Момент виникнення права власності у набувача за договором.

Момент виникнення права власності у набувача має суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини конкретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виникнення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов'язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та-ін. Відповідно до ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту передачі йому речі. Сторони вправі змінити це положення, але вони не вправі змінити вимоги закону з цього приводу.
Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичної особи. До передання "з рук в руки" прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання-доставки. Тобто якщо вантаж загине внаслідок непереборної сили ПІД ЧАС доставки, то за загальним правилом збитки понесе покупець, оскільки він стає власником вантажу з моменту здачі його перевізникові.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Право власності на окремі види майна обов'язково має підтверджуватися відповідними правовстановлювальними документами (договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені нотаріусом; свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; свідоцтво про придбання об'єктів нерухомого майна з публічних торгів, видане державним та приватним нотаріусом; рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна; мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо). В договорі сторони можуть відійти від загального правила і визначити інший момент переходу права власності.

 

Набуття права власності на знахідку

Після закінчення шести місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування у особи, яка знайшла загублену річ, виникає право власності на неї.

Особа, яка знайшла чужу річ, може відмовитися від набуття права власності на неї, подавши відповідну заяву органові місцевого самоврядування. Така річ у подальшому переходить у власність територіальної громади.



Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції. З метою виявлення власника або особи, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, органи міліції повинні зробити у друкованих засобах масової інформації оголошення про виявлення загублених транспортних засобів. Органи міліції мають право продати транспортний засіб, якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення власник або особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу, отримана від продажу транспортного засобу, має бути внесена на спеціальний рахунок в банку і зберігатися там протягом трьох років. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб. Особа, яка знайшла загублену річ, має право на відшкодування необхідних витрат, зумовлених знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо) від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, чи від органу місцевого самоврядування, у власність якого перейшла ця річ , а також винагороду за знахідку від її власника (володільця). Закон визначає, що розмір винагороди не має перевищувати 20 відсотків вартості речі. Норма про це є імперативною. Це означає, що особа, яка знайшла загублену річ, не має права вимагати винагороди, що перевищує 20 відсотків.

На практиці досить часто трапляються випадки, коли особа, яка загубила річ, публікує про це оголошення, що містить обіцянку виплатити винагороду за повернення речі. Якщо така пропозиція є публічною офертою, а дії особи, яка знайшла загублену річ, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним. Винагорода за знахідку в такому випадку виплачується на умовах публічної обіцянки. Право на отримання винагороди за знахідку не виникає у особи, яка не заявила про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування або вчинила спробу приховати річ, тобто хотіла звернути річ у свою власність

 

 

Скарб

Визначення скарбу, що міститься в ЦК, відтворює визначення, яке містив ЦК 1963 p. Об'єктом відносин є гроші, валютні цінності , інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у зливках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. Названі об'єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме: - вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані в землі; - власник їх є невідомий або якщо відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не є скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив права власності на них. ЦК встановив, що право власності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад таким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб — в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихований, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. За ЦК 1963 p. скарб завжди надходив у власність держави. Відповідно до чинного ЦК держава набуває право власності на скарб лише тоді, коли предмети, що становлять скарб, є пам'яткою історії та культури. Пр. режим пам'яток історії та культури визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відп. до вказаного ЗУ, пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Держреєстру нерухомих пам'яток У-ни. Спір про те, чи є скарб пам'яткою історії та культури, підлягає розгляду в суді.Особа, яка виявила скарб, що є пам'яткою історії та культури, має право одержати від держави винагороду в розмірі до 20%від вартості скарбу на момент його виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди має як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 % від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган. Особи, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводяться відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків (наприклад геологи, історики), не набувають права власності на скарб, а також позбавляються права на одержання винагороди.

Набувальна давність

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановле­но ЦК.За набувальною давністю у власність можуть набути майно лише фіз та юр особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власності на майно за набувальною давністю, мають бути незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі. Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є:- добросовісне заволодіння чужим майном;-володіння чужим майном протягом певного строку: десять років — для нерухомості, п'ять років — для рухомості. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернен­ня, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ят­надцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є: -відкритість володіння чужим майном;-безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Законом можуть встановлюватися спеціальні випадки набуття права власності за набу­вальною давністю.Так,ЗК встановлює, що для набуття права власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності строк володіння становить 15 років. Сплив цього строку є підставою для звернення особи до органу державної влади чи місце­вого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування.Право власності за набувальною давністю на рухомі речі виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду. Право власності на нерухоме майно, набуте за набувальною давністю, виникає з моменту державної реєстрації.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь