Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності.

3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над не­ повнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що во­ ни позбавлені батьківського піклування.

1. Підстави визнання фізичної особи недієздатною встановлюються ст. 39 ЦК. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється в порядку окремого провадження відповідно до статей 254-260 ЦПК.

Справа про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічної хво­роби або недоумства може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. Держава гарантує вирішен-

80

Стаття 60

ня в установленому порядку питань опіки та піклування щодо осіб, які страж­дають на психічні розлади (ст. 5 Закону України «Про психіатричну допомо­гу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІН (ВВР. - 2000. - № 19. - Cm. 143).

Заява про визнання громадянина недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіат­ричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закла­ду. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. На підтвер­дження такого стану заявник повинен надати певні дані, якими можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх да­них про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначен­ня його психічного стану судово-психіатричну експертизу. Відповідно до п. 4 по­станови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнання громадянина об­межено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3 в ухвалі про призначення судово-психіатричної експертизи в справах про визнання громадя­нина недієздатним на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє цей громадянин на психічну хворобу; 2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

У виняткових випадках, коли особа, щодо якої порушено справу про виз­нання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд в су­довому засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу.

Справу про визнання громадянина недієздатним суд розглядає з обов'язко­вою участю представників органів опіки та піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному ви­падку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати з провадження справи про визнання громадянина недіє­здатним відносяться на рахунок держави. У разі встановлення судом обстави­ни, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності психічно здо­рового громадянина, судові витрати стягуються з заявника.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення недієздатній особі опікуна. Відповідно до п. 2.4 «Правил опіки та піклування» рішення про встановлення опіки повинно бути прийня­те не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки.

Виходячи з цієї норми, на практиці може виникнути ситуація, за якої між рішенням суду про визнання особи недієздатною і призначенням такій особі опікуна органом опіки та піклування виникатиме певний проміжок часу, про­тягом якого недієздатною особою можуть вчинятися правочини без згоди опікуна, оскільки він ще не призначений.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

6 5-248

81

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

2.       Підстави обмеження фізичної особи встановлюються ст. 36 ЦК, від­
повідно до якої суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, як­
що вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність
усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо вона зловжи­
ває спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами то­
що і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом
зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється статтями 254-260 ЦПК.

Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним внаслідок зловжи­вання спиртними напоями або наркотичними засобами може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, про­курора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу.

Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіат­ричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу

У заяві про визнання фізичної особи обмежено дієздатною повинні бути викладені обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, поставила себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище.

При проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника по­винні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Крім цього, такими даними можуть бути акти міліції і громадських ор­ганізацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище.

Справи про визнання громадянина обмежено дієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожно­му випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати з провадження справи про визнання громадянина обмеже­но дієздатним відносяться на рахунок держави. Суд, встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою обмежити дієздатність психічно здорового громадя­нина, стягує із заявника всі судові витрати.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про це.

Рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним після на­брання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатному піклувальника. Відповідно до п. 2.4 «Правил опіки та піклування» рішення про встановлення піклування повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встанов­лення піклування.

3.       Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (мало­
літньою), а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років (неповно-

82

Стаття 61

літньою) судом, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбав­лені батьківського піклування.

Причинами залишення дітей без батьківського піклування можуть бути: смерть батьків; батьки невідомі; визнання батьків в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

За життя батьків такими причинами є: позбавлення судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу ЇЇ під опіку неза­лежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебуван­ня з ними небезпечне для життя дитини; визнання батьків у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтерна-тах); невиховання своїх дітей понад шість місяців (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І—II гру­пи) тощо); батьки не проживають разом з дитиною понад шість місяців та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовлення від дітей в установленому законом порядку; виїзд на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебу­вання у довготривалому відрядженні; перебування під слідством (п. 2.2 «Пра­вил опіки та піклування»).

Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування

1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених ча­ стинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 243 СК опіка, піклування над дитиною, яка залишилася без батьківського піклування, встановлюється органом опіки та піклування. Як тільки органам опіки та піклування стане відомо, що дитина залишилася без батьківського піклування, вони зобов'язані здійснити відповідне обсте­ження і при встановленні факту відсутності опіки батьків негайно вжити за­ходів щодо тимчасового влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

Порядок встановлення опіки та піклування врегульовується «Правилами опіки та піклування», відповідно до п. 2.7 яких на кожну особу, яка потребує опіки чи піклування, органи опіки та піклування складають реєстраційну картку встановленого зразка, а також за актом здійснюють опис майна, що їй належить. Реєстраційна картка особи, яка потребує опіки чи піклування, має містити ряд відомостей: прізвище, ім'я і по батькові особи, яка потребує опіки чи піклування, її місце проживання (точна адреса), число, місяць і рік, місце народження, сімейний стан (сирота; батьки безвісно відсутні; має батька і матір, чоловіка (дружину): їх прізвище, ім'я, по батькові, вік, заняття та місце проживання (чи позбавлені батьки батьківських прав або з інших причин не спроможні доглядати і виховувати дітей); чим займається особа, яка потребує

6*5-248

83

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

опіки чи піклування (відвідує дитячі ясла, дитячий садок; навчається в школі чи в іншому навчальному закладі (вказати клас, групу); не навчається (вказа­ти чому, якщо навчалася раніше, то скільки закінчила класів); працює (вка­зати, де і коли); не працює (вказати, з якого часу і з якої причини); стан здо­ров'я; джерела та розмір доходу (державна пенсія; державна допомога; алімен­ти (від кого); заробітна плата; наявність житлової площі та майна. Реєстраційна картка складається і підписується особою (представником орга­ну опіки і піклування), яка провела обстеження.

Зазначені відомості необхідні для того, щоб обрати найбільш доцільну фор­му виховання дитини (поміщення дитини в сім'ю громадян; навчально-ви­ховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх).

Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування

1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опіку­ на чи піклувальника.

Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка по­требує опіки (піклування), або за місцем проживання опікуна (піклувальни­ка) (п. 2.4 «Правил опіки та піклування»).

Згідно зі ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа про­живає постійно, переважно або тимчасово.

Оскільки опіка та піклування над дітьми встановлюються з метою забезпе­чення їх права на виховання в сім'ї (ч. 1 ст. 247 СК), опікуни (піклувальники) зобов'язані проживати з дітьми однією сім'єю. Місцем встановлення опіки над фізичною особою, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцем знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем встановлення опіки над фізичною особою у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона про­живає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охоро­ни здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлене за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Опіка (піклування) над фізичною особою, яка досягла 14 років, може вста­новлюватися за місцем проживання, яке вона обрала собі для проживання, як­що щодо цього не встановлено законом ніяких обмежень.

84

Стаття 63

Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника