Тема 15. Глобалізація світогосподарських зв’язків та

 

ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

 

Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не стане використовувати свій розум і свою працю на самознищення.

 

А.Маршалл

 

 

Характеристика світового господарства буде неповною, якщо розглядати її тільки як господарську структуру сучасної цивілізації, розвиток якої відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого поділу й кооперації праці. Світова економіка є результатом господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міжнародних економічних відносин. Суть даних явищ найповніше виявляється в процесах транснаціоналізації виробництва та глобалізації економічного, соціально-

 

політичного та культурного розвитку людства.

 

Мета вивчення теми – з‘ясування суті та значення глобалізації як новогоетапу розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці,

 

У результаті вивчення теми студент повинен

 

знати поняття: глобалізація,глобальна економіка,рівні глобалізації,

 

концепція сталого розвитку;

 

вміти: пояснити об‘єктивний характер процесу глобалізації світовоїекономіки; порівняти і проаналізувати глобалізаційні процеси на різних етапах розвитку; проаналізувати фактори, що зумовлюють прискорення процесів глобалізації в сучасних умовах; обґрунтувати власну думку відносно того, які глобальні проблеми міжнародної економічної безпеки є сьогодні найбільш пріоритетними та визначальними для розвитку людства; сформулювати та аргументувати можливі варіанти та сценарії наслідків економічної глобалізації,

 

визначити можливі ризики в економічній та соціальній сферах, які пов‘язані із розвитком глобалізації.

 

 

ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА

 

Характерною ознакою сучасного розвитку світового господарства є процес глобалізації. Глобалізація – це якісно новий етап взаємозалежності національних економік на основі поглиблення інтернаціоналізації світового господарства,

 

інтенсифікації міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, робочої сили і технологій. Поняття «глобалізація» увійшло в науковий обіг у 80-і роки XX ст.,

 

вона пов‘язана з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку людства. Ознаками цього процесу є зростання

 

взаємозалежності економік різних країн; посилення цілісності та єдності

 

світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;

 

поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці. Тенденція до глобалізації

 

– найбільш характерна історична тенденція для сучасної епохи. Вона формує глобальну структуру політичних, економічних та культурних відносин, що виходять за будь-які традиційні кордони та зв‘язують окремі суспільства в єдину систему.

 

Глобалізація як одна із закономірностей, що визначають сучасний стан та перспективи розвитку світового співтовариства, відбувається під впливом соціально-економічних, технологічних, політичних та морально-етичних факторів. До технологічних факторів відносять науково-технічний прогрес,

 

розвиток транспорту, телекомунікаційних технологій, виникнення єдиного інформаційного простору. Економісти вважають, що технологічні фактори глобалізацію зробили можливою, а соціально-економічні – реальною. Розвиток транснаціональних корпорацій, лібералізація торгівлі товарами, послугами,

 

інтелектуальною власністю, поглиблення інтернаціоналізації економіки є

 

найважливішими соціально-економічними змінами у сучасній світовій

 

економіці.

 

Існують різні підходи до періодизації економічної глобалізації. Згідно із найбільш поширеним підходом, виділяють чотири етапи глобалізації. Перший етап – повільна глобалізація – розпочався ще до періоду Великих географічних

 

відкриттів. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини ХІХ століття вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації. Період із середини ХІХ століття до 80-х років ХХ століття називають структурною глобалізацією. а

 

сучасний етап – послідовною глобалізацією.

 

В результаті глобалізації формується глобальна економіка, як закономірний результат глобалізації економіки та формування єдиного планетарного господарського механізму. Глобальна економіка включає глобальне виробництво,

 

глобальне просування товарів і послуг, глобальну фінансову систему, глобальні ринки робочої сили, капіталів, інформації та глобальну систему обміну результатами інтелектуальної власності.

 

Глобалізація як складна ієрархічна система відбувається на різних рівнях – світовому, окремої країни, галузевому та окремих компаній. Світовий рівень відображає суть процесу глобалізації, проте він зумовлює виникнення інших рівнів глобалізації. Зокрема, кожна окрема країна не може успішно розвиватися поза глобалізаційним процесом. Це зумовлює посилення відкритості її економіки

 

і її інтегрованість у світову господарську систему.

 

В сучасних умовах глобалістські тенденції у світі прискорюються. Це зумовлено, по-перше, розвитком науково-технічної революції, по-друге,

 

діяльністю транснаціональних корпорацій, по-третє, інформаційною революцією,

 

по-четверте, соціалізацією економічного життя в різних країнах, по-п‘яте,

 

економічною політикою розвинених держав та міжнародних фінансово-

 

кредитних організацій, по-шосте, діяльністю інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній) та окремих видатних особистостей

 

(науковців, лауреатів Нобелівської премії, відомих фінансистів, банкірів,

 

підприємців), по-сьоме, функціонуванням великих міст, по-восьме, глобалізацією проблем безпеки (екологічної, сировинної, продовольчої, ядерної тощо).

 

Підкреслюючи значення великих міст, зауважимо, що, наприклад, лише в Токіо виробляється більше товарів і надається послуг удвічі більше, ніж в усій Бразилії.

 

Проте слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо та нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів

 

набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків.

 

Разом з тим, нагальною потребою, яка визначає динаміку глобалізаційного процесу в сучасних умовах, є об‘єднання світового співтовариства з метою подолання цілої низки глобальних проблем. Глобальні проблеми – це сукупність життєво важливих проблем людства, від розв‘язання яких залежать подальші соціально-економічні перспективи цивілізації, а також саме існування людства.

 

Глобальні проблеми мають загальносвітовий характер, суттєво впливають на всі сфери суспільного життя, відображають ускладнення світогосподарських зв‘язків і вимагають ефективних, невідкладних та колективних зусиль усіх держав у їх розв‘язанні.

 

Глобальні проблеми зумовлені демографічними, екологічними,

 

ресурсними, енергетичними та військовими причинами. Глобальні проблеми можна поділити на три групи. До першої групи належать проблеми, що виникають між різними державами та окремими народами (проблеми війни і миру, міжнародного тероризму, міжнаціональних конфліктів тощо). Друга група охоплює сучасні проблеми, пов‘язані із розвитком людини і забезпеченням її майбутнього (боротьба із хворобами, бідністю, голодом тощо). Третя група – це проблеми взаємодії природи і суспільства (проблеми використання природних ресурсів, розвитку енергетичного потенціалу планети тощо). Саме третя група концентрує усі глобальні проблеми людства.

 

Екологічні чинники в сучасних умовах стають визначальними у формуванні та функціонуванні світового економічного простору, оскільки зростання антропогенного навантаження на оточуюче середовище веде до погіршення екологічної ситуації в глобальному масштабі. Це обумовлює необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища і природокористування. Мова йде про необхідність екологічного коригування соціально-економічного розвитку світової спільноти та окремих країн у контексті концепції сталого (стійкого) розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з

 

проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.).

 

Сталий розвиток ґрунтується на узгодженні соціально-економічного прогресу із потребою збереження природно-ресурсного потенціалу та сприятливих екологічних умов з метою забезпечення життєвих потреб людства. У цьому контексті охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів розглядається як невід‘ємна частина соціально-економічного розвитку. По суті модель сталого екологобезпечного розвитку означає виживання людства. Перехід до такої моделі може бути здійснений тільки за умови ефективного міжнародного співробітництва та гарантування інтересів кожної держави.

 

Сучасна стратегія сталого розвитку європейських країн ґрунтується на виконанні таких пріоритетних завдань: підтримання стабільного виробництва й високого рівня споживання, додержання гарантій соціальної рівноправності;

 

зниження забруднення навколишнього природного середовища; організація ландшафтів і охорона невідновлюваних природних ресурсів; збереження видового різноманіття.

 

Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливими і для нашої країни. Справа в тому, що для реалізації його принципів в Україні є всі підстави. Це суттєво деградоване природне середовище,

 

високий рівень забруднення, які проявляються у нераціональному використанні земельних, лісових, водних, біологічних ресурсів, поводженні з відходами,

 

забруднені атмосфери, це також низький рівень життя населення та кризовий стан економіки.