Внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною.

План: 1) Втрати України; 2) Українці в складі Червоної та іноземних армій; 3) Поступки СРСР Україні; 4) Висновок.

Тези: Втрати України: Україна в епіцентрі війни, людські та інші втрати; Українці в складі Червоної та іноземних армій: їхня кіл-ть у складі червоної армії, боротьба у партизанських загонах; українці у війні з Італією, визволення Закарпаття(разом з Чехословаччиною) і їх склад у інших зх. арміях; Поступки СРСР Україні: заходи СРСР, закони, для чого вони насправді були. Висновок.    

Втрати України: Україна зробила величезний внесок у розгром нацистської Німеччини. Зазнала колосальних людських та матеріальних втрат. Все це через те що Україна була в епіцентрі війни – на її території точилась війна, можна було сказати, що це була боротьба за Україну. Бойові дії німецької та радянської армій залишили після себе 714 зруйнованих міст і 28 тис. спалених сіл, пограбовані або знищені заводи та фабрики, колгоспи та радгоспи, були вщент зруйновані 33 тис. шкіл та навчальних закладів, 18 тис. лікарень. В загальному матеріальні збитки склали 286 млрд. крб. Але болючішими були втрати людські – в загальному втрати склали 14,5 млн. (враховуючи полеглих у боях, концтаборах, депортовані, евакуйовані, емігранти). Українці в складі Червоної та іноземних армій: Близько 7 млн. українців перебували у лавах Червоної армії і у битвах з нацистськими окупантами за визволення своєї землі вони виявляли витримку й терпіння. Майже 6 млн. українців та уродженців України відзначено бойовими нагородами, 2069 з них стали героями Рад. Союзу. Близько 50 тис. українців діяли у складі радянських партизанських загонів, частин і з’єднань, 96 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу. Значний внесок був зроблений у іноземних арміях – на зх. Сталін дозволив формувати польську армію Андерса, куди вступило більш як 10 тис. українців, які згодом брали участь у війні на теренах Італії. Визволено Закарпаття на чолі з чехословацьким командувачем генералом Свободою. Також українці були у складах Канадської (35-40 тис.), США(5-10 тис), Французької(7 тис) армій. Поступки СРСР Україні: Оскільки внесок України в розгром Німеччини був значний, через що антифашистська коаліція прийняла Україну як член-засновника ООН, влада СРСР була змушена піти на деякі поступки. Було розширено права союзних республік у галузі оборони та зовнішніх відносин, також було ухвалено закон про національні військові формування. Насправді це була лише реклама соціалізму в країнах сх. Європи. Висновок: Отже, у роки 2 світової війни Україна опинилася в епіцентрі війни. Упродовж усієї війни на її землях були зосереджені сили верхмату й Червоної армії, і все зводилось до боротьби за Україну. Відтак людські й матеріальні втрати України виявилися найбільшими серед країн Європи. До того ж укр. народ зазнав великих втрат у протистоянні з рад. владою і після завершення війни.

 

 

109. Повоєнна вiдбудова та соцiально-полiтичний розвиток України (1945-1953 рр.).

План: 1) Відбудова промисловості; 2) Відбудова с/г; 3) Зміни в соціальній структурі укр. населення; 4) Висновок.

Тези: Відбудова промисловості: приорітетність відбудови пром., сталінська доктрина(відновлення й розвиток військово-промислового комплексу), напрям спрямування коштів в УРСР, фактори зростання пром. виробництва; Відбудова с/г: фінансування залишковим принципом, традиційні командні методи: тиск на село, прямі репресії, голод 1946-47 рр.; Зміни в соціальній структурі укр. населення: міграція та її причини й форми, висока плинність кадрів та її причина й наслідки, темпи будівництва і гостра житлова проблема; Висновок.

