Сутність і принципи кошторисного фінансування. Кошторис: види та його основні елементи.


 

 

Державний бюджет України виконують за розписом, затвердженим міністром фінансів України у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. Розпис державного бюджету на відповідний рік містить такі розділи:

1) Розпис доходів державного бюджету, зокрема:

— річний розпис доходів загального та спеціального фондів державного бюджету;

— щомісячний розпис доходів загального фонду державного бюджету.

2) Розпис фінансування державного бюджету, зокрема:

— річний розпис фінансування загального та спеціального фондів державного бюджету;

— щомісячний розпис фінансування загального фонду державного бюджету.

3) Розпис асигнувань державного бюджету, зокрема:

— річний розпис асигнувань загального та спеціального фондів державного бюджету;

— щомісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету;

— річний розпис витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень.

Процедури складання та виконання розпису державного бюджету визначено Інструкцією про складання та виконання розпису Державного бюджету України, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2002 року за № 57 (зі змінами).

Розглянемо основні підходи та порядок складання річного розпису асигнувань, оскільки саме на його підставі здійснюють видатки з державного бюджету.

Розпис асигнувань загального та спеціального фондів державного бюджету на рік складають у розрізі головних розпорядників коштів за програмною (якщо бюджет складено із застосуванням програмно-цільового методу) та повною економічною класифікацією видатків бюджету без розподілу за періодами року.

Щомісячний розпис асигнувань загального фонду - це розпис асигнувань загального фонду державного бюджету на рік з розподілом за місяцями в розрізі головних розпорядників за програмною та скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Формування розпису бюджету починається зі складання розписів доходів і фінансування. Після того як враховано обсяги та терміни погашення основної суми державного боргу, вивчено можливості щодо обсягів і термінів залучання державних запозичень, графіки проведення приватизації державного майна, а також потреби покриття щомісячних касових розривів загального фонду державного бюджету, на підставі складених розписів доходів і фінансування розраховують граничні щомісячні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету.

Узагальнену лімітну довідку складають для кожного головного розпорядника з визначенням щомісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому. На підставі лімітних довідок головні розпорядники повідомляють розпорядників нижчих рівнів про встановлені обсяги асигнувань для уточнення кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Під час підготовки проектів кошторисів бюджетні установи увідповіднюють свої штатні розписи до визначеного фонду оплати праці, а решту витрат - до інших встановлених асигнувань таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу відповідних функцій.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, які подають установи головним розпорядникам-і розпорядникам вищого рівня, за необхідності розглядають у присутності керівників відповідних установ. Розпорядники коштів, вищого рівня у розгляді кошторисів і планів асигнувань повинні забезпечувати виконання вимог законодавства, не допускати внесення до кошторисів асигнувань, не підтверджених розрахунками та економічно не об'рунтованих. Головні розпорядники коштів у двотижневий термін після отримання лімітних довідок подають Міністерству фінансів уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань, які відповідають лімітним довідкам. Водночас подають показники за мережею розпорядників коштів нижчих рівнів, штатами та контингентами установ за встановленими формами.

На підставі отриманої інформації Міністерство фінансів України складає річний розпис Державного бюджету України за головними розпорядниками коштів у розрізі економічної класифікації видатків і щомісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету, які відповідають консолідованим параметрам усіх кошторисів.

Оригінал затвердженого розпису передають на паперових та електронних носіях Державному казначейству України, копію -Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Державне казначейство України впродовж трьох робочих днів після затвердження розпису доводить до головних розпорядників витяг з розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань і планів використання бюджетних коштів.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетне повноваження надається головному розпоряднику бюджетних коштів законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування.

Кошторис має два складники:

— загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

— спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Форму кошторису затверджує Мінфін.

План асигнувань із загального фонду бюджету - це щомісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань упродовж року.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом.

Бюджетне асигнування — це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Форму плану асигнувань затверджує Мінфін.

Зведені кошториси та зведені плани асигнувань - це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, які складає головний розпорядник для подання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства. Зведені кошториси не затверджують.

Бюджетні кошти можуть виділятися лише за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами та планами асигнувань.

Бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій упродовж бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі впродовж цього самого періоду або в майбутньому.

Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної зі складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:

а) встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

б) розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства та які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

в) забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), які виконують безпосередньо головні розпорядники.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів та інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

На підставі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подають Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для внесення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня головні розпорядники встановлюють так, щоб проекти зведених кошторисів можна було своєчасно оформити як бюджетні запити.

У разі обмеження терміну формування бюджетних запитів головними розпорядниками Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи надають дозвіл головним розпорядникам самостійно визначати порядок та обсяг отримання необхідних даних для забезпечення своєчасного формування та подання бюджетних запитів.

Проекти кошторисів складають усі установи на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки. Якщо установи утворені не з початку року, кошториси складають і затверджують для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначають планові обсяги, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів, зокрема планові обсяги запозичень, що надійдуть до спеціального фонду кошторису.

У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюють на підставі розрахунків доходів, які складають за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

За основу цих розрахунків беруть такі показники:

— обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

— прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі цих показників визначають суму доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних ум^в роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи планового періоду, обов'язково враховують рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсягові, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

Під час формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету. Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться винятково в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Відповідає за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, винятково розпорядник, з вини якого вона утворилася.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлено для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської та кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і запланованих заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковою є вимога щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей.

До кошторисів можна вносити тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат і відсутності заборгованості.

Видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обраховують залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовують установи аналогічного профілю. Міністерству фінансів України надано право визначати на кожний рік порядок врахування у кошторисах обсягів заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення бюджетних зобов'язань установ.

Асигнування на централізовані заходи, які проводять головні розпорядники, вносять до кошторисів тільки у разі, коли проведення цих заходів за рахунок коштів бюджету не суперечить законодавству.

До централізованих заходів належать заходи з організації та здійснення безпосередньо апаратом головного розпорядника чи апаратом уповноваженого ним розпорядника нижчого рівня або уповноваженою ним установою закупівель товарів, робіт і послугу рамках реалізації затверджених у встановленому порядку національних і державних програм, а також загальнодержавних заходів програмного характеру з метою забезпечення відповідними товарами, роботами, послугами закладів та установ системи головного розпорядника та/або співвиконавців відповідних національних і державних програм.

Усі показники видатків, які вносять до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.

Видатки бюджетних установ за рахунок власних надходжень (спеціальний фонд бюджету) планують у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним і загальним фондами кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, не забезпечених (або частково забезпечених) видатками загального фонду. Розпорядник бюджетних коштів корегує обсяги взятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань зі спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Після затвердження державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів увідповіднюють до показників цих бюджетів.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

— плановість;

— цільовий характер виділених коштів;

— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

— підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу.

Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподілу коштів між окремими статтями. Цільове призначення асигнувань дає змогу фінансуючій організації здійснювати контроль за їх раціональним і ефективним використанням.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування.

Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь