Визначіть спільні риси та відмінності цехового і мануфактурного виробництва в Західній Європі.

Цехи в Західній Європі виникли майже одночасно з містами. Їхні права і привілеї закріплювались відповідними документами — пожалуваннями, постановами міських властей, статутами.

Цехи як організації самостійних дрібних майстрів допомагали їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла: встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів: регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.

Цехи не були виробничим об'єднанням, кожний ремісник працював у власній майстерні, зі своїми інструментами та сировиною. Ремесла передавалися спадково і були сімейною таємницею. У майстерні майже не було поділу праці, він визначався ступенем кваліфікації. Поділ праці всередині ремесла шляхом виділення нових професій і цехів. Позацехову діяльність у більшості міст переслідували. У майстернях працювали її власник-майстер, один—два підмайстри і кілька учнів, але членом цеху був тільки майстер. Щоб стати членом цеху, потрібно було пройти низові ступені.

Згідно зі статутами цехів, виконання яких контролювали виборні магістри — старости, кожен майстер повинен був виробляти продукцію лише відповідного виду, розміру, якості й кольору, користувався лише визначеною сировиною. Майстрам заборонялося виробляти більше продукції або робити її дешевшою, оскільки це загрожувало нормальній роботі інших майстрів. Саме тому зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала зручні умови для розвитку продуктивних сил, сприяла спеціалізації, кваліфікації простого товарного міського виробництва. У її межах розширювались асортимент і якість випуску товарів, удосконалювалися навики ремісничої праці.

Розвиток грошово-кредитних відносин стимулював виникнення мануфактур. Найбільш розвинутими були мануфактури у Флоренції. Тут були старші цехи: Лана (виробництво тонкого сукна), Калімала (виробництво грубих сукон), Сета (шовкоткалі). У 30-х роках XV ст. у Флоренції працювало від 200 до 300 великих сукноробних майстерень, які виробляли приблизно 1,6 млн метрів дорогого сукна щороку. В операціях із переробки вовни було зайнято близько 30 тис. осіб, кілька тисяч фарбували й оздоблювали грубе імпортне полотно. Свідченням високого рівня поділу праці було те, що кожен виробник виконував окрему виробничу операцію. Зауважимо, що виробництво сукна у середньовіччі відігравало приблизно таку саму роль, яку пізніше виконувала металургія. Було два джерела поповнення найманих робітників — за рахунок колишніх селян і бідних ремісників та підмайстрів. Міська верхівка збагачувалася, формувалися нові соціальні стани: жирний народ перетворювався в ранню буржуазію, а менший народ — у майбутній пролетаріат.

 

49. На вашу думку, чим відрізнялася розсіяна мануфактура від ценралізованої?

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур — розсіяна (децентралізована) та централізована.Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

 

50. Які передумови формування капіталістичних відносин на європейському континенті.

В історії світового господарства XVI — остання третина XVIII ст. вважаються періодом розкладу феодальних відносин і зародження в надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва. У країнах Західної Європи його початком (XVI ст.) стали зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку.

В усіх основних галузях промислового виробництва до початку XVI ст. відбулося значне вдосконалення знарядь праці й технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувна й обробна галузі, винахід і впровадження нового обладнання для шахт, зокрема механізмів відкачування води, подачі повітря, підняття руди та її подрібнення, що давало змогу будувати їх більш глибокими, розробляти недоступні раніше пласти. Значного вдосконалення зазнала також металургійна промисловість. Замість невеликих горнів почали будувати вищі, заввишки до трьох метрів, повітря в які подавали великими міхами за допомогою водяного колеса. Це дало можливість одержувати чавун, а при його подальшій переробці — залізо і сталь. Так горни перетворились на доменні печі, і було знайдено спосіб одержання сталі й заліза з чавуну, який в основних рисах зберігся до сьогоднішнього дня.

У металообробці слід назвати вдосконалення молотів, які рухалися силою води. Маса деяких молотів для обробітку заліза становила 1 т і більше. Появилися свердлильні верстати і верстати для виробництва листового заліза й металевого дроту. Як двигун широко використовували водяне колесо верхнього бою, яке давало значно більше енергії і могло виконати більший обсяг роботи, ніж колесо нижнього бою. Це значно розширило географію промислового виробництва. Його перестали прив'язувати до великих річок, бо для роботи нового водяного колеса було достатньо відвідного каналу. Різноманітні механічні пристосування, примітивні машини, які приводилися у дію мускульною силою людини або силою тварини, вітру чи води, появилися в інших галузях.

Зміни в техніці й технології відбулися також у текстильній промисловості, яка в той час була найпоширенішою галуззю промисловості. Це передусім впровадження замість примітивного вертикального ткацького верстата горизонтального, вдосконалення засобів праці для допоміжних операцій на виробництві тканини. Значно змінилася техніка виробництва сукна, появилися сукновальні млини, на яких валяння сукна відбувалося вже не вручну, а великими дерев'яними молотами, що приводились в дію великими водяними колесами. Розвивалося виробництво шовкової тканини.

Великі зрушення в розвитку техніки відбулися не лише в промисловості, а й у засобах переміщення, особливо в морському транспорті. З початку XVI ст. вогнепальна зброя викликала справжню революцію у військовій справі. Розпочалося виробництво паперу, окулярів і годинників, розвинулося книгодрукування.

Зміни в промисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. За рахунок осушування боліт і викорчовування лісів значно збільшилася площа ріллі. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної сівозміни та травосіяння. Більше стали використовувати добрива, зросли кількість і якість сільськогосподарського реманенту, виробленого з металу.

Зміни привели до докорінних зрушень у різних галузях промисловості та сільського господарства Західної Європи. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції. Від сільського господарства в XVI ст. цілком або майже цілком відокремилися гірнича справа, виробництво чорних і кольорових металів, деякі галузі металообробної промисловості, суднобудування, шовкопрядіння тощо. Частково виокремлювалося виробництво тканини з вовни і льону.

Поглиблення суспільного поділу праці зумовило зростання товарності сільськогосподарського виробництва, збільшення частки тієї частини землеробства і тваринництва, яка призначалася не для особистого споживання, а для обміну в тій чи іншій формі на промислові товари.

Перехід від натурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарстві сприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньо-економічних зв'язків, однією з головних осіб став купець. Ускладнювався грошовий обіг, запроваджувалися нові види торговельних угод і договорів, біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарними та цінними паперами, розвивалися кредит і банківська справа.

 

51. Як змінилася соціально – економічна структура суспільства та стан дрібного виробника у XVI ст.?

Первісне нагромадження капіталу та його основні ознаки. У XVI ст. в країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя, хоч і давав меншу частину всієї продукції промисловості та сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції виробляли господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Основою виробництва феодального суспільства Західної Європи, незважаючи на відносно високий рівень його розвитку, залишалося дрібне індивідуально-торгове сімейне господарство селянина на селі й ремісника в місті. Засоби виробництва і вироблений із їхньою допомогою товар належали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особистості селянина від кріпацтва і ремісника від цехового порядку та примусу.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і перетворення їх у бідних продавців своєї робочої сили стало важливим кроком до створення умов капіталістичного виробництва. Історія цього процесу, за висловом К. Маркса, "записана в літописі людства мечем і вогнем". Це була кривава сторінка первісного нагромадження капіталу. Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, а головним чином купців і лихварів. первісне нагромадження капіталу — це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу.

 

52. Чому промисловість стає первинною галуззю господарства у країнах Західної Європи в XVI - XVII ст. ст.?

XVI—XVII століттях в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від аграрного до індустріального суспільства. Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французької буржуазної революції (1789—1794) перетворилося на панівний клас.

Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві ці процеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дрібного і середнього дворянства набуло широких масштабів. У Франції воно поповнювалося за рахунок «людей мантії» (чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонували у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і оренда — у капіталістичну ренту і оренду, використовувалася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигідними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерського господарства. Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI—XVIII століть можна охарактеризувати як мануфактурне. Мануфактура— підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур— розсіяна (децентралізована) та централізована. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1/ торговий капітал підпорядковував виробництво; 2/ виробник ставав і підприємцем, і купцем. _____________________________________________

Для перехідного періоду характерні значні досягнення в галузі науки і техніки. Посилився між- і внутрішньогалузевий поділ праці. В XVI столітті виділилося майже 100 основних ремесел, в XVIII — 200. Лише в текстильній галузі було понад 20 спеціальностей.

Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не тільки на річках, а й там, де були сприятливі умови для розвитку виробництва, регулювати силу та рівномірність дії водяних двигунів. Їх застосовували в усіх галузях виробництва.Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості, зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати — примітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні млини. З'явилися в'язальні машини. Почалось виробництво шовкових та бавовняних тканин, панчіх.

 

 

53. Охарактеризуйте розвиток міст та мануфактурного виробництва на Україні в XVI - XVIII ст?

Мануфактура (лат. manufaktura від лат. manus - рука і лат. faktura - виготовлення) – форма промислового виробництва в містах Західної, Південної та Центральної Європи ще з ремісничою технікою і ручною працею найманих працівників, але вже з розподілом праці в XV-XVIII століттях. Види мануфактур в залежності від способу організації виробництва: децентралізо­вані (розосереджені) тамануфактури (поступово витіснили децентралізовані). В українських містах перші мануфактури з найманою працею були засновані пізніше ніж в Західній Європі, а саме – на межі ХVІ-ХVІІ ст. (слід зазначити, що половина тогочасного населення України проживала в містах). В Московському царстві (Російсь­кій імперії з 1721 року) перші мануфактури з працівниками-кріпаками були засновані в кінці ХVІІ ст., розташовувались в сільській місцевості та існували протягом XVІІІ-ХІХ століть. Укранїські мануфактури існували спочатку як децентралізовані, а потім і централізовані (останні переважали починаючи з XVІІІ ст.). Передумови утворення мануфактури: зростання ремесла, товарного виробництва; поява майстерень з наймані працівники; накопичення грошових багатств в результаті первинного накопичення капіталу. Форми мануфактури: Розсіяна мануфактура (підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачав їх сировиною знаряддями виробництва. Дрібний виробник фактично знаходився на положенні найманого працівника, що отримував заробітну плату, але продовжував трудіться в своїй домашній майстерні); Змішана мануфактура (поєднувала виконання окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Подібна мануфактура виникала, як правило, на базі домашнього кустарного промислу); Централізована мануфактура (об'єднувала наємних робочих в одній майстерні. Мануфактура вела до спеціалізації працівників і розділенню праці між ними, що підвищувало його продуктивність).

З піднесенням мануфактурного виробництва відбувалося й зростання міст як великих адміністративних і культурних осередків. Виробничу сферу доповнювало значне число вотчинних мануфактур, на яких панщину відробляли панські селяни. Вони переробляли сільськогосподарську сировину, вироблену в самому помісті (фільварку). Слід зазначити, що за своєю економічною природою та характером праці, що застосувавалась, українські мануфактури Лівобережжя у XVIII ст. були кріпосними, змішаними або капіталістичними. На казенних мануфактурах застосовували працю державних або посесійних селян, на вотчинних — кріпосних селян. У другій половині XVIII ст. купецькі, а також селянські мануфактури почали широко залучати найману працю.

Поява і зростання великих мануфактур, зокрема винокурень і текстильних закладів, залучення з метою їх розвитку значних коштів свідчило про формування нового типу підприємств, капіталістичних за своїм характером.

Зрушення, які сталися в мануфактурному виробництві, зумовили й відповідні зміни в соціальній структурі українського народу. Це безпосередньо виявилося у збільшенні кількості ремісників і купців у містах і містечках. У XVIII ст. в Україні значного розвитку набула централізована мануфактура. Тільки в текстильній галузі в другій половині XVIII ст. працювало майже 40 таких мануфактур. Вони були казенними, посесійними, вотчинними та купецькими.