Відбудова промисловості: Головним напрямом відбудови й подальшого розвитку господарства України було відновлення насамперед важкої промисловості, машино- й приладобудування. Відповідно до закону про 5-річний план відбудови й розвитку наргоспу УРСР було виділено 24% від 75 млрд. крб., призначених на відбудову всіх радян. територій. Такий підхід зумовлювався сталінською доктриною про необхідність прискорення розвитку зас. вироб. порівняно з продукуванням предметів споживання. До того ж на Україну припали значна частка заг. витрат на відновлення і розвиток військово-промислового комплексу. Прямі воєнні витрати складали 25% бюджету держави. Промислові потужності, а отже і кошти, концентрувались у сх. районах України – на Донбасі, Подніпров’ї та деяких великих містах пд. Зусилля спрямовувались на відновлення промислових велетнів, таких як «Азовсталь», «Запоріжсталь». Зростанню пром. виробництва сприяли: високі мобілізаційні можливості директивної економіки, перерозподіл коштів з легкої промисловості на користь індустріальної, конфіскаційно-грошова реформа. Відбудова с/г: Легка і харчова промисловості вважалися другорядними і розвивалися слабо – село фінансувалось залишковим принципом(не більше 7% заг. Обсягу асигнувань). Влада знову почала вживати традиційні командні методи: тиск на село (кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту(1946)), прямі репресії(депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухилялись від трудової діяльності у с/г»(1948), політика укрупнення колгоспів(1950)). Помітно ускладнився процес відбудови в республіці голодом 1946-1947 рр., катастрофічне становище з продовольство було, водночас експорт зерна здійснювався за цінами, нижчими за світові. Зміни в соціальній структурі укр. населення: У 2 світ. війні загинув кожен 6 житель України, це призвело до скорочення трудових ресурсів, через що почалася значна міграція населення. Основними її формами були демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація. В УРСР спостерігалася різка нестача робочої сили, тому спостерігалась висока плинність кадрів. Це призводило до дезорганізації виробництва та низької продуктивності праці. У цей період збільшувалися масштаби житлового та культ.-побутового будівництва, проте темпи будівельних робіт відставали від темпів зростання міського населення. Це перетворилось у гостру житлову проблему. Висновок: Підсумками цього періоду стали: скасування карткової системи розподілу продуктів, збільшення кіл-ті загальноосвітніх шкіл, розшир. мережі ВНЗ, відродження системи мед. і побутового обслуговування, налагодження торгівлі.

 

 

110. «Ждановщина» в Україні: ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру.

План: 1) «Ждановщина»: визначення; 2) 1 напрям ідеологічної кампанії; 3) 2 напрям ідеологічної кампанії; 4) Висновок.

Тези: «Ждановщина»: визначення(на кого здійснювався тиск); 1 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти «націоналізму», її тези, наступ на письменників, інститут історії України АН УРСР, музичне мистецтво, жорстка русифікаторська політика Мельникова; 2 напрям ідеологічної кампанії: боротьба проти космополітизму, боротьба з критиками переважно єврейської національності: ліквідація кабінету єврейської літ-ри, методи репресій; Висновок

«Ждановщина»: визначення: Цей термін походить від прізвища ідеолога цієї кампанії Жданова, і означав він широкий наступ проти будь-якого прояву вільнодумства інтелектуальної творчості. 1 напрям ідеологічної кампанії: він проходив під гаслом боротьби проти націоналізму. У 1946 році було ухвалено постанови «про перекручення і помилки у висвітленні української літ-ри в «Нарисі історії укр. літ-ри»», «про журнал сатири і гумору «Перець», «про журнал «Вітчизна»». Усі ці документи носили 3 тези: 1) критика націоналізму; 2) вказівка на недостатнє висвітлення в худ. літ-рі проблем сучасності; 3) заклик до розгортання більшовицької критики й самокритики. Почався тиск на письменників і звинувачували у націоналізмі Рильського, Яновського, Сенченка, Довженка та ін. У серпні 1947 було ухвалено постанову «про помилки і незадовільну роботу інституту історії України АН УРСР». У 1948 вийшла нова постанова Політбюро ЦК КП(б)У «про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні». З грудня 1949 1 секретарем ЦК КП(б)У став Мельников. Він здійснював жорстку русифікаторську політику. Тому були прийняті постанови «Про журнал ‘Дніпро’», «про стан і заходи поліпшення ідеологічної роботи партійних організацій України». 2 напрям ідеологічної кампанії: був розгорнутий наприкінці 1948 року проти космополітизму. В поле зору ідеологів потрапили критики переважно єврейської національності. У березні 1949 відбувся пленум правління спілки письм. України з метою «До кінця розгромити космополітологів» Так у 1950 було ліквідовано кабінет єврейської літ-ри. Упродовж 1948-1952 рр. було репресовано 19 єврейських письменників України, що характерно, від них вимагали зізнатись про зв’язки з націоналістами. У результаті ця боротьба призвела до негативних наслідків: зникли поняття мистецької літ-ри; поглибилась ізоляція від надбань зх. літ-ри. Висновок: Монополія влади на визначення приорітетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежувалися в процесі широкомасштабних дискусій з питань філософії, мовознавства, політ. Економії, біології, які було розгорнуто в 40-50-х роках.

 

111. Радянiзацiя захiдних областей України у повоєнний період. Лiквiдацiя повстанського руху.

План: 1) Соціалістична відбудова; 2) Боротьба з УПА; 3) Висновок.

Тези: Соціалістична відбудова: її сутність та проблеми, методи відновлення на зх. землях, колективізація, ліквідація УГКЦ; Боротьба з УПА: опір населеня, еміграція повстанців, жертви репресій з боку влади; Висновок.

Соціалістична відбудова: сутність перетворень у зх. обл. УРСР полягала в тому, щоб продовжити й завершити соціалістичну перебудову «возз’єднаних» земель. Почалась уніфікація усіх сфер життя згідно стандартів, відпрацьованих в наддніпрянщині. Але процес відбудови проходив складніше, і на це була ціла низка причин: значні руйнації, завдані фашистськими агресорами, слабкий економічний потенціал регіону, особливий менталітет західноукраїнських людей, які неоднозначно сприймали перетворення. Хоч і ек. Потенціал був слабким, але вдалось відновити довоєнні потужності, метдом направлення досвідчених професійних кадрів. Так було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик. Стались якісні зміни і в традиційних галузях, як-от в лісовій: якщо сировину вивозили за межі в не переробленому, або в напівпереробленому, то тут вона стала базою для розвитку місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної. Було відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств, відкрито значні родовища копалин. У 1944 розпочато колективізацію, але лише в сер. 1951 понад 95% селян. господарств було об’єднано в колгоспи. Політичний контроль забезпечували МТС. На практиці домінував примус. Колективізація здійснювалась без урахування місцевої специфіки, особливості менталітету зх. українців, політ. ситуації в регіоні. Звичайними методами здійснення соц. перетворень стали тиск, терор, масові репресії. Для того щоб зламати опір нововведенням з боку зх.-укр. населення, рад. влада повела боротьбу проти УГКЦ, яка була одним з найважливіших чинників сусп.-пол. життя регіону. У березні 1945 з’явилась чітка інструкція по ліквідації УГКЦ. У квітні заарештовано всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з Й.Сліпим. Скасувалась Берестейська унія (1596). Боротьба з УПА: Все це викликало опір у населення, організуючим ядром якого стали формування УПА. Після травня 1945 рад. військове командування розпочало широкі демонстративні акції, спрямовані на винищення українських націоналістів. У відкритих боях, зважаючи на значну чисельну перевагу, бійці УПА зазнавали поразок. Тому закордонний провід ОУН на чолі з С.Бандерою прийняв рішення про виведення великих підрозділів УПА за межі України через Словаччину в Австрію, зх. Німеччину. Такі рейди були здійснені 4 рази. Підрозділи, які виявили бажання залишитись, подрібнювалися на невеликі, глибоко законспіровані групи, що діяли у підпіллі. Курс на опір владі дав останній нагоду використати репресії, жертвами яких ставали сім’ї учасників УПА. Висновок: Усе це позначилось на результаті боротьби. Опір націоналістів значно послабився. Загибель Р.Шухевича (5.3.1950) стала поворотним пунктом – після неї фактично закінчився збройний опір на зх.-укр. землях.

 

112.   УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

План: 1) Десталінізація; 2) 1 період десталінізації; 3) 2 період десталінізації; 4) 3 період десталінізації; 5) Висновок.

Тези: Десталінізація: визначення і сутність; 1 період десталінізації: реформування репресивної системи, зміни в політичному житті України, масові амністії, зростання ролі українців; 2 період десталінізації: 20 з’їзд КПРС, ліквідація системи ГУЛАГу, реабілітація в’язнів; 3 період десталінізації: реформи(які не здійснились) Висновок.

Десталінізація: У широкому розумінні цей термін означав відхід від так званої сталінської системи(повного тоталітаризму) в усіх сфрах життя. Сутність змін, що почалися після смерті Сталіна, насамперед полягала у лібералізації суспільного життя, що і було основою десталінізації. 1 період десталінізації: почалася реформа репресивної системи(передача Державного управління таборів міністерству юстиції, обмеження сфери примусової праці в економіці, скасування катування під час слідства, здійснення широкої амністії). Уже початковий період десталінізації призвів до змін у пол. житті України. Л. Берія небез підставно звинуватив Мельникова у русифікації вищої школи й дискримінації зх.-укр. кадрів, тому було його звільнено у червні 1953 з посади 1 секретаря ЦК КПУ. Замість нього став О.Кириченко – вперше українець став лідером парторганізації України. Згодом Берію розстріляли і Першим Секретарем став М.Хрущов, який продовжив цю політику. Вже було скасовано позасудові органи, справи про злочини проти держави стали розглядати цивільні суди, також було ухвалено постанову «про заходи покращення роботи виправно-трудових таборів та колоній МВС». У 1955 відбулась широка амністія: стосувалась вона осіб, які співпрацювали з окупантами в роки війни, але не чинили злочинів, а також вояків УПА, які складуть зброю, і тих, які утримувались в таборах. Проте амністія не означала реабілітацію, звільнені політв’язні носили тавро ‘ворог народу’. 2 період десталінізації: 20 з’їзд увійшов в історію завдяки «таємній доповіді» Хрущова «про культ особи Сталіна». Перед слухачами постав новий образ Сталіна – тиран, який день у день створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників, образ некомпетентного диктатора. Після нього почалась ліквідація системи ГУЛАГу. Система таборів була реорганізована. 1956 – рік повернення багатьох в’язнів. У травні 1956 Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «про зняття обмежень по спец поселенню з членів сімей націоналістів, що звільняються із заслання на поселення». Але нічого не було зроблено для кримських татар, бо землі вже були заселені українцями та росіянами. 3 період десталінізації: деякі вчені називають «реформаторською лихоманкою». Він був пов’язаний з 22 з’їздом, де знову пролунала критика Сталіна, було винесено труну Сталіна з Мавзолея, демонтувалися музеї. На з’їзді було прийнято третю програму партії – програму перебудови комунізму вже до 1980. У ній висувалися завдання з різкого підвищення добробуту населення та широкої демократизації наслення. Також уведено системи ротацій партійних посад, що незадовільняло парт керівників. Висновок: Отже процес десталінізації мав дуже позитивний вплив для України: вперше українець очолив ЦК КПУ, нарешті до влади прийшов компетентний керівний(Хрущов). Відбувалась лібералізація.

 

 

113. Розширення повноважень Української РСР у складі СРСР в період десталінізації.

План: 1) розширення прав республік; 2) висновок.

Тези: розширення прав республік: зміцнення позицій укр. правлячої еліти, отримання прав. висновок.

Розширення прав республік: Розширювались права союзних республік у різних сферах суспільного життя. СРСР не був демократичною державою, тому перерозподіл повноважень між центром і Україною виявився передусім у зміцненні позиції укр. правлячої еліти, а не в розширенні прав укр. народу. Усе більше і більше обіймали посади українці. Бюджет республіки зріс до 43,7 млрд. У 1957 було здійснено спробу докорінної реорганізації органів управління промисловістю й будівництвом, розширено юридичну компетенцію республік. Україна отримала право вирішувати питання обласного, крайового адмін.-тер. поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фін.-бюджетні права республіки, а також права щодо поточного й перспективного планування, мат.-тех. забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень тощо. Хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва, бюджетно-фін. справ та ін. Більшість первинних профспілкових організацій очолювали активісти. Висновок: Отже, процес десталінізації потягнув за собою розширення прав республік, що позитивно відмітилось на бюджеті держави, благополуччю населення та ін.

 

 

114. Культурне життя в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники», причини виникнення, діяльність.

План: 1) Процеси лібералізації; 2) Шістдесятництво; 3) Висновок.

Тези: Процеси лібералізації: реформи галузі освіти, русифікація України, розширення меж культурної й наукової діяльності; Шістдесятництво: сутність(що робили, з чим боролися); Висновок.

Процеси лібералізації: Духовне життя в Україні в період «відлиги» визначали неоднозначні процеси: 1) це спроби реформувати галузь освіти(малось на увазі подолання відірваності від життя шків і вишів); 2) процес русифікації(ухвалено закон, який надавав право обирати мову навчання дітей, але на практиці це була русифікація); 3) розширення меж культурної й наукової діяльності. Шістдесятництво: це є рухом творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних. Це було покоління, яке зазнало меншого впливу рад. ідеології. У системі цінностей молоді з’явилися індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, космополітичність культурних смаків. У результаті творчість і громадська діяльність стали проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої літ-ри. Вони не боролися з пол. режимом, але наполягали на радикальнішій десталінізації. Для «Шістдесятників» в Україні були болючими національні проблеми. Вони звертали свої погляди на національну культуру, виступали на захист рідної мови, популяризували здобутки літ-ри й мистецтва в народі, піддавали нищівній критиці політику русифікації. Але влада вирішила взяти культуру під контроль. Спочатку в Україні почали обмежувати публікації«Шістдесятників» у літературних журналах, потім почалось цькування творчої молоді. Висновок: Шістдесятництво мало позитивний вплив на український народ – були спроби покращити національну свідомість, але влада брала ситуацію під контроль, через що не всі плани молоді вдалось здійснити.

 

115. Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.).

План: 1) Зміни у верхівці влади; 2) Зміни в УРСР; 3) Конституція СРСР; 4) Висновок.

Тези: Зміни у верхівці влади: причини усунення від влади Хрущова. Зміни в УРСР: діяльність Шелеста, діяльність Щербицького, консервативний курс; Конституція СРСР: зміна ідей у владі, стаття 6. Висновок.

Зміни у верхівці влади: Волюнтаризм у вн. і зовн. політиці, масові кампанії, ініційовані згори, викликали неприйняття політики КПРС представниками різних соціальних груп. 14.10.1964 Хрущова було усунено з посади. На його місце прийшов Брежнєв – виразник консерваторів. Настало 20-річне панування консерваторських сил. Зміни в УРСР: КПУ за цей період очолювали 2 лідери, які обстоювали різні моделі розвитку – Шелест і Щербицький. Перший активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаргоспів, виношував плани республіканського госпрозрахунку. Після приходу до влади Брежнєва зросла нетерпимість до інакомислення, тому в 1972 Шелеста було усунено з посади. На його місце прийшов Щербицький – прихильник консерваторства. Займав угодовську позицію щодо русифікації України в галузі освіти, культури і видавничої справи. У 1964-1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі, членство в партії для громадян перетворювалось на необхідну умову службового зростання. Відкрите вираження консерватизму в пол.. житті виявилося так само в підміні справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, обмеження їхньої реальної влади. Конституція СРСР: була прийнята в жовтні 1977, а в квітні 1978 і на теренах УРСР. Тут ідеологи були змушені відмовитися від утопічної ідеї до швидкого переходу в комунізм, і було впроваджено термін «розвинений соціалізм», який давав можливість пропагувати нові досягнення, висувати нові соц. цілі, не здійснюючи радикальних змін. А влада КПРС зміцнилась, особливо після прийняття конституції, про що свідчить стаття 6: «Керівною і спрямовуючою силою рад. суспільства ядром його політ. системи держ. і громадських організацій є КПРС». Це були гарні слова, позбавлені юридичного змісту. Висновок: Отже, політичне життя в країні дедалі більш набуває закритого характеру, посилився ідеологічний диктат.

 

 

116. Етносоцiальнi процеси в УРСР у перiод загострення кризи радянськоi системи 1960-1980-х рр.

План: 1) Економічні зміни; 2) Соціальні зміни; 3) Висновок.

Тези: Економічні зміни: Новації, промисловість, важка індустрія, криза і демограф. наслідки; соц. зміни: соц. структура у місті, проблеми села, проблеми під час кризи. Висновок.

Економічні зміни: Після приходу Брежнєва у 1965 було запропоновано системи новації в сфері управління економікою, зміст яких полягав у поєднанні централізованого керівництва з розширенням самостійності підприємств. Це є поєднання непоєднуваного, через що вже в 70-х рр. почалась криза. За заг. обсягом виробництва промислової продукції, УРСР ввійшла до числа розвинутих країн, але її економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, збільш. Число зайнятих у промисловості, дедалі більше вик. сировини,

а приріст продукції сповільнювався. Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Різко знизилась ефективність господарювання в сільському господарстві. Кризові явища відбились на вирішенні демографічних питань. Чисельність українців тільки у 1960 вийшла на рівень 1941. Зб. маса росіян. Цьому також сприяла русифікація. Соціальні зміни: За післявоєнний період Україна стала високо урбанізованою республікою – селяни вже мали паспорт, тому могли переїхати в міста. Цей громадський соціум був передусім новою робочою силою. У 70-х соц. інфраструктура міст знизилась, стала більш диференційованою в професійному сенсі. Спеціалісти, які мали вищу освіту займали 40% зайнятих. Найбільш несприятливі умови праці були на селі – звідти виїзджала молодь, і тому вікова структура погіршилася. Кіл-ть працюючих в колгоспі зменшилась з 6 до 4 млн. Попри все це був потужно розвинений соціальний пакет, зросла заробітна плата, але не було великої пропозиції – ось так можна описати дефіцит в СРСР. Соціальна сфера фінансувалася залишковим принципом. Висновок: Життя почало погіршуватись, коли до влади прийшли консерватори знову, але вони намагались покращити життя населення, але не були готові до зміни політичного курсу.

 

                      117. Полiтична опозицiя другоi пол. 60-х — сер. 80-х рр.в Україні: програмнi  та органiзацiйнi засади.

План: 1) Дисидентство; 2) Репресії проти них; 3) Українська Гельсінська спілка; 4) Висновок.

Тези: Дисидентство: сутність(означення, поділ), походження(звідки вони), розвиток в формах; Репресії проти них: заплановані КДБ акції(арешт за вільнодумство), сплеск репресій(створення «5 управління», який боровся з інакодумством); УГГ: десиденство у правозахисниій формі ( на чому базувалась), мета УГГ, арешти членів організації. Висновок.

Дисидентство: термін вживався для визначення політичних інакодумців, які в тій чи іншій форма легально висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіц. Політикою. Легальність означала відмову від спроб насильницького повалення існуючого режиму. В Україні рух виник після 20 з’їзду КПРС, тобто воно було результатом десталінізації і ділиться на 4 течії: демократичне, релігійне, нац. орієнтовне та опозиційних рух серед нац. меншин. Дисиденти вийшли із середовища «шестидесятників». Усі вони прагнули досягти громадських свобод і реалізації нац. прав, але в рамках існуючої ідеології. Рух розвивався в різних формах – в основному, самвидави, листи-звернення до керівників УРСР, СРСР та ін. Гол. центрами були Київ і Львів, але їх було мало. Репресії проти них: Щоб ‘заспокоїти’ дисидентів, Шелест проводив КДБ акції, де у серпні-вересні 1965 почалися арешти. За вільнодумство було заарештовано близько 3 дес. Людей. Це викликало перший в Україні відкритий і колективний політичний протест. Під листом-протестом підписалось 140 присутніх, а далі ще кількасот представників укр. інтелігенції. Сплеск репресій у 1965-1966 рр. супроводжувався доволі масштабним ідеологічним поворотом. У республіці провели відкриті партзбори, у яких засуджували ‘відщепенців’. У 1967 було створено у КДБ «5 управління», який боровся з інакодумством, але це не злякало дисидентів, вони ще продовжували боротьбу. Згодом рух носив анти тоталітарний характер. У 1970 почали друкувати журнал ‘Укр. вісник’(редактором був В.Чорновіл), який подавав події сусп.-пол. життя, які замовчувались пресою. Коли Шелеста усунули і до влади прийшов Щербицький, то почались масові арешти і вони підірвали нац. орієнтоване дисидентство. Але воно відновилось у правовій формі УГГ(1976) – спілка базувалась на актах, які підписав СРСР у 1975, 1 з них – неприпустимість переслідування громадян за пол. погляди. Спираючись на це, дисиденти зробили спробу відстояти право на інакомислення. Загалом УГГ поставила перед собою завдання: ознайомити людей з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, нац. прав в Україні. Не зважаючи на те, що група діяла відкрито й претендувала на законне існування, до 1980 р. майже ¾ членів УГГ отримали термін ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено емігрувати. Висновок: Десидентство мало велике значення на шляху до національного відродження, адже воно стало оплотом подій, які згодом відбулись під час «перебудови» і з другої пол. 80-х рр. влився в широкий громадський рух.

 

 

118. Політика русифікації України в 60-х – 80-х роках. Наслідки цього процесу для української нації.

                   План: 1) характеристика політики русифікації, 2) наслідки русифікації

                   Тези: 1) русифікація - масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови, 1972 Щербицький – за 5 років покінчити з укр мовою 2) наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови. Це привило до створення «Дисидентського руху» - опозиційний рух верств суспільства проти тоталітарного режиму (мирний характер, національне забарвлення).

Розгорнута відповідь:

1) Під русифікацією розуміють систему заходів радянського керівництва в союзних неросійських республіках, яка передбачала масове вивчення російської мови в умовах часткового скорочення вивчення рідної мови. В радянських республіках, в тому числі в Україні, політика русифікації підтримувалась місцевим партійним і державним керівництвом. Починаючи з 1972 p., коли першим секретарем ЦК Компартії України став В. Щербицький, який обіцяв головному ідеологу КПРС М. Суслову протягом п'яти років покінчити з українською мовою, посилюється русифікація, різні відтінки українознавства обмежено до мінімуму, більшості українських наукових журналів довелося переходити на російську мову. Видавництво Академії наук УРСР «Наукова думка» фактично стає російським.

Політика русифікації України викликала протести деяких представників української інтелігенції, насамперед письменників. У своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» літературний критик І. Дзюба доводив, що русифікація — продовження політики російського шовінізму і колоніалізму.

2) Результатом такої багатолітньої цілеспрямованої політики стало майже повне витіснення української мови російською із усіх сфер суспільного життя. Українська мова збереглася лише на селі та в середовищі незначної частини інтелігенції, переважно гуманітарної. Наслідки: гальмування розвитку української мови та культури, насадження російської мови, витиснення з ужитку української мови, заборона видання журналів Українською мовою. Обурення української нації щодо ущемлення прав української мови стали приводом до створення «Дисидентського руху» Це опозиційний рух різних верств суспільства проти тоталітарного режиму. Здебільшого дисидентський рух носив мирний характер. В Україні дисидентство мало національне забарвлення.

                   Висновок: Отже, в 60-80 роки процес русифікації набрав неймовірного розмаху. Російська мова насаджувалася з самого дитинства, про що свідчить факт, що багато шкіл перейшли на російськомовні учбові програми. Всі ці ущемлення прав призвели до зародження «Дисидентського руху».

                  

 

119. Концепція і шляхи «перебудови» в СРСР i Україна.

План:

Внутрішня політика, економіка, зовнішня політика, ідеологія.

Тези:

Прискорення соціально-економічного розвитку. Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, демократизація. Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність. Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку. Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами. Негативні передумови: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.

Розгорнута відповідь:

Основні концепції «перебудови» можна розбити на три напрямки: перебудова у економіці, внутрішній та зовнішній політиці.

Внутрішня політика: вирішення соц. проблем, «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, демократизація, гуманізм, справедливість, свобода вибору. Утвердження багатопартійності. Тобто, за планом, суспільне життя повинно було значно демократизуватись.

Ідеологія: «соціалізм з людським обличчям», деідеологізація, гласність, багатопартійність, ліквідація цензури. Попри всі висловлення про деідеологізацію, основна комуністична ідеологія навіть не мала на меті видозмінюватись. Ніхто з партійних діячів не хтів йти проти системи, частиною якої є й він сам.

Економіка: введення елементів ринкових відносин, інтенсивний тип розвитку, ефективні форми управління. Попри намагання відновити ринкові відношення, командна-адміністративна система залишалась основною пануючою економічною системою, що значно стримувало розвиток економіки.

Зовнішня політика: відмова від критики капіталістичного ладу, поліпшення відносин з США та іншими демократ. Країнами значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.

Висновок: отже, за планом «перебудова» повинна була значно покращити рівень життя населення та позитивно вплинути на всі суспільно-економічні та політичні процеси. Але в реальному житті вона себе не виправдала. Основними причинами були: низький рівень НТП, гонка озброєнь, відсутність гласності, нехтування правами людини.

 

 

120. Стан української економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи.

План: 1) стан економіки до перебудови, 2) шляхи вирішення екон. проблеми, 3) назрівання кризи.

Тези:           1) затухаючий економічний розвиток, розростання бюрократичного апарату, фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, екстенсивні методи госп., сильне вичерпування корисних копалин 2) перехід від екстенсивних методів госп. до інтенсивних, з 1988 перехід до регульованої ринкової економіки.(наведення порядку) 3) утопічне сподівання, жорсткий державний контроль при переході до ринкової економіки. Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (3 дні).+ підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит)+введення талонів на продукти., Нац. дох, зменш. на 20%, інфляція (50% місяць), дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП. Рівень життя знизився у 2-4 рази.

Розгорнута відповідь:

Назрівання глибокої економічної кризи початку 1985р підштовхнуло владу на проведення глибоких реформ в економіці країни – «перебудови». Економічними чинниками цього процеси були наступні: 1) затухаючий економ розвиток, зниження економ позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави. 2) розростання бюрократичного апарату, 3) зрівнялівка в оплаті праці, 4) поглиблення кризи організації праці, 5) фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, знижувало продуктивність праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції, 7) екстенсивні методи ведення госп.

На подолання цих проблем уряд планував впровадити наступні заходи: 1) перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, 2)прискорення НТП та його впровадження у промисловість та с/г. 3) активізація «людського фактору», 4) перебудова управління та планування, удосконалення 5) підвищення організованості й дисципліни 6) обґрунтовані кадрові зміни 7) удосконалення структурної та інвестиційної політики. Тобто, всі ці реформи були спрямовані вперш за все для наведення елементарного порядку, 8) спроба перейти до контрольованої ринкової системи.

Але суттєві прорахунки та недоліки реформування, призвели до глибокої економічної кризи. Основні причини: 1) жорсткий державний контроль при переході до ринкової економіки. 2) Грошова реформа Павлова (1991): обмежений обмін нових купюр (протягом трьох днів), підвищення цін у 2-5 разів (щоб зменшився попит), введення талонів на продукти. 3) Нац. дох, зменш. на 20%, 4) інфляція (50% місяць), 5) дефіцит держ. бюдж – 30% ВВП.

Висновок. Процес перебудови носив утопічний характер. Майже всі економічні реформи не дали позитивного ефекту. Більш того достатня кількість з них призвела до негативних наслідків. Під час «перебудови» рівень життя знизився у 2-4 рази.

 

 

121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежностi України.

План:

 1) політичні клуби

 2) національно-визвольний рух

 3) основні організації

Тези: 1) неформальні обєднання: 1987 «Товариство Лева», Київ – «Український культурологічний клуб». 2) 1988-89 – національно-визвольний рух (мітинги Київ 13.11.1988 – приховання наслідків аварії на ЧАЕС, Львів (незаконні репресії) 1200 мітинг, 13 млн осбі). 3)1988 Українська Гельсінська спілка (захист прав людини). 1989 «Зелений світ» - екологічна організація. 1989 «УСС» (студент-спілк) та «Спілка незалежної молоді». Всього 47тис.