УНР і Брестський мир. Причини та наслідки радянсько-української війни

Проголошення ІV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

27 січня (9 лютого) 1918р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько – австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

§ Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько – австрійського блоку

§ Німеччина і Австро – Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько – австрійських військ в Україну

§ Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м'яса, яєць та ін. продктів, сировини. В Україну передбачалися поставки с\г техніки, машин

Радянсько – польська війна, яка велась у 1920 р., була наслідком взаємних претензій між РСФСР і Польщі, бажанням більшовиків перенести більшовицьку революцію на Польщу, а потім на всю Європу. З вини Антанти не було врегульоване питання про східку границю Польщі. Польське правління не визнавало УРСР, що була у воєнно – політичному союзі з РСФСР. Керівництво РСФСР розсудило позицію Польщі як ворожнечу і вважало за неможливе подальші спроби заключення миру.

Причини війни: прагнення більшовиків встановити контроль над У, боротьба за владу між УЦР та більшовиками. Приводом став ультиматум Раднаркому. Грудень 1917 р.- захоплення більшовиками Харкова, І Всеукраїнський з”їзд рад у Харкові, створення

рад.уряду- Народного секретаріату, маніфест ВУЦВК про повалення влади УЦР. Січень 1918 р.початок загального наступу більшовиків, більшов. повстання в Одесі та Миколаєві, 26 січня- бій під Крутами. Лютий 1918 -придушення більшовицького повстання у Києві. 7 лютого- вступ більшов.військ до Києва, захоплення більшої частини України і Криму. Причини поразки УЦР: ослаблення соціальної бази УЦР, вдсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, високий рівень організованності та боєздатності більш. військ.

 

35. Українська держава П. Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика

Павло Петрович Скоропадський — нащадок давнього козаць­кого роду.

Діяльність уряду була спрямована на відновлення порядку в країні, але при цьому нова влада стала проводити вкрай консер­вативну політику. Зміст заходів зводився до відновлення прав власності поміщиків і буржуазії. Швидко відновився апарат управління: до державних установ повернулися чиновники, що працювали ще за царського режиму. Почали працювати держав­на охорона (поліція), пошта, телеграф, залізничний транспорт, налагоджувалося постачання міст продовольством, розвивалася торгівля. Проте інтереси селян і робітників були зігноровані: земля поверталася поміщикам, почалися арешти і розстріли активістів, які взимку організовували наділення селян землею. Оголосили про підготовку обмеженої земельної реформи, за якою лише заможні селяни могли викупити частину державної і помі­щицької землі, але вона так і не була розпочата. Страйки робіт­ників у містах, де було установлено 12-годинний робочий день, і виступи селян нещадно придушувалися. Режим мав украй вузьку соціальну базу (буржуазія, поміщики) і не зміг би втри­мати контроль над країною без допомоги Німеччини. У жовтні 1918 р. було оголошено про відновлення на Лівобережжі коза­цтва (з-поміж заможних селян), але це була запізніла і не дуже вдала спроба розширити чисельність прихильників режиму.

Національно-культурна політика гетьмана досягла значних успіхів. Розпочалася українізація державного апарату, від­кривалися численні гімназії з українською мовою навчання. Були створені Українська академія наук, два українські уні­верситети (у Києві та Кам'янець-Подільскому), Національна галерея мистецтв, Державний український архів. Виникло чимало видавництв, які друкували літературу українською мовою, регулярно видавалася українська преса. Національно-культурна політика гетьмана була одним з найбільш успіш­них напрямків його діяльності.

Розбудова збройних сил

П. Скоропадський узяв курс на створення могутньої (500-600 тис. чоловік) армії. З колишніх кораблів Чорноморсько­го флоту Росії було створено ВМС Української Держави. У процесі створення армії виникла низка проблем: Німеччина не хотіла, щоб Україна мала у своєму розпорядженні велику армію і всіляко гальмувала процес її створення; бракувало до­свідчених офіцерів, дуже обмеженими були фінансові можли­вості держави. Основою армії стали кращі військові частини колишньої УНР (січові стрільці, Запорізька дивізія) та Сірожупанна дивізія (створена з колишніх військовополонених на території Австро-Угорщини). Загальна чисельність збройних сил України восени 1918 р. не перевищувала 65 тис. чоловік. Багато солдатів негативно ставилися до внутрішньої політики уряду.

Зовнішня політика Української держави

Найбільш тісними були відносини з Німеччиною й Австро-Угорщиною, дипломатичні місії були направлені до Норве­гії, Швеції, Фінляндії, Швейцарії, Румунії. У вересні 1918 р. П. Скоропадський відвідав з офіційним візитом Берлін. Уліт­ку—восени 1918 р. тривали переговори між делегаціями України і Радянської Росії про укладання мирного договору. Однобічна орієнтація на Німеччину, що зазнавала поразки у світовій війні, робила позиції України в міжнародних від­носинах дуже уразливими. Восени 1918 р. гетьман починає шукати контактів з російськими білогвардійськими, урядами, яких підтримувала Антанта.

 

36. Проголошення ЗУНР. Взаємини між УНР і ЗУНР.

Після розпаду Австро-Угорської імперії на зборах полі­тичних і громадських діячів Галичини і Буковини у Львові 18—19 жовтня 1918 р. була створена Українська Національ­на Рада, яка 1 листопада проголосила утворення національ­ної держави, її назву й територію уточнив закон, ухвалений Радою 13 листопада 1918 р.: держава отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка» (ЗУНР) зі столицею у Львові. ЗУНР, у тому числі Буковина та Закарпаття, зай­мала територію майже 70 тис. кв. км з 6-мільйонним населенням. Польща з допомогою військової сили відвойовувала свої позиції і наприкінці листопада оволоділа Львовом та конт­ролювала 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР оголосила свою вла­ду. Світове співтовариство, особливо країни Антанти, не по­спішали визнавати українську державність. З метою протидії агресивній політиці Польщі 3 січня 1919р. Національна Рада у Станіславі затвердила проект договору про возз'єднання ЗУНР з УНР, а 22 січня 1919 р. в Києві на Софійському майдані відбулося урочисте прого­лошення Злуки (об'єднання) двох частин України, Акт якої ратифікував Трудовий Конгрес. Водночас це було тільки формальне об'єднання. Кожна частина України мала свої органи влади і місії за кордоном і втрачала в цей час і свої позиції, і свою територію.

Після Акту злуки армія Західної об­ласті Української Народної Республіки (ЗОУНР) — такою була назва ЗУНР після об'єднання з УНР — разом з війська­ми УНР протистояла збройним силам більшовиків і Польщі. Однак необхідної згоди в їх політиці не було. Ке­рівництво ЗОУНР орієнтувалося на союз з Денікіним при підтримці Антанти в боротьбі проти більшовиків, а Дирек­торія і уряд УНР вважали основним противником білу і червону Росію, і через те для отримання допомоги від Ан­танти готові були укласти союз з Польщею. Проте Денікін не збирався особливо рахуватися з формальними урядами Є. Петрушевича і С. Петлюри. Наприкінці листопада 1919 р. він видав наказ про розпуск Державного секретаріату, міністри якого емігрували в Польщу і Румунію. Національно-визвольна боротьба в західноукраїн­ських землях за незалежність і суверенність України за­кінчилася поразкою. Свавільне рішення країн Антанти про включення цих земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини стало однією з історичних кривд, заподіяних українському народові

ВЗАЄМИНИ УРЯДІВ УНР І ЗУНР

Об'єднати два уряди було неможливо цьому перешкоджали і ідеологічні і персональні причини. Провід ЗУНР був безпартійний, антисоціялістичний, провід УНР був соціалістичний; провід УНР вважав за можливе переговори й союз з совєтським урядом, щоб спільно подолати «Добровольчу армію» Денікіна, і взагалі з самого початку готовий був прийняти програму большевиків за умовою, що на Україні будуть встановлені ради українські, а не московські; провід ЗУНР ставив подвійну мету: боротьбу з Польщею та советською Росією, і готовий був на спілку з Денікіном.До цього треба додати персональні моменти: Петлюра і ввесь провід УНР вважали обрання Петрушевича на диктатора недемократичним, незаконним; Петрушевич і ввесь провід ЗУНР вважали становище Петлюри на чолі армії за шкідливе для справи, і кожна опозиція проти Петлюри знаходила моральну підтримку серед галицького проводу. Справа закінчилася на визнанні двох проводів і двох армій.