Дизайн інтер’єру, основні поняття. Історичні епохи розвитку дизайну інтер’єру.

Закономірності принципів формоутворення предметного середовища. Особливості формування просторового предметного та декоративного рішень інтер’єру. Кольорознавство. Колір та розміри приміщення. Психологічна дія кольору. Колір та призначення приміщень.

Вивчаючи історію мистецтва інтер'єру, такі автори як Раннев В.Р., Глінкін В. А., визначають, як під систематичним впливом такого активного чинника, як однорідні природно-кліматичні умови, складався національний вибір образу споруди і його внутрішнього простору, колірного і орнаментального оформлення приміщень, показуючи тим самим особливу роль інтер'єру, укладену у володінні величезною силою дії на людину художнім чином внутрішнього середовища.

Слід зазначити, що архітектура, прикладне і промислове мистецтво (дизайн) (на відміну від живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії) не є мистецтвом образотворчими, оскільки, наприклад, будівля, машина, крісло, плаття і т.п., нічого не зображають в матеріальному світі. Цю групу просторових мистецтв називають «архітектонічні мистецтва». Цей термін виявляє лежачий в їх формоутворювальний принцип, структуру їх художньої мови – естетично значуще співвідношення пластичних, елементів, з яких будується художній образ, а також підкреслює спорідненість прикладних мистецтв і дизайну з архітектурою – ведучою в цій групі. В прикладних мистецтвах і дизайні, як і в архітектурі, архітектонічний зв'язок елементів, образу незалежно від якої-небудь образотворчої їх функції і є головним або єдиним виразним засобом.

Особливістю творів архітектонічної творчості є існування їх в ансамблі. Таким чином, інтер'єр можна визначити і як образно вирішений ансамбль, в центрі уваги якого – людина, це цілий комплекс, створюваний предметами обстановки, прийомами обробки і елементами прикраси. Об'єднання їх проводиться з таким розрахунком, щоб вони створювали максимальні зручності в квартирі і гармонували один з одним з естетичної точки зору.

Тому уміння знайти правильне кількісне співвідношення складових частин інтер'єру – особливо важливо.

Ансамбль включає всі приміщення інтер'єру, а також їх предмети, які об'єднують основні ознаки: подібна форма, подібна будова, подібні пропорції, однакові матеріали, однакові з'єднання кольорів і орнаментація.

Отже, в кольорі, виборі матеріалів, меблям необхідна сувора послідовність.

Гармонійне середовище характеризується не тільки ансамблем предметів, а і організацією , що об'єднує весь цей простір.

Отже, предметний світ, ми завжди сприймаємо в тому чи іншому просторовому середовищу, що має свої характеристики: він може бути довгим чи коротким, високим і широким, широким і вузьким і т.д. Простір може бути замкненим (обмеженим стінами, стелею), може бути замкнутим не повністю.

Вивчаючи ці характеристики простору А.М. Холмянський та О.С. Щипанов вказують на те, що предмети і простір пов’язані між собою не тільки практичним змістом, а й загальною виразністю. Простір немов експонує предмети, показуючи їх у певному аспекті – на відстані, під якимсь кутом, при певному освітленні, у сусідстві з іншими предметами. Чи будемо ми, розглядати той чи інший предмет у стані руху або спокою, стояти чи сидіти – може бути також продиктовано характером простору.



Таким чином, створення гармонійно злагодженого предметного середовища поєднує в собі два завдання: створення ансамблю предметів і осмислення самого простору.

Потреба в речах, що допомагають організувати побут, працю, спілкування людей, однорідна, а самі речі по своїй структурі близькі один до одного: всі вони існують для задоволення духовних і практичних, утилітарних і естетичних потреб людини. В групі архітектонічних мистецтв спостерігається найширша різноманітність матеріалів, що використовуються.

Щоб користуватися кольором як засобом створення гармонійного предметного середовища, необхідно знайти його об’єктивні якості.

Німецький педагог Ітен проводив дослідження серед учнів художніх шкіл і довів, що в кожного з молодих людей, яких він перевірив, є свої нахили до якогось кольору, є своя улюблена колірна гама.

Підбирання кольору – важне, й іноді й відповідальне завдання. Тут має значення і житло. Для колористичного вирішення важлива не тільки назва кольору або ряду кольорів, важлива й міра: який саме відтінок червоного - розбілений чи з домішкою чорного, синьо-зелений чи синьо-фіолетовий – поєднуватиметься з суміжним тоном.

Знаючи об’єктивні закономірності сприймання кольору, людина може зробити своє предметне оточення красивим. Вона має можливість неначе збоку оцінувати поєднання кольорів, аналізуючи свої особисті смаки і пристрасті.

Наукою про колір накопичено дуже корисні відомості. Усі кольори наука розділяє на дві групи: хроматичні (забарвлені) та ахроматичні (безбарвні). Білий, сірий та чорний кольори називаються ахроматичними або нейтральними. Хроматичні кольори (червоний, жовтий та синій та їх поєднання) створюють кольорове коло.

Використовуючи кольорове коло, можна складати різноманітні кольорові гами та співзвуччя.

Створення кольорової гармонії має виключне значення для оформлення житлового інтер’єру.

Гармонія – це закономірне поєднання кольорів, що сприяють їх високій художній виразності.

Користуючись таблицею „Кольорове коло” та ілюстраціями інтер’єрів з журналів, вчитель формує основні правила й закони гармонійного поєднання кольорів, які учні записують у зошит.

1) однотонне поєднання (з’єднання темних та світлих відтинків одного і того самого кольору, наприклад зеленого).

2) з’єднання кольору з основного сектора та двох суміжних з ним кольорів (наприклад, жовтий та його відтінки, який комбінується з відтінками жовто-помаранчевого та жовто-зеленого кольорів.

Кольорова гармонія, що досягається цими двома прийомами, називається нюансною, бо будується на співвідношеннях відтінків одного кольору та близьких кольорів. Та іноді така гармонія є монотонною та неоригінальною.

3) контрастне поєднання (з’єднання двох кольорів, розташованих у кольоровому колі один навпроти одного, наприклад, червоний та зелений, синій та помаранчевий, фіолетовий та жовтий).

4) поєднання трьох кольорів (усі три кольори не можна брати в рівній кількості, один з них повинен переважати, а два інших – бути як би доповненням.

Оптичні властивості допомагають від коректувати зорове сприйняття приміщень та їх елементів. Так, недостатнє природне освітлення можна компенсувати використанням оздоблювальних матеріалів світлих відтінків помаранчево-жовтого, жовтого, сірого, зеленувато-жовтого, зеленого та блакитного. Ці кольори у 1,5-2 рази більше відбивають світла ніж інші. При цьому для приміщень, що виходять вікнами на північ, для великих поверхонь рекомендуються теплі кольори, а для деталей – холодні; для приміщень з південною орієнтацією – навпаки, холодні кольори для великих поверхонь і теплі для деталей. Для південних районів, де цілий рік яскраве сонце, рекомендуються темні кольори, що поглинають надлишок світлових промінів, - синій, темно-блакитний, теракотовий.

Кольорові асоціації у плануванні загальної композиції інтер’єру житла

Кольоровим асоціаціям належить головна роль. Тут важливими є і просторові відчуття і вагомість, і загальний збуджуючий чи заспокійливий вплив.

Далі вчитель з учнями розглядають таблицю з характеристиками кольорів з асоціаціями.

За штучного освітлення, білі, сірі та зелені кольори речей жовтіють, сині – сильно темніють; фіолетові – темніють і червоніють; тіні речей різко окреслені; речі, розміщені у тіні, погано розрізняються за кольором.

Зміна кольору спостерігається також при віддалені. З великих відстаней усі речі здаються блакитними. Яскраво освітлені речі з великих відстаней здаються помаранчевими. При віддалені світла речі трохи темнішають, а темні – світлішають.

Вчитель знайомить учнів із „законами узгодження кольору”, що необхідні для побудови колористичної композиції інтер’єру.

1. Колір, оточений більш світлим кольором – темніє, а темним – світліє.

2. До кольору, оточеному хроматичним кольором, якби домішується колір, близький до додаткового кольору оточення.

3. Колір, що знаходиться на фоні свого додаткового кольору, здобуває велику насиченість, а на фоні свого колірного тону втрачає її.

4. Зміна світлості кольору під дією навколишнього або сусіднього з ним тим сильніше, ніж більше різниця між ними по світлості.

5. зміна кольору під дією навколишнього кольору тим сильніше, чим менше площа цього кольору в порівнянні з площею оточення.

На очних прикладах, що демонструє вчитель, учні переконуються, що ці закони справді діють.

