Розділ 1. Урок як основна форма організації навчання

 

Технологія уроку в педагогічній науці та практиці. Особливості технології уроків

 

Основним підходом до впровадження системи навчання і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок. У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками, планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти: мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів.

Методисти сучасним уроком вважають таку форму навчання, яка своїми цілями (освітньою, розвивальною, виховальною), змістом, структурою та методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективною.

Сьогодні згiдно з вимогами Державних стандартів базової і повної середньої освіти учнiв необхiдно змiнювати традицiйнi рамки уроку, посилювати його місткість, пiдвищувати piвень iндивiдуалiзaцiї навчання i самостiйної роботи учнiв, розвивати їх творчу активнiсть. Основними завданнями сучасного уроку є:

ü відповідність навчального матеріалу з української мови та літератури вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, зв’язку з життям;

ü реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховальної та розвивальної;

ü урахування вікових особливостей учнів та їх пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;

ü реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;

ü інтегральність уроку (використання міжпредметних зв’язків);

ü цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;

ü практична спрямованість уроку - всебічний мовленнєвий розвиток учнів.

У працях сучасних методистiв сформульованi основні вимоги до уроків мови та лiтератури, якi орiєнтують учителяна те, щоб кожен його урок сприяв розвитку пiзнавальних iнтересів учнiв, формуванню навичок самостiйного здобуття знань, прищеплюванню любові до праці.

Вимоги до сучасного уроку:

ü відповідна теоретичне підгрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;

ü за умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту уроку;

ü урок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї умови призводить до механічного запам’ятовування матеріалу, послаблення інтересу, затримки загального розвитку;

ü слід урiзноманiтнювати органiзацiйнi форми уроків мови та лiтератури, вдосконалювати їхню структуру, рацiонально використовувати час;

ü урізноманітнювати види робіт, методи та прийоми навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи;

ü добирати суб’єктивно значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні мовленнєві зразки для наслідування;

ü забезпечувати інтенсивну мовленнєву практику учнів, цілеспрямовану і

ü систематичну роботу над розвитком зв’язного мовлення;

ü постiйно активiзувати учнів (максимальне включення до різних видів діяльності) і розвивати їхню самостiйність та ініціативність;

ü ураховувати навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості учня;

ü виховувати в учнiв стiйкий iнтеpec до мови та лiтератури;

ü постiйно збуджувати позитивне емоцiйне ставлення до навчання, стимулювати iнтелект та естетичнi потреби школяра;

ü дбати про високу педагогiчну культуру вчителя-словесника, його постiйне духовне збагачення, ідейно-моральне зростання.

Специфічні вимоги до уроків української мови:

v дбаючи про науковість змісту уроку, слід користуватися лише достовірними відомостями, в яких відсутня розбіжність у поглядах вчених-мовознавців;

v у забезпеченні наукового рівня змісту уроку та піднесенні інтересу учнів до предмета варто ознайомлювати їх не тільки з теорією української мови, а й з деякими питаннями мовознавства;

v не слід надмірно захоплюватися теорією, варто дбати про економне розкриття теми, щоб мати час на практичне засвоєння матеріалу;

v оптимальне наповнення змісту уроку мови значною мірою досягається через вивчення мовного матеріалу укрупненими, логічно завершеними частинами із використанням узагальнюючих таблиць, схем тощо;

v важливо виділяти з широкого кола відомостей найбільш істотне, головне, узагальнювати і систематизувати вивчене на основі певного теоретичного положення, мовного поняття або правила;

v важливе місце у змісті уроку посідає цілеспрямована, систематична і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями;

v попередньо орієнтувати учнів на важливість матеріалу, який вивчається для мовленнєвої практики;

v органічно і раціонально поєднувати на уроці роботу над засвоєнням відомостей з фонетики, лексики, словотвору, граматики, орфографії і пунктуації з розвитком усного і писемного мовлення;

v необхідно, щоб мовний матеріал, практичні завдання і вправи сприяли вихованню особистості учня, розкривали суть мови як суспільного явища, її комунікативні функції, закономірності розвитку.

Специфічні вимоги до уроків української літератури:

v враховувати специфіку літератури як мистецтва слова;

v виховувати естетично розвиненого читача української літератури;

v збагачувати учнів необхідними знаннями з історії та теорії літератури;

v підносити авторитет й престиж української літератури в загальносвітовому контексті;

v зацікавлювати учнів художнім твором як специфічним "інструментом" пізнання світу й себе в ньому;

v враховувати особливості уроку лiтератури, забезпечувати їх iдейну цiлеспрямовaність, виховувати людину нового часу, людину-гуманіста, високодуховну, національно-свідому, освічену, творчу особистість;

v формувати навички аналізу художнього твору з урахуванням індивідуального стилю автора, в контексті відповідної історичної епохи та з позиції сучасного читача;

v орієнтуватися на таке вивчення літератури, у процесі якого учень сам робить висновки в результаті дослідження художнього тексту;

v виховувати старанність, почуття обов’язку;

v забезпечувати глибоке розкриття загальнолюдського змісту літератури.

Уроки літератури мають навчити розуміти, відчувати силу і красу художнього слова, відкривати для себе нову реальність - художню.

Аналіз результатів анкетувань, експериментальних даних і безпосередніх спостережень за педагогічним процесом вказують на типові недоліки в організації уроків мови та літератури:

ü одноманітність навчального матеріалу, надмірний академізм чи примітивізм в аналізі мовних явищ і літературних текстів;

ü повідомлення інформації, що не має суб’єктивної значущості для учнів;

ü неувага до її новизни, теоретичної й практичної цінності;

ü одноманітність методів навчання на уроках;

ü низький рівень залучення школярів до співпраці у навчальному процесі;

ü відсутність орієнтації на певні форми виявлення творчих сил і можливостей учнів;

ü відсутність динамізму у процесі спілкування з класом, атмосфери мистецтва, щирості;

ü недостатня увага до образно-естетичної сторони слова, твору;

ü переважній кількості уроків не вистачає самостійних пошуків учнів, не враховуються інтереси, запити та особливості сприймання ними художніх творів.

Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до нововведень у навчально-виховній роботі, зумовлюють створення і застосування педагогічних технологій, які забезпечують цілеспрямоване вироблення в учнів певних якостей. Шкільна практика, як ніколи, виявилася тепер наближеною до науково-педагогічних надбань. Спостерігається ефект зустрічних течій, коли творчі наробки вчителів знаходять всебічний глибокий теоретичний аналіз і повертаються у шкільне виробництво як науково обґрунтовані й практично доцільні моделі навчання.

Урок -елемент педагогічної системи, його технологія - це система дій, яка підвищує ефективність навчання. Технологічний підхід до уроку дає можливість сконструювати такий навчальний процес, який відповідав би змісту і навчальній меті, що ставить перед собою й учнями вчитель. Технологія навчання - сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів, прийомів, які забезпечують ефективне поєднання теорії і практики на заняттях з української мови.

У фаховій літературі описано технології модульно-розвивального навчання, проблемного навчання, глибокого засвоєння на основі схемно-знакових моделей тощо. Розглянемо і прокоментуємо, найбільш перспективні, на наш погляд, педагогічні концепції, що діють у галузях мовної і літературної освіти або можуть бути застосовані в них.

Модульне навчання - це пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких - розв’язання конкретного кола психолого-педагогічних завдань.

М одульно-розвивальна технологія навчання

( за А.Фурманом )

Мета: забезпечення оптимізації соціального зростання вчителя й учня.

Завдання: самореалізація особистості вчителя й учня завдяки творчому прилученню їх до культурних цінностей, оптимальний розвиток кожного.

Принципи: духовність, інтелектуальний розвиток, модульність динамічність, гнучкість, усвідомлення навчальних перспектив, паритетність.

Зміст: знання (гуманітарні, наукові) як інструмент свідомості; норма - соціальної взаємодії, пізнавальної, програмно-регуляційної; цінності - духовні, світоглядні, моральні. Форма організації: модуль.

Міні-модулі (20 або 30 хв.):

Структура уроку (навчального модуля) за технологією модульного навчання (за С.Сковіним):

1. Мотиваційна бесіда і формулювання мети уроку (учні усвідомлюють: що, як і навіщо вони мають вивчати саме цей матеріал і саме в такий спосіб).

2. Вихідний контроль (вчитель за допомогою завдань різного рівня складності перевіряє ступінь засвоєння учнями знань, необхідних для вивчення нового матеріалу).

.   Вивчення нового матеріалу методом самостійної роботи учнів із джерелами.

.   Узагальнення вивченого на уроці.

.   Завершальний контроль (за допомогою тестів або системи запитань, контрольної роботи тощо) рівня засвоєння учнями навчального матеріалу.

.   Оцінювання учнями за 12-бальною шкалою своєї роботи та роботи групи на уроці.

Модульно-розвивальна технологія навчання є версією модульного навчання, розробленою українським психологом А.Фурманом як альтернативна нинішній класно-урочній. Основне завдання: самореалізація особистості вчителя й учня, оптимальний для кожного з них розвиток здатності до безпосереднього, продуктивного спілкування з навколишнім світом, людьми, власним "Я".

Суть проблемного навчання полягає у створенні для учнів проблемних ситуацій, в усвідомленні, сприйнятті, розв’язанні їх у процесі спільної роботи учнів і вчителя за умов максимальної самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання відбувається за типовою схемою:

ü учитель створює проблемну ситуацію, для розв’язання якої учень має знайти й використати нові для себе засоби діяльності;

ü учні аналізують ситуацію, усвідомлюють, що для них невідоме, шукають способи розв’язання проблеми, а вчитель допомагає їм, надаючи необхідну інформацію.

Результатом проблемного навчання є нові знання, уміння, способи їх реалізації, розумова діяльність учнів.

Використання схемно-знакових моделей можливе там, де дослідження мовного явища є складним для учнів. У процесі навчанні мови моделювання доцільне при попередньому знайомстві з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.

Моделювання - метод опосередкованого пізнання за допомогою штучних або природних систем, котрі зберігають певні особливості мовного явища (як об’єкта дослідження), що дає можливість уявляти цей об’єкт у головних відношеннях, отримувати про нього нове знання.

Модель є спрощеним візуальним поняттям будь-якої системи (структури) за винятком другорядних складників або зв’язків між ними. Враховуючи ці особливості, модель використовується для попереднього знайомства з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.

На уроках навчання мови використовується два типи моделей:

ü які відображають реальний предмет чи ситуацію (шлях мислення від конкретного до абстрактного);

ü необхідні для репрезентації абстрактних похідних, тобто для конкретного подання певної ідеї або абстрактної теорії (шлях мислення від теорії до її моделі).

Будь-які моделі стоять посеред шляху від практики до теорії або навпаки - від теорії до практики.

Т ехнологія інтегрованого уроку

Інтегрований урок - урок, в якому органічно поєднано відомості з інших навчальних предметів, поєднаних однією темою. Таке поєднання сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.

Способи інтеграції

За змістом	За способами пізнавальної діяльності
(залучення матеріалу з інших дотичних предметів).	(спостереження, мовлення, мислення).

 

В інтегрованому уроці застосовується обидва способи інтеграції з переважанням залежно від теми заняття та рівня підготовки учнів.