Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1938-1939 рр.

План: у складі Чехословаччини; запровадження автономії; діяльність; проголошення незалежності; окупація Карпатської України; кінець існування.

Тези: 30 вересня 1938р. – Мюнхенська змова, що розпочала розвал Чехословаччини. 11 жовтня 1938р. – надання автономії Підкарпатській Русі (Закарпаттю). Голова автономного уряду - А. Волошин. 2 листопада 1938р. – Віденський арбітраж; частина Закарпаття відходила Угорщині. 30 грудня 1939р. – зміна назви Підкарпатська Русь на Карпатська Україна; низка реформ (освіта; створ. збройних сил; вибори до Сейму). 14 березня 1939р. – поч. окупації Закарпаття румунськими військами. 15 березня 1939р. – проголошення незалежності Карпатської Укр.; президент – А. Волошин.

Розгорнута відповідь: Карпатська Україна— автономна республіка у складі Чехословаччини в 1938—1939 і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939.

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хуст було проголошено злуку Карпатської України з УНР. Але цього не було дозволено. Карпатська Україна увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України так і не був забезпечений чехословацьким урядом. Тому громадськість активно виступала за надання автономії..

Після Мюнхенського договору (30 вересня 1938 року автономію все ж було надано. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехословаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.

26 жовтня 1938 року прем'єр-міністром КУ обрано А.Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хусту.

Було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони «Карпатська Січ Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму КУ, на яких абсолютну більшість голосів виборців здобули кандидати Укр. Нац. Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), держ. мову (українська);прапор; гімн і герб.. Президентом було обрано А. Волошина, який після проголошення незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною. Гітлер відповів негативно.

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримкою Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Відб. Кровопролитні бої. 16 березня 1939 р. зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

У гірських районах Карпатської України загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р. У кінці березня 1939 р. президент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію.

Висновок: Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності без пролиття крові, конституційним шляхом. Найпомітнішим внеском чехословацького режиму на Закарпатті було культурне піднесення, розбудова європейського типу шкільництва, початок фахової освіти і піднесення життєвого рівня населення краю. Усе це привело до зростання національної свідомості. Сьогодні можна з певністю сказати: Карпатська Україна 1938–1939 рр. справді була прологом Української держави.

 

 

99. Українське питання в політиці держав Європи напередодні Другої світової війни.

План: причина виникнення укр.питання; країни, зацікавлені в ньому, Україна в планах Гітлера.

Тези: 23 серпня 1939 р. – підписання пакту Молотова-Рібентропа; поділ сфери інтересів між Німеччиною (Зх. Польща, Литва, Фінляндія) та СРСР (Латвія, Естонія, Сх. Польща, Бессарабія, Буковина, Фінляндія); 1 вересня 1939 р. – початок Другої Світової війни; 17-28 вересня 1939 р. – окупація Радянським Союзом України; утворилися нові області (Волинська, Рівненька, Станіславська, Тернопільська, Львівська); наслідки: заборона діяльності партій, рухів, товариств та установ; діяла лише парті ВКП(Б) (всесоюзна комуністична партія більшовиків) та її г/о; опір здійснювала ОУН; націоналізовано підприємства. 28 вересня 1939 р. – договір про кордон між СРСР і Німеччиною; Литва повертається в інтереси СРСР, частина Польщі – до Німеччини; закріплення спільної окупації Польщі; 28 червня 1940 р. – окупація Радянськими військами Пн. Буковини та Бессарабії; об’єднання етнічних українських земель під владою СРСР.

Розгорнута відповідь: Напередодні Другої світової війни роз’єднаність укр. земель, їх перебування у складі чотирьох держав, що мали соц.-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політ. життя Європи. Укр. пит.-це пит.про місце та роль укр..чинника у внутрішньому житті держав, а також створення власної укр. державності. Було три групи країн, зацікавлених у вирішенні укр..питання:1)СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - втримати вже підвладні їм землі та отримати нові. 2)Англія, Франція, США(тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи) -геополітичні інтереси. 3)Німеччина-.претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України.

Укр. орієнтири ставали чіткішими у нім.планах зовн.політ.експансії. Укр.пит. активно застосовувалося для заспокоєння зах.держав. Воно дало змогу Гітлеру приховати справжній зах. напрямок осн.удару на початку війни. Німеччина також намагалася зробити поступливішою позицію Аглії та Франції:політика «умиротворення».

Зацікавленість у долі Закарпатської України демонстрували також Угорщина та Польща. Щодо цього проти Угорщини та Польщі виступили Румунія та Югославія.

Чехословаччина, щоб хоч якось зберегти єдність, стала федерацією трьох народів та дала автономію Карп.Укр. Гітлер вважав її нежиттєздатною, бо вона спиралася на політичний баланс у Європі.

Висновок:І дійсно. Український народ не міг самостійно розв’язати свої проблеми. У Цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих. Держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Наслідок-посилення економічних зв’язків.

 

  100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та СРСР. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.

План: Інтереси Німечини щодо України; ек.мета, розіграш карти Великої України, пакт про ненапад, поділ укр.територій.

Тези: В планах фашистів у довоєнний період укр. землі – козир у дипломатичній грі, у воєнний період – матеріальна база і зручний плацдарм для бойових дій, у повоєнний період – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації. Існували такі точки зору щодо використ. укр. земель: *після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу у складі з Україною; *сприяти створенню автономної укр. держави; * перетворити Укр. на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель. Отже, на поч. війни проти СРСР у нім. планах щодо Укр. відбулося не просто зміщення акцентів з політичних на екон., а трансформувалася сама модель майб. розвитку укр. земель.

Розгорнута відповідь: Німеччина претендувала на укр.. землі як один з важливих чинників реалізації своїх гегемоністських, геополітичних та соц.-ек. інтересів. Укр. напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Укр. землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму.

Німеччина ще в червні 1933 р. на міжнародній ек. конференції в Лондоні виступила з вимогою передати їй укр. землі для «рац. їх використання». Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення у вересні 1938 р. А. Гітлер представив пакет тер. претензій до ЧСР на території, де проживало укр. населення. Після окупації частини чехословацької території та утв. автономії Карпато-України, Німеччина вирішила розіграти «укр. карту», імітуючи підтримку вимог ОУН щодо соборної України Метою було ств. Велику Укр, яка стала б житницею Німеччини. Для цього треба зламати Румунію, переконати Польщу, відняти частину тер. СРСР. У військ. колах вже йшлося про похід. І центром руху стане Закарп Україна».

Спеціалізовані інституції Німеччини та розвідка звертали погляди на Галичину та на інші укр. території, що знаходилися під контролем інших держав. Існує чимало документальних свідчень того, як готувалася нім.нацистська машина до реалізації своїх хижацьких намірів щодо використання потенціалу України. І це стосувалося багатьох вимірів: потужного промислового і сільсько-господарського потенціалу, вигідних геополітичних можливостей, пов’язаних з “українською картою”, а також у контексті вирішення власних тактичних і стратегічних загарбницьких планів. Гітлер і його оточення досить вдало скористалися тим, що до українського питання на передодні Другої світової війни була прикута увага провідних держав світу. Віддаючи на відкуп Угорщині спочатку лише частину земель Карпато-України, Німеччина мала свої розрахунки. А.Гітлер дав Угорщині своєрідний аванс не за власний, а за укр. рахунок. Більше того, Німеччина спонукала тогочасний Будапешт до більш тісної співпраці з Берліном.

Розіграш карти Великої України – це свідомо інспірований Берліном тактичний маневр спрямований на: 1) здійснення відволікаючих акцій для прикриття інших проміжних ходів; 2) одночасне розгортання пропагандистських дій як акцій по “введенню м’яча у гру” та підживлення інтересу до наміченого Берліном українського проекту.” З падінням Карпато-України Берлін досягав трьох важливих для себе тактичних цілей. Так, 1) він ще міцніше прив’язував до антикомуністичного пакту Будапешт; 2) забезпечував нейтралітет Польщі; 3) певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого зближення.

Висновок: Протягом весни – літа 1939 року, відбувалися переговори між Німеччиною та СРСР, які завершились підписанням 23 серпня 1939р. договору про ненапад терміном на 10 років. Крім цього було підписано таємний протокол, який містив положення, що стосувались українських земель. Зокрема, у протоколі йшлося про поділ території Польської держави та регіону загалом на сфери впливу Німеччини та СРСР. Межа цих сфер впливу мала проходити по лінії рік Нарев, Вісла та Сян. Таким чином, Галичина і Волинь, а також Західна Білорусія, Прибалтика, Буковина та Бессарабія відходили до Радянського Союзу.