Поняття «дитяча література» і «дитяче читання».

 

Дослідження поетики дитячої літератури передбачає передусім відповідь на елементарне питання: що таке дитяча література?Елементарне з огляду на самоочевидність факту: це те, що читається дітьми чи дітям.

Дитяча література є складовою літературознавчої науки й водночас однією із філологічних дисциплін, що вивчаються у вищих педагогічних навчальних закладах. Як навчальна дисципліна вона має на меті вивчення історії літератури, що адресована дітям, а також літератури, що від початку дітям не призначалася, проте згодом увійшла в коло дитячого читання.Науковці часто підкреслюють нерівноправне становище дитячої літератури, наголошуючи на тому, що естетично марґіналізована з моменту виникнення, вона лише прокладає собі дорогу до художнього самозатвердження.

Вивчення історії і теорії дитячої літератури стикається з рядом проблем, що залишилися у спадок від попередніх етапів науково-викладацької практики та виникли в нових історичних умовах.

Які смисли вкладає сучасне українське літературознавство в поняття “дитяча література”?

По-перше, маємо низку семантичних дублетів (дитяча література ” — “література для дітей” — “література для дітей та юнацтва” — “твори письменства, які окреслюють царину літератури для дітей і юнацтва” — “література дитячого кола читання”), що беззастережно змішує поняття “література” і “коло читання”. По-друге, до змісту цих визначень входить поняття не лише “художньої літератури”, а й того, що не є “літературою” у своїй сутності: довідково-розвивальні тексти (фольклорні, а також всілякі абетки, розмалюйки, читанки і под.) та навчальні (підручники, посібники, енциклопедії, хрестоматії тощо).

Крім того, основна увага в цих визначеннях зосереджена на комунікативному розумінні природи цього явища, що, на жаль, не дає можливості усвідомити специфіку художнього коду, зрозуміти природу естетичної конвенційності дитячої літератури.

Н. Дзюбишина-Мельник (енциклопедія «Українська мова») до дитячої літературивідносить оригінальну та перекладну художню, художньо-наукову й художньо-публіцистичну літературу, орієнтовану на дитину від народження (якщо в поняття дитячої літератури включати фольклор) або від двох років (якщо під дитячою літературою розуміти лише авторську) до 10-11 років (при вузькому тлумаченні дитинства), чи до 13-14 років (при ширшому тлумаченні).

Безперечно, “дитяча література” і “література дитячого кола читання” – поняття не тотожні, оскільки останнє, з одного боку, включає, крім дитячої художньої літератури, власне педагогічну та навчально-педагогічну літературу, а з іншого боку, жанри, котрі первісно “дитячими” і не вважались, і насправді такими не були. Тут необхідно зупинитися ще на одному важливому термінологічному протиріччі. Поняття “література для дітей” і “література про дітей” часто вживаються як синонімічні, хоча насправді такими не є. Художня література про дитинство включає в себе і твори про дітей, звернені до дитини. Разом з тим дитяча література не вичерпується творами про дітей. У дитячу літературу входить значне коло творів, адресованих дітям, що не мають героєм дитину.



Зміст поняття «дитяча література» має містити літературу для дітей віком до 18 років. Мовно-стильова специфіка творів для дітей залежатиме від вікової диференціації, а тому доцільно у практиці дошкільного і шкільного навчання використовувати терміни«література для дітей дошкільного віку», «література для дітей молодшого шкільного віку», «література для дітей середнього шкільного віку», «література для дітей старшого шкільного віку».

Одностайної думки щодо об’єктивних критеріїв виділення дитячої літератури із літератури взагалі до цього часу немає. Її існування (і теоретично, і практично), як правило, визнається de facto. Окремі літературознавці не виділяють цього поняття, наполягаючи на спільних естетичних властивостях. Існує думка, що дитяча література – це різновид масової літератури з невисоким художнім рівнем.

Усе ж домінує протилежний погляд, згідно з яким дитяча література – окремий, специфічний тип літератури. Але, на жаль, сьогодні ще відсутня методологічна база й термінологічний інструментарій щодо побудови теорії дитячої літератури. У попередні десятиліття пошук методологічних опір вівся переважно в педагогіці й соціології, в психології і психоаналізі. Ніколаєва С. зокрема зазначає, що “Принципова відмінність між дослідженнями з дитячої літератури й загальним літературно-критичним дискурсом полягає в тому, що коли “доросла” література вивчалась у її відношенні до філософії, історії ідей та естетики, дитячу літературу завжди відносили до виховання”

Педагогічнийпідхід до дитячої літератури розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Іванюк С., наприклад, стверджує, що “саме педагогічною спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої літератури відрізняється від інших” [5, 176]. Сьогодні “літературний дидактизм” відійшов у минуле в розвитку дитячої літератури, хоча дидактичний критерій ще й зараз претендує на роль одного з провідних. Звичайно, письменники при написанні творів спираються на свої уявлення про світ, життєвий досвід, широкі зв'язки з реальністю (це підкреслюють і критики, і теоретики), проте література не повинна брати на себе роль морального проповідника, оскільки це повністю суперечність сучасним підходам до художньої творчості.

Психологічнийпідхід до дитячої літератури вважає специфічними особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторського таланту. У зв’язку з цим Ірина Чернявська стверджує, що “Естетичні особливості дитячої літератури диктуються самою природою дитини” [6, 15]. Іншої думки Валентина Бавіна. Дослідниця, зокрема, зазначає: “Коли ми відстоюємо право дитячої літератури на самостійне й рівноправне існування серед інших видів художньої літератури, ми ведемо мову не про призначення, а про природу художньої обдарованості її творців. Саме це відрізняє її від інших видів літератури й саме це робить її особливою, відмінною від інших книг в очах дитини” [7, 21].

Безумовно, письменницька майстерність, уміння знаходити спільну мову з дитячою аудиторією відіграють велику роль в успіхові дитячої книги, проте необхідне ще й глибоке, різноаспектне пізнання дитячого світу.

Останнім часом в Україні з’явилась низка цікавих робіт, що зачіпають теоретичні проблеми дитячої літератури (йдеться зокрема про працю Славової М. “Попелюшка чи принцеса? Теоретичні моделі дитячої літератури” та Папуші О. “Дитяча література як маргінєс літературознавчої теорії; До проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу”). Спираючись на здобутки зарубіжних учених, вони намагаються окреслити поняття “дитяча література” у філологічному аспекті.

М. Славова– дослідниця болгарської дитячої літератури – стверджує, що віковий критерій у дитячій літературі моделює особливий тип естетичної комунікації між письменником (доросла людина) і реципієнтом (дитина), коли дорослий актуалізує дитяче в собі і прагне творчої реалізації через дитячий код, а дитина стає “співавтором” з вирішальним голосом при виборі репертуару і стратегій тексту, що забезпечують його “потенціал сприйняття”. Позиція дитини в тексті простежується за допомогою “рольових ігор” автора, а позиція дорослого – використанням дитячого досвіду й формуванням художнього образу на підставі уявлень письменника про дитяче бачення світу [4]. Цей “дитячий аспект” і визначає протоестетичну специфіку дитячої літератури.

О. Папушаназиває дитячу літературу типовим естетичним предикатом, вважаючи її, з одного боку, назвою реальної форми літературного буття, з іншого – ціннісним судженням, метамовною фігурою:

 

 етимологічною (опірне слово вимагає літературознавчого контексту);

 

 кондиційною (якісна визначеність узалежнюється від соціальної природи явища як процесу і продукту суспільної комунікації, що загалом включене в широку антропологічну перспективу культурної трансляції досвіду, однак під дією повсякденних стереотипів редукується до проекту “педагогічного монологу” засобами художнього слова, де дитина – об’єкт впливу, а не суб’єкт розвитку);

 

 маргінальною (потребує додаткового обґрунтування та нових, ще невідрефлексованих координат)

 

Важливо, що у найповнішому на сьогодні «Літературознавчій енциклопедії» (– Київ: Академія, 2007. – Авт.уклад. Ю.І.Ковалів ) уже розрізнено поняття «дитяча література» і «література для дітей»:

Отже, література для дітей — це певна сукупність літературних творів, створених (адаптованих) для дітей з цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь