Лексика як виразник національної культури народу

 

Вирішальна роль у процесі називання належить життєвій практиці етносу. У повсякденній діяльності культурно-етнічна спільність пристосовує ареал розселення для сприятливих умов життя. Результати практичної діяльності народу відбиваються у мові. Кодування досвіду відбувається на всіх мовних ярусах, проте найчіткіше воно структурується в лексиці. Лексичні одиниці окремої мови являють собою мозаїчну картину світосприймання лінгвокультурної спільності та відбивають лінгворентабельність певного народу.

Понятійний світ різних національних спільнот майже однаковий. Але мовна система кожного етнічного об'єднання кодує одні й ті ж самі поняття по-своєму, на основі свого власного досвіду. Джерела лінгвістичної характеристики об'єктивної дійсності лежать у площині особливостей життєдіяльності, психічної будови, історичного та культурного буття етносу. В одній лексемі може міститися детальніша чи узагальненіша сегментація навколишнього середовища, тобто може відбуватися звуження або розширення родової характеристики поняття.

Розбіжності між мовами найчіткіше проявляються при їх контрастивному вивченні. Виявлені відмінні особливості лінгвістичних систем, які містять інформацію про національну ментальність, характеризуються категорією безеквівалентності.

Зазначену категорію стосовно лексичних систем мов можна визначити як здатність мовної свідомості осмислювати, фіксувати та відображати на лексичному рівні специфічні, згідно культурних традицій історичного й трудового досвіду окремого народу, прояви об'єктивної дійсності.

У цьому плані, перш за все, на нашу думку, необхідно дібрати та проаналізувати так звані лінгвоспецифічні слова, у яких відзеркалюється духовна та матеріальна культура народу. Розуміння саме таких лінгвоспецифічних одиниць визначається як «двостороннє знання слів-реалій тим, хто говорить, та тим, хто слухає, і яке є основою мовного спілкування» [1: 498]. Такі лексичні одиниці Є. Верещагін і В. Костомаров назвали лексикою з країнознавчим культурним компонентом [15: 68].

Серед слів з культурним компонентом, як зазначають названі вчені, є безеквівалентна та фонова лексика. Безеквівалентна лексика - це слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Будучи складовою частиною кожної лексичної системи, безеквівалентна лексика у концентрованому вигляді фіксує своєрідність світосприйняття окремого національно-культурного колективу. Наприклад, укр. галушка (різаний або рваний шматочок прісного тіста, зварений на воді або молоці); писанка (розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайне дерев’яне яйце); мазанка (людське житло, зроблена з глини, сирцевої цегли та хмизу, обмазаного глиною); плахта (жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини); рос. парка (зимовий верхній одяг з оленини або собачатини); верюга (простирадло з бавовни); изба (селянське житло переважно з ялинових або соснових колод); самовар (водонагріваючий, для чаю, посуд); свора (бичовка на якій водять собак); болг. баница (пиріг з бринзою); дънест (широкі селянські штани особливого покрою); кавърма (національне м’ясне блюдо)[4: 5].

Як бачимо безеквівалентні слова з’являються у мові разом із появою етнічно значущого об’єкта в культурі певного соціуму. Для виділення таких слів із загального лексичного складу, як правило, у ролі індикатора потрібна інша мова. Бо хоч понятійний світ різних національних спільнот майже однаковий, але мовна система кожного етнічного об’єднання кодує одні і тіж самі поняття по-своєму, на основі власного досвіду. А розбіжності між мовами найчастіше прявляються при їх зіставному вивченні. У свою чергу, виявлені відмінні особливості мовних систем, які містять інформацію про національну ментальність, характеризуються категорією безеквівалентності.

Безеквівалентна лексика має внутрішнє розшарування на власне слова-реалії та означальні слова-реалії [2: 5-6].

Проаналізуємо ці слова на прикладах української лексики. Так, до власне слів-реалій належать лексеми, які вказують на характеристику історичного життя, дають етноспецифічне пояснення й усвідомлення світу, називають конкретні предмети матеріальної та духовної культури соціуму. Наприклад, запаска (чотирьохкутний шмат грубої вовняної тканини з зав’язками на верхніх кутах); пшонина (одна зернина пшона); конюшинище (поле, що було під конюшиною або засіяне нею); вівсянка (вівсяна солома); дерга (товсте і шорстке сукно ткане з овечої вовни та пофарбоване у чорний або червоний колір)[4: 6].

Лексичні одиниці, які походять від власне слів-реалій і містять у собі характеристику етнічно важливого стану, дії та ознаки самих реалій лінгвісти виділяють як означальні слова- реалії. Наприклад, знедолений, настовбурчений, дошкулявий; скубти, кортіти, квилити, бентежити, вовтузитися, вщухати, глузувати; обмаль, горілиць, нишком, жужмом, осторонь та інші.

Згадані слова-реалії можуть вступати між собою у гіпонімічні відносини. У зв’язку з цим виділяються ще й гіпонімічні слова-реалії тобто лексеми, у значенні яких родове поняття розшаровується на ряд видових. Наприклад:

Пасхальне яйце

Крашанка

Писанка

(пофарбоване куряче яйце, (розмальоване великоднє куряче призначене для великодніх свят). або декоративне дерев’яне яйце).

Без знання слів безеквівалентної лексики у їхньому не лише власне мовному, а й народознавчому змісті важко до кінця зрозуміти носіїв будь-якої мови.

Паралельно із безеквівалентною лексикою необхідно згадати численні слова щоденного вжитку, які в умовах традиційного способу буття набувають додаткових змістових і естетичних нашарувань. Мається на увазі близькі до безеквівалентних слова, які збігаються у декількох мовах своїми денотатами (тобто об’єктивним змістом), але не збігаються за своїми коннотатами (тобто емоційно-естетичними асоціаціями). Такі слова належать до фонової лексики (конотативної). Велика кількість лексичних одиниць, за допомогою яких мовний код фіксує різні оцінні харахтеристики, вказує на можливість його присутності в житті етносу й одночасно визначає своєрідність української лексичної системи.

Фонові лексичні одиниці виділяються із загального лексичного складу під час зіставлення з лексичною системою іншої мови. Той факт, що в іншій мові існує лексичний еквівалент якого-небудь слова, зовсім не означає однозначності взятих для зіставлення слів. Найважливішими в таких словах виявляються позалінгвістичні плани, які можна зіставити.

Отже, фонові, це такі слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають денотату особливої предметно-кваліфікативної чи функціональної характеристики. Поняття фонової лексики теоретично надзвичайно складне, неоднозначне.

Таким чином, безеквівалентна і фонова лексика мають спільну ознаку, що єднає їх в окрему групу лексем, які мають різною мірою виражену специфічну етнокультурознавчу семантику.