Діяльність українських думських громад в I і II Державних Думах російської імперії.

У період спаду першої російської революції 1905—1907 pp. працювали І і II Державні Думи.
І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемогу кадети. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик.

Українська думська громада у складі 45 чол. сформувалася майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І. Шраг.
Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного — в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган - журнал "Украинский вестник", в якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський.
I Дума була розпущена трохи більше як через 2 місяці її роботи.
На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": з 518 депутатів 65 були соціал-демократами, 157 - трудовиками.Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів.
II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.
Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою "Рідна справа (Вісті з Думи)". Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.
II Державну Думу було розігнано. З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

31. Особливості проведення аграрної політики П.Столипіна в Україні та її наслідки.

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Причинами гальмування розвитку в країні були: - низький рівень продуктивності праці в общині(в разі повені, пожежі община приходила на допомогу, община не давала вмерти, але й не давала піднятися вгору) та община міцно тримала тих, хто вирішив поїхати в місто працювати на підприємстві.

Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін – один із найвеличніший реформаторів Росії.

У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р.
Столипінська аграрна реформа передбачала:

- ліквідацію сількотериторіальної общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції;

- надання кредитної допомоги селянам, які хотіли вийти з общини через Селянський земельний банк;

- переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії;

- одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і або залишатися на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі.
Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.
Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила.
Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.
Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі.

32. Україна в роки Першої світової війни

Перша світова війна не була випадковою історичною подією, а стала результатом політичного, економічного й суспільного розвитку великих європейських держав, США та Японії кінця XIX - початку XX ст. Війну розпочала 1 серпня 1914 р. Австро-Угорщина проти Сербії За кілька днів у війну вступили всі учасники (крім Італії) «Троїстого союзу» та Антанти. Метою її був перерозподіл уже поділеного світу. Україна стала об'єктом мілітаристських домагань Росії, Австро-Угорщини та Німеччини. Кожна з цих держав прагнула захопити всі без винятків українські землі і, приєднавши до своїх володінь, перетворити на аграрно-сировинний придаток, широкий ринок збуту товарів і дешевої робочої сили.

Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі обставини:

- Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. У російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській - 250 тис.

- Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух.

- У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.

Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу. 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. із добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" - був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. осіб. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:

- більшість українських партій підтримали Росію у війні;

- частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету;

- частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії;

Плани сторін щодо України 1. Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля.

2. Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну.

3. Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.(звинуватила українців в своїх поразках)

Політика сторін щодо України

Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові репресії проти українства.

Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Україна стала ареною жорстоких боїв 1 світової війни.Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

33. Створення української Центральної Ради, її лідери та політична програма

Революція в Росії 23 лютого 1917 р, повалення монархії, зречення Миколою ІІ престолу призвело до того, що революційні настрої перкинулися і на Україну. Метою Української революції було здобуття автономії як першого кроку до незалежності, рушійними силами виступали укр. інтелігенція, селянство, військові, робітництво. Основні події початку революції-Створення 17 березня 1917р. УЦР. 20 березня обрано керівний склад: голова - Грушевський, заступники - Винниченко, Єфремов. УЦР складалася з 882 депутатів. У керівництві Ради велику роль відігравали Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Павло Христюк Микита Шаповал та інші відомі українські політики. Серед укр. політиків не було повної єдності більшість вважала, що найближчим. завданням має бути утворення автономної укр. держави у складі Росії. Самостійники вважали що слід боротися за незалежність. Після деяких вагань вони вирішили продовжувати співроб. з автономістами. Таким чином, УЦР головною метою вважала здобуття Україною автономії.

Мета- домагання нац-територіальної автономії України, перебудова Росії на федеративну демократичну республіку. Свою діяльність ЦР відзначила 4-ма універсалами. І Універсал 23 червня 1917 р. проголошував автономію, наступним кроком було створення Генерального Секретаріату на чолі з Винниченком. Універсал закріплював принцип народного суверенітету: усі громадяни України могли брати участь у вибо­рах Всенародних українських зборів (Сейму). Саме збори мали стати законодавчою владою в Україні. 15 (28) червня було ство­рено уряд України — Генеральний секретаріат. Головою уряду став Володимир Винниченко. В уряді переважали представни­ки від УПСР і УСДРП. Перший Універсал — визначна подія в історії України, він започаткував відновлення української державності. Вплив авторитет УЦР у країні значно зросли. 3 липня 1917 р. ІІ Унів. Обмежував автономію україни Проголошував, що УЦР- єдиний орган революційної України,став ще одним кроком до становлення автономії. До складу УЦР було включено представників російських, єврейських та інших неукраїнських партій і громадських ор­ганізацій. 4 липня уряд Росії видав «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні», за якою секретаріат фактично позбавлявся реальної влади. ІІІ Унів. 7 листопада 1917 р. проголошує створення УНР у межах 9-ти укр.губерній, окреслює програму дій:8 год. робочий день, скасув. поміщицького землеволодіння тощо. 7 (20) листопада Рада виступила з Третім Універсалом: проголошувалося створення автономної Української Народної Республіки, що в майбутньому мала стати частиною нової федеративної Росії. УЦР не визнавала владу більшовиків законною і не збиралася виконувати розпорядження Раднаркому. Центральна рада висунула програму перетворень наділення селян поміщицькою землею без викупу, забезпечення демократичних прав і свобод, установлення державного контролю над продукцією, впровадження 8-годинного робочого дня і надання права неукраїнському населенню країни на національно-персональну автономію (право вільно розвивати свої національні традиції та культуру). ІV Унів.22 січня 1918р. проголошував незалежність У, але відстояти цього не вдалося.