Оцінка вартості, стану та ефективності використання основних засобів підприємства

 

Добавити матеріал, що стосується оцінки вартості основних засобів підприємства

Система показників, яка може вичерпно харак­теризувати ефективність основних засобів, охоп­лює два блоки:

- перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;

- дру­гий — показники рівня використання основних засобів у цілому та окремих їхніх видів [20, с. 106].

Необхідність виокремлення в само­стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери­зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива­ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви­робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

У систему показників ефективності відтворення основних засобів доцільно включити два: коефіцієнт інтен­сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основ­них фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нор­мативного).

Для характеристики ефективності використання основних засобів використовують ряд показників, які можна поділити на два блоки: узагальнюючі і часткові.

Узагальнюючі показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних засобів. Одним з основних узагальнюючих показників, який найпоширеніший у практиці, є фондовіддача. Її розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих засобів:

Ф_в = ВП / ОФ_ср.р, (1.1)

де Ф_в – фондовіддача, грн./ грн.;

ВП – обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;

ОФ_ср.р – середньорічна вартість основних виробничих засобів, грн.

Середньорічну вартість основних виробничих засобів визначають за формулою:

ОФ_ср.р = (ОФ_поч. + ОФ_кін.)/ 2, (1.2)

де ОФ_поч. – вартість основних засобів на початок року, грн.;

ОФ_кін. – вартість основних засобів на кінець року, грн.

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється однією гривнею вартості основних виробничих засобів, він показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі засоби, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних засобів до обсягу виготовленої продукції:

Ф_м = ОФ_ср.р/ ВП, (1.3)

де Ф_м – фондомісткість, грн./ грн [21, с. 69].

Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими засобами, є показник фондоозброєності, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних засобів на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу:

Ф_оз = ОФ_ср.р / Ч, (1.4)

де Ф_оз – фондоозброєність праці, грн./особу;

Ч – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Часткові показники характеризують рівень використання основних засобів залежно від окремих факторів. До них належать показники екстенсивного та інтенсивого їх використання. Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характеризує рівень його завантаження у часі й визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації:

К_екс = Т_ф/ Т_н, (1.5)

де К_екс – коефіцієнт екстенсивного завантаження;

Т_ф – час фактичної роботи устаткування, год.;

Т_н – час ймовірної експлуатації устаткування, год. [22, с. 119].

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно обгрунтованої, прогресивної:

К_інт = Q_ф/ Q_н, (1.6)

де К_інт – коефіцієнт інтенсивного завантаження;

Q_ф – фактичний випуск продукції устаткуванням за одиницю часу, шт.;

Q_н – технічно обгрунтований випуск продукції за одиницю часу, шт.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень використання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності й визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження:

К_інтегр= К_екс × К_інт (1.7)

Перераховані вище показники мають важливе значення, так як вони допомагають розкрити резерви підвищення ефективності використання основних засобів і визначити конкретні шляхи покращення їх використання.

Для характеристики технічного стану і руху основних засобів обчислюють коефіцієнти поновлення і вибуття, зношення і придатності.

Коефіцієнт оновлення визначають за формулою:

К_он = Ф_н / Ф_кр ×100% (1.8)

де Фн – вартість введених основних засобів, грн;

Ф_кр – вартість основних засобів на кінець року, грн. Коефіцієнт вибуття обчислюють як:

К_виб=Ф_в/Ф_пр ×100% (1.9)

де Ф в – вартість виведених основних засобів, грн;

Ф_пр – вартість основних засобів на початок року, грн.

Коефіцієнт зношення основних засобів:

К_зн=Ф_зн/Ф_ср×100% (1.10)

де Ф_зн - сума зносу основних засобів, грн.;

Ф_ср - середньорічна вартість основних засобів, грн.

Коефіцієнт придатностіосновних засобів:

К_пр=1-К_зн (1.11)

Цей коефіцієнтпоказує, яка частина основних засобів ще не перенесена на собівартість продукції [29, с. 197].

Для аналізу ефективності використання основних засобів використовуємо наступні методи:

- групування;

- порівняння;

- рядів динаміки;

- прогнозування;

- ланцюгових підстановок;

- графічні;

- табличні.

Групування є невід’ємною частиною майже будь-якого економічного дослідження.

Суть цього методу – поділ загального числа досліджувальної сукупності об’єктів на якісні однорідні групи за відповідними ознаками з метою вивчення її структури або взаємозв'язку між компонентами. Такий поділ дає можливість зрозуміти зміст середніх величин, показати роль окремих одиниць у цих середніх, виявити взаємозв'язок і взаємозалежність між досліджуваними показниками, вплив найсуттєвіших факторів, певні закономірності, властиві показникам.

Аналітичні групування поділяються:

- на типологічні;

- структурні;

- факторні [31, с. 69].

Типологічні групування призначені для розподілу всієї сукупності первинних даних суцільного або вибіркового спостереження на однорідні групи або класи.

Структурні групування використовують для подальшого вивчення внутрішньої будови досліджуваної сукупності, її складу та структури.

Структурні групування характеризують структуру сукупності за будь-якою однією ознакою.

За допомогою факторних групувань можна встановити причинно-наслідкові зв'язки між досліджуваними ознаками явищ та фактори, які впливають на їх зміну. При цьому один з показників розглядається як результативний, а інші - як факторні. За аналітичним групуванням можна розрахувати силу зв'язку між факторами.

По­рівняння як один із способів пізнання найширше використовують в економічному аналізі. Суть його полягає у зіставленні однорідних об'єктів з метою виявлення рис подібності або відмінностей між ними. За допомогою порівняння виявляють загальне і особливе в економічних явищах, визначають зміни в рівні досліджуваних об'єктів, вивчають тенденції і закономірності їх розвитку.

Використання методу порівняння можливе за умови виконання таких вимог:

- формування порівнюваних показників за єдиною методикою;

- порівнювані явища повинні бути виміряні в однакових одиницях виміру;

- явища, які порівнюються, повинні бути якісно порівнювані між собою, тобто мати щось спільне, що було б основою для порівняння [36, с. 50].

Ряди динаміки – це ряди чисел, що характеризують зміну величин у часі.

Прийом динамічних рядів застосовується для характеристики роботи об'єкта за ряд років і розробки перспектив його розвитку. Чим більший період охоплює динамічний ряд, тим більше існує можливостей виявити сталість досягнутих результатів. Отже, використання рядів динаміки в економічному аналізі дозволяє:

- визначити характер зміни параметрів та інтенсивність цієї зміни;

- дати кількісне вираження закономірностей ряду (тренду динамічного ряду);

- надати порівняльну характеристику відмінностей у динаміці різних явищ та процесів.

Складовими динамічного ряду є ознака часу (момент або інтервал) та числові значення показника – рівні. Відповідно до класифікації показників за ознакою часу, динамічні ряди поділяють на моментні та інтервальні. У моментних рядах рівні фіксують стан явища на певні моменти часу, а в інтервальних – агрегований результат за певний проміжок часу.

При вивченні рядів динаміки важливо прослідкувати за напрямом і розміром зміни рівнів у часі. З цією метою для динамічних рядів можуть бути розраховані наступні показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту.

Абсолютний приріст розраховується як різниця між двома рівнями динамічного ряду. Він показує на скільки одиниць в абсолютному вираженні рівень одного періоду більший або менший від певного попереднього рівня, а тому може мати знак “+” (при збільшенні) або “-” (при зменшенні). В аналітичних розрахунках використовують ланцюгові та базисні абсолютні прирости:

ланцюговий ∆y_і = у_і - у_і-1 (1.12)

базисний ∆у_і = у_і - у₀ (1.13)

Темп зростання – відносний показник, частка від ділення двох рівнів динамічного ряду; він показує у скільки разів показник, що аналізується, більший або менший за базисний [40, с. 37].

За базовий рівень (тобто той рівень, з яким проводиться порівняння) залежно від мети дослідження може прийматися певний постійний для всіх рівень (наприклад, перший рівень ряду) або для кожного наступного рівня попередній йому:

t_tл =(у_t / у₀)*100% (1.14)

t_tб=(у_t / у_t-1)*100% (1.15)

У першому випадку кажуть про темпи зростання з постійною базою (базисні), у другому випадку - із змінною базою (ланцюгові).

Темп приросту (Т) - відносний показник, який показує на скільки відсотків один рівень більший (або менший) базового рівня. Розраховується як відношення абсолютного приросту до попереднього чи базисного рівня. Темп приросту у відсотках можна розрахувати шляхом віднімання 100 % від темпу зростання або як процентне відношення абсолютного приросту до того базового рівня, у порівнянні з яким абсолютний приріст розрахований.

Т = (∆y_t / у_t-1)*100, або Т = (у_t - 1)*100 (1.16)

Метод прогнозування дає нам можливість за допомогою попередніх даних отримати результати на майбутнє.

Метод ланцюгових підста­новок застосовують для розрахунку впливу факторів в усіх типах детермінованих факторних моделей. Цей спосіб дає змогу визначати вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного факторного показника в обсязі результатив­ного показника на фактичну величину у звітному періоді. З цією метою визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох і наступ­них факторів, допускаючи, що інші не змінюються. Порівняння величини результативного показника до і після зміни ріння того чи іншого фактора дає змогу елімінувати вплив усіх факторів, крім одного, і визначити його вплив на приріст результативного показника.

Загальна зміна результативного показника:

∆Υ_заг = Υ₁ – Υ_0. (1.17)

У тому числі:

∆Υ_х1 = Υ_ум.1 – Υ₀; (1.18)

∆Υ_х2 = Υ_ум.2 – Υ_ум.1; (1.19)

∆Υ_х3 = Υ_ум.3 – Υ_ум.2; (1.20)

∆Υ_х4 = Υ₁ – Υ_ум.3; (1.21)

Балансова перевірка:

∆Υ_заг = ∆Υ_х1 + ∆Υ_х2 + ∆Υ_х3 +∆Υ_х4. (1.22)

Застосовуючи метод ланцюгової підстановки, необхідно до­тримувати такої послідовності розрахунків: передусім потрібно враховувати зміни кількісних, а потім якісних показників.Отже, застосування методу ланцюгової підстановки потребує знання взаємозв'язку факторів, співпідпорядкованості їх, умін­ня правильно класифікувати і систематизувати їх, тому що від порядку підстановки залежать результати розрахунків.

При методах табличного подання аналітичних даних, результати аналізу зазвичай викладають у формі таблиць. Це найраціональніша і найзручніша для сприймання форма подання аналітичної інфор­мації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця являє собою систему думок, суджень, виражених мовою цифр. Вона значно виразніша і більш наочна від словесного тексту. Показники в ній розташовуються ло­гічніше і послідовніше, займають менше місця порівняно з тексто­вим викладом і досягають пізнавального ефекту значно швидше. Табличний матеріал дає можливість охопити аналітичні дані зага­лом як єдину систему. За допомогою таблиць значно легше просте­жити зв'язки між досліджуваними показниками.

Складання аналітичних таблиць — важливий елемент у ме­тодиці економічного аналізу. Цей процес потребує знання сутності явищ, що вивчаються, методики аналізу їх, правил оформлення таблиць.

В аналізі широко застосовують і графічне відображення інформації.

Графіки – це наочне зображення даних за допомогою геометричних знаків, малюнків та інших графічних засобів, які умовно виражають числові показники та співвідношення між ними. Вони мають велике ілю­стративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає дохідливішим і зрозумілішим [44, с. 55].

На відміну від таблич­ного матеріалу, графік дає узагальнювальний рисунок стану чи розвитку досліджуваного явища, дає змогу зором помітити ті закономірності, які має числова інформація. На графіку виразніше проявляються тенденції і зв'язки досліджуваних показників.

Основні форми графіків, які використовують в аналізі, — діа­грами. Вони за своєю формою бувають стовпчикові, смугові, ко­лові, квадратні, лінійні, фігурні.

За змістом розрізняють діаграми порівняння, структурні, ди­намічні, графіки зв'язку, графіки контролю.

Графічні способи можна застосовувати і для вирішення мето­дичних завдань аналізу і, передовсім, для побудови різноманіт­них схем наочного зображення внутрішньої будови досліджува­ного об'єкта, послідовності технологічних операцій, взаємо­зв'язків результативних і факторних показників.

Таким чином, аналіз ефективності використання основних засобів підприємства є основою аналізу фінансового стану підприємства, що визначає необхідність теоретичного осмислення та аналітичного дослідження даної теми.