Ознайомлення з різними видами інтер’єрів виявлення їх особливостей. Пошук рівноваги та динамічності і статичності форм. Компонування елементів композиції. Створення фронтальної композиції. Ритмічні композиції. Складання просторових композиції за допомогою макетних елементів.

У архітектурному проектуванні основним терміном є композиція.

Під архітектурною композицією мається на увазі таке поєднання і взаємозв'язок елементів архітектурної споруди, які в результаті створюють закінченість і доцільність архітектурного твору. Це поняття може застосовуватись до процесу проектування, до проекту і самої споруди.

Пропорції приміщення можна змінити кольором та величиною малюнка. Так малюнок шпалер, занавісок, бордюрів, паркету здатен змінювати враження: оптично зменшує кімнату великий малюнок шпалер, особливо, якщо він у червонуватих тонах, а мілкий малюнок створює відчуття віддаленості та простору.

Вчитель користується ілюстраціями прийомів оздоблення, коментуючи та демонструючи їх учням.

Так, широкі полоси на підлозі уздовж поздовжніх стін оптично витягує приміщення, а упоперек – роблять його ширше та коротше. Поперечні полоси на стінах розширюють приміщення, але роблять його нижче, поздовжні – збільшують висоту.

Нижчим можна також зробити приміщення, якщо пофарбувати стелю в найбільш темний колір, ніж стіни, або якщо при обклеюванні стін шпалерами залишити широкий фриз під колір стелі та окантувати його планкою під дерево.

Мистецтво створення інтер'єру вимагає взаємозв'язку, узгодження елементів композиції в органічне, єдине ціле, розв'язуються питання тонально-колірних співвідношень, поєднань.

Тобто формування внутрішнього простору здійснюється за допомогою засобів, якими досягається його досконалість, і зрозуміти ці засоби, прийоми і закономірності, - значить зробити крок до розвитку, власного уміння.

Недаром А.М. Горький говорив, що під красою розуміється таке поєднання різних матеріалів, а також звуків, фарб, слів, яке надає спрацьованому людиною – майстром форму, діючу на відчуття і розум як сила, збудлива в людях здивування і гордість перед здібністю до творчості.

Ці засоби включають:

1) художні засоби організації середовища:

· форму з своїми характеристиками – геометричністю, пластичністю, симетрією і асиметрією, співвідношеннями (розмірів, а також контрастними і нюансними співвідношеннями);

· конструкцію – фронтальну, просторову і об'ємно-просторову;

· матеріал – дерево, метал, каміння, стекло, бетон, пластмаса, шпалери і т.д.

2) засоби виразності

· пропорційність і ритм.

Пропорційність є засобом гармонізації, її може мати будь-який об’єкт дизайну.

Особливо велика роль пропорцій в архітектурі. Осягненням найкращих відношень величин математичним аналізам уже існуючих пам’ятників займались такі дослідники Відродження Леонардо да Вінчі, Альберті Дюрер і пізніші – Жолтовський, Хімбідж, Корбюз'є та багато інших.

У дизайні пропорції складаються в результаті коректування уже визначеної основи. Ця основа обумовлена призначенням предмета, технологією його виготовлення та ін.

Дуже близькі до поняття пропорцій і ритмічні відношення.

Ритм – це внутрішня закономірність чергування певної кількості елементів.

Проблема ритму виразно виступає у вирішенні просторого середовища. Ритмічне розстановка меблів, або обладнання в інтер’єрі формує його простір і дуже впливає на художній образ.

Ритм стосується не тільки співвідношення величин або колірних плям, а й масштабності.

Поняття масштабності перейшло у дизайн з архітектури і є важливою характеристикою предмета. Воно ґрунтується на порівнянні величин розглядуваного предмета і наших уявлень про цю величину. Виявляється, довільно збільшувати або зменшувати виріб, що має якісь функціональний або художньо-естетичний зміст, не можна. Людині властиве прагнення зв’язувати усе створюване нею з певною величиною. Відхилення від цього викликає внутрішній протест, а разом з ним й естетичну невдоволеність. Витоки цього, як гадає багато дослідників, у властивому свідомості людини внутрішньому “мірилі” величин.

Масштаб мимоволі пов’язується в людській свідомості з оточенням. Один і той самий предмет може здатися громіздким або навпаки, мізерним залежно від простору, який його оточує.

Визначення потрібної оптимальної масштабності добиваються вибором такого розміру, який відповідає нашим уявленням і не порушує співвідношення предмета з людиною або з матеріальним оточенням (предметами, архітектурою) і простором.

Масштабність інтер’єру вирішується в принципі так само, як і масштабність предмета, і ґрунтується на відповідності між реальною величиною простору та його композиційним вирішенням.

Види композиції

Художній образ інтер’єру створюється на основі трьох видів композиції – просторової, об’ємної та фронтальної.

Просторова композиція розрахована на сприймання глядачем, що знаходиться всередині простору. Про таку композицію можна говорити, коли розглядається ціле приміщення, його елементи.

Об’ємна композиція складається з елементів, що розміщуються по ширині, висоті та глибині.

Ця композиція сприймається з усіх сторін, використовується при рішенні компонування з предметів меблів та декоративного убранства.

Основою фронтальної композиції є площина та розташування елементів за двома координатами – шириною та висотою. Використовується у тому ж напрямку.

Під час розглядання видів композиції вчитель користується наочними прикладами видів.

Основні засоби побудови композиції

Головна умова художньої дії будь-якої композиції – єдність та цілісність її форми, супідрядність частин, їх взаємна узгодженість між собою та з цілим.

Для досягнення цього застосовуються спеціальні засоби побудови композиції, які визначають її виразність.

Вчитель користується табобличчями, демонструючи та коментуючи їх.

Основні засоби побудови композиції:

1) виділення головного елементу композиції (за розташуванням, розмірами, формою, контрастом, втратою значимості головного елементу);

2) заповнення площини елементами композиції (перевага площини, рівновага між площиною та елементами композиції, перевага елементів композиції);

3) ритмічна та метрична організація композиції (метр, простий та складний ритми);

4) поділ на частини, супідрядність частин (членування площини на рівнозначні частини, виділення головної частини);

5) компонування елементів композиції (симетричне, асиметричне, відкрите, замкнуте, статичне і динамічне).


Дизайн інтер’єру, основні поняття. Історичні епохи розвитку дизайну інтер’єру.

Складовими інтер'єру як образу внутрішнього середовища є:

· просторове рішення кожного приміщення відповідно до їх місця і значення в загальній функціональній і просторовій структурі інтер'єру;

· характер і розташування предметів, що становлять убрання і устаткування приміщень;

· декоративне рішення огорож (стін, стелі, підлоги) кожного приміщення.

Таким чином, провідними чинниками побудови інтер'єру є функція або призначення приміщення, а також його план. Саме в плані архітектор відповідно до призначення приміщення закладає технологію життєдіяльності в ньому людину і стереометрію необхідного для цього простору.

Органічною частиною інтер'єру є елементи конструктивної системи споруди: підтримуючі (стіни, опори) і перекриваючі (балки, плити перекриттів, зведення). Вони здатні своїми розмірами, формою і розташуванням породжувати особливий естетичний ефект і складати одну з естетичних характеристик інтер'єру. Окрім цього в естетиці внутрішнього простору значну роль грають характер і деталі обробки огорож, а також художня якість меблювання і елементів декоративного убрання приміщень. Так, головна мета вивчення мистецтва інтер'єру – розпізнати засоби дії на людину художнім чином внутрішнього середовища, навчиться створювати свій власний мир, відповідний певним задачам, фізичному і духовному поляганню людини.

Оскільки інтер'єр стає все більш складним в значенні багатофункціональності, архітектора і далі розвиватиметься по шляху універсальності простору. Для цього потрібні нові будівлі, небачені раніше матеріали, перспективні конструкції і прийоми формування будівель. Тому велика робота належить проектувальникам, будівникам, дизайнерами в майбутньому. Щоб будувати будинки, споруджувати культурні, торгові і інші комплекси, треба володіти багатьма спеціальними знаннями.

Дизайн – творча проектна діяльність, метою якої є створення гармонійного, предметного середовища, найбільш повно задовольняючого матеріальні і духовні потреби людини.

Середовище ділиться на природнє і штучне (зовнішнє і внутрішнє, що в архітектурі характеризується виглядом будівлі зовні і інтер'єром). Крім зовнішніх, впадаючих в очі ознак середовища, є ще і внутрішні закони її формування, диктовані потребами, зручністю і красою. Таким чином, однією з найважливіших складових частин предметного світу є інтер'єр – внутрішнє приміщення в будівлі і споруді; засіб естетичного виховання особи. Весь інтер'єр з його складовими активно впливає на психологію і морально-естетичне виховання людини. Культ речей виробляє в ньому міщанську психологію, негативно впливає на формування світогляду підростаючого покоління. У зв'язку з цим для житлового інтер'єру повинні бути характерні простота, скромність і раціональність. Виразний, образно вирішений інтер'єр сприяє розкриттю внутрішнього багатства людини, його індивідуальних достоїнств.

Інтер'єр є таким же об'єктом дизайну, як і промислові вироби, візуальна інформація, одяг і її елементи.

Таким чином, дизайн інтер'єру – це один з напрямків дизайн-діяльності (разом з графічним дизайном, дизайном одягу і індустріальним дизайном), метою якого є проектування інтер'єру як одного з елементів предметного середовища, що задовольняє відповідні матеріальні і духовні потреби людини.

Інтер'єр є складова, органічна частина архітектури. У зв'язку з цим на нього впливають стильові особливості архітектури споруди.

За різних діб і епох у різних народів, вироблялися свої правила архітектурної творчості, існували свої уявлення про красу і гармонію, свої стильові установки.

Архітектурний стиль – це сукупність основних рис і ознак архітектури даного часу, даного народу: прийомів побудови планів і об'ємних композицій, використовування будівельних матеріалів і конструкцій, а також форм і засобів художньої виразності. Характер цих форм і засобів, безпосередньо пов'язаний з пануючою ідеологією суспільства називають стилем епохи. Стиль епохи створюється під впливом суспільно-економічних відносин, переважаючих філософських ідей, світогляду, естетичного ідеалу, устрою життя, природно-кліматичних умов, звичаїв і інших чинників. Істотні зміни історичних умов часто є передумовою закономірної зміни стилю. Предметом будь-якого історичного періоду властивий певний стиль, найважливіша ознака якого – загальна система організації форми у великому і малому: у формі будівель, меблів, посуду, одягу, приладів і т.п. Вигляд і будова речей в ході, історії поступово змінювалася. Одні й ті самі типи речей з часом набирали зовсім іншого вигляду, іншої будови. Тому сталося так, що більшість речей, які нас оточують, мають свою давню історію.

Так, ціла низка звичайних для нас побутових предметів (домашнє начиння, посуд – предки сучасних звичайних предметів) відома ще з пам’яток Стародавнього Єгипту. Ця цивілізація посідає особливе місце в історії речей. Вона мала звичай залишати в похованнях речі, які призначалися для життя померлих. Збереженню предметів сприяли піщаний грунт і сухий клімат Єгипту. Кількість зразків староєгипетського ремесла, що стали надбанням сучасної культури, поступово збільшується за рахунок знахідок інших вчених. Саме в Стародавньому Єгипті сформувалось багато звичних для нас традиційних речей – меблі, домашнє начиння, інструменти, одяг. Вони були предметним середовищем староєгипетського житлового будинку. Внутрішній вигляд житла тієї епохи можна тільки уявити з настінних малюнків або зображень на папірусі.

Стильова єдність пам'ятників архітектури, меблів і посуду, ювелірних виробів, зброя, колісниць і кораблів Давнього Єгипту є результатом прагнення відобразити в їх образах ідею вічної і незабутньої влади фараона і принизити, деморалізувати будь-яку людину, незгідну вважати себе вічним рабом. Строга і проста геометрична форма колосальної піраміди символізувала образ владики, як би пануючого над всією долиною Нила. Тим же чином символічним значенням пронизана композиція зразків побутового начиння, що дійшли до нас, – ложок, ножів, перстнів, намист і т.д.

Ідеї прославляння всесильного фараона підлегла композиція всіх форм храму і предметів, розміщених в ньому. Художні засоби були направлені на усунення всякої думки про земне походження культової архітектури. Це досягалося надзвичайно масивними, несумірно великими кам'яними колонами, що майже цілком заповнювали внутрішній простір храмів, немов божественною силою висіченими з одного величезного каменя, символічним характером скульптурної пластики. Надзвичайна тяжкість форм архітектури і предметів, що оточували владику, пригнічували людину фізично і етично.

У той же час у предметному світі простежується незвичайна цілісність і органічність, м’якість образів, непомітний перехід скульптури в конструкцію і конструкції в скульптуру.

Оздоблення предметів мало знаковий зміст. Орнамент прочитувався наче літературний текст, тому що він базувався на використанні загальноприйнятих емблем і символів. Стінки, наприклад, комода могли бути покрити витіюватим орнаментом, але це не просто прикраса, а чергування знаків “аих” (життя) і “хех” (вічність). Певний зміст закладений у тому, що опорам лож і сидінь надавались на кінці форми ніг звірів (бика – у давні часи, лева - в пізніші).

Складною й суперечливою була культура Стародавнього Єгипту. Спадщину єгипетської цивілізації важко переоцінити. Після неї сформувались і набрали свого вигляду основні предмети, які оточують людину.

У епоху античності з V ст. до н.е. починається розквіт античної Греції і виникає героїчний стиль. Всі художні засоби якого прославляли людину-героя, що вперше усвідомила себе вільною особою спонукачем деспотичного Сходу. Предметний світ античності захоплює своїм радісним, глибоко гуманістичним характером. Основна особливість героїчного стилю реалістичне трактування простору, матеріалу, конструкції, виняткова логіка і гармонійна єдність всіх форм. Грецька культура відкрила цілком нові джерела естетичної насолоди, такі як протиставлення несеного і несучого в архітектурній споруді. Опори будівлі (колони, частини стін) дістали зриму напруженість, яку можна порівняти з мускулатурою живого організму. Їх потенціальна несуча сила була пов’язана з тиском кам’яних балок, що лежали на них. Усі тонкощі цього протиставлення, уся чарівність “гри” несеного і несучого були доведені до досконалості й влились у систему ордерів, які визначили будову композиції архітектурного і предметного середовищ. Так, будь-який, побутовий предмет, як і архітектурні споруди того часу, можна розглядати як своєрідну модель грецького конструктивного мислення. Наприклад, грецька ваза мала своє призначення і це було не тільки виявлено у формі предмета, в його моделюванні, а й визначалось у зримих естетичних властивостях. Усі предмети були внутрішньо співвіднесені з людиною. Ставлення до предмета як до живого організму простежується навіть у назві частини ваз: звужена верхня частина – шийка, основний об’єм – тулово (тулуб), основа – ніжка.

Характерне для єгипетського мистецтва поєднання скульптурних і архітектурних форм змінилось у греків чітким і послідовним їх розділенням. Це ґрунтувалось не тільки на орнаментиці, а й на загальному ставленні до логіки, і конструктивності, пластики й органічності предмета.

З кінця V століття нашої ери в Європі настає епоха Середньовіччя, яку докорінно змінила вигляд предметного середовища. Концепція форм готичного стилю, вироблена в церковній архітектурі, визначила композицію предметів. Предмети обстановки повинні були будити схильність до молитви, спогляданню і всіляко обмежувати земні, матеріальні потреби.

З розвитком торгівлі і ремесла у XII – XVI століттях досягає небаченого з часів античності розвитку епоха Відродження або Ренесансу. У формуванні нового стилю епохи ведучу роль починає грати гуманістичний світогляд, що висунув на перший план реальний світ, життєвий образ красивої, сміливої, розумної і сильної людини. З'являються нові, позбавлені середньовічної похмурості, відповідні людині форми архітектурного і предметного середовища, зв'язані головним чином з відродженням античної ордерної системи. Зображення колон стає головною темою орнаментальної пластики предметів обстановки привелійованих станів. Церква втрачає свою єдиновладність над звичаями і одягом. З'являються зручні меблі каркасної конструкції, а, одяг придбаває яскравий національний колорит.

Та найважливіше у цій епосі те, що вперше в історії світ машин і механізмів посів певне місце в колі художніх проблем. Природно, що проектувальники машин, були в той час не тільки механіками, а й художниками. Творці машин пов’язували свою діяльність з роздумами над формами природи – рослинами, тваринам, комахами. Знаменитий архітектор і теоретик мистецтва Леон-Баттіста Альберті (1404-1472) казав, що машини повинні наслідувати рухи м’язів і сухожилків людини. Він висловлював думку, що користь осмислює красу, а краса одухотворяє користь.

Для мистецтва раннього періоду Відродження були характерні простота і ясність, втілені у переосмислені античній формі. Образ житлового простору на картинах художників того часу вражає своєю простотою.

З XVI століття архітектура поступово втрачає свою ясність і простоту. Гуманістична культура Відродження змінюється на культуру епохи абсолютизма. Відповідно змінюється характер внутрішнього вбрання, начиння меблів: вони часто набирають складніших, вишуканих форм, їх прикрашають пишним різьбленням, складними профілями, багатим розписом.

Головним декоративним елементом тоді стає й оббивка з дорогої тканини або тисненої шкіри крупними латунними головками цвяхів; з’являється оздоблення різними китицями і бахромою. Утвердився тип стола на чотирьох ніжках, скріплених внизу проногами, і такий стіл жив протягом століть, аж до наших днів.

Контрасти плоского і рельєфного, важкого і легкого споріднюють предмети з архітектурою того часу. Цей період у мистецтві дістав назву бароко, а його стильові особливості - барочними.

Ускладненість і масивність – зовнішні ознаки барочних меблів – поєднувались з їх комфортабельністю і зручністю: такими були, наприклад, м’які крісла з підлокітниками і широкими спинками. Інтерес до конструювання, виробництва машин стає дедалі серйознішим і стабільним.

У другій чверті XVIII століття світова архітектура втрачає всякі ознаки монументальності і конструктивної якості, що особливо відчутно в інтер’єрах: стіни і стелі перетворюються на суцільні декорації. Це був час стилю рококо (від слова “рокайль” – завиток у вигляді черепашки).

Стиль рококо уникав прямих лінії не тільки в архітектурі, а й у меблях. Тільки кришки столів були горизонтальними, усі інші поверхні, як правило, були криволінійними незалежно від їх місця і призначення. Характерне, що опорою майже всіх предметів були так звані кабріолі – скошені донизу, вишукано зігнуті ніжки. Одним з найулюбленіших предметів обстановки того часу стає комод. Обробка предметів досягає справжньої досконалості: використовується і золочена бронза, і фарфор, і мозаїка з каменю або різних порід дерева, запозичений на Сході лаковий живопис. Розкутість і сміливість орнаментального вбрання, гострота малюнка і композиції, що прикрашали меблі, були дивовижними. Рокайльний орнамент з однаковим, успіхом втілювався і в металі, і в фарфорі, і в дереві.

У другій половині XVIII століття під впливом ідей Просвітництва поновлюється інтерес до античності. Спочатку у Франції, а потім і в інших країнах стиль рококо йде на спад. Настає епоха класицизму, що поєднує строгість і простоту з деякого прохолодністю і безпристрасністю.

Відповідно змінюється одяг, він стає скромнішим. Відкинуто парики, легкість і простота одягу підкреслюють його стилістичний зв’язок з новим виглядом інтер’єрів. Крім фарфору, великого поширення набирає дешевий і практичний фаянсовий посуд, який виділявся строгими і чіткими обрисами, у ньому відчувались основні його частини: кришка, ручка, носик.

Втрата злитності частин у меблях, посуді та і в будь-якому іншому предметі зовсім не руйнувала єдності зовнішньої форми. Ця форма мала цілість і композиційну злагодженість, тільки така цілість будувалась уже на інших засадах, ніж раніше, не на поєднанні, а на співставленні частин.

Для класицизму було властиве ставлення до матеріалу. Дерево – основу меблів – почали рідше золотити і фарбувати; природна краса його текстури тільки відтінювалась накладками із бронзи і кераміки.

Дух відродження античності володарює в архітектурних ансамблях та інтер’єрах.

Національний же характер архітектури вносить свої особливості в інтер’єр, представляючи собою історичну общність людей, що склалася на основі общності мови, територіі, економіки, культури, звичаїв, нація наочно проявляє себе і в інтер’єрі житла.

Так, житлова кімната завжди мала 4 стіни, підлогу, стелю, одне або кілька вікон, одні або кілька дверей.

Долівкою на першому поверсі довго слугувала утрамбована земля, відтак її накривали камінними плитами або (керамічними) кахлями. Візерунчасті кахлі використовувалися з XIV ст., так звані «свинцеві» кахлі (покриті емаллю свинцевої барви на графітній основі) з’явилися в ХVIст., а в XVII ст.скрізь, навіть у скромних оселях підлогу покривали керамічними плітками. Але мозаїчної підлоги не існувало до кінця XVII ст., принаймні у Франції.

Паркет у сучасному розумінні з’явився у XIV ст., але тільки у XVIIIст пішла велика мода на нього. Потреба в дереві зростала. Вольтер казав: «Колись дуби гнили в лісі, нині ж їх пускають на паркетну підлогу».

Стелю тривалий час називали «підлогою»: вона й справді була підлогою, тільки горища; її підтримували грубі лежні й сволоки. На початку XVII ст. мода з Італії прикрила сволоки дерев’яними кесонами, різьбленими та позолоченими. Гладенькі стелі ввійшли в моду лише у XVIIIст.

Найцікавіший звичай давнини аж до ХVIст. полягав у тому щоб встелити підлогу житлових кімнат соломою взимку й зеленим листям та квітами – влітку, пізніше увійшли мати з плетеної соломи, а згодом й килими. У цей час також на стінах замість квітів, гілок та очерету з’являються шпалерні тканини, які виготовляли з оксамиту, парчі, атласу, грубої вовни. Пізніше з’явилися паперові шпалери – їх називали «доміно». «Домінатьє» друкували за тією самою технологією, яку використовували для виготовлення гральних карт. Стіни також «обшивали» дерев’яними панелями. Двері й вікна аж до XVII ст. були вузькі: відчинялися вони на зовні, в них могла пройти тільки одна людина. Історія вікна почалася у XVIIIст.з дерев’яних віконниць. Потім з’явилися вітражі як привілеї церковних споруд. У Німеччині вперше почали робити кватирки, а саме скло з’явилося у XVI ст. Стілець з’явився у Китаї у IIст. н. е., але йому було потрібно багато часу, щоб стати звичним предметом інтер’єру. Перше зображення стільця належить до 535-540 рр. Ще одним цікавим елементом інтер’єру є камін. До XIIст. не було камінів, що стояли біля стіни. Доти місце круглого центрального вогнища обмежувалося кухнею. Згодом камін знаходить собі місце у головній кімнаті. Спочатку це була піч з цегли, яка пізніше почала покриватися металевими письмами.

Зараз в багатьох будинках камін став декоративним елементом загальної кімнати.

Вивчаючи історію мистецтва інтер'єру, такі автори як Раннев В.Р., Глінкін В. А., визначають, як під систематичним впливом такого активного чинника, як однорідні природно-кліматичні умови, складався національний вибір образу споруди і його внутрішнього простору, колірного і орнаментального оформлення приміщень, показуючи тим самим особливу роль інтер'єру, укладену у володінні величезною силою дії на людину художнім чином внутрішнього середовища.

Слід зазначити, що архітектура, прикладне і промислове мистецтво (дизайн) (на відміну від живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії) не є мистецтвом образотворчими, оскільки, наприклад, будівля, машина, крісло, плаття і т.п., нічого не зображають в матеріальному світі. Цю групу просторових мистецтв називають «архітектонічні мистецтва». Цей термін виявляє лежачий в їх формоутворювальний принцип, структуру їх художньої мови – естетично значуще співвідношення пластичних, елементів, з яких будується художній образ, а також підкреслює спорідненість прикладних мистецтв і дизайну з архітектурою – ведучою в цій групі. В прикладних мистецтвах і дизайні, як і в архітектурі, архітектонічний зв'язок елементів, образу незалежно від якої-небудь образотворчої їх функції і є головним або єдиним виразним засобом.


 

Закономірності принципів формоутворення предметного середовища. Особливості формування просторового предметного та декоративного рішень інтер’єру. Кольорознавство. Колір та розміри приміщення. Психологічна дія кольору. Колір та призначення приміщень.

Вивчаючи історію мистецтва інтер'єру, такі автори як Раннев В.Р., Глінкін В. А., визначають, як під систематичним впливом такого активного чинника, як однорідні природно-кліматичні умови, складався національний вибір образу споруди і його внутрішнього простору, колірного і орнаментального оформлення приміщень, показуючи тим самим особливу роль інтер'єру, укладену у володінні величезною силою дії на людину художнім чином внутрішнього середовища.

Слід зазначити, що архітектура, прикладне і промислове мистецтво (дизайн) (на відміну від живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії) не є мистецтвом образотворчими, оскільки, наприклад, будівля, машина, крісло, плаття і т.п., нічого не зображають в матеріальному світі. Цю групу просторових мистецтв називають «архітектонічні мистецтва». Цей термін виявляє лежачий в їх формоутворювальний принцип, структуру їх художньої мови – естетично значуще співвідношення пластичних, елементів, з яких будується художній образ, а також підкреслює спорідненість прикладних мистецтв і дизайну з архітектурою – ведучою в цій групі. В прикладних мистецтвах і дизайні, як і в архітектурі, архітектонічний зв'язок елементів, образу незалежно від якої-небудь образотворчої їх функції і є головним або єдиним виразним засобом.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь