Право користування чужою земельною діялнкою для с-г потреб-емфітевзис

У випадку виникнення у особи необхідності використання чужої земельної ділянки для сільськогосподарських потреб їй надається право землекористування, яке може відчужуватися або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між її власником і особою, яка виявила бажання користуватися нею (землекористувачем). Строк названого договору нормативно не визначений і тому встановлюється за домовленістю сторін. Разом з тим строк договору про надання права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років .Виходячи з призначення земельної ділянки, він укладається на довгостроковий період. Якщо такий договір укладено без визначення строку його дії, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це іншу сторону не менш як за один рік. За загальним правилом, цей договір є оплатним.

Власниками і землекористувачами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Юридичні особи є учасниками цих відносин, як правило, у випадках, коли вони здійснюють підприємницьку діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва у формі селянського (фермерського) господарства або в інших визначених законодавством організаційно-правових формах.

Актами цивільного законодавства визначаються права та обов'язки як власника, так і землекористувача.

Власник земельної ділянки має право: вимагати від землекористувача її цільового використання (призначення використання земельної ділянки визначається у договорі між власником і землекористувачем); одержувати плату за користування нею. Розмір такої плати, її форма (грошова чи натуральна), умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

При цьому власник земельної ділянки не повинен перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.

Землекористувач має право: використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб у повному обсязі з урахуванням її призначення; якщо інше не передбачене законом, самостійно використовувати земельну ділянку у цілях, для яких вона надана; використовувати для особистих потреб загальнопоширені корисні копалини (вода, глина, пісок), а також водоймища, які розташовані у межах земельної ділянки; за погодженням із власником земельної ділянки робити запруди, здійснювати гідромеліоративні роботи, заходи запобігання ерозії грунтів; на відчуження права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено законом.

Землекористувач зобов'язаний: своєчасно і відповідно до визначених договором умов вносити плату за користування земельною ділянкою; у випадках, визначених законом, сплачувати інші платежі (зокрема, земельний податок); здійснювати комплекс заходів щодо збереження родючості земель та забезпечення екологічної безпеки; ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації; не допускати порушення прав та законних інтересів власників і володільців сусідніх земельних ділянок.



Право на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом, є відчужуваним. Так, зокрема, законом прямо передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено ЇЇ землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу (ч. З ст. 407 ЦК). У разі відчуження власнику надається переважне перед іншими особами право на його придбання за оголошеною ціною та на інших рівних умовах. Про намір продати право користування чужою земельною ділянкою землекористувач зобов'язаний письмово повідомити її власника. Якщо протягом місяця власник не надішле письмової згоди на придбання права користування земельною ділянкою, землекористувач має право продати його будь-якій особі. Порушення права переважної купівлі права користування земельною ділянкою призводить до застосування наслідків, які визначені законодавством для випадків порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Право забудови(суперфіцій)

Суперфіцій (від лат.— будівля слідує за землею) — у Римському праві — спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі. В сучасному українському праві суперфіцій — право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі.Особливість суперфіцію полягає в тому, що таке право може відчужуватися землекористувачем або передаватись у порядку спадкування на підставі договору або заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток від промислових об'єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Проте таке право може бути припинено в разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;закінчення строку права користування;відмови землекористувача від права користування;невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль;за рішенням суду в інших випадках, установлених законом. Суб'єктами суперфіцію можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.Об'єктом суперфіцію є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель з можливістю для суперфіціарія набути право власності на них та для землевласника — отримувати частку прибутку землекористувача. При наданні земельної ділянки в користування з метою забудови необхідно, щоб її подальше використання відповідало цільовому призначенню ділянки. Підставами встановлення суперфіцію є договір між власником земельної ділянки та майбутнім забудовником, а також заповіт. Строксуперфіцію може бути визначеним або невизначеним. Мінімальний та максимальний строки суперфіцію в ЦКне визначено. Якщо суперфіцій установлено на невизначений строк, він вважається безстроковим і може бути припиненим за бажанням сторін у будь-який час. На відміну від сервітуту суперфіцій не може бути безоплатним. Власник сервітуту має право на відшкодування збитків від установлення суперфіцію. По суті, при укладенні договору суперфіцію право користування, володіння й розпорядження власником земельної ділянки, щодо якої встановлено суперфіцій, не вилучається. Водночас право тимчасового користування землею власник передає за плату іншій особі, що породжує між ними земельні й цивільні правовідносини.Власникземельної ділянки, наданої для забудови, має право на:одержання плати за користування нею для забудови;одержання у випадках, установлених договором, частки доходу землекористувача від збудованих на земельній ділянці промислових об'єктів тощо;володіння та користування ділянкою в обсязі, встановленому договором із землекористувачем;розпорядження ділянкою, у тому числі шляхом відчуження її іншим особам. Власник зобов'язаний:надати певну ділянку під забудову у строки, визначені договором про встановлення суперфіцію або заповітом;не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні ним права користування ділянкою.Суперфіціарій (землекористувач) має право:використовувати ділянку для забудови;користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором ;набувати право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови;передавати суперфіцій іншим особам шляхом договору або заповіту. Суперфіціарій зобов'язаний: вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови;вносити інші платежі, встановлені законом;використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;приступити до використання земельної ділянки для забудови протягом трьох років з моменту встановлення суперфіцію.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь