційних процесів переходу економіки.

Оскільки відносини власності становлять основу організаційно-економічних відносин, для України процес трансформації форм власності виявився складним і болючим. Я збираюсь в курсовій роботі дослідити його особливості й закономірності.

Традиційно склалося, що для розгалуження й класифікації форм власності використовується історичний підхід. Я намагатимусь його дотримуватись висвітливши домінуючі об’єкти власності, притаманні для певних історичних умов, які теж знайдуть місце у моїй роботі.

Як відомо, існує декілька класифікацій форм власності.

Опрацювавши літературні матеріали, я намагатимусь охарактеризувати принципи формоутворення власності кожної з форм.

Найважливішим у роботі, на мій огляд, буде висвітлення сучасного стану відносин власності в Україні: особливості землі та інформації як об’єктів власності, переваги корпоративної форми власності.

Власність відноситься до числа найбільш важливих та важких проблем економіки та економічної теорії. Історія економічного життя суспільства в періоди підвищеної соціальної активності веде до перерозподілу об’єктів та прав власності. Перехідна економіка Росії служить для підтвердження цієї історичної традиції.

Економіка – це, перш за все господарство. Але там, де є господарство, повинен бути і господар. Кожний економічний об’єкт, кожний ресурс, кожний продукт повинен мати свого господаря. З економічної точки зору господар – особа,яка залучає об`єкт до економічних процесів, яка прагне використати його найкращим чином, вилучити з нього більше користі.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Загальновизнано, що питання власності – це один з головних питань, яке визначає генерацію, існування та шляхи розвитку людського суспільства.

Фактор обмеженості життєвих благ та економічних ресурсів потребує не тільки розробки окремого порядку їх розподілу, але й встановлення якихось правил контролю над ними. Кінцеві товари та економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути рівнодоступними для розпорядження, використання абсолютно всіма членами суспільства. Якщо б це було б так, то в суспільстві був би безлад.

Власність – закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за економічними суб’єктами.

В кожну історичну епоху власність як економічна категорія віддзеркалює всю систему соціально-економічних відносин. Форми власності її різновиди відповідають соціально-економічній системі, яка слалася на всіх її рівнях.

Отже, метою даної роботи є розгляд структури власності: її соціальної, юридичної та економічної сторони; вивчення різних форм власності, зокрема державної як основної форми власності.

економічний власність державна приватна

Сутність власності. Власність і соціально-економічне відношення

Власність – не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності не є остаточно вирішеною. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, б людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступила у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розвитку цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагала конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не видно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження та користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «кражею».

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основні економічні відносини, а треті – як висхідні чи первинні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність – це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносини власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживати.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

Власність – це відношення між людьми, які створюють цілу гаму відносин між її учасниками, а також між ними та суспільством в обличчі держави. Соціальна суть таких відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

Для більш повного розуміння про власність слід визначити те місце, яке належить їй в системі суспільних відносин.

По-перше, власність – це основа, фундамент усієї системи суспільних відносин. Від характеру форм власності, які затвердилися залежить і форми розподілу, обміну, споживання. Так, в ринковій економіці переважає приватна власність.

По-друге, від власності залежить станпевних груп, класів,прошарків суспільства, можливістьїх доступудо використання всіх факторів виробництва.

По-третє, власність є результатом історичного розвитку. Її форми змінюються в результаті зміни шляхів виробництва. До речі, головною силою цієї зміни є розвиток виробничих сил.

По-четверте, хоча в межах кожної економічної системи існує якась основна специфічна для неї форма власності, це не виключає існування інших її форм, як старих, які перейшли з колишньоїекономічної системи, так і нових, своєрідних паростківпереходу до нової системи. Переплетіння та взаємодія всіх форм власності позитивно впливає на весь хід розвитку суспільства.

По-п’яте, перехід від одних форм власності до інших може йти еволюційним шляхом, на основі конкурентної боротьби за виживання, поступовим витісненням всього того, що вимирає, і посиленням того, що доводить свою життєздатність у відповідних умовах. В той же час має місце і революційні шляхи зміни форм власності, коли нові форми насильницьким шляхом затверджує своє верховенство.

Розгляд системи відносин власності дозволяє відповісти на питання, в чиїх інтересах здійснюється економічна діяльність. Якщо перевага віддається індивідуальному інтересу, то можна говорити про систему відносин індивідуального приватного відношення. Якщо привласненняздійснюється в інтересах якого-небудь колективу, то мова йде про колективну власність. Привласненняможе вестисявизначеною соціальною групою людей. Тут вже класовий інтерес.

Отже, власність в економічному розумінні – це реальні відносини між людьми по привласненнюта господарському використанні всього майна.

Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох віків схрещуються найкращі уми людства. Але боротьбою в теоретичному плані справа на обмежується. Соціальні потрясіння, від яких зазнає потрясінь весь світ, є однією із головних своїх причин мають спроби змінити відносини власності, які склалися, утвердити новий устрійцихвідносин.

Для успішного розвитку власності необхідно виконання багатьох економічних та соціальних умов, зокрема потрібен перегляд самого відношення до власності в нових економічних умовах.

Сучасна економічна наука по-новому розглядає більшість процесів, які відбуваються в нашому суспільстві. Це стосується проблем власності, співвідношення планових та ринкових методів регулювання господарської діяльності, прямих таопосередкованихметодів управління суспільними процесами.