Використання українських традицій в родинній педагогіці

народний педагогіка традиція виховання

Традиції, звичаї і обряди - це своєрідні віковічні духовні устої розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому і естетичному житті. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їх філософський, моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово розширюючи і зміцнюючи зв'язок з рідним народом, нацією [7, 54].

Виходячи з принципів народної педагогіки, сім'я несе відповідальність за виховання дітей, підготовку їх до самостійного життя і праці. Якщо молода людина є ледачою, односельчани засуджують не тільки її, але й однаковою мірою батьків. У народі ж говорять: «Та дитина лінива, яку мати не вчила». Того ж, хто працює швидко, добре і продуктивно, завжди ставлять за приклад. Тоді відгукуються з великою повагою і про сім'ю, яка виховала справжнього трудівника. Адже громадська думка - дуже важливий фактор виховання.

Батьківська, родинна педагогіка є серцевиною народної практики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в родинному середовищі, в колі найближчих по крові і духу людей. Родинне виховання є могутнім джерелом народного світогляду, національного духу, вищої моральності, трудового гарту, громадянського змужніння. Родина - це природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжуються і поглиблюються любов до Матері і Батька, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу, формується шанобливе ставлення до рідної мови, історії, культури. Згідно з народними поглядами, дитина найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, відтак народ прагне, насамперед, пробуджувати і розвивати в ній почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості і любові до всього живого. У народі все відбувається природно, просто: з перших годин народження до дитини ставляться батьки, родичі, всі, хто її оточує, ласкаво й ніжно, задушевно й чуйно, і в дитячому серці зароджуються, вкорінюються відповідні моральні почуття.

Найкращі умови для розвитку особистості створюються в процесі поєднання родинних загальнонаціональних регіональних традицій, звичаїв і обрядів, які підтримуються, насамперед, батьками, силою громадської думки. Активне прилучення дітей до народних традицій та звичаїв, ритуалів та урочистостей (трудових, моральних, естетичних і т.п.) - могутній фактор впливу на особистість [13, 19].

Усний підручник життя, яким є народна педагогіка, наголошує на тому, що найпершою умовою успішного виховання дітей є міцна, дружна, трудова сім'я, в якій панують злагода і повага між батьками, взаєморозуміння з дітьми («Міцна сім'я - горе плаче», «Де згода існує, там щастя панує», «Де згода, там і вигода»). Така зворушлива атмосфера має місце тоді, коли сім'я справді чудова, тобто, коли вона утримується на власні кошти, зароблені дорослими, а діти всіляко допомагають батькам. Важливо, щоб підростаюче покоління мало постійні обов'язки, спільно з батьками виконувало громадські роботи, залучалося до ведення сімейного бюджету. Всі ці реалії виховують у дітей почуття взаємоповаги і відповідальності, розвивають працьовитість. Для багатьох поколінь молоді класичний приклад всепереможної спільної праці - загальновідома казка «Ріпка».

Мудрість народу підносить роль батька, матері, як творців життя. Духовний світ батьків, їхній авторитет, особистий приклад є життєдайним джерелом, з якого діти починають сприймати моральні цінності, неперехідні багатства свого народу, людства («Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели», «У добрих батьків - добрі діти»).

Неодмінною умовою кожної сім'ї має стати глибока любов, повага до жінки. Виявляється вона по-різному: рівноправність у розв'язанні родинних справ, у догляді й вихованні дітей, веденні хатнього господарства («Жінка чоловікові подруга, а не прислуга», «Жінка для совіту, теща для привіту, а матінка рідна лучче всякого цвіту»). Спільна господарська діяльність членів сім'ї розкріпачує жінку, надає їй можливість нарівні з чоловіком брати участь у виробничій і громадській діяльності, підвищувати свій інтелект, всебічно розвивати свою моральну і фізичну красу.

Слушними є висновки народної педагогіки стосовно дотримання батьками і старшими членами сім'ї єдиних вимог для дітей. Ця важлива умова виховання діє тоді, коли дорослі одностайні у ставленні до дітей, розвитку їхніх інтересів і потреб у заохоченнях і покараннях. («Коли батько каже «так», а мати «сяк», росте дитина, як будяк», «Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить», «Де багато няньок, там дитя каліка»).

Ефективність сімейного виховання значною мірою зумовлюється своєчасним і цілеспрямованим залученням дітей до засвоєння моральної культури свого народу. Народна мудрість твердить, що пускати справу на самоплив, сподіваючись, що діти підростуть і все зрозуміють - показник невігласності («Коли дитину не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках», «Вчи дитину не тоді, коли вона лежить упродовж лави, а тоді, коли впоперек», «Нагинай дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі»).

Сім'я - головний осередок виховання дитини, і цю орієнтацію конче потрібно відроджувати у свідомості кожного батька та матері. Успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки щирі й чесні у своїй любові до дітей самі батьки.

Дуже важливою народною традицією є відзначення дат родинного календаря, який включає найзначніші віхи життя родини, кожного її члена. Привертає увагу те, що саме сімейно-родинному вихованню народна мудрість надає пріоритетного значення. Наслідуючи традиції родоводу, в сім'ях відзначають у щиросердій атмосфері дні народження, ювілеї та інші знаменні події як всієї родини, так і окремих її членів - матері та батька, бабусі та дідуся, синів та дочок, онуків.

Український народ протягом своєї багатовікової історії створив чимало чудових обрядових пісень, прислів'їв, приповідок, казок, інших фольклорних жанрів, які успішно використовувалися для підготовки молоді до життя. Підвищенню ефективності виховного впливу народної педагогіки сприяють: демократична суть традиційних народних обрядів, свят, їх гуманізм, життєрадісність, висока поетичність; узагальнення здобутків культури минулого [ 43, 67].

ВИСНОВКИ

 

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної методики виховання - використання національних традицій і культури у вихованні школярів. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

. Народна педагогіка - це колиска наукової педагогіки, їй стільки років, скільки років народу. Вона значно впливає на розвиток і формування сучасної наукової педагогіки. Народна педагогіка сьогодні виступає об'єктом багатьох наукових досліджень, і в той самий час вона сама певним чином впливає на розвиток теорії і практики педагогіки та сімейного виховання.

. Психолого-педагогічний аналіз українських традицій та обрядовості показує, що в його різноманітних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу історичної пам'яті, національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Фольклор є однією з найважливіших скарбівень національних і загальнолюдських цінностей, ідей, які розвивалися віками і в високохудожній формі фіксувалися у численних жанрах і засобах усної народної творчості.

. Систематичне вивчення українських народних традицій та обрядовості - це проходження кожним вихованцем специфічної духовної школи, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є високоефективними і незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості учнів. Фольклор сприяє формуванню у школярів історичної відповідальності за долю народу, рідної землі, розвитку комунікативних, практично-дійових і творчих здібностей, умінь.

. Зважаючи на величезне пізнавальне і виховне значення фольклору як одного з найважливіших компонентів рідної культури, необхідно постійно підвищувати його статус у вихованні підростаючих поколінь. Фольклорне виховання треба розглядати як високоефективний і нічим не замінний напрям багатогранного виховання в кожній сім'ї та школі.

. У вихованні не можна використовувати лише по 2 - З жанри фольклору і по стільки ж творів кожного з них, як це ще має місце сьогодні в школах. В умовах незалежної України у родинному і шкільному вихованні, українські традиції повинна знати кожна дитина як багатогранну систему, яка значною мірою сприяє формуванню цілісної особистості.

. Вся різноманітна робота школи з питань реалізації традицій фольклорного виховання має спрямовуватися на усвідомлення учнями того, що в центрі змісту всього жанрового розмаїття фольклору - українська людина з глибоким внутрішнім світом. Фольклорними засобами педагоги формують в учнів, їхній уяві узагальнений образ співвітчизника, який у відведений йому долею історичний період орав землю, сіяв зерно, вирощував хліб, кохав свою обраницю і будував сім’ю, виховував дітей, захищав рідну землю від ворогів, загартовував свій характер і світогляд, творив рідну культуру, духовність і любовно передавав їх, як найдорожчу естафету, наступним поколінням.

. Великий виховний вплив на учнів мають вікторини, ранки і вечори на фольклорні теми, конкурси на краще знання окремих жанрів, змісту фольклорних творів на певну тематику. Учні мають глибоко вивчати календарну і позакалендарну народну творчість, широко застосовувати такі знання в різних сферах діяльності. Необхідно пробуджувати в учнів інтерес до дослідницької діяльності, пов'язаної з записами нових фольклорних творів рідної місцевості, певного регіону України. Необхідно створювати науково дослідні експедиції, пошукові загони, групи, етнографічні і мистецькі осередки з метою систематичного дослідження учнями важливих і цікавих проблем фольклористики. Педагоги формують в учнів потреби, готовність і вміння складати нові власні твори в дусі національного фольклору.