ІІІ клас – блокатори калієвих каналів (аміодарон)


Блокують калієві канали і зменшують реполяризацію. Подовжують потенціал дії та ефективний рефрактерний період. Блокують Na+ і Ca2+ канали. По дії їх можна віднести до ІА, ІІ і ІV класів.

- «-« ізотропний і хронотропний ефекти;

- Зменшують АВ-провідність.

- Зменшують потребу міокарду в кисні.

- Зберігають енергетичні ресурси міокарду (аденозин та глікоген).

- Знижують периферичний кровотік і АТ.

- Розширюють коронарні судини.

Аміодарон (кордарон). Фармакокінетика.

Вводять в/в або внутрішньо. Погано всмоктуються і підлягають присистемній біотрансформації в стінці кишечника і в печінці. Біодоступність приблизно 20%. Максимальна концентрація в крові виникає через 7 год. Зв'язок з білками плазми складає 90% (може витісняти інші засоби – серцеві глікозиди, гепарин та ін.). В перші дні практично не виводиться з організму, так як він накопичується в жировій тканині і м’язах серця. Ефект виникає через 3-4 дні постійного прийому. Після прийому дія зберігається протягом кількох днів до 4 тижнів. Кратність призначення 1 раз на добу. Елімінуються печінкою.

 

Покази до застосування:

1. Різні форми тахіаритмій і екстрасистолії, а тому числі аритмії, які стійкі до ПАЗ.

2. Ішемічна хвороба серця.

3. Стенокардія напруги.

 

Небажані ефекти:

1. Аритмогенна дія (порушення АВ-провідності, зниження частоти серцевих скорочень), гіпотензія;

2. При тривалому прийомі (кумулюють, Т1/2 до 100днів):

- неврологічні порушення (тремор, атаксія, парестезії);

- гіпо- та гіперфункція щитоподібної залози (так як препарат містить йод);

- фіброзні зміни в легенях;

- порушення функції печінки;

- жовтувато-коричневі відкладення в рогівці ока, порушення зору;

- фотодерматит (сіро-блакитне забарвлення), фото сенсибілізація і ін.

 


IVклас – блокатори Ca2+ каналів

Механізм дії: блокада потенціал залежних кальцієвих каналів L-типу (серцевий м’яз, гладенька мускулатура судин, а також бронхів, ШКТ, матки). Пригнічується перенос кальцію по каналам всередину клітини, цим самим сповільнюють спонтанну деполяризацію клітин.

 

Фармакодинаміка блокаторів кальцієвих каналів:

1. Серце:

- «-« ізотропний та хронотропний ефекти, зменшення серцевого викиду;

- Зменшення потреби міокарду в кисні;

- Зменшення автоматизму в СА-вузлі, автоматизну і провідності в АВ-вузлі;

- Кардіозахисна дія;

2. Гладенькі м’язи (розслаблення):

- Зменшення артеріального тиску;

- Зменшують спазм коронарних артерій;

- Зменшують мозковий вазо спазм і наслідки інсульту (цинаризин, німодипін);

- Зменшують бронхоспазм, тонус ШКТ, матки та ін..

3. Кров:

- Антиагрегація, зниження холестерину.

 

Фармакокінетика блокаторів кальцієвих каналів.

При прийомі всередину початок дії через 20-30 хв., але деякі (амлодипін, фелодипін) повільно поступають в кров (початок дії через 2 – 5 год.). при в/в введенні – через 1-3 хв. Сублінгвально (ніфедипні, амлодипін) – до 15 хв. Біодоступність 13-70% (характерний ефект первинного проходження). Зв'язок з білками 70 – 98%. Біотрансформуються в печінці з утворенням метаболітів. Виводяться переважно нирками: верапаміл – 6 год., дилтіазем – 3-4 год., ніфедипін – 4 год., фелодипін – 11-16 год., амлодипін – 30-50 год.



 

Покази до застосування:

1. Надшлуночкові екстрасистолії, тахіаритмії (верапаміл, дилтіазем).

2. ІХС (ішемічна хвороба серця).

3. Артеріальні гіпертензії.

4. Порушення мозкового кровообігу, мігрень (німодипін, цинаризин).

5. Порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно (амлодипін).

 

Побічні ефекти:

Верапаміл, дилтіазем: аритмогенність (брадиритмії, АВ-блокади та ін.), серцева недостатність, набряки на гомілках і щиколотках.

Вазотропні: гіпотензія, тахікардія (ніфедипін).

Покрасніння обличчя, головний біль, головокружіння, порушення зору, гіперплазія ясен, порушення функцій ШКТ, печінки, кашель, віддишка.

Взаємодія протиаритмічних засобів з різних класів:

При комбінації препаратів різних класів один з одним реакція організму непередбачена. Однак існують рекомендації щодо одночасного прийому протиаритмічних засобів різних класів.

 

Одночасно можна назначати:

1. ІА та ІВ класи;

2. І клас з ІІ класом;

3. ІВ (мексилетин) і ІІІ клас;

4. ІА і ІV класи.

Одночасно не можна назначати:

1. препарати з одного класу;

2. ІА чи ІС з ІІІ класом;

3. ІІ та ІІІ класів;

4. II та IV класів.

 


АНТИГІПЕРТЕНЗИВНІ ЗАСОБИ

Антигіпертензивними називають лікарські засоби різної хімічної будови, які здатні знижувати підвищений артеріальний тиск.

Гіпертонічна хвороба - найбільш поширене захворювання серцево-судинної системи.

Існують різні точки зору про первинні механізми гіпертонічної хвороби. Найчастіше етіотропними факторами є психоемоційні перевантаження і вікові зміни в діенцефалогіпоталамічних структурах. Важливу роль відіграє також спадковий фактор. На початкових стадіях захворювання спостерігається надмірна активація симпатоадреналової системи. Це супроводжується збільшенням серцевого викиду, підвищенням тонусу судин, активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Зміни в нирках супроводжуються зменшенням виведення натрію і води із організму. Як результат - збільшення об`єму циркулюючої крові і накопичення натрію у судинних стінках, що супроводжується набряком і потовщенням останніх. Одночасно у клітинах гладеньких м`язів судин підвищується вміст іонізованого кальцію. Все це є причиною підвищення чутливості м`язових клітин судин до дії ендогенних пресорних речовин (катехоламінів, ангіотензину ІІ та ін.). Поступово розвивається гіпертрофія м`язового шару. Ці процеси виражені переважно у дрібних артеріолах.

 

Класифікація антигіпертензивних засобів

За ефективністю та значенням у лікуванні гіпертонічної хвороби велику кількість антигіпертензивних засобів можна розділити на основні та допоміжні засоби.

До групи основних антигіпертензивних засобів відносять:

1. b-Адреноблокатори.

2. Блокатори кальцієвих каналів.

3. Інгібітори ангіотензинперетворювальноого ферменту і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

4. Сечогінні засоби.

До групи допоміжних антигіпертензивних засобів відносять:

1. a-Адреноблокатори.

2. Центральні a2-адреноміметики.

3. Гангліоблокатори.

4. Симпатолітики.

5. Міотропні спазмолітики.

6. Агоністи імідазолінових рецепторів.

 

Вимоги до гіпотензивних засобів:

1. Викликати стабільне зниження АТ, бути ефективним при прийомі всередину.

2. Діяти тривало (24 год.), зберігаючи циркадний ритм АТ з нормалізацією ранкового рівня.

3. Сприяти зменшенню органних ушкоджень (гіпертрофії лівого шлуночка).

4. Не викликати ортостатичної гіпотензії.

5. Не володіти кардіо – та нейродепресивними властивостями і розвитком толерантності до препаратів.

6. Не затримувати в організмі натрій.

7. Не провокувати підвищення АТ після відміни (синдром «рикошету»).

8. Покращувати якість життя хворого, попереджуючи розвиток ускладнень та летальність.

 

ОСНОВНІ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНІ ЗАСОБИ

B-Адреноблокатори

До b-адреноблокаторів відносять такі лікарські засоби, як пропранолол (анаприлін, обзидан, індерал), надолол (коргард), алпренолол, окспренолол (тразикор), піндолол (віскен), соталол (соталекс), атенолол (тенормін), метопролол (беталок), талінолол (корданум), небіволол (небілет), ацебуталол (сектрал).

Завдяки подібності хімічної структури b-адреноблокаторів і катехоламінів препарати даної групи взаємодіють з b-адренорецепторами постсинаптичних мембран і усувають вплив катехоламінів на серце та судини.

Препарати з “внутрішньою симпатоміметичною активністю” та препарати, що не мають такої активності. Препарати з внутрішньою симпатоміметичною активністю мають у хімічній структурі молекули аміно- або гідроксильні групи у боковому ланцюгу ароматичного кільця, що зумовлює здатність цих препаратів поряд із блокувальною дією стимулювати активні центри b-адренорецепторів у фізіологічних межах. Завдяки цьому частота серцевих скорочень міокарда у спокої суттєво не знижується, а b-блокувальний вплив на активність синусового вузла проявляється під час фізичних та емоційних навантажень (тобто в умовах підвищеної активності катехоламінів).

b1-Адренорецептори містяться у клітинах міокарда і провідної системи серця, клітинах юкстагломерулярного апарата нирок та у жировій тканині. b2-Адренорецептори в значних кількостях зосереджені у клітинах гладеньких м`язів бронхів, деяких судинних ділянок (в основному скелетних м`язів), вагітної матки, печінки, скелетних м`язах, підшлунковій залозі; а також на мембранах пресинаптичних закінчень адрено- та холінергічних волокон. У центральній нервовій системі є обидва типи b-адренорецепторів.

Ураховуючи здатність препаратів блокувати той чи інший тип
b-адренорецепторів та наявність у них симпатоміметичної активності, b-адреноблокатори поділяють на такі групи.

Некардіоселективні препарати:

а) без “внутрішньої симпатоміметичної активності”: пропранолол (анаприлін), надолол (коргард);

б) із “внутрішньою симпатоміметичною активністю”: піндолол (віскен, окспренолол (тразикор), соталол (соталекс).

2 Кардіоселективні препарати:

а) без “внутрішньої симпатоміметичної активності”: метопролол (вазокардин), атенолол (тенормін), небіволол (небілет), бетаксолол (локрен);

б) із “внутрішньою симпатоміметичною активністю”: ацебуталол (сектрал), талінолол (корданум), цемепролол (цемепрол).

Препарати з мембраностабілізувальною активністю та без неї. Мембраностабілізувальна активність b-блокаторів зумовлена зниженням проникності мембран для іонів Na+ та К+ (у провідній системі серця та робочому міокарді) та сприяє протиаритмічній дії препаратів. Цей вид активності виражений у пропранололу, окспренололу, ацебуталолу; меншою мірою - у надололу, алпренололу, піндололу і метопрололу.

Також b-блокатори відрізняються ступенем ліпофільності молекул та здатністю проникати через різні мембрани, у тому числі через гематоенцефалічний бар`єр. Із препаратів, які проявляють виражені гідрофільні властивості та не проникають до центральної нервової системи, заслуговує на увагу атенолол. Препарат позбавлений седативного ефекту, повільно всмоктується у кишечнику і характеризується значною тривалістю дії. Атенолол призначають, як правило, 1 раз на добу.

Останніми роками широко застосовується у клінічній практиці новий препарат із групи b-адреноблокаторів - небіволол (небілет). Крім властивостей, притаманних іншим b-блокаторам, небілет стимулює синтез оксиду азоту, що сприяє покращанню коронарного кровотоку і зниженню периферичного опору судин.

 

Фармакологічні ефекти:

1. Блокують β-рецептори юкстагломерулярного апарату нирок – зменшується секреція реніну – знижується тонус периферичних судин (гіпотензивний ефект).

2. Блокують β-рецептори судин - знижується тонус периферичних судин (гіпотензивний ефект).

3. Блокують β-рецептори серця – зменшують ССС і ЧСС – зменшують хвилинний і ударний викид – зменшують потребу міокарду в кисні – антиангінальний ефект.

4. Блокують β-рецептори серця – зменшують автоматизм, провідність та збудливість міокарду – протиаритмічний ефект.

 

Покази до застосування:

1. Артеріальна гіпертензія.

2. ІХС.

3. Тахіаритмії.

4.Гглаукома – тимолол.

5. Гіпертиреоз – пропранолол.

6. Неврологічні порушення (мігрень, алкогольна абстиненція) – пропранолол.

 

Побічні ефекти:

1. ССС: аритмогенна дія (порушення АВ-провідності, брадикардія та ін.), серцева недостатність, гіпотензія, набряки (зменшення реніну).

2. Бронхоспазм.

3. Спазм коронарних та периферичних судин.

4. Гіпоглікемія.

5. Порушення функції щитоподібної залози (зменшення трийодтироніна).

6. Атерогенна дія.

7. Зменшення агрегації тромбоцитів.

8. Підвищення перистальтики кишківника.

9. Скорочення матки.

10. Синдром віддачі і збільшення ішемії міокарду.

Не рекомендують призначати b-адреноблокатори вагітним, оскільки препарати підвищують тонус матки.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь