Страхування ризику непогашення кредиту

Об'єктом страхування є відповідальність позичальника перед банком за вчасне і повне погашення кредиту та сплату відсотка за використання його у визначений кредитним договором строк.

Страховим випадком вважаються збитки страхувальника внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх обов’язків, передбачених кредитним договором (договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позичальником кредиту (позики) у встановлені кредитним договором терміни, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором терміни, невиконання інших обов'язків, передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності позичальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника, що можуть стати забезпеченням прав регресивних вимог страховика при настанні страховою випадку і визначається з урахуванням кредитоспроможності позичальника, цільового призначення кредиту та інших умов, передбачених кредитним договором.

Страхова сума вираховується з суми кредиту (позики) та відсотків за користування кредитом. Ці дані містяться у кредитному договорі між страхувальником і позичальником. Варто зазначити, що межа відповідальності страховика становить від 50 до 90% суми непогашеного кредиту та відсотків, передбачених до говором кредитування. Загальна сума страхових виплат за страховими випадками не може перевищувати страхової суми за договором страхування.

1. Страхування ризику непогашення кредиту.

З найдавніших часів кредитні операції проводилися в умовах ризику неповернення кредиту. Ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті заборгованості, а юридично – у невиконанні зобов’язань. В сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів: матеріальна та юридична. З одного боку, використання цих форм є трудомістким у кредитних операціях, а з іншого – позичальник не завжди має достатню можливість матеріального або юридичного забезпечення кредиту. Тому особливою формою захисту виступає страхування.

Управління кредитним ризиком здійснюється через:

а) формування резервів (Положення про використання резерву для відшкодування можливих втрат кредитоспроможності комер­ційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України);

б) підтримку оптимальної структури заборгованості з кредитів;

в) лімітування кредитних операцій, тобто встановлення лімітів на галузевий ризик концентрації та ризик концентрації кредитних вкладень за регіонами.

Отже, з метою захисту кредитно-фінансової сфери діяльності юридичних осіб проводиться страхування кредитних ризиків— ризику неплатежу і ризику настання відповідальності позичальника за неповернення кредиту. Страхування кредитів базується на існуванні ризику неплатежу чи ризику неплатоспроможності позичальників, який формується у процесі кредитування.

Кредитний ризик пов’язаний з можливістю невиконання підпри­ємницькою фірмою своїх фінансових зобов’язань перед інвестором у результаті використання для її фінансування зовнішньої позики. Кредитний ризик виникає врезультаті ділового спілкування підприємства з кредиторами, контрагентами, постачальниками, посередниками й акціонерами.

Кредитний ризик – це ризик неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів за позичками.

Різноманітність видів кредитних операцій обумовлює особли­вості і причини виникнення кредитного ризику -– недобросовісність позичальника, який отримав кредит; погіршення конкурентного стану фірми, що отримала комерційний чи банківський кредит; несприятлива економічна кон’юнктура; некомпетентність керівництва фірми тощо.

 

2. Процедура підготовки, укладання, ведення та припинення дії страхового договору

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Процедура підготовки та укладення договору передбачає чітку домовленість щодо однозначного обумовлення предмету страхування, страхової премії, терміну дії та страхової суми.

Процес укладення договору передбачає дві стадії:

- пропозицію одної сторони іншій вступити в договірні відносини (оферта);

- одержання і прийняття пропозиції іншою стороною (акцент), що вказує на згоду укласти договір на умовах, викладених у пропозиції.

Пропозиція щодо укладення договору однією або кількома кон-кретними сторонами є офертою, якщо вона достатньо визначена і відображає намір особи, що внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором в разі її прийняття.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страху-вальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а письмова згода страховика на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком. У разі укладання договору з третьою особою оферент зобов’язаний компенсувати збитки стороні, якій раніше була зроблена пропозиція за умови, що остання акцептувала його і на виконання договору понесла витрати.

У міжнародній практиці акцент може бути виражений такими способами:

♦ видання відповідного полісу;

♦ прийняття від страхувальника премій;

«конструктивна поведінка» (конклюдентні дії) страховика.

Супровід договору страхування. Укладання і підписання дого­вору страхування являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися неодноразово, а щокварталу, щомісяця, чи в інші строки. Адже розтягнені в часі внески вимагають від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілку­вання з клієнтом (контроль за проведенням першого внеску та початком страхового покриття, нагадування про наступний внесок тощо).

Аварійний комісар – уповноважений експерт страховика, який проводить розслідування обставин події, котра заявлена клієнтом як страховий випадок, визначаючи її відповідність умовам страхування, оцінює й узгоджує з клієнтом розміри збитку, вживає заходів до його зменшення, оформлює і подає відповідний висновок (аварійний сертифікат).

Логічним завершенням дій страховика на цьому етапі є підготов­ка і проведення суброгації – використання свого права на регресні вимоги до винуватця страхової події для часткової чи повної компенсації сплачених страхових відшкодувань. Це положення в окремих випад­ках може дати головний поштовх до прийняття клієнтом рішення щодо страхування (наприклад, намагання уникнути проблем із судовим позовом до винуватця даної події на території іншої країни тощо).

 

Контрольна робота № 11.

Теоретична частина: