ДОПОМІЖНІ ГІПОТЕНЗИВНІ ЗАСОБИ


a-Адреноблокатори

До a-адреноблокаторів відносять празозин, доксазозин, теразозин (a1-адреноблокатори); фентоламін, тропафен, піроксан (a1,2-адреноблокатори).

 

Механізм дії:

Неселективні a-адреноблокатори розширюють кровоносні судини в результаті блокування a1- і a2-адренорецепторів. Але ці препарати не застосовують для систематичного лікування артеріальної гіпертензії, оскільки вони не забезпечують тривалого гіпотензивного ефекту. Короткочасність дії зумовлена блокуванням a2-адренорецепторів пресинаптичних мембран, які регулюють зворотний негативний зв`язок. Блокування цих рецепторів супроводжується надмірним вивільненням норадреналіну в синаптичні щілини. Це сприяє відновленню адренергічної передачі, що є причиною нестійкого блокування постсинаптичних a-адренорецепторів. Неселективні a-адреноблокатори використовують при підвищенні артеріального тиску на фоні високого рівня в крові адреналіну (при феохромоцитомі) і для купірування гіпертензивних кризів.

Антигіпертензивний ефект a1-адреноблокаторів не супроводжується тахікардією та підвищенням хвилинного об`єму. Вони знижують рівень ліпопротеїнів низької і дуже низької густини, дещо підвищують рівень ліпопротеїнів високої густини. Цей ефект особливо корисний у випадках поєднання артеріальної гіпертензії і гіперліпідемії.

 

Фармакокінетика:

Під час приймання всередину препарати добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Екскретуються препарати в основному з фекаліями, лише незначна частина введеної дози виводиться із організму із сечею. Празозин призначають двічі на день, доксазозин - 1 раз.

 

Покази до застосування:

1. Лікування гіпертонічної хвороби різного ступеня.

2. Завдяки здатності зменшувати перед- та постнавантаження препарати застосовують у хворих з явищами серцевої та ниркової недостатності, застою у легеневих судинах.

3. Відсутність суттєвого впливу на вуглеводний обмін дозволяє призначати
a1-адреноблокатори хворим на цукровий діабет без коригування доз інсуліну. Празозин показаний при гіпертонії вагітних.

 

Побічні ефекти:

- головний біль,

- надмірна гіпотензія,

- сонливість.

- сухість в роті, закладеність носа, проноси,

- шкірні висипи, поліартрит.

 


Центральні a2-адреноміметики

Фармакологічні ефекти:

- Розслаблюють артерії і знижують периферичний опір (більше в вертикальному положенні).

- Зменшують ЧСС і хвилинний об’єм крові (більше в горизонтальному положенні).

- Попереджують гіпертрофію лівого шлуночка і серцеву недостатність.

- Розслаблюють судини нирок, мозку, серця.

- Зменшують секрецію реніну і активності ренін-ангіотензинової системи.

- Мають седативний, ноотропний, знеболюючий, гіпотермічний ефекти.

 

Механізм дії:

Антигіпертензивний ефект зумовлений пригніченням пресорного відділу судинорухового центру, загальним зменшенням тонусу симпатичної іннервації. Це супроводжується зменшенням периферичного судинного опору і частоти серцевих скорочень, зниженням секреції катехоламінів наднирковими залозами і тимчасовим зниженням продукції реніну.

 

Клофелін є одним із найбільш потужних і швидкодіючих антигіпертензивних препаратів. Стійкій гіпотензії може передувати короткочасне (до проникнення препарату у ЦНС) підвищення артеріального тиску внаслідок збудження a2-адренорецепторів на постсинаптичних мембранах клітин гладеньких м`язів судин. Дана фаза триває 5-10 хвилин. Гіпотензивний ефект клофеліну триває 10-12 годин. Терапію клофеліном починають з невеликих доз, які приймають 2-4 рази на добу. Поступово дозу препарату збільшують. Через 18-36 годин після раптової відміни клофеліну розвивається синдром “віддачі” тривалістю від 1 до 5 днів. Він проявляється гіпертензією, аж до гіпертензивних кризів; енцефалопатією, тахікардією, порушеннями серцевого ритму, болями у животі. Синдром “віддачі” є результатом розгальмовування симпатичних центрів і купірується невеликими дозами клофеліну в комбінації з b-адрено-блокаторами. Поступове зменшення дози клофеліну наприкінці курсу лікування попереджає розвиток синдрому “віддачі”. Період поступової відміни препарату триває не менше 7 днів.

 

Фармакокінетика:

Клофелін призначають всередину і парентерально. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, виводиться із організму нирками.


Покази до застосування:

Призначають клофелін при гіпертонічній хворобі і гіпертензивних кризах.

 

Фармакологічні ефекти:

- седативний і снодійний ефекти.

- знижує температуру тіла.

- клофелін потенціює дію етилового спирту, снодійних і психотропних засобів пригнічувальної дії.

- підвищує апетит, зменшує секрецію слинних залоз (сухість у роті).

 

Побічні ефекти:

- поява запорів, затримка сечовипускання, порушеннями зору.

- розвиток звикання, тому в процесі лікування дозу препарату доводиться збільшувати у 2-5 разів.

- при зміні положення тіла може розвинутись ортостатичний колапс.

- зменшує нирковий кровотік, що зумовлено гіперпродукцією реніну.

- уповільнюють кровоток в судинах мозку, сітківки, нижніх кінцівок сприяє тромбоутворенню.

 

Гангліоблокатори

До групи гангліоблокаторів відносять такі препарати, як пентамін, бензогексоній, пірилен та інші.

 

Механізм дії:

Блокуючи Nn-холінорецептори у симпатичних гангліях, препарати перешкоджають надходженню судинозвужувальних імпульсів. Введення гангліоблокаторів супроводжується значним розширенням дрібних артерій, капілярів, венул і зниженням артеріального тиску. Серцевий викид і ударний об`єм зменшуються в основному за рахунок зменшення венозного повернення крові до серця. Розширення венозного русла супроводжується зниженням переднавантаження. Знижується тиск у малому колі кровообігу і у правому шлуночку. Зменшується об`єм циркулюючої крові. У результаті розширення резистивних судин зменшуються периферичний судинний опір і навантаження на лівий шлуночок (постнавантаження).

 

Покази до застосування:

1. Керована гіпотонія при проведенні хірургічних операцій.

2. Лікування набряку легенів і мозку.

3. Для купірування гіпертензивних кризів.

 

Широкого застосування для лікування гіпертонічної хвороби гангліоблокатори не знайшли, оскільки їх введення супроводжується значною кількістю побічних ефектів:

- зменшення тонусу шлунково-кишкового тракту і сечового міхура,

- розвиток запорів аж до паралітичної непрохідності кишечника,

- порушення акомодації, сухість у роті.

- найбільш небезпечним ускладненням при застосуванні гангліоблокаторів є ортостатична гіпотензія.

- при регулярному прийманні до препаратів швидко розвивається звикання.

 

Симпатолітики

До групи симпатолітиків відносять такі препарати, як октадин та резерпін.

Вони пригнічують передачу збудження на рівні пресинаптичних мембран адренергічних волокон. Дані препарати зменшують запаси норадреналіну, в результаті у відповідь на нервові імпульси кількість медіатору, що виділяється у синаптичну щілину, зменшується.

Резерпін - алкалоїд раувольфії. Препарат порушує депонування норадреналіну у везикулах, що сприяє інактивації медіатору під дією цитоплазматичної моноамінооксидази. Гіпотензивна дія резерпіну зумовлена переважно його периферичними ефектами (розширення судин, зниження загального периферичного опору, зменшення серцевого викиду в результаті брадикардії). Однак резерпін здатний також виснажувати депо катехоламінів і у центральній нервовій системі. Внаслідок цього препарат проявляє пригнічувальну дію на ЦНС, що супроводжується зниженням реактивності судинорухового центру, лімбічної системи, ретикулярної формації стовбура мозку. Така дія є основою психоседативного ефекту, зумовлює сонливість і депресії. Резерпін призначають для приймання всередину 1 раз на добу. Гіпотензивний ефект розвивається через 1-2 тижні після початку приймання, оскільки саме цей час необхідний для виснаження фонду катехоламінів. Гіпотензивний ефект стабільний і зберігається протягом 3-4 тижнів після відміни препарату. Феномен “віддачі” відсутній. Загалом резерпін - слабкий гіпотензивний засіб і, як правило, є компонентом у комбінованих препаратах (“Адельфан” та ін.). Препарат не викликає розвитку ортостатичного колапсу.

Побічні ефекти резерпіну зумовлені його механізмом дії. Так, тривале приймання препарату у прийнятих гіпотензивних дозах (1 мг на добу), особливо пацієнтами похилого віку, може супроводжуватися депресією і явищами паркінсонізму, що є результатом виснаження запасів дофаміну у ядрах стовбура мозку. Підвищення тонусу парасимпатичних центрів супроводжується збільшенням секреції залоз і моторики шлунково-кишкового тракту (загострення виразкової хвороби, проноси), підвищенням тонусу бронхів (загострення бронхіальної астми), брадикардією, набуханням слизової оболонки носа і т.д.

Октадин порушує процес вивільнення норадреналіну і запобігає його зворотному нейрональному захопленню адренергічними волокнами. Препарат погано розчинний у ліпідах, тому він не проникає через гематоенцефалічний бар`єр і позбавлений центральної дії. На початку лікування октадин знижує серцевий викид, а при тривалому прийманні знижується периферичний опір і зменшується венозне повернення крові до серця. На фоні приймання октадину можливий розвиток ортостатичної гіпотензії. Призначають октадин 1 раз на добу. Гіпотензивний ефект розвивається через 4-7 діб і може зберігатися протягом 1-2 тижнів після відміни октадину.

Крім ортостатичного колапсу, октадин може бути причиною брадикардії, порушення провідності через атріовентрикулярний вузол, підвищення тонусу бронхів, проносів, набухання слизових оболонок.

 

Активатори калієвих каналів

Механізм дії:

Препарати активують (відкривають) у мембранах калієві канали і сприяють виходу іонів калію із клітини. Це супроводжується гіперполіризацією мембрани і затримкою активації кальцієвих каналів. Чутливість гладеньких м`язів до судинозвужувальних агентів (катехоламіни, ангіотензин ІІ та ін.) різко зменшується. Препарати цієї групи розширюють тільки артеріоли. Їх гіпотензивний ефект зумовлений зменшенням загального периферичного опору судин.

Міноксидил - один із найбільш активних препаратів цієї групи. Використовують міноксидил для лікування найбільш тяжких і злоякісних форм гіпертонічної хвороби, які резистентні до звичайних гіпотензивних засобів і їх комбінацій. Препарат значно знижує артеріальний тиск і зменшує постнавантаження. Призначають міноксидил для приймання всередину. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, основний шлях елімінації - нирки. Гіпотензивний ефект триває 24 години. Із побічних ефектів типові гірсутизм обличчя, ушкодження перикарда, шкірні висипання, головні болі. Міноксидил затримує в організмі іони натрію і воду.

Діазоксид проявляє більшу гіпотензивну активність, ніж міноксидил. Препарат в основному вводять внутрішньовенно для купірування гіпертензивних кризів. Ефект розвивається через 2-5 хвилин і триває 6-10 годин. При ентеральному введенні препарату зниження артеріального тиску відбувається поступово. Крім зменшення тонусу артеріол, діазоксид пригнічує роботу серця. Препарат гальмує секрецію інсуліну і підвищує рівень цукру у крові. Із побічних ефектів потрібно назвати затримку в організмі іонів натрію і води, підвищення рівня сечової кислоти у крові.

 

Донатори оксиду азоту

Натрію нітропрусид - гіпотензивний засіб, що впливає на резистивні та ємнісні судини. Ефект препарату не супроводжується збільшенням серцевого викиду. Механізм дії натрію нітропрусиду подібний до механізму нітрогліцерину. У організмі із препарату вивільняється оксид азоту, який стимулює цитозольну гуанілатциклазу. У результаті підвищується рівень цГМФ, зменшується концентрація вільних іонів кальцію. Тонус гладеньких м`язів судин зменшується. Натрію нітропрусид вводять внутрішньовенно крапельно при гіпертензивних кризах, для керованої гіпотензії. Ефект препарату розвивається через 2-3 хвилини. Введення препарату може супроводжуватися тахікардією, головним болем, диспептичними розладами, м`язовими посмикуваннями.

 

Різні міотропні засоби

Апресин (гідралазин) помірно розширює резистивні судини, зменшує загальний периферичний опір судин, знижує артеріальний тиск. Препарат призначають всередину. Апресин добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, зв`язується з білками плазми. Швидкість метаболізму апресину в різних людей не однакова, що необхідно враховувати при дозуванні препарату. В середньому ефект апресину триває 6-8 годин. Побічні ефекти: тахікардія, болі у серці, аритмії, інфаркт міокарда, головний біль, порушення водно-сольового обміну, аутоімунні реакції (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак та ін.), диспептичні розлади.

Дибазол проявляє спазмолітичну дію стосовно всіх органів, що містять гладенькі м`язи. Препарат розширює судини, знижує артеріальний тиск за рахунок зменшення загального периферичного опору і серцевого викиду. Гіпотензивна активність дибазолу помірно виражена і нетривала. Під час лікування гіпертонії дибазол зазвичай комбінують з іншими гіпотензивними препаратами. При гіпертонічних кризах, особливо з явищами енцефалопатії, препарат вводять внутрішньовенно. Переноситься дибазол добре. Побічні ефекти спостерігаються рідко.

Магнію сульфат вводять внутрішньом`язово або внутрішньовенно при гіпертонічних кризах. Крім прямої міотропної дії, магнію сульфат порушує передачу збудження у вегетативних гангліях. У великих дозах препарат пригнічує судиноруховий центр. Стосовно центральної нервової системи магнію сульфат проявляє заспокійливий, а у великих дозах - наркотичний ефекти. Препарат пригнічує судоми. Широта терапевтичної дії невелика. При передозуванні магнію сульфату пригнічується дихання. Антагоністами іонів магнію є іони кальцію, тому при передозуванні магнію сульфату вводять кальцію хлорид.

Папаверину гідрохлорид – алкалоїд опію, який у наш час виробляють синтетичним шляхом. Препарат є міотропним спазмолітиком. Папаверин знижує тонус і зменшує скоротливу активність гладеньких м`язів і у зв`язку з цим проявляє судинорозширювальний і спазмолітичний ефекти. У великих дозах папаверин пригнічує збудливість серцевого м`яза й уповільнює внутрішньосерцеву провідність. Механізм дії папаверину полягає у блокуванні ферменту фосфодіестерази, у результаті чого накопичується внутрішньоклітинний циклічний 3,5-аденозинмонофосфат, що спричиняє порушення скоротливості гладеньких м`язів і їх розслаблення при спастичних станах. Для препарату характерна слабка седативна дія на ЦНС. Папаверин використовують при спазмах судин (у тому числі й судин головного мозку), при спастичних станах гладеньких м`язів бронхів і органів черевної порожнини. Побічних ефектів папаверин майже не спричиняє.

Но-шпа (дротаверин) має властивості, подібні до папаверину, але характеризується більш вираженим і більш тривалим спазмолітичним ефектом. Застосовують но-шпу як окремий препарат або в комбінації з нікотиновою кислотою (Нікошпан). Хворі добре переносять но-шпу.

Пентоксифілін – препарат, який покращує мікроциркуляцію і реологічні властивості крові. Пентоксифілін розширює судини і покращує постачання кисню до тканин. Механізм дії зумовлений блокуванням аденозинових рецепторів і пригніченням фосфодіестерази, що сприяє накопиченню цАМФ у гладеньких м`язах судин і тромбоцитах. Крім того, зменшується агрегація тромбоцитів, підвищується еластичність еритроцитів, знижується в`язкість крові. Пентоксифілін приймають всередину і вводять внутрішньовенно або внутрішньоартеріально.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь