Дорожньотранспортні катастрофи, організація допомоги


Катастрофа – раптове порушення технологічних процесів, або надзвичайне явище природи, що призводить до людських жертв або завдає шкоди здоровю групі людей. Що одночасно потребують екстреної медичної допомоги або захисту від шкідливих факторів зовнішнього середовища.

За видами транспортні катастрофи розподіляються на авіаційні, автошляхові, залізничні, водні та трубопровідні.

Нині формуються нові наукові погляди на теорію та практику катастроф, уточнюється термінологія, зокрема, саме поняття «катастрофа».

Причини транспортних катастроф. Розглядаючи причини виникнення транспортних катастроф, слід зауважити, що між небезпечними передумовами, аваріями та катастрофами існує прямий кореляційний зв'язок, в якому людському (особистому) фактору належить провідна роль.

Значною мірою рівень транспортного травматизму залежить від погодних умов та видимості на шляхах, а також:

- погана організація дорожнього руху;

- несправність або конструктивні недоліки транспортних засобів;

- низька дисципліна учасників дорожнього руху;

- перевищення швидкості, виїзд на зустрічну смугу;

- вживання алкоголю, наркотичних засобів, зниження працездатності тощо;

- помилкові дії членів транспортних екіпажів та диспетчерів, заколисування під час руху, хвороба.

Фактори ураження при транспортних катастрофах можна поділити на загальні (які характерні для усіх видів транспорту) і специфічні (характерні тільки для конкретного виду транспорту). Наприклад, специфічним вражаючим фактором під час авіакатастрофи є дія гіпоксії та вибухової декомпресії тощо.

Загальні вражаючі фактори транспортних катастроф:

- механічні (динамічні) ураження (травми тощо);

- термічні ураження (опіки тощо);

- хімічні ураження (отруєння тощо);

- психічні ураження, психоемоційні розлади тощо.

Загальні втрати при транспортних катастрофах (як і в інших випадках) поділяються на такі два види:

- безповоротні (ті, які загинули до надання медичної допомоги, та ті, які пропали безвісті),

- медико-санітарні(уражені і хворі, які втратили працездатність і потребують медичної допомоги, та доставлені на лікування до медичних пунктів і закладів).

В залежності від чисельності потерпілих визначають 5 категорій транспортних катастроф (за ступенем медичних наслідків):

I – до 5 чоловік;

II – 6-15 чоловік;

III – 16-30 чоловік;

ІV – 31-50 чоловік;

V – більше 50 чоловік.

Смерть в результаті травмування настає в один з трьох періодів.

Перший пік летальності припадає на час травмування, коли смерть настає протягом перших секунд або декількох хвилин від моменту травми, що перш за все обумовлено тяжкістю травматичних ушкоджень життєво важливих органів, таких як мозок, серце, великі судини. В більшості випадків такі ушкодження фатальні, хоча швидко розпочате лікування на місці пригоди може врятувати деяку частину хворих. В цей період гине близько 60% постраждалих внаслідок:



- пошкодження стовбуру головного мозку;

- високого пошкодження спинного мозку;

- пошкодження серця;

- пошкодження аорти або інших магістральних судин.

Другий пік летальності припадає на проміжок часу від декількох хвилин до декількох годин з моменту травми, коли частота летальних наслідків може бути зменшеною за рахунок профілактики та лікування вентиляційної, гемічної та тканинної гіпоксії шляхом проведення штучної вентиляції легень, зупинки зовнішньої та внутрішньої кровотечі, відновлення об'єму циркулюючої крові та відновлення перфузії тканин. На цьому етапі причиною смерті є:

- субдуральна та епідуральні гематоми;

- гемопневмоторакс;

- розрив селезінки;

- розтрощення печінки, нирок, відрив органів;

- політравми з ушкодженням органів грудної та черевної порожнин;

- опіки органів дихання поєднані з опіками шкіри великих площ тощо;

- перелом кісток таза або інші поєднані ушкодження з великою крововтратою.

Третій пік летальності виникає через декілька днів та тижнів з моменту травми, звичайно, від поліорганної недостатності та сепсису. На цьому етапі причиною смерті є:

- опіки ІІІ- ІV ступенів з великою площею ушкодження;

- ушкодження органів дихання;

- розриви органів черевної порожнини тощо.

Якщо транспортна катастрофа виникла за межами міста, населених пунктів або у віддалених районах України, перед тими, хто залишився здоровим, та перед тими, хто потерпів, виникає ряд питань, від вирішення яких залежить збереження здоров'я, життя та виживання в цілому.

Це:

- переборення стресового стану, викликаного екстремальною ситуацією;

- надання першої медичної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги;

- захист від несприятливої дії зовнішнього середовища;

- задоволення потреби організму у воді та їжі;

- визначення свого місця перебування;

- встановлення зв'язку (навіть через супутник Землі) та сигналізації;

- необхідність автономного існування тощо.

В цих умовах надання першої медичної допомоги набуває особливого значення для збереження життя та виживання.

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - подія, що виникла в процесі руху транспортного засобу, внаслідок якої є загиблі або поранені, пошкоджено транспортні засоби, вантаж, споруди.

За статистикою, автомобіль є самим небезпечним видом транспорту.

Останніми роками на дорогах України щороку відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф, внаслідок яких зазнають поранень близько 50 тис. осіб. Летальність внаслідок травми в Україні в останні роки має тенденцію до росту. У 1993 році загинуло 27494 травмованих, у 1995 р. – 30965, 1998 р. – 33538, 2001 р. – 37431, у 2003 р. – до 40000 чоловік. Для порівняння за 10 років бойових дій в Афганістані, де приймали участь до 620000 військових, загинуло 12553 чол. В Україні до 2009 року кожні 10 хв. траплялися ДТП (мал.), щодня в автокатастрофах гинуло більше 30 людей, четверо з яких - діти, а 170 осіб отримували тяжкі травми і термічні опіки, а у 2014 роц щоденно гинуло до 10-17 осіб. Значна частина потерпілих гине від несвоєчасного надання екстреної медичної допомоги, хоча травми не завжди є смертельними.

Причини автошляхових пригод різноманітні: 70% їх виникає з вини водіїв (з них 30% у зв'язку з вживанням алкоголю), в 32% випадків - винні пішоходи. Причини, що сприяють виникненню автошляхових катастроф:

- різкий «вибуховий» ріст автомобільних парків у великих містах;

- вулично-дорожня мережа країни не відповідає фактичній інтенсивності транспортних потоків, основні магістралі перевантажені в 2-3 рази;

- критичний технічний стан місцевих доріг;

- недосконалість транспортних засобів: більшість автотранспортних засобів, що експлуатуються є модифікацією моделей випуску 20-річної давності, і не відповідають сучасним вимогам;

- недостатня підготовка водіїв: кожний третій кандидат у водії не володіє необхідними теоретичними знаннями і навичками - так, у 43,5% від загальної кількості ДТП - наїзди на пішоходів, у 25,6% - зіткнення і у 15,3% - перекидання автотранспортних засобів;

- вживання наркотиків або алкоголю (від 30% до 70%);

- навмисне недотримання водієм правил дорожнього руху (обгону, переїзду роздоріжжя, залізнично-дорожніх переїздів);

- зміни в особистих індивідуально-психологічних якостях водія;

- помилки водія (несвоєчасно прийняте вірне рішення в екстремальній ситуації);

- виникнення гіпоксії під час руху транспорту;

- раптове погіршання стану здоров'я водія;

- захоплення водієм швидкістю, що викликає своєрідну ейфорію.

Внаслідок ДТП у 36-60% постраждалих із політравмою констатують пошкодження органів черевної порожнини, які відбуваються переважно у поєднанні з травмою грудної клітки. Абдомінальна травма взагалі складає 51,6% всіх ДТП з летальним наслідком.

Розподіл пошкоджень органів черевної порожнини під час ДТП:

- селезінки -30,2%;

- печінки - 19,2%;

- шлунку/кишківника - 13,1%;

- підшлункової залози - 5%;

- брижі кишківника - 2,2%.

При лобовому зіткненні голова з тулубом по інерції продовжують рух вперед. Водій з пасажиром справа вдаряються головами об вітрове скло. Якщо немає ременів безпеки можливий виліт пасажирів із салону автомобіля. При ударі головою у вітрове скло, виникають черепно-мозкові травми, ушкодження шийного відділу хребта. В цей час нижня частина грудної клітки і верхня частина живота вдаряються об рульове колесо, а коліна об приборну дошку. Іноді при сильному ударі двигун висувається у салон автомобіля, стискає гомілки, ступні водія, наносячи додаткову травму.

При задньому зіткненні, коли передній транспорт стоїть, або його наздоганяє задній, виникає кидок вперед голови на вітрове скло, грудної клітки – на рульове колесо, потім назад з ударом голови в підголівник (якщо він є), тулуба у спинку сидіння. Виникає також пошкодження голови (перерозтягування шиї), шийного відділу хребта, органів грудної, черевної порожнин.

При боковому зіткненні удар приходиться на голову, шию, грудну клітку, таз. Ушкодження будуть залежати від виду транспорту, швидкості транспорту, що наносить удар тощо.

Алгоритм допомоги при ДТП:

- відкрити двері салону автомобіля;

- переконатися, що водій та пасажири живі, і вступають в контакт, якщо один водій не вступає в контакт, визначити пульс на сонній артерії (голову водія не повертати) та інші ознаки життя (реакцію зіниць, температуру тіла на дотик, наявність кровотечі тощо);

- звільнити ремені безпеки;

- накласти шийний комірець;

- максимально відхилити спинку сидіння водія назад, притримуючи голову і тулуб на одній осі, якщо є ушкодження кінцівок з артеріальною кровотечею, накласти джгут, переконатися, що нижні кінцівки не ушкодженні та не зачеплені.

Якщо немає шийного комірця, необхідно виконати наступні дії: рятівник стає з лівого боку або від спини водія (при максимальному відхиленні спинки сидіння), заводить свої руки у підпахові ділянки потерпілого таким чином, щоб ліва рука вільно дістала нижню щелепу голови потерпілого. Праву руку проводить через підпахову ділянку потерпілого, дістає зігнуту в лікті ліву руку потерпілого і добре фіксує в променево-ліктьовій ділянці. В цей час рятівник підставляє своє праве плече (надпліччя) і до нього фіксує голову потерпілого за нижню щелепу своєю лівою рукою, при цьому не змінює прямої осі голова – шия – тулуб (мал.).

Одночасно помічник рятівника відкриває протилежні двері, звільняє нижні кінцівки і обережно (одночасно) повертають потерпілого, кладучи ноги на сидіння пасажира, дотримуючись правила прямої осі: голова – тулуб – кінцівки (мал. 11).

Виймати потерпілого із салону автомобіля бажано трьом чоловікам, один із них підводить ноші під таз потерпілого, якого піднімає рятівник, тримаючи за руки потерпілого в замку.

З протилежних дверей помічник допомагає покласти ноги на ноші, пам’ятаючи, що вони можуть бути пошкодженні. Тому важливо нижні кінцівки підтримувати і класти на ноші в одному положенні.

Якщо рятівник один, витягування потерпілого із салону автомобіля проводиться в тому ж алгоритмі: рятувальник відчиняє максимально дверцята, надіває шийний комірець, знімає ремені безпеки, відсовує сидіння водія та максимально відкидає спинку назад, фіксує потерпілого своїми двома руками, шляхом підведення їх під підпахові ділянки, стоячи збоку, або позаду і захвачує лівою рукою зігнуту в ліктьовому суглобі верхню третину передпліччя потерпілого, а правою ділянку променево-зап’ясткового суглобу. Обережно витягує потерпілого із салону автомобіля. Легенько з ним присідає, кладучи його на ноші, або підготовлену тверду поверхню (мал.).

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь