ОБЛАСТЬ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ФАХІВЦІВ

Комплексні фізико-географічні дисципліни

Випускники таких кафедр мають можливість працевлаштуватись у науково-дослідних інститутах Національної академії наук України (головним чином, в інституті географії НАН України, Українському гідрометеорологічному інституті, ННІ рослинництва та ґрунтознавства, інституті екологічних проблем, інституті регіональних досліджень), в структурних підрозділах міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у дослідницьких, проектних та бізнесових установах, що займаються проблемами охорони, менеджменту природного середовища, міжнародного екологічного співробітництва, а також у національних і міжнародних проектах екологічного спрямування [36].

Дисципліни з землезнавства та геоморфології

Випускники кафедри мають можливість працевлаштуватись у науково-дослідних інститутах Національної академії наук України, організаціях Державної геологічної служби України, геологічних розвідувальних організаціях, в структурних підрозділах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у дослідницьких, проектних та бізнесових установах, що займаються геологічною зйомкою четвертинних відкладів, проблемами охорони, менеджменту та моніторингу природного середовища, міжнародного екологічного співробітництва, а також у національних і міжнародних проектах екологічного спрямування, у Державному комітеті України із земельних ресурсів, а також у обласних та районних відділах Держкомзему [36].

Дисципліни з гідрології та гідроекології

Випускники кафедри працюють в установах гідрометслужби України та зарубіжних країн, Держводагенства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України, науково-дослідних інститутах НАН України та проектних організаціях. Їх діяльність пов'язана з вирішенням наступних завдань: моніторинг поверхневих вод; водно-пошукові дослідження для проектування; розрахунки гідрологічних і гідрохімічних характеристик для інформаційного обслуговування відповідних установ, розробка заходів з прогнозування негативних наслідків катастрофічних явищ на річках; попередження забруднення стічними водами від виснаження водних об'єктів; гідроекологічна експертиза; менеджмент водних ресурсів; міжнародне співробітництво з вирішення гідроекологічних проблем на транскордонних річках [36].

Метеорологія та кліматологія

Випускники кафедри працюють в установах гідрометслужби України, в інституті географії НАН України, Українському гідрометеорологічному інституті, в структурних підрозділах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України. Діяльність випускників в головному зосереджена на: вивчення закономірностей фізичних процесів, що відбуваються в атмосфері, гідрометеорологічного режиму та агрокліматичних умов, в тому числі небезпечних для господарської діяльності та населення[36].



Тож всі спеціалісти в сфері географічних наук мають можливість працювати в різноманітних науково – дослідних установах, основним з яких є інститут географії НАН України – провідна науково-дослідною установою з природничо-географічних, суспільно-географічних та картографічних досліджень в Україні. У структурі Інституту 6 відділів: ландшафтознавства, геоморфології, палеогеографії, суспільно-географічних досліджень, регіональних еколого-географічних проблем та географії транспорту, картографії [34].Чимало випускників-фіз.географів обирають педагогічний шлях й працюють в університетах та інших навчальних закладах України.


 

РОЗДІЛ 6

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Загальна фізична географія

Фізична географія належить до описово-природничого і описово-ландшафтно-антропогенного напрямків дослідження – найбільш традиційних напрямків природничої географії. Це її підґрунтя, яке забезпечує географічність усіх інших наукових напрямків. Не можна стверджувати, що тут усе давно визначено, вона розвивається шляхом дослідження більш глибоких і широких описів реального географічного середовища, яке розглядається щодо територіальних систем, людини або будь-якого іншого об’єкта в межах географічної оболонки[23, 14].

6.1.1. Проблеми фізичної географії

Фізична географія як наука має наступні проблеми досліджень:

§ Теоретичні, експериментальні, регіональні, прикладні проблеми фізичної географії, геофізики та геохімії ландшафтів.

§ Закономірності структури, речовинного складу, формування, розвитку, функціонування, динаміки ландшафтної оболонки, планетарні риси й основні фактори її просторової диференціації.

§ Закономірності формування, динаміки, еволюції, функціонування ландшафтних територіальних і аквальних комплексів, їх стійкості, здатності до самовідновлення.

§ Закономірності й фактори просторової диференціації та інтеграції ландшафтних комплексів різного рангу, їх типологія, класифікація і районування.

§ Роль ландшафтно-геофізичних, ландшафтно-геохімічних процесів у формуванні, динаміці, еволюції, просторової диференціації та інтеграції ландшафтних комплексів, формуванні екологічної стійкості ландшафтних комплексів різного рангу і природно-технічних систем.

§ Закономірності зміни ландшафтних комплексів під впливом технічних систем, формування антропогенних природно-технічних систем, принципи і методи регулювання й управління природними комплексами. Основи комплексної меліорації ландшафтів.

§ Розроблення принципів і методів спостереження, відображення (зокрема картографування), аналізу і прогнозу структури, динаміки й еволюції ландшафтної оболонки і складових її територіальних та шквальних природних ландшафтних комплексів різного рангу і типу[33].

6.1.2. Перспективи розвитку

Тенденції, пов'язані з прогресом дистанційного зондування та інформаційної техніки, можуть вплинути на фізичну географію більш ґрунтовно, ніж будь-яке досягнення минулого сторіччя. Фізична географія неминуче повинна набути більш фундаментальної наукової бази, щоб не доводилося чути докорів, що фізико-географи не володіють математичним апаратом або незнайомі з досягненнями суміжних наук.

Тому, як стверджував Р. П. Мосс, немає «апріорних доводів, які можна висунути на противагу твердженням, що географію варто розглядати як науку і що вона має в своєму розпорядженні можливості для розвитку як наукова дисципліна, незалежно від того, чи будемо ми вважати, що вона охоплює єдине велике поле досліджень, яке складається з розрізнених компонентів, або концентрується на вивченні такої центральної теми, як регіоналізм»[9, 217].

Вразливим місцем у галузях фізичної географії залишається логічне завершення дослідження. У минулому дослідження нерідко припинялося надто передчасно, і це компенсувалося за рахунок приділення уваги процесам, впливу людини, системам, хронології та практичного застосування, хоча попереду залишається ще маса пошукових проблем.

Мабуть, фізико-географам пора припинити пошук нових шляхів і повніше сконцентрувати увагу на існуючих наукових напрямках. За висловом Дж. М. Дженнінгса, геоморфологічний потік знаходить своє вираження в руслі фізичної географії, і можна так само велемовно відзначити, що його не можна упускати, не використавши в повній мірі[9, 217]. В ході розвитку науки неминуче здійснюється взаємодія з іншими дисциплінами, і це повинно породжувати схиляння перед фізичною географією, причому не можна допускати занадто великого роз'єднання її галузей.

Єдина наука повинна розглядати взаємодію компонентів природного оточення, і, очевидно, фізико-географи покликані вирішувати цю задачу. Не слід спрямовуватися в нетрі традиційних підрозділів фізичної географії, тому що при цьому упускається з виду аналіз взаємодії цих галузей і наукові інтереси спрямовуються у сфери інших дисциплін, таких, наприклад, як гідрологія, які, однак, не мають самостійної позиції, оскільки не вписуються в чотирьохчленну схему поділу фізичної географії на геоморфологію, кліматологію, географію грунтів і біогеографію.

Більш широке охоплення чисто наукових і прикладних проблем природного оточення зажадало б створення більш інтегрованої фізичної географії, але це не повинно сприяти відродженню еклектичних уявлень.

Можливо, наступне покоління фізико-географів, нарешті, буде розглядати географію та фізичну географію нарівні з іншими науками, а не як дисципліни, які відбирають матеріал у інших наук. Прагнення до об'єднаної фізичної географії виражено в сучасних західних посібниках, які прийшли на зміну колишнім підручниками, віддавати перевагу якомусь одному з традиційних підрозділів. Однак не виключено, що фізико-географи в цілому приділяли надто багато часу створенню книг, а не наукових статей.

Одна невирішена проблема стосується зв'язку фізичної та соціально-економічної географії. В огляді стану географії у Великобританії за період 1980-1984 рр. Р. Дж. Мантон і А. С. Гоуді розрізняють основні теми фізичної географії, а саме: історичний підхід, турботу про майбутнє планети, взаємозв'язок людини з навколишнім середовищем з урахуванням суспільних проблем, але вони також вказують, що, на думку деяких географів, фізична і соціально-економічна географія все більше віддаляються одна від одної[9, 218]. Хоча географія в цілому потребує підвищення ролі теорії, через невідповідність теоретичних завдань соціально-економічної і фізичної географії важко усунути відцентрові тенденції.

Гідрометеорологія

Гідрологія та метеорологія належать до функціонально-територіального напрямку. Функціонально-територіальний напрямок природничого й антропогенно зумовленого спрямування ґрунтується на експериментальних розділах природничої географії. Тут є значні напрацювання щодо багаторічної, сезонної, добової динаміки територіальних утворень, закономірностей компонентного (динамічно-кількісні показники грунтового покриву, біоти, атмосферної, гідросферної складової тощо) й системного (насамперед стійкість) рівнів узагальнення[23, 14].

6.2.1. Проблеми гідрометеорології

Гідрометеорологія у перспективі традиційно має вдосконалення методико-технологічного рівня науковців для покращення якості збору природних характеристик та побудові на їх основі прогнозів явищ в атмо- та гідросфері. Що стосується України, такі перспективи породжують дуже відому проблему – невідповідність між зростаючими вимогами суспільства до обсягів та якості продукції, що надає гідрометеорологічна служба в Україні, та реальними можливостями гідрометеорологічної служби задовольнити ці вимоги у зв’язку із значним відставанням її науково-технічної бази від вимог сьогодення.

Відсутність сучасних автоматизованих технічних комплексів (у тому числі дистанційних) проведення гідрометеорологічних спостережень, передових технологій гідрометеорологічного прогнозування не дозволяє Гідрометеорологічній службі на європейському рівні забезпечувати гідрометеорологічною інформацією суб’єкти галузей економіки та населення, у багатьох випадках унеможливлює завчасне прогнозування та попередження таких стихійних гідрометеорологічних явищ, як катастрофічні зливи, шквали, смерчі, швидкоплинні паводки на гірських річках Українських Карпат та Криму[24, 1].

У зв’язку з відсутністю капітальних вкладень значна кількість виробничих приміщень потребує негайного капітального ремонту або нового будівництва.

Головними проблемами гідрометеорологічної служби є:

забезпечення населення, органів державної влади та місцевого самоврядування, Збройних Сил, галузей економіки достовірною інформацією про фактичний і очікуваний стан погоди, водних об’єктів суші та моря, стан розвитку сільськогосподарських культур;

підвищення справджуваності метеорологічних, агрометеорологічних, гідрологічних, кліматичних прогнозів, збільшення завчасності штормових попереджень про загрозу виникнення небезпечних і стихійних гідрометеорологічних явищ;

розвиток системи гідрометеорологічних спостережень шляхом модернізації діючої системи спостережень, в тому числі направлених на виявлення тенденцій можливих змін клімату з метою вжиття заходів щодо мінімізації їх негативних наслідків та адаптації населення та економіки[24, 2].

6.2.2. Перспективи розвитку

Розвиток чисельних гідродинамічних моделей атмосфери був і залишається ключовим чинником поліпшення прогностичних методів. Результати здійснення міжнародної Програми досліджень глобальних атмосферних процесів показали, що практично значущі прогнози на підставі чисельних моделей можуть бути отримані на період до двох тижнів. Останні наукові дослідження дають підставу вважати, що такі моделі можна використовувати для загального опису поведінки атмосфери на місяць і сезон[3, 57].

Найбільш важливі поліпшення прогностичних моделей очікуються внаслідок використання фізичної параметризації, включаючи структуру прикордонного шару атмосфери, хмарність та радіацію, вертикальний обмін, вплив орографії. При застосуванні моделей для довгострокового прогнозування потрібний глобальний облік взаємодії океану і атмосфери, крижаного та снігового покривів, вологості ґрунту та інших факторів.

Поряд з цим будуть розвиватися і емпіричні методи довгострокового прогнозу, засновані, зокрема, на обліку аномалій температури океану, особливо його енергоактивних зон, взаємозв'язку процесів над різними районами, аналогічності та циклічності циркуляційних процесів, взаємодії процесів в тропосфері і стратосфері і т.д.

Для розвитку понадкороткочасних прогнозів будуть удосконалюватися мезомасштабні моделі з горизонтальною роздільною здатністю 1-3 км і менше. Важливим завданням найближчого десятиліття є дослідження руслових розвитку та підвищення надійності короткострокового прогнозу небезпечних явищ погоди. Необхідно, однак, ще раз підкреслити, що для поліпшення прогнозів і збільшення періоду передбачуваності одного фізичного збагачення моделей недостатньо.

Навіть найдосконаліша прогностична модель буде марна при відсутності правильного опису вихідного стану атмосфери. Надалі необхідно розвивати й удосконалювати систему спостережень, в якій будуть широко застосовуватися нові способи вимірювання параметрів атмосфери. Постійно поліпшується якість даних, одержуваних з штучних супутників Землі. Багато чисельних моделей вже зараз оперативно засвоюють дані супутникових спостережень. Збережеться тенденція збільшення роздільної здатності глобальних моделей і поліпшення системи засвоєння даних. Нові системи дозволять засвоювати виміри безпосередньо від різних джерел, без перекладу їх в метеорологічні величини. Поступово глобальні моделі за своїми характеристиками будуть наближатися до регіональних і мезомасштабних, і необхідність мати різні види моделей відпаде.

Є підстави вважати, що в майбутньому отримає розвиток моделювання процесів для одного пункту - так званих точкових моделей. Такі моделі будуть сполучені з мезомасштабними або регіональними моделями і будуть більш детально відтворювати взаємодію підстилаючої поверхні з атмосферою в конкретному пункті прогнозу. Прогноз погоди буде складатися із зазначенням рівня його ймовірності. Цього можна домогтися, застосовуючи різні способи, але найбільш обіцяючим в цьому відношенні є метод ансамблевого прогнозу. У цьому випадку використовуються або одні й ті ж початкові умови для розрахунку за різними моделями атмосфери, або, навпаки, розрахунок проводиться по одній і тій же моделі, але при різних, хоча і мало відрізняються, початкових умовах, так як невизначеність властива не тільки методам прогнозу, але і ступеня оцінки поточного стану атмосфери. Таким чином, ансамбль прогнозів охоплює ряд можливих результатів. Якщо для території, яка цікавить нас, прогностичні результати по всім членам ансамблю схожі, то рівень впевненості високий, якщо результати розходяться, рівень впевненості невеликий. Таким чином, по ансамблю прогнозів можна автоматично отримати величину ймовірності стосовно до вимог споживачів прогнозу. Досвід показує, що використання ансамблевих прогнозів дає позитивний результат при середньострокових і довгострокових прогнозах.

Збільшення потужності і швидкодії ЕОМ, а також вдосконалення системи прийому і передачі даних дозволить оперативним прогностичною організаціям для складання локальних прогнозів погоди мати максимально можливий доступ до вихідної продукції великих метеорологічних центрів. Крім прогностичних полів метеорологічних величин ці центри будуть передавати в оперативні організації спеціалізовану продукцію, яка надасть значну допомогу синоптикові при складанні прогнозу погоди. Взаємодія синоптика з ЕОМ і новими засобами спостережень дозволить значно підвищити ефективність його роботи. Але для цього потребуються серйозні зусилля в організації і проведенні наукових досліджень і впровадження в практику результатів технологій, які постійно розвиваються[3, 58].

 

Геоекологія

Геоекологія, екологічна географія належать до еколого-географічних напрямків, та розвиваються в межах екологічного підходу, який грунтується на застосуванні адекватних екологічних концепцій і методів у дослідженні різноманітних природних та антропогенних систем. В основі знаходиться вчення про екологічне середовище об’єкта, що проявляється в системі зовнішніх зв’язків, які виконують щодо нього контролюючу й корегувальну функції. За такої постановки питання перед екологічною географією відкривається широкий перспективний дослідницький простір, пов’язаний з такими складними проблемами як визначення мети еволюційних перетворень у територіальних системах, механізмів досягнення цієї мети, причин безперервного ускладнення територіальними системами складності структури внутрішньосистемних зв’язків тощо[23, 15].

Якщо екологічні взаємодії розглядаються вужче, а саме як взаємозалежності між природою й діяльністю в ній людини, то найчастіше ці питання відносять до досліджень геоекології. Наближеним до неї є географія адаптивна – розділ географії, який вивчає закономірності оптимізації взаємодії природи і суспільства через більш вивірене взаєморозташування природних і господарських об’ктів, науково обгрунтовану організацію території. У прикладному аспекті задачі геоекології реалізуються за посередництвом раціонального природокористування.

6.3.1. Геоекологічні проблеми України

Розглянемо сучасну геоекологічну ситуацію в Україні, яка формується під впливом закономірностей розвитку природи і суспільства в процесі природокористування. Вона відображає характер наслідків впливів у системі "природа — господарство — населення" і має три складові: природну, соціальну й господарську. Сутність природної складової екологічної ситуації розкривається за допомогою таких умов:

— якісні та кількісні показники стану довкілля й окремих його компонентів;

— накопичення й міграція речовин техногенного походження;

— поява несприятливих природних і природно-техногенних процесів.

Соціальна складова екологічної ситуації в Україні визначається характером формування нової якості умов життя населення, погіршенням умов життя та стану здоров'я в результаті інтенсивного техногенного впливу на середовище. Господарська складова екологічної ситуації — це стан розвитку виробництва, який на сьогодні для України є головним еколого-формувальним фактором.

Нинішня геоекологічна ситуація в Україні кризова; вона формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Найважливішими екологічними проблемами в сучасній Україні є:

— проблема мінерально-сировинних ресурсів: вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності та погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин та ін.;

— зміна структури та складу Ґрунтово-земельних ресурсів у результаті господарської діяльності людини: вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); зменшення родючості ґрунтів унаслідок вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;

— забруднення та зменшення запасів поверхневих І підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства;

— забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.;

— зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміна в його генофонді;

— порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення, переміщення та просторового розподілу забруднень залежно від ландшафтно-геохімічних умов території;

— погіршення соціально-екологічної ситуації: зміна середовища проживання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо[5, 24].

Перераховані проблеми є наслідками суспільно-природної взаємодії, тому їх потрібно розглядати як важливі фактори, що зумовлюють екоситуацію на території України. За специфікою територіальної структури виробництва визначено низку регіонів, де ця ситуація є надзвичайно складною внаслідок забруднення або порушення всіх компонентів. До територій з найбільш гострою екоситуацією належать зона радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму і на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо складні питання щодо забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, що спричинюють деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, зокрема великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Однією з найсерйозніших проблем є радіоактивне забруднення території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн га становлять сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн га — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилися екологічні проблеми, зумовлені осушенням земель та їх інтенсивним використанням у сільському господарстві. Це ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке зниження вмісту гумусу на осушених торфоболотних ґрунтах, забруднення ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Унаслідок великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі виникла складна екоситуація, яка ще більше посилилася у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС. Навколо осушених територій нині формується зона несприятливого екологічного впливу, що простягається у радіусі двох — трьох кілометрів, перевищуючи у 4—5 разів площу осушення. На одній четвертій мільйона гектарів піщаних ґрунтів урожайність картоплі зменшилася на 18, льону — на 22, озимого жита — на 27%.

Рівень ґрунтових вод улітку зменшився майже на один метр. Половина кількості малих річок пов'язана з меліоративними системами, що призвело до внутрішнього перерозподілу їх стоку, а іноді вода стала непридатною для споживання. Більше ніж удвоє скоротилася кількість болотних видів рослин. Порушилися умови відтворення дикої фауни, зменшилися площі мисливських угідь, знизився вилов риби у 5 разів, на значних площах висихає ліс тощо.

Несприятлива екоситуація склалася уздовж магістралей автошляхів, де спостерігається значне забруднення ґрунтів важкими металами, канцерогенами, нафтопродуктами. Ділянки впродовж магістралей нафто- і газопроводів належать до територій потенційного хімічного забруднення (можливі аварійні ситуації).

Територія Донецького вугільного басейну освоєна давно й дуже інтенсивно. Поєднання вугледобування і підприємств важкої промисловості зумовило складну екологічну ситуацію (забруднення атмосфери, комплексне порушення земель гірничими розробками та ін.). Сільськогосподарські землі, розташовані поблизу промислових центрів (приміське господарство з високим рівнем хімізації), використовуються досить інтенсивно і мають ознаки деградації. Надзвичайно важливим є питання втрати продуктивності земель за рахунок наступу ареалів промислової й міської забудови на сільськогосподарські землі.

Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон характеризується одним із найвищих рівнів забруднення атмосфери, що є результатом впливу трьох промислових центрів, які мають великі обсяги шкідливих викидів і розміщені недалеко один від одного. У зоні їх впливу перебувають великі ділянки цінних сільськогосподарських земель. їх хімічне забруднення пов'язане не тільки з інтенсивною хімізацією сільського господарства, а й із промисловим забрудненням навколишнього середовища.

У південно-степовій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова внаслідок інтенсивного зрошення земель виникла критична екоситуація: тут відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води у зв'язку з внесенням великих доз мінеральних добрив та пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями. Нині це зона, на якій склалася досить несприятлива екологічна ситуація внаслідок забруднення морського узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.)" яке збільшується і може призвести до подальшого погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

У зв'язку з такою складною екоситуацією змінюються умови проживання населення, стан природних ресурсів, що негативно впливає на здоров'я людей. Як наслідок, наприклад, в Україні втрати національного продукту становлять 16—20 % і є одними з найбільших у світі. Це зумовлює актуальність і потребу дослідження екологічної ситуації з метою її поліпшення.

Використання системного підходу до аналізу й оцінювання екоситуації в Україні сприяло її картографічному моделюванню як єдиного цілого. Оскільки складові екологічної ситуації дуже різні й численні, розглянемо картографування тих частин, які можуть характеризувати суб'єктно-об'єктні взаємозв'язки в системі "суспільство — природа". До суб'єкта дослідження належить населення України, а до об'єкта — навколишнє середовище, що аналізується переважно як середовище життя населення. Для картографування якісного стану природної складової навколишнього середовища використовуються показники несприятливих природно-антропогенних процесів і явищ (ступінь охоплення ними території) та забрудненість природного середовища (хімічна й радіаційна), яка охоплює атмосферне повітря, природні води і ґрунти. З метою картографування антропогенно-техногенних компонентів екоситуації застосовують показники територіальної концентрації виробництва, господарської та демографічної освоєності території та ін. (рис. 1.5). При цьому не виключається вплив на гостроту екологічної ситуації інших компонентів навколишнього середовища.

У процесі еколого-картографічного оцінювання перерахованих компонентів зважали на такий принцип: якщо в деяких регіонах збігаються високі показники промислової, сільськогосподарської і демографічної освоєності території та забруднення природного середовища, то в них можливі умови для гострої екоситуації. З метою екологічної оцінки використали співвідношення вмісту в природному середовищі окремих забруднювачів з їх ГДК або розрахункових інтегральних ГДК, а за їх відсутності (особливо для природних і соціально-економічних процесів) — з фоновими або середніми для країни значеннями.

Щоб відобразити територіальну характеристику промисловості й сільського господарства, застосували коефіцієнт територіальної концентрації виробництва. Це співвідношення для адміністративного району та України загалом: валової продукції, основних виробничих фондів, кількості зайнятих у всіх галузях господарства. За допомогою середньозваженого арифметичного значення і середнього квадратичного відхилення визначено кількісну й якісну шкалу районування території: низька (інтегральний показник від 0 до 2), середня (2—10), підвищена (10—18), висока (18—26), дуже висока (понад 26). Високі й дуже високі зони концентрації виробництва характерні для Донецько-придніпровського регіону та переважної більшості обласних центрів України.

Як уже зазначалося, сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, і головною причиною цього є недбалість та нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу держави. Крім того, розрізняють такі основні причини погіршення екологічної ситуації в межах України:

— екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення;

— довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів, прискорена реалізація гігантських планів втручання у природне середовище;

— "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації;

— збільшення обсягу меліоративних робіт та їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій;

— відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо;

— використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, що давно потребують заміни.

