Принцип безперервності процесу фізичного виховання

Цей принцип – один із найважливіших для побудови занять фізичними вправами. Його реалізація передбачає недопустимість дискретності педагогічного процесу, призводить до зниження досягнутого рівня фізичної підготовленості. Цілісність навчально-виховного процесу забезпечується визначенням адекватної міри фізичного навантаження і відпочинку, яка б сприяла реалізації закономірностей інтеграційної взаємодії термінового і відставленого тренувального ефекту в кумулятивному процесі. При реалізації цього принципу необхідно, щоб ефект кожного подальшого заняття "нашаровувався" певним чином на "сліди" попереднього, закріплюючи і поглиблюючи їх. В основі управління процесом чергування навантаження і відпочинку лежать закономірності пристосовування організму до фізичного навантаження, а також динаміка відновлення після виконуваної роботи. Залежно від того, в якій стадії відпочинку виконуватимуться навантаження, виділяють чотири основні варіанти побудови заняття.

Перший варіант використовується при двох триразових заняттях в день і передбачає виконання тренувальної роботи у фазі недовідновлення, чим забезпечуються компенсаторні передумови для сумарного тренувального ефекту. Його застосування доцільне, головним чином, при розвитку витривалості.

Другий варіант допускає проведення подальшого заняття в період повного відновлення організму тих, хто займаються певним видом спорту і забезпечує підтримку певного рівня фізичної працездатності.

У третьому варіанті передбачається використання суперкомпенсаторного інтервалу відпочинку, який забезпечує виконання подальшого навантаження у стадії підвищеної працездатності.

Четвертий варіант передбачає проведення подальшого заняття через тривалий період відпочинку, коли структурні сліди попереднього заняття майже втрачені. Дана форма організації заняття застосовується переважно у сфері активного дозвілля (фізичної рекреації), оскільки забезпечує стійкий рекреативно оздоровчий ефект. Відзначені варіанти чергування роботи і відпочинку мають місце як в одному занятті, так і в системі занять.

При реалізації принципу безперервності важливе значення має об'єктивна інформація про стан тих, хто займається певним видом спорту. Вона є ключовим аспектом в ухваленні управлінських рішень, регламентуючих величину фізичного навантаження (за об'ємом і інтенсивністю), а також міру і якість відпочинку. Враховуючи високу рухливість компенсаторних механізмів організму, визначальну варіативність оперативного і поточного стану об'єкта педагогічної дії, процес управління будується на основі постійно змінної інформації.

Принцип безперервності у фізичному вихованні розкривається в наступних основних положеннях:

1. Перше положення принципу безперервності вказує на те, що процес фізичного виховання є цілісною системою, в якій передбачається послідовність у проведенні занять фізичними вправами. Послідовність – найважливіша умова процесу навчання рухам і процесу виховання фізичних якостей.

Реалізація цього положення в процесі фізичного виховання визначається дидактичними правилами: «від легшого до важчого», «від простого до складного», «від освоєного до неосвоєного», «від знань до вмінь». Їх грамотне виконання забезпечує успіх у вирішенні освітніх завдань фізичного виховання.

Закономірності виховання сили, швидкості, витривалості та інших фізичних якостей також вимагають строгої послідовності фізичних вправ. Розвиток кожної фізичної якості відбувається в результаті функціональних і морфологічних змін, пристосувань в організмі. Це передбачає строгу послідовність у пред'явленні підвищених вимог до його функцій. Для цього використовуються значно більші фізичні навантаження, ніж ті, до яких організм звик.

• При побудові навчального процесу визначення послідовності навчання руховим діям і виховання фізичних якостей повинне грунтуватися на знаннях і обліку позитивного і негативного «перенесень» навиків і фізичних якостей.

• У віковому і багаторічному плані послідовність у побудові процесу фізичного виховання полягає в тенденції: від загального широкого фундаменту фізичної підготовки до більш глибокої і вузької (спеціалізованої) підготовки. Послідовність вирішення завдань фізичного виховання в масштабі занять (урок) визначається явищами «слідів», що залишається після виконання видів фізичних вправ (наприклад, доцільно швидкісні вправи виконувати на початку заняття, а на витривалість – у кінці).

2. Друге положення принципу безперервності зобов'яже спеціалістів з фізичної культури і спорту при побудові системи занять забезпечити постійну спадкоємність ефекту занять, вилучити великі перерви між ними з метою виключення руйнуючої дії того, що було набуто раніше в процесі занять фізичними вправами.

Дотримуючись комп'ютеризованої мови Фортран, кожне тренувальне завдання і величина подальшого відпочинку повинні бути визначені предикативними ознаками за такою схемою: передбачувана міра фізичного навантаження => терміновий (кумулятивний) тренувальний ефект => величина і якість відпочинку, які б забезпечили розгортання компенсаторних перебудов в організмі тих, хто займається певним видом спорту.

Реалізація принципу безперервності передбачає виконання певних правил. Необхідно забезпечувати регулярність занять, не допускаючи невиправданих перерв. При плануванні вправ на занятті слід ураховувати спадкоємність і ступінь взаємозв'язку між ними. Важливо завчасно встановлювати послідовність вправ в одному занятті і в системі занять.

 

Принцип прогресування дій

Передбачає цілеспрямоване підвищення вимог до рухової активності (за параметрами об'єму і інтенсивності) в процесі пристосовування індивіда до фізичного навантаження. Реалізація даного принципу забезпечує планомірний перехід об'єкта педагогічної дії від одного якісного рівня на більш високий, що практично виражається зростанням тренованості, підвищенням функціональних можливостей організму і фізичних здібностей. Він виражає необхідність неухильного підвищення вимог до тих, хто займається фізичними вправами, суть яких полягає в постійному оновленні і ускладненні вправ, методів, умов занять, а також величини фізичного навантаження, її об'єму і інтенсивності, що використовуються. Прогресування вимог лише тоді приводитиме до позитивних результатів, коли нове завдання і пов'язані з ним навантаження виявляться посильним для тих, хто ними займається. На початкових етапах величина фізичного навантаження повинна викликати адекватні компенсаторні реакції. Для слабо підготовлених індивідів навіть малі фізичні навантаження викликатимуть стрес-реакцію при значній мобілізації вегетативних і моторних функцій організму і, як наслідок, зростання працездатності. В підготовці новачків використовуються переважно прямолінійно-висхідна і східчасто-зростаюча схеми планування навантаження. Слід зазначити, що форсування навантажень, застосування високоінтенсивних вправ без проведення попередньої тренувальної роботи значно підвищують "ціну" пристосовування, що закономірно призводить до перенапруження функціональних систем організму. При використанні великих енергоємних фізичних навантажень в організмі залишаються більш виражені структурні сліди, які визначають довготривалу форму адаптації. При її цілеспрямованому формуванні використовують хвилеподібний і ударний варіанти планування. Хвилеподібний характер регулювання фізичного навантаження є універсальною формою, яка забезпечує ритмічне варіювання тренуючої дії з метою профілактики перевтоми індивіда. Ударний характер регламентації фізичних навантажень доцільний у підготовці кваліфікованих спортсменів, добре пристосованих до об'ємних і високоінтенсивних навантажень.

 

Принцип циклічності

Процес фізичного виховання – це замкнутий круговорот певних занять і етапів, що створюють цикли.

Даний принцип націлює фахівців з фізичного виховання і спорту здійснювати побудову системи занять з обліком і в рамках завершених циклів, а також з урахуванням прогресування кумуляції ефекту занять, загального ходу фізичного виховання і поступального розвитку загальної і спеціальної підготовленості тих, хто ними займається.

Цей принцип визначає структурну впорядкованість навчально-виховного процесу. Його суть розкривається в композиційній повторюваності окремих занять і їх серій. На практиці прийнято розрізняти мікро-, мезо- і макроструктуру виховного процесу. Тривалість мікроциклу, як правило, не перевищує семиденний режим рухової активності індивіда. Тижневий цикл є основною структурною одиницею планування навчально-виховного процесу. Його зміст передбачає планування розвиваючих занять цільової спрямованості і відпочинку з урахуванням сукупності чинників, що відображають закономірності пристосовування організму до фізичного навантаження і забезпечують виразний кумулятивний ефект.

На думку професора Л.П. Матвєєва (1999), сучасна система побудови навчально-виховного процесу, що затвердилася у вигляді мікроциклів наростаючої інтенсивності і що циклічно повторюється, є емпірично певною формою вдосконалення функціональних систем організму, що відповідають за пристосовування до фізичних навантажень. Структура мікроциклу варіативна і піддається специфіці фізкультурно-спортивної діяльності, періоду, етапу підготовки. Доцільність використання того або іншого варіанту мікроцикла обумовлена безліччю чинників, у тому числі переважною спрямованістю тренувальної дії, оперативним і поточним станом індивіда. Мезоцикли (місячні цикли) є сукупність п'яти-шести мікроциклів, які формують відносно закінчені елементи структури етапу підготовки і забезпечують позитивний сумарний тренувальний ефект. Структура мезоциклу детермінована, головним чином, метою етапу підготовки і логікою вирішення поточних педагогічних завдань. Тому параметри структури мезоциклів, їх види досить варіативні щодо предикативних ознак переважного змісту етапу підготовки.

Зміст макроциклу (річного циклу) передбачає чергування декількох мезоциклів протягом більш тривалого (піврічного, річного і багаторічного) циклу підготовки. Методологічною основою технології управління в макроциклі є об'єктивні біологічні закономірності довготривалого пристосовування індивіда до фізичних навантажень у процесі його ендогенного розвитку.

У підготовці спортсменів структура макроциклу передбачає чергування трьох періодів: підготовчого, змагального і перехідного. Їх виділення обумовлено створенням оптимальних умов для забезпечення послідовного набуття спортивної форми (готовності до максимального результату), її реалізації в змаганнях і подальшої втрати.

Принцип циклічності на практиці реалізується повною мірою при дотриманні наступних правил:

1. Процес фізичного виховання і спортивного тренування повинен бути побудований із використанням відносно завершених і циклічно повторюваних структурних одиниць (мікро-, мезо-, макроциклів).

2. Серії занять повинні забезпечувати оптимальне співвідношення навантаження і відпочинку при досягненні кумулятивного ефекту.

3. Послідовність чергування мезо- і макроциклів у багаторічному навчально-виховному процесі повинні забезпечувати неухильне підвищення спортивно-технічної майстерності індивіда.