Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності

 

Для подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств в Україні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічній літературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенні економічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основну роль відіграє держава.

Протягом тривалого періоду в усьому світі складалася економічна орієнтація регулюючої ролі держави. У «першій третині 20 століття на перший план виходить соціальна орієнтація, що стала переважати в рамках загальної соціально-економічної детермінації» [11].

На сучасному етапі економічна політика розвинутих країн заохочує підприємців підвищувати прибутковість діяльності («підтримка тих, хто прагне до прибутковості»), але при цьому не на шкоду і не за рахунок соціальної ефективності виробництва. Тобто держава намагається гармонізувати економічну і соціальну політику, що призводить до соціального розвитку суспільства.

Основною складовою соціальної політики держави в розвинутих країнах є перерозподіл суспільного продукту. Держава, збираючи податки і розподіляючи доходи через бюджет забезпечує суспільні блага на додаток до приватних, що сприяє більш повному задоволенню соціальних потреб (охорона здоров'я, охорона праці, освіта, професійне навчання і т.п.) і забезпечує ті групи населення, що потребують підтримки держави (пенсіонери, непрацездатні й особт з обмеженою працездатністю, безробітні, багатодітні родини і т.п.).

Таке становище характерне для розвинутих країн. Україна ж до таких не відноситься. Для нашої країни характерне скорочення державного бюджету. Так, за період 2000-2009 років він, хоча й зростав номінально, купівельна спроможність його залишалася майже на тому ж самому рівні, а в 2008-2009 роках взагалі була менше від рівня 2000 року. А якщо зробити міжнародні порівняння, то виходить така картина: бюджет України за своїм обсягом менший, ніж бюджети таких малих країн Європи як Бельгія, Данія, Голландія, Фінляндія. Характерною негативною особливісю нашої держави є заборгованість із виплат соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, протягом грудня 2009 року зменшилася на 31,2 %, або на 26,9 млн. грн. І на 1 січня 2010 р. складала 25,2 млн. грн., що менше суми заборгованості на початок 2009 р. у 4 рази або на 46,3 млн. грн. Тобто про якийсь позитивний вплив держави на подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства в нашій країні спостерігати не доводиться. У даних умовах розподільна функція держави дуже обмежена.

До інструментів соціальної політики також відноситься субсидування не тільки соціальних проектів, але й економічних проектів, що опосередковано впливають на соціальний розвиток і не можуть бути цілком віднесені до соціальних витрат.

Одним з інструментів державної політики з подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також регулювання продовольчого ринку, яке спрямоване на забезпечення всього населення країни високоякісною продукцією за прийнятними споживчими цінами.

Серед найважливіших напрямків державного впливу на досягнення єдності економічної і соціальної ефективності є регулювання ринку праці: законодавче встановлення мінімальної заробітної плати, звичайно порівняної з рівнем прожиткового мінімуму (а при відсутності законів – державна підтримка мінімальної зарплатизабезпечується встановленням колективного договору); визначення максимальної тривалості робочого часу; закріплення за підприємцями обов'язків формувати певну систему податкових соціальних виплат, переданих державі для цільового формування низки фондів соціального забезпечення.

У розвинутих країнах держава здійснює непрямий вплив на динаміку заробітної плати і реальних доходів населення за допомогою податкової політики, а також сприяючи розвитку системи колективних договорів і діалогу між соціальними партнерами, у якому воно найчастіше бере участь як медіатор і арбітр. Діюча система колективних договорів є «основним інструментом регулювання зростання заробітної плати» [13].

Про який-небудь непрямий вплив нашої держави на сучасному етапі розвитку говорити не доводиться. Вона навіть є одним з порушників колективних договорів і трудового законодавства. Так «заборгованість державного бюджету України по заробітній платі вперше була виявлена за підсумками 1995 року. Протягом 1996-2006 років її обсяги зросли більш, ніж на 0,8 млрд. грн. А станом на 1 січня 2009 року складала майже 1,1 млрд. грн. Але на думку багатьох економістів, обсяги реальної заборгованості, пов'язаної з несвоєчасною виплатою зарплати значно вищі зазначеної цифри.

Одним з напрямків досягнення єдності економічної і соціальної ефективності виробництва є проведення державою екологічної політики. Вона в основному полягає у встановленні законодавчих норм в галузі охорони природного середовища. Але, слід зазначити, що в останні роки центр ваги перемістився з директивного регулювання на економічне. Через те, що перше не повною мірою виконує свою функцію, екологічна криза постійно поглиблюється. Основними економічними інструментами в подоланні протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в галузіі навколишнього середовища є екологічні податки та субсидії, квоти на викиди забруднюючих речовин, визначення прав власності на деякі природні ресурси (земля, вода, ліс), вимоги у відношенні змісту рециклірованих матеріалів в тій чи іншій продукції та ряд інших.

Показовим в цій сфері є досвід США. Держава переходить від конкретних задач зниження рівня забруднення атмосфери і водоймищ до вирішення проблем ресурсозбереження, комплексного використання первинної та вторинної сировини і далі (що дуже важливо) до ідеї консервації природних ресурсів [30].

Поряд з екологічною політикою, що проваджується державою, у розвинутих країнах бізнес розробляє й ефективно застосовує цілу систему своїх власних інструментів екологічної політики. Такі дії з боку підприємців обумовлені в першу чергу тим, що вони сприяють досягненню конкурентних переваг. Екологічні вимоги стають невід'ємною частиною корпоративної стратегії найбільш передових підприємств і сприяють як просуванню нової продукції на світові ринки, так і збереженню вже завойованих позицій у світовій економіці. Екологічний інструментарій на рівні компаній включає цілий арсенал засобів, найбільш важливими з яких є екологічна оцінка та її нове більш широке поняття – «оцінка життєвого циклу товару», екологічний аудит, екологічна звітність, екологічний менеджмент, екоупаковка, екомаркіровка.

Чимало керівників промислових підприємств у розвинутих країнах розуміють, що відходи являють собою просто невикористаний ресурс підвищення їх прибутковості. Так, наприклад, фірма АТ & Т вже скоротила токсичні викиди в повітря на 95 % і викиди хлорфторуглеродів на 98 %. У 2008 році в США на 75 конкретних прикладах у різних галузях промисловості проведене дослідження заходів щодо попередження забруднення навколишнього середовища. Виявилося, що середній період окупності капіталовкладень на скорочення відходів складає тільки 1,58 року: річний прибуток на інвестований капітал знаходиться на рівні 63 %.

У нашій країні питанням екологічної політики не приділяється достатньої уваги. Прийняте в галузі охорони навколишнього середовища законодавство, незважаючи на досить тверді природоохоронні нормативи, не підкріплене важелями його ефективної практичної реалізації, впроваджується зі значним відставанням від рівня найбільш просунутих у цій галузі країн Заходу. Однак найглибша проблема полягає в тому, що більшість українських підприємств дотепер не змінили свого ставлення до екології як до витратного заходу. Вони далекі від розуміння тих конкурентних переваг, що можуть бути отримані в результаті підключення до цього нового і перспективного напрямку розвитку світової економіки. На сучасному етапі розвитку помилковість такого сприйняття ще більш збільшує і соціальну й економічну кризу в нашій країні.

Україна може і повинна використовувати міжнародний досвід подолання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва для розробки нової економічної стратегії розвитку. Необхідно підсилити пріоритетність соціальних чинників.

Ґрунтуючись на вищенаведеному досвіді розвитих країн у проблемі досягнення єдності економічної і соціальної ефективності, слід зазначити, що втручання держави в подолання протиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалися безпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи на зростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність, поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються інші негативні явища.

економічний соціальний ефективність