Висока частка ресурсо- та енергоємних технологій, їх упровадження і нарощування найдешевшим способом — без будівництва очисних споруд;

— брак ефективних законів щодо охорони природного середовища та підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

— немає постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення;

— надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура;

— різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою — аварією на Чорнобильській АБС, яка спричинила ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи;

— брак дійових економічних стимулів ресурсо- та енергозбереження;

— брак дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання у зв'язку з нанесенням шкоди довкіллю [5, 29].

Після тривалої економічної кризи економіка України вже у 2000 р. мала тенденцію до зростання основних показників, але ще залишається деформованою структура промислового виробництва. У 2000 р. сукупна частка сировинних та енергоємних галузей становила майже 58 %, що з урахуванням збільшення цін на сировину й енергоносії загрожує економічній безпеці держави. Невід'ємними складовими сталого економічного та соціального розвитку країни на сучасному етапі є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності людини.

Вирізняють такі зони за гостротою екоситуації на території України: сприятлива, помірно сприятлива, задовільна, погіршена, напружена і катастрофічна. Перші три градації характеризують відносно сприятливі умови проживання населення. Межею сприятливих і несприятливих умов можуть бути вкрай тяжкі екологічні умови, коли спостерігаються певні негативні зміни в навколишньому середовищі, й випадки погіршення умов проживання населення. У процесі проведення природоохоронних заходів напруженість зменшується. Напруженій екоситуації властиві значні зміни ландшафтів, що недостатньо компенсуються, швидке погіршення умов проживання населення. Якщо дотримуватися природоохоронних вимог, цю ситуацію можна нормалізувати. Катастрофічна екоситуація характеризується незворотними змінами в природі, втратою природних ресурсів, різким погіршенням здоров'я населення та ін. Така ситуація склалася внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У майбутньому з реалізації має бути виключено все, що екологічно небезпечно, навіть якщо це економічно вигідно. З цього приводу доцільно зазначити основні положення концепції екологічного розвитку та шляхи подолання глобальної екологічної кризи:

— потрібно усвідомити, що людство — невід'ємна частина природи, яка повністю залежить від неї;

— природно-ресурсний та екологічний потенціали Землі й окремих її регіонів обмежені та остаточні;

— є припустимий максимум вилучення природних ресурсів та зміни екосистем як середовища життя;

— варто здійснювати попереджувальні, а не виправні дії; превентивні екологічні заборони мають визначатися попередньо до економічного вичерпання природних ресурсів або їх руйнування;

— необхідно створити соціально-економічний механізм гомеостазу в системі "людина — природа" за зразком "природа — товар — гроші — природа".

— слід регулювати чисельність населення з урахуванням того, що його оптимальна кількість на планеті становить 0,5— 1,0 млрд. осіб;

— прийнятними є лише "біосферосумісні" технології;

— варто визначити принцип розумної достатності в отриманні життєвих благ, відмовитися від споживчого способу життя;

— потрібно зрозуміти, що без збереження цілісності екосистем неможливе збереження живого;

— необхідно врахувати, що незначні впливи можуть перетворюватися на кумулятивні й ланцюгові інтеграції, що перевищують їх арифметичну суму.

Сучасний рівень природно-техногенної безпеки — одне з безпосередніх джерел загрози життю та здоров'ю населення. За даними ООН, у більшості країн світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків на суму 2—4 % у структурі валового національного продукту. В Україні лише щорічні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % від загального обсягу виробленого валового внутрішнього продукту.

В Україні існують території з різними рівнями екологічної безпеки, а саме: звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним і після катастрофічним (реабілітаційним). Складною є проблема забруднення земель сільськогосподарського призначення агрохімікатами, зокрема, небезпечний фактор — наявність в їх спектрі стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зменшення загрози від яких для здоров'я людей і довкілля визнано пріоритетом світового рівня. Окреме питання становить широкомасштабне нафтохімічне забруднення довкілля, найчутливішими компонентами якого є підземні води і ґрунти зони аерації[5, 30].

6.3.2. Перспективи розвитку геоекології









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь